"30" грудня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/963/22
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання К.С. Пірожковій
за участю представників:
від позивача - Фігель С.І.,
від відповідача - Желудков В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Делівері” про стягнення 385591,74 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Делівері” про стягнення коштів в розмірі 321445,74 грн., з яких: 321,13 грн. пені; 755,18 грн. інфляційних втрат; 182,32 грн. 3% річних; 5504,14 грн. неустойки за прострочення повернення орендованого майна; 314682,97 грн. збитків, що виникли у зв'язку із пошкодженням орендованого майна та неповернення частини обладнання, посилаючись на наступне.
ТОВ “Амальгама Люкс” на праві приватної власності належить нерухоме майно - нежитловий об'єкт, який розміщений за адресою м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 112, та складається зі складу за літерою Є-2; цеху за літерою Ч-2; складу за літерою Ш; газорозподільного пункту за літерою Щ; складу за літерою Ю, а також навісів з рампами, будівель та огорож, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 110431593 від 12.01.2018 року. Зазначений нежитловий об'єкт використовується позивачем, як для здійснення власної виробничої діяльності, так і для здачі частини площі у оренду іншим суб'єктам господарювання.
Як вказує позивач, з 2009 року між ним та відповідачем наявні орендні правовідносини, в яких позивач як орендодавець передавав у тимчасове платне користування відповідачу як орендарю частини нежитлових приміщень нежитлового об'єкту нерухомого майна, який розміщений за адресою м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 112, а останній зобов'язувався використовувати його відповідно до своїх статутних цілей, а саме: розміщення офісу і складу відділення відповідача та своєчасно сплачувати встановлену орендну плату.
Наразі позивач з посиланням на положення ч. 2 ст. 793 ЦК України, якою встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, вказує, що позивач та відповідач укладали договори оренди на строк до трьох років, зокрема:
- 31.07.2009 р. був укладений договір оренди нежитлового приміщення № ЮО-51 з додатковими договорами до нього, який діяв по 05.04.2012 р.;
- 02.04.2012 р. був укладений договір оренди нежитлового приміщення № ЮО-104 з додатковими договорами до нього, який діяв по 31.12.2014 р.;
- 31.12.2014 р. був укладений договір оренди нежитлового приміщення № ЮО-247 з додатковими договорами до нього, який діяв по 25.12.2017 р.;
- 01.12.2017 р. був укладений договір оренди нежитлового приміщення № ЮО-415 з додатковими договорами до нього, який діяв по 30.11.2020 р.;
- 01.12.2020 р. був укладений останній договір оренди нежитлового приміщення № ЮО-500, відповідно до умов якого позивач як орендодавець, передав відповідачу як орендарю, у строкове платне користування нежитлове приміщення складу та офісу загальною площею 667 кв.м, яке розміщене за адресою м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 112, та складалося з 105 кв.м офісного приміщення; 562 кв.м складського приміщення та 1 контейнеру для твердих побутових відходів (договір оренди).
Наразі позивач зазначає, що об'єм орендованого майна та орендовані приміщення, передані за цим договором беззмінно знаходилися в оренді відповідача, починаючи з 01.01.2016 р.
Окрім того, позивач зазначає, що 01.12.2020 р. сторони уклали акт приймання-передачі майна, яким позивач фактично передав об'єкт нерухомості та обладнання, яким він облаштований, а відповідач прийняв його без зауважень.
02.12.2020 р. сторони уклали додатковий договір № 1 від 02.12.2020 року до договору оренди, яким сторони змінили суму орендної плати, починаючи з 01.01.2021 р.
Відтак, як вказує позивач, відповідно до умов договору оренди позивач передав у строкове платне користування майно, а відповідач прийняв його та зобов'язався своєчасно сплачувати орендну плату в строк не пізніше 25 числа місяця, що передує наступному місяцю оренди, а також сплачувати витрати на утримання майна та комунальні послуги не пізніше 25 числа місяця, послідуючого за розрахунковим (п. 3.2, 3.4 договору оренди).
Окрім того, позивач звертає увагу на положеннями п. 5.4 договору оренди, в яких сторони встановили право орендаря на дострокове розірвання договору за умови письмового повідомлення орендодавця за 1 календарний місяць, а пунктом 7.4 договору оренди встановили право орендодавця на розірвання договору за умови письмово попередження орендаря за 2 місяці.
