Справа 556/2788/22
Номер провадження 2-а/556/2/2023
06.02.2023 року. Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Котик Л.О.,
при секретарі - Соловей Г.С.,
за участю відповідача - інспектора поліції СРПП Володимирецького ВП№1 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області - Гаврилюка Д.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Володимирець справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора поліції СРПП Володимирецького ВП№1 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області Гаврилюка Дмитра Михайловича, Головного Управління національної поліції в Рівненській області про визнання дій протиправними та скасування постанови, серії БАД №629895 від 15.12.2022 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора поліції СРПП Володимирецького ВП№1 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області Гаврилюка Дмитра Михайловича, Головного Управління національної поліції в Рівненській області про визнання дій протиправними та скасування постанови, серії БАД №629895 від 15.12.2022 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.12.2022, приблизно о 23 год. 30 хв., ОСОБА_1 разов із своїм знайомим ОСОБА_2 знаходилися у автомобілі, марки «Toyota Avensis », державний номерний знак НОМЕР_1 , який був припаркований в смт Володимирець по вул. Сагайдачного, розмовляли.
Згодом до них під'їхали працівники поліції, запитали хто є власником автомобіля, попросили пред'явити посвідчення водія та технічний паспорт. Посвідчення водія вилучили та видали тимчасове посвідчення. Також запитали чи не вживав ОСОБА_1 алкогольні напої, після чого без будь яких пояснень, поліцейський Гаврилюк Д.М. виніс постанову, про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч. 2 ст. 122, ч.5 ст.125 КУпАП.
Вищезазначена постанова була складена з порушенням закону. Жодних пояснень стосовно «вчиненного правопорушення» ОСОБА_1 не надавав ні в письмовому вигляді, ні на камеру поліцейського, був позбавлений права на захист, жодних роз'яснень прав відповідно до ст. 68. Конституції України надано не було. Фактично зі змістом і суттю інкримінованого правопорушення, ОСОБА_1 ознайомився вже після того, як отримав копію постанови. Окрім того у постанові не внесено відомості про відеофіксацію, немає посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.
Також позивач зазначає, що жодного порушення правил дорожнього руху не вчиняв, докази його провини відсутні, а тому дана постанова є незаконною та підлягає скасуванню. Вважає, що факт порушення ним ПДР, ґрунтується на припущеннях та не підтверджений належними та допустимими доказами. Просить позов задовольнити.
Вказаний позов надійшов до суду 23 грудня 2022 року.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 грудня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження.
13 січня 2022 року від відділення поліції №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву, вважають, що позовна заява ОСОБА_1 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Всі дії, інспектором поліції СРПП Володимирецького ВП№1 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області Гаврилюком Д.М., вчинені з дотриманням вимог чинного законодавства.
16 січня 2023 року позивачем подано відповідь на відзив, просить позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримує.
Належним чином повідомлений відповідач - Головне Управління національної поліції в Рівненській області в судове засідання не з"явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявлено.
В судовому засіданні інспектор поліції СРПП Володимирецького ВП №1 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області Гаврилюк Д.М. пояснив, що позов ОСОБА_1 є безпідставним та необгрунтованим з наступних підстав Так, ОСОБА_1 , 15 грудня 2022 року, приблизно о 23 год. 30 хв., в смт Володимирець по вул.Сагайдачного, дійсно керував автомобілем, марки «Toyota Avensis », державний номерний знак НОМЕР_1 та вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч.5 ст.121, ч. 2 ст. 122, ч.5 ст.125 КУпАП, про що й було складено постанову про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 . Дана Постанова є законною, обгрунтованою та складена з дотриманням вимог чинного законодавства, про що й свідчить долучений до відзиву на позовну заяву DVD-R диск із відеозаписами.
Вислухавши інспектора поліції СРПП Володимирецького ВП №1 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області Гаврилюка Д.М.,дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до на наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що 15 грудня 2022 року, інспектором поліції СРПП Володимирецького ВП №1 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області Гаврилюком Д.М.винесено Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №629895.
