Дата документу 31.01.2023 Справа № 333/5114/21
Єдиний унікальний № 333/5114/21 Головуючий у І інстанції: Холод Р.С.
Провадження № 22-ц/807/392/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
31 січня 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.
при секретарі: Ільїній Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ієговської Анастасії Олександрівни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,-
У липні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
В обґрунтування позову зазначали, що позивачі є батьками ОСОБА_4 , загиблого від отриманих тілесних ушкоджень, отриманих у результаті ДТП, яке відбулось 09 січня 2021 року близько 21 год. 15 хв. у м. Запоріжжі по вул. Шевченка, поблизу буд. 47, в якій водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Honda Civic», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , внаслідок чого останній помер.
10 січня 2021 року за фактом вказаного ДТП до ЄРДР було внесено відомості за №12021080050000056 з кваліфікацією за ст. 286 КК України та розпочато досудове розслідування.
У подальшому, 29 березня 2021 року слідчим СВ Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області винесено постанову про закриття кримінального провадження.
Станом на дату ДТП відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров'ю та/або життю третіх осіб була застрахована у відповідача на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
02 липня 2021 року на банківський рахунок позивачів надійшло страхове відшкодування у розмірі 18 000 грн. кожному з позивачів, а в частині не виплаченого страхового відшкодування ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» не прийняло жодного рішення.
Позивачі зазначали, що були єдиними членами сім'ї загиблого, у зв'язку з чим їм спричинена значна моральна шкода, натомість відповідач безпідставно відмовив у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди у повному обсязі, зменшивши розмір страхового відшкодування на 50%.
На підставі означених обставин, позивачі просили суд стягнути з ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» на їх користь по 18 000 грн. страхового відшкодування, як недоплаченого страхового відшкодування, пов'язане із моральною шкодою.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ієговської А.О. подалиапеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2022 рокускасувати, ухвали нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі та розподілити судові витрати.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ієговської А.О. зазначають, що суд першої інстанції помилково застосував положення п. 36.3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки цивільно-правова відповідальність пішохода не була і не має бути застрахована відповідно до вимог цього Закону.
На думку скаржників, положення цього Закону не застосовується, оскільки смерть потерпілого настала в результаті наїзду на нього одного автомобіля, який у тій дорожній обстановці, що склалась, не зміг вчасно зупинитись в результаті виходу потерпілого на поїзну частину. На думку скаржників, шкода, пов'язана зі смертю потерпілого має бути відшкодована незалежно від його вини відповідно до положень ст. 1167 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2022 року - залишити без змін.
У судовому засіданні ОСОБА_3 надав усні пояснення, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2022 року - залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 169, 181-183), своїх представників до суду не направили. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення третьої особи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.
Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Частиною другою статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Разом з цим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Частиною першою статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Згідно із пунктом 27.1 статті 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Пунктом 27.3 статті 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Пунктом 27.5 статті 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі N 554/858/19 (провадження N 61-6775св20).
Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі N 466/4412/15-ц (провадження N 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі N 756/16649/13-ц (провадження N 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі N 447/2438/16-ц (провадження N 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі N 601/1304/15-ц (провадження N 61-33216св18).
У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.
Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.
Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.
Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 980 ЦК України, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що між ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» та ОСОБА_3 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №180950271, забезпечений транспортним засобом «Honda Civic», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
09 січня 2021 року, близько о 21 год. 15 хв. у м. Запоріжжя, по вул. Шевченка, поблизу буд. 47 відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Honda Civic», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого останній від отриманих тілесних ушкоджень помер.
Факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть від 11 січня 2021 року №237 та свідоцтвом про смерть від 12 січня 2021 року серії НОМЕР_2 , актовий запис №63.
10 січня 2021 року за фактом скоєння ДТП до ЄРДР були внесені відомості за №12021080050000056 з кваліфікацією за ч. 2 ст. 286 КК України.
Позивачі у справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 09 грудня 1987 року серії НОМЕР_3 , актовий запис №157.
Згідно з повідомленням з Залізничного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) від 11 червня 2021 року №526/21.3-26, за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян не виявлено актових записів про шлюб ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розірвання шлюбу, наявності у нього дітей, смерті його батьків - ОСОБА_1 та ОСОБА_2
31 березня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» із заявами про виплату страхового відшкодування, пов'язаного з моральною шкодою по 36000 грн кожному.
Пунктом 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Під час досудового розслідування по кримінальному провадженню №12021080050000056 від 10.01.2021 року встановлено, що причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди стало порушення пішоходом ОСОБА_4 вимог п.п. «а», «б» п. 4.14 Правил дорожнього руху України. Водій ОСОБА_3 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода, та його дії не порушували п.п. 12.2., 12.3 ПДР України, тому в діях останнього відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України.
Постановою від 29 березня 2021 року кримінальне провадження №12021080050000056 від 10 січня 2021 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України.
Відповідач, на підставі п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 36000 грн (по 18000 грн кожному).
Згідно зі статтями 22, 23 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи висновки, до яких дійшов слідчий у своїй постанові про закриття кримінального провадження (відсутній склад кримінального правопорушення у діях ОСОБА_3 , тобто останній не мав технічної можливості уникнути ДТП, та те, що в його діях будь-яких невідповідностей з вимогами Правил дорожнього руху, які б з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди, не вбачається), колегія суддів доходить висновку про те, що відповідач ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» прийняв правильне рішення щодо не виплати позивачам повної суми, адже водій автомобіля Honda Civic, реєстраційний номер НОМЕР_1 не мав технічної можливості уникнути ДТП, у діях водія цього автомобіля невідповідностей п.п. 12.2,12.3 ПДР України не вбачається, на момент ДТП автомобіль Honda Civic знаходився у працездатному стані, пішохід ОСОБА_4 перебував у стані алкогольного сп'яніння середнього ступеня тяжкості (1,9%), причиною виникнення ДТП стало порушення пішоходом ОСОБА_4 вимог п.п. 4.14 а), б) ПДР України.
При цьому апеляційний суд враховує висновки Верховного суду, викладені у постановах від 30 жовтня 2018 року у справі № 638/6652/16-ц та від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18.
Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ієговської Анастасії Олександрівни - залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 08 лютого 2023 року.
Головуючий:
Судді: