Справа № 127/18062/22
Провадження № 2/127/2333/22
(ЗАОЧНЕ)
07.02.2023 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Сичука М.М.,
за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради про позбавлення батьківських прав,-
ОСОБА_1 серпні 2022 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивовано тим, що 27.08.2010 року між сторонами було укладено шлюб. Від спільного подружнього життя у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя у сторін не склалося, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.10.2012 року шлюб розірвано, і з того часу відповідач участі у вихованні дитини не приймає.
Позивач зазначає, що відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами в навчанні, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти - створились умови, які шкодять інтересам дитини. Відповідач, покладених законом на батьків обов'язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дочки.
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 09.07.2015 року у справі № 127/21230/14-к відповідача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України (спричинення легких тілесних ушкоджень), і призначено йому покарання у виді 160 годин громадських робіт. Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2016 року у справі № 127/7236/15-к відповідача визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185; ч. 2 та ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185; ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185; ч. 3 ст. 187; ч. 4 ст. 187 КК України та призначено покарання: - за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі; - за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК України з урахуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності; - за ч. 2 та ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК України з урахуванням ч. 1 ст. 69 КК України 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності; - за ч. 3 ст. 187 КК України з урахуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності; - за ч. 4 ст. 187 КК України з урахуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності. Згідно з ч. 1 ст. 70 КК України шляхом частково складання призначених покарань визначено відповідачу покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності.
Вироком Менського районного суду Чернігівської області від 26.07.2018 року у справі № 738/1025/18 відповідача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 393 КК України (втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК України, до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано не відбуте покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2016 року і за сукупністю вироків остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 24.02.2021 року у справі № 738/168/21 відповідачу замінено основний вид покарання з позбавлення волі на виправні роботи на не відбутий строк покарання, який станом на дату винесення рішення становить 1 рік 03 місяці 07 днів, по місцю роботи з відрахуванням на користь держави 20% заробітку.
Таким чином відповідач періодично вчиняє кримінальні правопорушення, не стає на шлях виправлення, а, відтак, не може слугувати позитивним прикладом для дитини. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення Відповідача до своїх батьківських обов'язків. Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
У зв'язку з вищенаведеним позивач звернулася до суду та просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач та представник позивача в ході судового розгляду позов підтримали, проти винесення заочного рішення не заперечили.
Відповідач повторно в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено.
З урахуванням приписів статті 280 ЦПК України суд дійшов висновку про розгляд справи у відсутність відповідача в порядку заочного провадження, оскільки в справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін і представник позивача не заперечував проти такого порядку розгляду справи.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради в ході судового розгляду підтримала висновок органу опіки та піклування, який надано суду.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні вказала, що протягом 6 років всі стосунки з приводу виховання доньки мала лише з позивачем, яка допомагала в організації турнірів, оплачувала збори.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомила, що батька бачила давно, ще коли народилась ОСОБА_4 , дитина батька не згадує.
Свідок ОСОБА_8 , який є сусідом, вказав, що не бачив батька з 2017 року.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердила, що відповідача не бачила 8 років, ніколи не чула, щоб онука щось говорила, відповідач не намагався контактувати.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.
Судом установлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.10.2012 року (цивільна справа № 212/9896/2012) розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 27.08.2010 року відділом РАЦС Вінницького МУЮ Вінницької області, актовий запис № 1834.
Від даного шлюбу у сторін є дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідний актовий запис 957, що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно, серії НОМЕР_1 від 19.05.2016 року.
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 09.07.2015 року у справі № 127/21230/14-к відповідача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України (спричинення легких тілесних ушкоджень), і призначено йому покарання у виді 160 годин громадських робіт.
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2016 року у справі № 127/7236/15-к відповідача визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185; ч. 2 та ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185; ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185; ч. 3 ст. 187; ч. 4 ст. 187 КК України та призначено покарання: - за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі; - за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК України з урахуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності; - за ч. 2 та ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК України з урахуванням ч. 1 ст. 69 КК України 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності; - за ч. 3 ст. 187 КК України з урахуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності; - за ч. 4 ст. 187 КК України з урахуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності. Згідно з ч. 1 ст. 70 КК України шляхом частково складання призначених покарань визначено відповідачу покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності.
Вироком Менського районного суду Чернігівської області від 26.07.2018 року у справі № 738/1025/18 відповідача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 393 КК України (втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК України, до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано не відбуте покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2016 року і за сукупністю вироків остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 24.02.2021 року у справі № 738/168/21 відповідачу замінено основний вид покарання з позбавлення волі на виправні роботи на не відбутий строк покарання, який станом на дату винесення рішення становить 1 рік 03 місяці 07 днів, по місцю роботи з відрахуванням на користь держави 20% заробітку.
Згідно ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, виховувати дитину, готувати її до самостійного життя.
Статтями 11, 12 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини; на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до п. 2 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно положень ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків. Відповідно до п. 16 зазначеної постанови, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № 01/00/011/8 від 02.01.2023 року, орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_2 проживає окремо від доньки з 2012 року по теперішній час, протягом останніх десяти років не брав участі у її вихованні та утриманні, не цікавився життям та розвитком дитини, своєю поведінкою ОСОБА_2 порушив вимоги ст.ст. 150, 180 СК України.
Відповідач усунувся від виконання обов'язків щодо виховання та розвитку своєї дитини у зв'язку з чим порушуються права дитини на належне батьківське виховання.
В судове засідання відповідач не надав жодного доказу або ж свої заперечення щодо недоцільності позбавлення його батьківських прав та відсутності його вини у невиконанні своїх обов'язків по догляду та вихованню дитини, тому суд враховує лише ті докази, які містяться в матеріалах справи та вважає, що позивачем повністю доведено необхідність позбавлення відповідача батьківських прав щодо його дитини, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх батьківських обов'язків.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (зі змінами), ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
На думку суду, ухилення відповідача від виконання обов'язків по вихованню дитини знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, а саме те, що відповідно до ст. 150 СК України ОСОБА_2 обов'язків щодо виховання та розвитку дитини не виконує, ухиляється від їх виконання, не піклується про її фізичний, духовний і моральний розвиток, проживає окремо від дітей, виявляє байдужість до власної дитини, з метою захисту насамперед інтересів дитини, суд вважає за необхідне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також суд зазначає, що згідно вимог ст. 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 19, 150, 151-155, 164 - 166, 169 СК України, ст.ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 13, 77-79, 81, 89, 200, 206, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради про позбавлення батьківських прав задовольнити повністю.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 гривні 40 копійок.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте Вінницьким міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складення рішення апеляційної скарги. Якщо позивачу повне рішення не було вручено у день його складення, він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, місцезнаходження: вул. Соборна, 50, м. Вінниця.
Суддя