Згідно даної постанови, 15 грудня 2022 року, о 23 год. 33 хв., ОСОБА_1 , керував автомобілем, марки «Toyota Avensis », державний номерний знак НОМЕР_1 в смт Володимирець по вул. Сагайдачного, 34 Вараського району Рівненської області та порушив Правила дорожнього руху, а саме: перед поворотом не подав сигнал покажчика поворота, здійснював рух без увімкнених фар ближнього світла, не був пристебнутий ременем безпеки та після зупинки транспортного засобу працівниками поліції не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п.9.2б, 19.1а, 2.3в, 9.9б Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст.122, ч.5 ст.121, ч.5 ст.125 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Згідно з ч.5 ст. 121 КУпАП, порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
А як зазначено в п. 2.3 "в" Правил дорожнього руху, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів; (пункт змінено 11.11.2020)
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У відповідності до пункту 9.9 підпункту б Правил дорожнього руху України, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена: у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.
А як зазначено в пункті 9.2 «б» Правил дорожнього руху, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Згідно ст.125 КУ пАП передбачено, що інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу, тягнуть за собою попередження.
Відповідно до п.19.1 «а» Правил дорожнього руху України, в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, та використовуючи визначений ст.62 Конституції України принцип презумції невинуватості, відповідно до якого усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачаться на її користь, суд вважає, що відповідачем не доведено, що позивач вчинив інкриміновані йому адміністративні правопорушення.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією України та Законами України.
Згідно статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Відповідно до ст. ст. 1, 13 Закону України «Про Національну поліцію», поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23, п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції.
Положеннями ст.222 КУпАП визначено перелік адміністративних правопорушень, розгляд яких здійснюється безпосередньо органами Національної поліції, зокрема, це справи передбачені ,ч.5 ст.121, ч. 2 ст. 122, ст.125 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно зі ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
За положеннями ст.ст. 249 КУпАП , розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.
Ураховуючи положення статей 7, 9, 245, 251, 280 КУпАП, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Водночас важливим є дотримання посадовою особою порядку притягнення до адміністративної відповідальності, установленого КУпАП.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 09.10.2019 року у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, справа №337/3816/16-а, суд під час розгляду справи, зокрема щодо правомірності рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинен перевірити чи були вчинені позивачем відповідні дії, що стали підставою для прийняття такого рішення, та чи є підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності. Дотримання посадовою особою порядку притягнення до адміністративної відповідальності є важливою складовою дотримання прав особи, яка притягається до відповідальності, а тому також має бути оцінена судом.
Положеннями ст. 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У постановах Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі №200/5590/17, від 17 липня 2019 року в справі №295/3099/17, від 13 лютого 2020 року в справі №524/9716/16-а, Верховний Суд звернув увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
Таким чином, з цієї правової норми та правового висновку Верховного Суду вбачається, що законодавцем встановлено презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" , передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.
Згідно до Постанови Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17 (провадження №К/9901/15804/18) візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху, відповідно до ст. 251 КУпАП працівники поліції мають надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки.
Згідно вимог статей 31, 40 Закону України "Про національну поліцію", поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідно до п.п. 1 п. 2 розділ 1 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026, застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
За п. 2 Розділу 3 вказаної Інструкції, включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
На оглянутому відеодиску з відеозаписом з місця вчинення адміністративного правопорушення, який було долучено до відзиву на позовну заяву, що містить дев'ять переривчастих фрагметів, з яких шість фрагментів без звуку, відео розпочинається з того, що автомобіль, марки "Toyota Avensis », державний номерний знак НОМЕР_1 перебуває в нерухомому стані на одній із вулиць смт Володимирець, до якого під'їхали працівники поліції. Відсутній відеозапис, про роз'яснення прав та обов'язків ОСОБА_1 ; відсутній відеозапис, що ОСОБА_1 не був пристебнутий ременем безпеки; відсутній фрагмент складання та вручення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.122, ч.5 ст.121, ч.5 ст.125 КУпАП.
Тобто, з оглянутого диску не можна ствердити, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та порушив правила дорожнього руху України, за які передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст.122, ч.5 ст.121, ч.5 ст.125 КУпАП.
Крім того, Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України №1026 від 18 грудня 2018 року, містить чіткий перелік пристроїв, з допомогою яких поліції надано право проводити відеофіксацію та не надає право поліцейським здійснювати відеофіксацію власними мобільними пристроями.
Згідно зі ст. 283 КУпАП постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року в рамках справи № 524/5536/17, адміністративне провадження №К/9901/1403/17 зроблено правовий висновок, що відеозапис, поданий поліцією на підтвердження факту порушення водієм правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
З оглянутої в судовому засіданні постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №629895 від 15 грудня 2022 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.2 ст. 122, ст.125 КУпАП вбачається, що остання не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Відповідно долучений до відзиву відеодиск із переривчистими фрагментами відеозапису, без звязку, не може бути належним доказом, а тому його не слід брати до уваги.
А як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122, ч.5 ст.121, ст.125 КУпАП, є недоведеним.
Згідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17
Закону Укради» «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справа «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» від 14 березня 2002 року (заява №46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватися необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішення.
ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008 (заява N 16437/04), «Берктай проти Туреччини» від 01.03.2001 (заява 22493/93), «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 ( заява 263/2859/21), неодноразово вказує. що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення « за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумцій. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 (серія А, № 25), «Коробов проти України» від 21.10.2011 року (Заява № 39598/03), Європейський суд з прав людини зазначає що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом, така доведеність може випливати із співіснуванням достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
З огляду на викладене, враховуючи наявні матеріали, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 порушень, передбачених ч. 5 ст. 121, ч.2 ст.122, ст.125 КУпАП, не вбачається, оскільки будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених в постанові, відповідачем не надано.
Європейським судом з прав людини у п. 36 рішення в справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), від 1 липня 2003 року № 37801/97, зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в
даному випадку - інспектором патрульної поліції при прийнятті та складанні
постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець
саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності,
оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає
справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного
порушення та вини особи в його вчиненні. Аналогічна правова позиція, викладена у
постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо позивача проведений без дотримання законодавчих вимог щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Обов'язок доказування вини у справах про адміністративне правопорушення та доведення правомірності прийнятого рішення покладено на відповідача. Однак доказів правомірності прийнятої постанови відповідачем до суду не надано.
Враховуючи викладене, відсутність достатніх доказів вчинення позивачем вказаних правопорушень, обґрунтування вини сформовано на доказах, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Однак,аналізуючи вищенаведені законодавчі акти та фактичні обставини справи, суд вважає, що відповідач не довів правомірність прийнятої ним постанови про накладенняадміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №629895 від 15 грудня 2022 року, не подав належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121, ч.2 ст.122, ст.125 КУпАП, а тому з цих підстав позовні вимоги необхідно задовольнити, а постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою було накладено на позивача адміністративне стягнення за ч.5 ст.121, ч.2 ст.122, ст.125 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. скасувати, провадження у справі закрити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Що стосується судового збору, то ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору, а тому його слід стягнути з відповідача в дохід держави.
Керуючись ст.ст. 122, 245, 246, 251, 256, 268, 276, 287-289, 293 КУпАП, ст.ст. 2, 9, 21, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 251, 269, 286 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до інспектора поліції СРПП Володимирецького ВП№1 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області Гаврилюка Дмитра Михайловича, Головного Управління національної поліції в Рівненській області (адреса: вул. М.Хвильового, 2, м. Рівне, 33000) про визнання дій протиправними та скасування постанови БАД №629895 від 15.12.2022 року, задовольнити частково.
Скасувати Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №629895 від 15 грудня 2022 року, винесену інспектором поліції СРПП Володимирецького ВП№1 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області Гаврилюком Д. М.відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 та закрити провадженні в справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції у Рівненській області (код ЄРДРПОУ 40108604) в дохід держави судовий збір в розмірі 536 гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня складання повного тексту рішення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених, частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя: Котик Л.О.
Учасники процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 ;
Відповідачі: інспектор поліції СРПП Володимирецького ВП№1 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області Гаврилюк Дмитро Михайлович, місцезнаходження: смт. Володимирець, вул. Грушевського,63, Вараський район, Рівненська область; Головне Управління національної поліції в Рівненській області, місцезнаходження: вул. М.Хвильового, 2, м. Рівне, 33000.