Так, 13.08.2021 р. на адресу позивача від відповідача надійшов лист № 393-21 від 10.08.2021 р., яким останній, посилаючись на право передбачене 5.4 договору оренди, повідомив про одностороннє розірвання договору, з 10.09.2021 р.
Як зазначає позивач, враховуючи порушення відповідачем строку реалізації права на дострокове розірвання договору оренди позивач направив відповідачу лист вих. № 195 від 30.08.2021 р., яким повідомив відповідача про порушення умов п. 5.4 договору оренди, погодив припинення правовідносин оренди з 13.09.2021 року (1 місяць з дати повідомлення) та повідомив про необхідність передачі майна в стані, який передбачений умовами договору та чинним законодавством, а для уникнення можливих протиріч, сповістив про запрошення 14.09.2021 р. незалежних фахівців Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області для присутності при передачі майна та фіксування фактів пошкодження майна за наявності.
В свою чергу 01.09.2021 р. позивач листом вих. № 204 від 01.09.2021 р. звернувся до Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області з проханням надати експертний висновок, визначивши технічний стан приміщень, які знаходяться в оренді у відповідача, а також об'ємів та вартості робіт та матеріалів, необхідних для відновлювального ремонту. 01.09.2021 р. Регіональна торгово-промислової палата Миколаївської області надала позивачу рахунок на оплату № 125-0049 від 01.09.2021 року за проведення експертного дослідження, який позивачем було сплачено, що підтверджується платіжним дорученням № 4086 від 13.09.2021 року.
Так, позивач стверджує, що 14.09.2021 р. відповідач не забезпечив наявності уповноважених осіб на приймання-передачу приміщення, не передав приміщення за актом приймання-передачі, здійснював демонтаж деякого обладнання, розміщеного в орендованих приміщеннях та вивезення майна.
15.09.2021 р. позивачу в присутності представників Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області уповноваженим представником відповідача було передано за актом приймання-передачі орендоване майно, яке мало численне пошкодження, знаходилося у брудному та незадовільному стані, такому, що інтенсивно експлуатувалося без проведення будь-яких поточних ремонтів, та такому, що потребує відновлювального ремонту. Також було виявлено відсутність частини майна, яким був обладнаний об'єкт оренди, коли передавався відповідачу.
Позивач зазначає, що відповідач частково погодився з зауваженнями позивача стосовно недоліків майна при його поверненні, про що вніс власні коментарі на зворотній стороні акту приймання-передачі майна від 15.09.2021 року.
Також позивач вказує, що 26.10.2021 р. відповідач платіжним дорученням № 2352802998 з простроченням сплатив орендну плату за вересень 2021 року згідно рахунку № 3398 від 14.09.2021 р. Так, у зв'язку з несвоєчасною сплатою орендної плати за вересень 2021 року позивачем нараховано за період з 26.08.2021 р. по 26.10.2021 р. пеню в сумі 1018,42 грн., інфляційні втрати в сумі 755,18 грн. та 3% річних в сумі 182,32 грн.
Окрім того, позивач посилається на положення ч. 2 ст. 785 ЦК України, якими передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, як самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин. Так, у зв'язку з тим, що договір з ініціативи орендаря було розірвано з 13.09.2021 року, а майно фактично повернуто 15.09.2021 року, позивачем заявлено до стягнення неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, яка складає 5504,14 грн. (82 562,04/30 х2дн.).
Поряд з цим з огляду на те, що 01.12.2020 р. орендар за актом приймання-передаючі майна до договору оренди без зауважень прийняв майно та обладнання, яким було облаштовано об'єкт оренди, засвідчуючи, що воно відповідає умовам та призначенню укладеного договору, з підтвердженням, що електротехнічне та інше обладнання є невід'ємною частиною об'єкту оренди, позивач наголошує, що керуючись положеннями ч. 1 ст. 785 ЦК України, та п. 4.12 договору, після закінчення строку дії договору орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі майна повернути орендодавцеві орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) майна з вини орендаря.
Між тим, за ствердженнями позивача, 15.09.2021 р. орендар передав орендодавцю об'єкт оренди у пошкодженому стані, такому, що потребує відновлювального ремонту понад нормальний знос та не повернув частину обладнання майна, яке було невід'ємною його частиною.
