31.01.2023м. СумиСправа № 920/873/22
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А, за участі секретаря судового засідання Саленко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/873/22 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Акціонерного товариства «Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування» (40003, Сумська область, м. Суми, вул. 2-га Залізнична, буд. 2, ідентифікаційний код 00220477)
до відповідача: Акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» (40011, Сумська область, м. Суми, пл. Привокзальна, 1, ідентифікаційний код 05785448)
про стягнення 248 163,11 грн
за участю представників учасників справи:
позивача - Денисенко Р.В. (довіреність від 04.01.2022 № 422),
відповідача - Скубира О.М. (ордер від 03.11.2022 серії ВМ № 1030812).
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 201 382,65 грн (двісті одна тисяча триста вісімдесят дві гривні 65 копійок) заборгованості за передані результати робіт за етапами 1 та 5 угоди 440 до договору 2019; 6 041,48 грн (шість тисяч сорок одна гривня 48 копійок) пені; 3 790,41 (три тисячі сімсот дев'яносто гривень 41 копійку) 3% річних; 36 948,57 грн (тридцять шість тисяч дев'ятсот сорок вісім гривень 57 копійок) інфляційних нарахувань та 3 722,45 (три тисячі сімсот двадцять дві гривні 45 копійок) судового збору.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору на створення і передачу науково-технічної продукції, робіт і послуг від 27.04.2018 № 2019 щодо оплати вартості виконаних робіт та наданих послуг за договором.
У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який складається із судового збору в сумі 3 722,45 грн.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Ухвалою від 26.10.2022 у справі № 920/873/22 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 13.12.2022, 11:00.
Відповідач подав відзив від 14.11.2022 № 26-07/02837 (вх. № 5463/22 від 15.11.2022), де останній проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні, а також просить суд зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3 % річних на 90 %. У відзиві представник відповідача зазначає, що кінцевим бенефіціарним власником відповідача є громадянин російської федерації, а також зупинення здійснення видаткових операцій, встановлене пунктом 15 Постанови Національного Банку України “Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану”, відповідач не мав можливості здійснити оплату по договору, зазначені обставини є надзвичайними і невідтворними та об'єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого обов'язку по договору від 25.07.2019 № 45/235 та не залежать від волі відповідача.
Представник відповідача зазначає, що при підписанні договору форс-мажорних обставин не було, а також те, що, ні позивач, ні відповідач не могли знати про можливе виникнення таких обставин, у зв'язку з чим дані обставини є непередбачуваними. Обставини форс-мажору, в тому числі прийняття Правлінням Національного Банку України Постанови “Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану” від 24.02.2022р. № 18, мають винятковий характер і не залежать від волі сторін договору, у зв'язку з чим дані обставини є невідворотні та надзвичайні. Відповідач у відзиві зазначає, що він не відмовляється від взятих на себе зобов'язань по договору, але не має навіть технічної можливості виконати свої зобов'язання за договором від 25.07.2019 № 45/235 у зв'язку з введенням військового стану та прийняттям Постанови від 24.02.2022 № 18, що підтверджує причинно-наслідковий зв'язок між неможливістю виконання договірних зобов'язань та форс-мажорними обставинами.
Представник відповідача, посилаючись у відзиві на положення пункту 7 договору, відповідно до якого строк виконання зобов'язань за договором продовжується на час дії зазначених обставин непереборної сили за умови, що сторона, для якої настав форс-мажор, у триденний термін з моменту настання цих обставин сповістила іншу сторону про настання форс-мажорних обставин, вважає позовні вимоги необґрунтованими та передчасними, у зв'язку з чим, вони не підлягають задоволенню у повному обсязі.
26.11.2022 представником позивача подано відповідь на відзив від 29.08.2022 б/н (вх. № 276 від 28.11.2022), де останній заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві та зазначає, що відповідачем не надано суду сертифікату Сумської торгово-промислової палати на підтвердження настання форс-мажорних обставин. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) звільняють лише від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, але не від самого зобов'язання. Також представник позивача зазначає, що оскільки стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних не є неустойкою, а статті 625 ЦК України не передбачає можливості зменшення судом її розміру, а тому доводи відповідача про зменшення розміру цієї відповідальності є безпідставними.
У підготовчому засіданні 13.12.2022 судом постановлено протокольну ухвалу, яку відповідно до приписів частини п'ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до якої судом постановлено долучити до матеріалів цієї справи надані учасниками судового процесу відзив та відповідь на відзив.
Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 13.12.2022 у справі № 920/873/22 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судове засідання на 31.01.2023, 10:00.
Представник позивача приймав участь у підготовчому засіданні у приміщенні суду, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача приймав участь у підготовчому засіданні у приміщенні суду, проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві.
Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Суд вважає за доцільне зазначити, що учасникам справи надано достатньо часу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів. Приймаючи до уваги наведене та принципи змагальності і диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті.
Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 31.01.2023 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
27.04.2018 між сторонами укладений договір на створення і передачу науково-технічної продукції, робіт і послуг № 2019 (далі - договір), відповідно до пункту 2.2 якого, позивач зобов'язувався за завданням відповідача виконати роботи й надати послуги та передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язувався прийняти й оплатити результати робіт і майнові права інтелектуальної власності, а також послуги на умовах, у порядку та у строки, установлені цим договором.
Пунктом 3.1 договору визначено, що загальний обсяг фінансування на весь період дії цього договору становить не більше 167 700 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 27 950 000,00 грн. Розмір базового щорічного фінансування на 2019 рік становить 27 450 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 4 575 000,00 грн, при цьому розмір фінансування кожного наступного року повинен бути не менше розміру фінансування попереднього року.
Відповідно до розділу 4 договору 2019 конкретний перелік нормативних документів відповідно до якого виконується проектування, умови переходу і оформлення майнових прав інтелектуальної власності указуються в окремій додатковій угоді кожній конкретній роботі (послузі) до цього договору. До додаткових угод до цього договору додаються календарні плани робіт. У Календарних планах указується розділ (найменування насосного агрегату), найменування етапів робіт, строки виконання й вартість етапів робіт, результат робіт, переданий після виконання етапу робіт.
Згідно із пунктом 10.1 договору термін дії договору: початок - 01.01.2019, закінчення - 31.12.2023.
06.07.2021 між сторонами укладена додаткова угода від 06.07.2021 № 440 до договору (далі - додаткова угода 440), відповідно до пункту 1.1 якої, позивач зобов'язувався виконати роботу «Розробка конструкторської документації агрегата електронасосного АКсВА 530-220 для Курської АЕС-2» та передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити результати робіт і майнові права інтелектуальної власності на умовах і в порядку, що встановлені договором № 2019 від 27.04.2018 та цією додатковою угодою.
Згідно із пунктом 1 додаткової угоди № 479 від 11.10.2021 до договору № 2019 від 27.04.2018 на створення та передачу науково-технічної продукції, робіт і послуг у календарному плані робіт додаткової угоди № 440 до договору № 2019 від 27.04.2018 за темою «Розробка конструкторської документації...», (замовлення 2160) встановлено нові терміни закінчення робіт за етапами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 9 згідно з додатком № 1 до цієї додаткової угоди.
Внаслідок виконання робіт по етапам 1 та 5 Календарного плану угоди 440 (зі змінами відповідно до додаткової угоди № 479 від 11.10.2021) позивачем передано відповідачу результати робіт та акти здачі-приймання робіт № 9057 від 14.01.2022 на суму 2 600 301,60 грн (етап 1) та № 9058 від 14.01.2022 на суму 142 387,20 грн (етап 5), які підписано відповідачем 14.01.2022.
Відповідно до пункту 2.1 додаткової угоди 440, загальна вартість робіт за доданим Календарним планом становить 1 631 448,00 грн з ПДВ і включає вартість витрат, пов'язаних з виконанням робіт і вартість результатів робіт.
Згідно із пунктом 2.2 додаткової угоди 440, відповідач здійснює оплату платіжним дорученням у розмірі загальної вартості доданого календарного плану на банківський рахунок позивача протягом 30-ти банківських днів із дня підписання Акта здачі-приймання робіт за етапом.
Відповідно до пункту 3.7 додаткової угоди 440 після виконання робіт позивач разом з передачею результатів робіт передає відповідачу акт здачі-приймання робіт із зазначенням переліку виконаних робіт.
Таким чином відповідно до умов пункту 2.2 додаткової угоди 440 відповідач за виконані роботи за етапами 1 та 5 календарного плану угоди 440 зобов'язаний був сплатити до 25.02.2022.
21.02.2022 відповідач частково сплатив вартість робіт за етапом 1 на суму 201 306,15 грн, і станом на 11.10.2022 заборгованість відповідача за виконані роботи обумовлені додатковою угодою 440 за етапами 1 та 5 календарного плану, результати яких передані відповідачу, становить 201 382,65 грн, з них: 58 995,45 грн - залишок за 1 етап та 142 387,20 грн - заборгованість за 5 етап.
У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості в т.ч. по додатковій угоді 440 за договором № 2019, позивач, листом від 14.07.2022 № 0475/ЮБ, звернувся до відповідача з претензією.
У відповіді на претензію відповідачем у листі від 27.07.2022 № 253 визнано факт наявності основної суми заборгованості за договором № 2019 від 27.04.2019, в т.ч і за додатковою угодою 440, та повідомлено що погашення заборгованості буде здійснено в найкоротший термін.
Проте відповідачем зобов'язання за договором щодо оплати вартості виконаних робіт та наданих послуг за договором на суму 201 382,65 грн не виконані, станом на день розгляду справи заборгованість відповідачем не сплачена.
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Оскільки вказані обставини визнаються сторонами, то вони є такими, що встановлені судом.
Крім того, згідно із статтями 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами.
Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. Тому факт наявності заборгованості за виконані роботи та надані послуги за договором є таким, що встановлений судом.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно із статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).
