“01” лютого 2023 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12021152040000788
за апеляційною скаргою прокурора Окружної прокуратури м.Миколаєва ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м.Миколаєва від 03 грудня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_8 та закрито кримінальне провадження
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_8 та закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021152040000788.
Скасовано запобіжний захід, застосований до ОСОБА_8 у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом, припинивши таку госпіталізацію негайно.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Прокурор просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру та застосувати до ОСОБА_8 примусові заходи медичного характеру - госпіталізацію до психіатричного закладу зі звичайним наглядом - до комунального некомерційного підприємства - «Миколаївський обласний центр психічного здоров'я» Миколаївської обласної ради, що розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. 2-а Екіпажна, 4.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Вважає, що ухвала суду про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 є незаконною і підлягає скасуванню, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, що потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (незастосування закону, який підлягав застосуванню).
Як зазначив апелянт, судом відкинуто усі докази, надані стороною обвинувачення. При цьому, істотно порушуючи вимоги кримінального процесуального закону, суд, ухвалюючи рішення стосовно ОСОБА_8 , лише перерахував досліджені письмові докази, не навівши їх змісту, не оцінивши їх як окремо, так і у сукупності й не навівши обґрунтованих мотивів, з яких не взяв їх до уваги.
При розгляді клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, на думку апелянта, суд першої інстанції не дослідив усі докази, не проаналізував їх та не дав оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
У мотивувальній частині ухвали суду не викладено у точних і конкретних судженнях аналізу і оцінки доказів, досліджених у судовому засіданні., не наведено висновків щодо результатів дослідження та висновок суду про те, чому суд відкинув докази обвинувачення. Відповідне рішення суду прийнято без повного та всебічного дослідження матеріалів провадження, без належного аналізу всіх здобутих у справі доказів, без наведення відповідного спростування зазначених у клопотанні обставин вчинення суспільно- небезпечного діяння.
При цьому, в ухвалі не зазначено конкретної процесуальної підстави з числа, передбачених ч. 3 ст. 513 КПК України, для закриття вказаного кримінального провадження.
Просить врахувати, що незважаючи на те, що ст. 512 КПК України не передбачено спрощеного порядку розгляду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру або недослідження доказів на підтвердження обставин, які не оспорюються учасниками судового розгляду, суд, істотно порушуючи вимоги кримінального процесуального закону й допускаючи неповноту судового розгляду, що істотно вплинула на висновки суду, безпідставно, й необґрунтовано відхилив клопотання прокурора про виклик та допит свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у судовому засіданні. Своє рішення суд, проявляючи упередженість до сторони обвинувачення, пояснив тим, що вказані свідки не були очевидцями події, а тому не можуть нічого пояснити з приводу подій.
Також, апелянт зазначив, що судом визнано недопустимим доказом протокол пред'явлення для впізнання зо фотознімками від 16.07.2021 за участю потерпілої ОСОБА_11 . В обґрунтування цього рішення суд послався на показання потерпілої, які детально наведені у вироку. Проте, апелянт з цим висновком суду першої інстанції не погоджується, оскільки матеріали кримінального провадження свідчать про те, що органом досудового розслідування був дотриманий процесуальний порядок проведення пред'явлення особи до впізнання за фотознімками та складено відповідний протокол, який відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та відображає з приводу чого здійснено таке впізнання, його підписано всіма особами, які були присутні під час процесуальної дії, зауважень з боку учасників процесуальної дії не надходило. Як убачається із вказаного протоколу, перед пред'явленням особи для впізнання у потерпілої попередньо з'ясовано, чи може вона упізнати особу, яка заволоділа її майном, опитано про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також обставини за яких вона бачила цю особу. Після пред'явлення фотознімків потерпіла вказала на ОСОБА_8 , упізнавши його за формою обличчя та поглядом, формою носа та підборіддя, та виразом обличчя. В ході досудового розслідування потерпіла чітко зазначала зовнішні ознаки особи, яка вчинила відносно неї кримінальне правопорушення.
Відомості про порядок та хід проведення впізнання по фотознімкам зафіксовано у відповідному протоколі, який підписано всіма учасниками слідчої дії, у тому числі потерпілою та двома понятими: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . Разом з тим, суд в порушення вимог КПК України, допускаючи неповноту судового розгляду, безпідставно відмовив стороні обвинувачений у допиті понятих як свідків.
Окрім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено вимоги кримінального процесуального закону, оскільки 03.12.2021 оголосив лише вступну та резолютивну частину ухвали, а лише 21.12.2021 без виклику сторін провадження суд оголосив повний текст ухвали, який відмовився надати прокурору.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 27 червня 2021 року близько 20.00 год. ОСОБА_8 , перебуваючи в під'їзді №2 багатоквартирного будинку №28 по проспекту Богоявленському у м.Миколаєві, своїми діями, направленими на відкрите викрадення майна, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого - із достатньою силою, обома руками штовхнув ОСОБА_14 , в результаті чого остання втратила рівновагу та впала, шляхом ривку, відкрито, викрав жіночу сумку потерпілої, в якій знаходились мобільний телефон марки "Sigma mobile" вартістю 323,34 грн., грошові кошти в розмірі 10 грн, спричинивши тим самим ОСОБА_14 майнову шкоду на загальну суму 333,34 грн. Після чого, ОСОБА_8 , утримуючи при собі викрадене майно, з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим вчинив суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
Згідно висновку експерта № 46 від 17.09.2021 ОСОБА_8 на момент інкримінованого правопорушення та на теперішній час страждав та страждає на хронічне психічне захворювання - помірну розумову відсталість з емоційно-вольовою нестійкістю, ускладнену розладом психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності. Епізодичне вживання. Це психічне захворювання позбавляє ОСОБА_8 здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, як на період інкримінованого правопорушення так і на теперішній час. За психічним станом, ОСОБА_8 потребує застосування примусових заходів медичного характеру - госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом.
Закриваючи кримінальне провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність будь-яких належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили, що саме ОСОБА_8 вчинено суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Тому, у задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру слід відмовити та закрити кримінальне провадження.
Позиції учасників судового розгляду.
Прокурор ОСОБА_5 доводи поданої апеляційної скарги підтримав частково та просив ухвалу скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Захисник ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
ОСОБА_8 та його представник неодноразово викликалися до суду, але не з'явилися, повістки, які надсилалися на адресу їх проживання, повернуті до суду з причин закінчення терміну зберігання та відсутністю адресатів за місцем проживання. З огляду на та вимоги, висловлені прокурором під час апеляційного розгляду, їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду, інтереси ОСОБА_8 в суді представляє захисник ОСОБА_6 .
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційних скаргах доводи, суд дійшов таких висновків.
Виходячи зі змісту вимог ст. 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Частиною 1 ст. 503 КПК визначено, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що: особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
Відповідно до ч. 1 ст. 513 КПК під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання, зокрема, чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що суспільно небезпечне діяння було вчинено особою, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для кримінально-правової оцінки діяння: як об'єктивні, так і суб'єктивні його ознаки. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Проте, зазначених вимог закону суд першої інстанції не дотримався.
Так, обґрунтовуючи рішення про відмову в задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_8 та закриття кримінального провадження, суд першої інстанції вказав, що сукупністю доказів, досліджених судом, не доведено поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_8 суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, не встановлено достатніх доказів для доведення вчинення вказаних дій в суді та вичерпані можливості їх отримати.
Сукупність письмових доказів, на думку суду, також не підтверджує версію обвинувачення.
За висновком суду першої інстанції, протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 27.06.2021, протоколом огляду місця події від 27.06.2021, заявою ОСОБА_15 про добровільну видачу мобільного телефону MapKH«Sigma mobile», який він придбав у ОСОБА_8 27.06.2021, протоколом огляду предмету від 08.07.2021, висновком експертизи та іншими письмовими доказами жодним чином не підтверджено, що саме ОСОБА_8 вчинив суспільне небезпечне діяння.
Проте, при розгляді клопотання про застосуванням примусових заходів медичного характеру, суд першої інстанції не дослідив усі докази, не допитав свідків, про виклик яких прокурор заявляв клопотання під час судового розгляду, не навів змісту доказів, не проаналізував їх змісту та не дав їм оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Так, ухвалюючи рішення щодо ОСОБА_8 , лише перерахував досліджені письмові докази, не навівши їх зміст, не оцінивши їх як окремо, так і у сукупності й не навівши обґрунтованих мотивів, з яких не взяв їх до уваги.
Суд першої інстанції, істотно порушуючи вимоги кримінального процесуального закону й допускаючи неповноту судового розгляду, що істотно вплинула на висновки суду, безпідставно, й необґрунтовано відхилив клопотання прокурора про виклик та допит свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Визнавши недопустимим доказом протокол пред'явлення для впізнання за фотознімками від 16.07.2021 за участю потерпілої ОСОБА_11 , суд врахував лише показання потерпілої. Отже, не повно з'ясував обставини проведення цієї слідчої дії, оскільки не допитані як свідки поняті ОСОБА_12 та ОСОБА_16 .
Отже, рішення суду прийнято без повного та всебічного дослідження матеріалів провадження, без належного аналізу всіх здобутих у справі доказів, без наведення відповідного спростування зазначених у клопотанні обставин вчинення суспільно-небезпечного діяння.
За такого, є слушними наведені в апеляційній скарзі прокурора доводи про те, що суд першої інстанції фактично не дослідив всіх обставин обставини, взагалі не надав оцінку дослідженим доказам, що є істотним порушенням норм КПК України.
Також, в резолютивній частині ухвали не зазначено конкретної процесуальної підстави з числа передбачених ч. 3 ст. 513 КПК України для закриття кримінального провадження.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції порушено вимоги ст. ст. 94, 370 КПК України, оскільки, пославшись та навівши в ухвалі зміст доказів, надані стороною обвинувачення, суд першої інстанції не надав їм належної оцінки та не мотивував прийняте рішення.
Тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості зробити висновки щодо відповідності закону судового рішення, оскільки це пов'язано з безпосереднім дослідженням доказів та їх оцінкою судом.
Суд звертає увагу, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру гарантує захист прав, свобод та законних інтересів осіб з психічними розладами, тому розгляд таких проваджень має спеціальну процедуру, яка урегульована спеціальними нормами закону.
Зокрема, ст. 505 КПК передбачено, що обов'язковими обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються і інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди).
Тобто, предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб'єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи.
Але, ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 513 КПК України, оскільки в даному кримінальному провадженні встановлені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, передбачені ч.1 ст. 412 КПК України.
Тому, враховуючи положення ст. 9 ч. 6 КПК України та порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження - верховенства права та законність (п. п. 1, 2 ч.1 ст. 7 КПК України), постановлена ухвала підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
З огляду на наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки містить вимоги прокурора про скасування ухвали, якою відмовлено у задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_8 та закрито кримінальне провадження.
Інші доводи прокурора апеляційний суд не обговорює, оскільки ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з процесуальних підстав.
При новому судовому розгляді даного кримінального провадження суду першої інстанції слід врахувати вищенаведене, усунути вказані в ухвалі порушення, перевірити доводи апелянта, та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення у відповідності до вимог закону.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 409, 424, 425, 532 КПК України, -
Апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_8 та закрито кримінальне провадження №12021152040000788, скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3