В зауваженнях до акту приймання-передачі відповідач з пошкодженнями погодився частково, засвідчив присутність під час приймання-передачі фахівців Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області та зауважив:
- приміщення має нормальний фізичний знос, та передається у стані не гіршому, ніж на час приймання;
- естакада не має просідань;
- кондиціонер GN-12 приймався без пульта дистанційного керування;
- світильники денного світла та пожежна сигналізація у приймалися без перевірки робото спроможності.
- водолічильник не приймався.
Крім того, позивач зазначає, що з іншими пошкодженнями майна представник відповідача погодився та не повідомив своєї позиції стосовно переліку відсутнього майна, яке зазначене в акті приймання-передачі від 15.09.2021 р.
Так, позивач додає, що 12.11.2021 р. незалежним судовим експертом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області Лесків С.А. (свідоцтво 2054 від 24.11.2020 р. видане Центральною експертно-кваліфікаційною комісією при Міністерстві юстиції України) було складено експертний висновок № 125-049 Будівельно-технічного дослідження, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту об'єкта оренди, пошкодженого орендарем, що складає 289200,00 грн.
Судовим експертом, який має вищу технічну освіту і кваліфікацію судового експерта за фахом “Інженерно-технічна експертиза? по спеціальностях 10.6 “Дослідження об'єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій і відповідних документів?, 10.7 “Визначення порядку користування земельними ділянками?, 10.10 “Визначення оцінної вартості будівельних об'єктів і будов споруд?, було досліджено приміщення, які орендував відповідач, а саме: Об'єктом дослідження є окремі нежитлові будівлі в складі приміщень: Літ. “Є-2? - Склад, цех ручного сортування, Літ. “4-2? - Цех по виробництву косметичної продукції зі складом косметичної сировини, Літ. “ПІ? - Склад, за адресою вул. Мала Морська, 112 в м. Миколаєві та виявлено, серед іншого:
- приміщення офісу забруднене, має пошкодження стін, шпалер, стелі, підлоги, плитки, дверей, пошкоджено та частково відсутнє обладнання душових та вбиралень, пошкоджено електричне та опалювальне обладнання, відсутні внутрішні ключі дверей та внутрішній замок одної двері.
- приміщення складу забруднене, має пошкодження металевої обшивки внутрішньої та зовнішньої частин складських приміщень, пошкоджено металопластикові двері, має пошкодження електричного обладнання, відсутні внутрішні ключі усіх дверей.
- під'їзна частина приміщення (естакада під навісом) має просідання та пошкодження стиків плит, пошкоджена облицювальна плитка сходів на естакаду.
З огляду на вищевикладене, позивач вказує, що незалежним фахівцем зафіксовано факт того, що окремі офісні та складські приміщення, а також споруда рампи на час дослідження, мають окремі пошкодження, які виникли під час експлуатації приміщень відповідачем та потребують виконання ремонтних робіт. Вартість відновлювального ремонту, потреба у якому виникла за час експлуатації відповідачем частини нежитлового приміщення за адресою м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 112, що належить позивачу та була здана в оренду відповідачу, складає 289 200,00 грн. Докладний перелік будівельних матеріалів і робіт, їх вартість зазначено у кошторисній документації з розрахунками, які є невід'ємною частиною експертного висновку.
Також позивач зазначає, що жодних звернень стосовно проведення поточного ремонту орендованого майна відповідачем не здійснювалось, а самого поточного ремонту приміщення відповідачем не проводилося жодного разу.
Таким чином, позивач стверджує, що пошкодження об'єкта оренди понад нормальний знос, які були встановлені та належним чином зафіксовані, виникли внаслідок тривалого, інтенсивного та недбалого використання відповідачем переданих в оренду приміщень та майна, без проведення необхідних поточних ремонтів та невжиття заходів зі збереження майна.
Тому позивач вважає, що у даному випадку згідно ст. 779 ЦК України, ст.ст. 224, 225, 285 ГК України, є підстави для застосування до відповідача такої міри відповідальності у вигляді стягнення збитків.
Наразі, на думку позивача, наявні усі чотири умови для стягнення з відповідача збитків, а саме:
- протиправна поведінка, що полягає у незабезпеченні відповідачем відповідно до приписів ч. 3 ст. 285 ГК України збереження орендованого майна, відповідно до умов договору, невжиття заходів запобігання його псуванню, пошкодженню та частковому зникненню, а також непроведенні відповідно ст. 776 ЦК України жодних поточних ремонтів у орендованих приміщеннях;
- шкода, заподіяна позивачу, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 15.09.2021 року та експертним висновком Будівельно-технічного дослідження № 125-049 від 12.11.2021 р.;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою, що підтверджено довготриваючими відносинами оренди між позивачем та відповідачем, фактами передачі майна, а також встановленням недоліків орендованого майна безпосередньо при поверненні орендованого майна у присутності повноважних представників відповідача;
- вини відповідача, яка презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (постанова Верховного суду від 21.03.2019 року по справі 904/2292/18.).
Крім того, на думку позивача, саме у зв'язку з невизнанням відповідачем фактів пошкодження майна, відмовою у його відновленні та необхідністю залучення фахівця для проведення будівельно-технічного дослідження та визначення реального розміру збитків, з відповідача підлягають стягненню витрати на проведення такого дослідження у розмірі 20000,00 грн., а також з відповідача підлягає стягненню вартість відсутнього обладнання майна, яке не зазначене в експертному висновку № 125-049 від 12.11.2021 року та визнана орендарем у погоджених раніше цінах, яка разом складає 5482,97 грн.
Також позивач вказує, що з метою недопущення настання додаткових збитків, які можуть виникнути з простою майна, з 16.09.2021 р. були розпочаті відновлювальні роботи з залученням підрядника ФОП Князева С.Г. на підставі договору підряду ЮО-22 від 04.04.2011 року. Так, відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт № 428 від 18.10.2021 р. позивач вже сплатив підряднику за виконані роботи з відновлення частини рампи (естакади), яка знаходилася у фактичному користуванні відповідача, 27450,00 грн. та витратив матеріалів на загальну суму 3211,29 грн. з ПДВ. Відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт № 429 від 29.10.2021 року позивач вже сплатив підряднику за виконані роботи з відновлення частини офісних приміщень, які знаходилася у фактичному користуванні відповідача, 73077,00 грн. та витратив матеріалів на загальну суму 35324,06 грн. з ПДВ. Відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт № 430 від 29.10.2021 р. позивач вже сплатив підряднику за виконані роботи з ремонту частини профнастилу складу, який знаходився у фактичному користуванні відповідача, 2420,00 грн.
Поряд з цим позивач вказує, що намагався у досудовому порядку врегулювати спір та 02.12.2021 року за допомогою поштового зв'язку направив відповідачу претензію вих. № 286 від 29.11.2021 року, якою обґрунтовано вимагав від відповідача сплати неустойки та завданих збитків з наданням всіх підтверджуючих доказів. Між тим, 25.01.2022 р. на адресу позивача надійшла відповідь на претензію, відповідно до якої відповідач частково визнав вимоги позивача та повідомив про сплату платіжним дорученням № 2352806523 від 18.01.2022 року 697,29 грн. пені. За іншими вимогами у задоволенні претензії було відмовлено, без обґрунтування причин такої відмови.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.06.2022 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/963/22, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 01 липня 2022 р.
28.06.2022 р. від представника відповідача через систему “Електронний суд” надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю до господарського суду м. Києва.
01.07.2022 р. від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню у повному обсязі у зв'язку із наступним.
Як вказує відповідач, його підприємство надає транспортно-експедиторські послуги автомобільним транспортом фізичним і юридичним особам - перевезення вантажів зі складу на склад і супровід вантажів, а також має розгалужену мережу складів, що знаходяться на всій території України.
Наразі відповідач підтверджує, що з 2009 року між позивачем та відповідачем існували орендні правовідносини. При цьому відповідач повідомляє, що при переукладенні договорів оренди на наступний термін обов'язково підписувались акти приймання-передачі орендованого майна, будь-які зауваження з боку орендаря щодо стану об'єкту оренди були відсутні.
01.12.2020 р. був укладений останній договір оренди нежитлового приміщення № ЮО-500, предметом якого була передача в строкове платне користування офісного приміщення загальною площею 105 кв.м, складського приміщення загальною площею 562 кв.м та одного контейнеру для твердих побутових відходів розташованих за адресою: вул. Мала Морська, 112, м. Миколаїв. Майно передавалось в оренду з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої статутом відповідача. При цьому відповідач наголошує, що рампа відповідно до договору в строкове платне користування не приймалась.
Так, відповідач зазначає, що у зв'язку із оптимізацію складських приміщень скористався таким своїм правом, передбаченим договором, на дострокове розірвання та направив у встановлені договором строки позивачу відповідний лист від 10.08.2021 № 393-21 про дострокове розірвання договору з 10.09.2021 р. Лист отриманий позивачем 13.08.2021 р. та зареєстрований за № 145.
Наразі відповідач зауважує, що позивач листом від 30.08.2021 № 195 повідомив про те, що фактична дата отримання попередження про дострокове розірвання 13.08.2021 р., таким чином дата розірвання договору 13.09.2021, а не 10.09.2021; передача орендованого майна відбудеться 14.09.2021 р. Окрім того, відповідач додає, що 15.09.2021 р. підписано акт приймання-передачі орендованого майна із зауваженнями з боку відповідача.
Щодо сплати штрафних санкцій за невчасну оплату орендної плати відповідач зазначає таке. У зв'язку з наміром відповідача достроково розірвати договір на час здійснення оплати за оренду нерухомого майна відповідачу не була відома кількість днів, за які буде нарахована орендна плата у вересні 2021 року. Дана інформація підтверджується листом позивача від 30.08.2021 р. № 195, відповідно до якого позивачем самостійно визначена дата дострокового розірвання договору оренди - 13.09.2021 р. Крім того, відповідач звертає увагу суду на той факт, що рахунок на сплату орендної плати № 3398 за тринадцять днів оренди у вересні 2021 року відповідач отримав лише 14.09.2021 р., а сам акт приймання-передачі орендованого майна підписаний 15.09.2021, що підтверджується позивачем у даному позові.
Відповідач наголошує, що після отримання від позивача відповідної претензії (від 29.11.2021 № 286), ним, з урахуванням вимог договору, сплачено позивачу пеню у розмірі 697,29 грн. за несвоєчасну оплату орендної плати. Таким чином, на думку позивача, всі зобов'язання, у тому числі, сплата штрафних санкцій, були виконані відповідачем перед позивачем.
Щодо сплати неустойки за несвоєчасне повернення об'єкту оренди відповідач повідомляє таке. Відповідно до п. 4.12. договору орендар повинен повернути майно орендодавцеві 25 грудня 2021 року. Порядок дострокового повернення майна договір не регулює. Крім того, відповідно до листа позивача від 30.08.2021 р. № 195, останній сам запропонував дату повернення майна - 14.09.2021 р. Фактично ж акт приймання-передачі було підписано 15.09.2021 р. у зв'язку з тим, що позивач без пояснень причин не прийняв довіреність, видану на ім'я представника відповідача, на якого був покладений обов'язок повернути об'єкт оренди. Таким чином, затримка підписання акту приймання-передачі орендованого майна викликана суто суб'єктивними факторами з боку позивача. Також додатково відповідач звертає увагу суду на той факт, що п. 9.11. договору передбачений штраф за порушення строку повернення майна на більше ніж три робочих дні, тобто передача майна до трьох днів є правомірною, а застосування ч. 2. ст. 785 ЦК України неможливо.
Щодо відшкодування збитків у зв'язку із пошкодженням орендованого майна відповідач зазначає, що позивачем та відповідачем тривалий час існують відносини з питань оренди нерухомого майна, а це 12 років. Після закінчення строку дії договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2017 р. № ЮО-415 позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі орендованого майна від 30.11.2020 р. щодо повернення орендованого майна з оренди.
Відповідач наголошує, що під час складення та підписання акту приймання-передачі орендованого майна від 15.09.2021 р. щодо повернення орендованого майна з оренди, позивачем висловлені певні претензії щодо орендованого майна, яке повертається з оренди, зауваження зазначені в акті, тобто, за ствердженнями позивача, пошкодження орендованого майна сталось протягом 9,5 місяців. Проте відповідачу незрозуміло, яким чином можливо нанести об'єкту оренди за такий короткий час ті пошкодження, які зазначені у експертному висновку від 12.11.2021 р. № 125-049, складеному на замовлення позивача, та чому позивач не скористався своїм правом на дострокове розірвання договору, передбачене п. 7.5. договору, відповідно до якого орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір в разі погіршення стану орендованого майна або неналежного виконання орендарем умов цього договору, а також яким чином використовувались амортизаційні відрахування.