Ураховуючи те, що факт наявності заборгованості перед позивачем в сумі 201 382,65 грн не заперечується та не спростовується відповідачем, а також те, що фактично на момент розгляду справи зобов'язання з оплати виконаних робіт та наданих послуг за договором відповідачем не виконано, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 201 382,65 грн визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629, 837, 901, 903 Цивільного кодексу України.
Твердження відповідача щодо відсутності у нього технічної можливості виконати свої зобов'язання за договором у зв'язку з введенням військового стану та прийняттям Постанови від 24.02.2022 № 18, що підтверджує причинно-наслідковий зв'язок між неможливістю виконання договірних зобов'язань та форс-мажорними обставинами, суд не покладає в основу своїх висновків у цій справі, оскільки форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (постанова Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21).
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» шляхом видачі сертифіката.
Зазначені представником відповідача обставини не можуть слугувати абсолютним доказом неможливості виконати свої зобов'язання перед позивачем за договором.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 041,48 грн пені за період з 25.02.2022 по 11.10.2022 суд зазначає наступне.
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно із пунктом 6.2 договору за порушення відповідачем установлених строків оплати він сплачує позивачеві пеню в розмірі 0,1 % від вартості грошових зобов'язань за кожний день прострочення, але не більше 3 % від загальної суми грошових зобов'язань по відповідному етапу робіт.
Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви розрахунку, позивачем нарахована відповідачу пеня в загальній сумі 6 041,48 грн, у тому числі: 1 769,86 грн за період з 25.02.2022 по 11.10.2022, виходячи із суми основного боргу у розмірі 58 995,45 грн на підставі акту від 14.01.2022 № 9057 (додаткова угода № 440 до договору № 2019); 4 271,62 грн за період з 25.02.2022 по 11.10.2022, виходячи із суми основного боргу у розмірі 142 387,20 грн на підставі акту від 14.01.2022 № 9058 (додаткова угода № 440 до договору № 2019).
Відповідач у відзиві на позов просить суд зменшити розмір неустойки на 90 %, ураховуючи, що позивачем не понесено збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Суд розглянувши клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною другою статті 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за необхідне зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача на 50 % від заявленої до стягнення суми.
Суд виходить з того, що відповідачем частково виконано договірні зобов'язання, при цьому судом не встановлено факту понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору в частині строків оплати виконаних робіт та наданих послуг.
Зменшення розміру пені на 50 % суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Таким чином, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати виконаних робіт та наданих послуг за договором, задоволенню підлягають правомірні та обґрунтовані вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 3 020,74 грн.
З урахуванням пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 36 948,57 грн інфляційних втрат та 3 790,41 грн 3 % річних, нарахованих за загальний період з 25.02.2022 по 11.10.2022 суд зазначає наступне.
Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви розрахунку, 3 % річних складають 3 790,41 грн, нараховані за загальний період з 25.02.2022 по 11.10.2022; інфляційні втрати складають 36 948,57 грн, нараховані за загальний період з 25.02.2022 по 11.10.2022.
Здійснений позивачем розрахунок річних та інфляційних суд вважає арифметично вірним.
Суд, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, вважає їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Клопотання відповідача щодо зменшення розміру річних та інфляційних на 90 %, наведене у відзиві від 14.11.2022 № 26-07/02837 (вх. № 5463/22 від 15.11.2022) задоволенню не підлягає з огляду на таке.
За змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі 6-42цс11).
Слід враховувати, що, попри подібність правової природи частини третьої статті 549 ЦК України (щодо сплати пені) та статті 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.
Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України наслідки порушення боржником грошового зобов'язання не є неустойкою. Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойка (пеня) є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (аналогічна позиція виражена в постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13).
Враховуючи те, що судом було встановлено факт порушення грошового зобов'язання з боку відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 36 948,57 грн інфляційних витрат за період з 25.02.2022 по 11.10.2022 та 3 790,41 грн - 3 % річних за період з 25.02.2022 по 11.10.2022 є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 3 722,45 грн покладається на відповідача.
Крім того судом враховані роз'яснення, надані у постанові Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відповідно до яких у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» (40011, Сумська область, м. Суми, пл. Привокзальна, 1, ідентифікаційний код 05785448) на користь Акціонерного товариства «Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування» (40003, Сумська область, м. Суми, вул. 2-га Залізнична, буд. 2, ідентифікаційний код 00220477) 201 382,65 грн (двісті одна тисяча триста вісімдесят дві гривні 65 копійок) заборгованості за договором № 2019 від 27.04.2019; 3 020,74 грн (три тисячі двадцять гривень 74 копійки) пені; 3 790,41 (три тисячі сімсот дев'яносто гривень 41 копійку) 3 % річних, 36 948,57 грн (тридцять шість тисяч дев'ятсот сорок вісім гривень 57 копійок) інфляційних нарахувань та 3 722,45 (три тисячі сімсот двадцять дві гривні 45 копійок) відшкодування витрат зі сплати судового збору.
3. Відмовити у позові в частині стягнення 3 020,74 грн (три тисячі двадцять гривень 74 копійки) пені.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 07 лютого 2023 року.
Суддя Ю.А. Джепа