Окрім того, відповідач додає, що на його думку, висновок експерта № 125-049 від 12.11.2021 не є належним та допустимим доказом розміру матеріального збитку у зв'язку з наступними порушеннями, але не обмежуючись ними:
1) відповідно до ч. 5 ст. 101 ГПК України при проведенні експертизи на замовлення учасників справи, у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок;
2) позивач та/або експерт не повідомили та не запросили відповідача прийняти участь у комісії щодо огляду приміщень, яке відбулось за участю експерта 30.09.2021 р. з встановленням типу та обсягу пошкоджень;
3) при проведенні експертизи експертом визначався “відновлювальний ремонт? - прямі витрати на відновлення об'єкту оренди, який не має на увазі визначення фізичного зносу. Визначення же “майнової шкоди? (“матеріального збитку?) включає обов'язковий розрахунок фізичного зносу, який обумовлюється погіршенням технічного стану будинку. Оскільки опоряджувальні покриття (конструктивні елементи тощо) втрачають техніко-експлуатаційні показники (міцності, стійкості, надійності, естетичності та ін.) внаслідок дії природнокліматичних, технологічних факторів та життєдіяльності людини з плином часу, вартість будівельних матеріалів обчислюється з врахуванням величини фізичного зносу. Використання коефіцієнту фізичного зносу обумовлюється тим, що під час проведення відновлювальних робіт необхідно враховувати попередній стан конструктивних елементів, опорядження. Тобто, якщо опорядження до моменту його пошкодження мало значну величину фізичного зносу, враховувати вартість влаштування нового покриття з ринковою вартістю будівельних матеріалів недоцільно тому, що в такому випадку це буде заміна покриття, а не його відновлення;
4) в акті приймання-передачі орендованого майна від 30.11.2020 р. (у висновку експерта він йде з датою 01.12.2020 р.) міститься перелік обладнання, яке було передано в оренду (серед іншого, опис навіть розеток з рамками). Експерт серед іншого визначив заміну сушарок для рук (2 од.), які відсутні у вказаному переліку. Крім того, розраховуючи вартість сушарок для рук, експерт вийшов за межі своєї компетенції, оскільки сушарки для рук є електропристроями, ринкова ціна яких визначається виключно в межах товарознавчої експертизи.
5) в кошторисній документації спостерігаються численні помилки:
- для очищення підлоги з керамічної плитки, стін, вікон від мазуту та рекламних наліпок експерт пропонує застосовувати мідний купорос, який використовується у будівництві насамперед для протигрибкової обробки поверхонь;
- для розбирання перегородок з листів гіпсокартону неправомірно застосовується шифр норми РН5-2-1 “Розбирання перегородок із гіпсових плит?, що відноситься до розбирання перегородок з пазогребнієвих гіпсових плит, а не гіпсокартону на каркасній системі. Склад даних робіт за вищевказаною нормою включає: розбирання перегородок на окремі плити вручну, перенесення цілих плит з укладанням в штабель;
- шифр норми ЕН10-94-1 “Улаштування обшивки гіпсокартонними листами перегородки? передбачає наступні роботи: встановлення каркасу перегородки з металевих профілів, встановлення гіпсокартонних листів з їх кріпленням до каркасу, шпаклювання місць примикання до суміжних конструкцій і швів з обклеюванням їх склострічкою. У висновках немає жодної згадки про пошкодження каркасу та шпаклівки перегородки, тому повне розбирання та встановлення перегородки є недоцільним;
- шифр норми ПР15-4057, застосований у кошторисі для заміни плит “Армстронг? відноситься виключно до роботи з облицювання стель на готовому каркасі плитами “Армстронг?. Даний шифр не передбачає робіт з демонтажу плит “Армстронг?, для чого повинна використовуватись окрема позиція;
- помилково використана норма РН12-49-3 “Поліпшене фарбування полівінілацетатними водоемульсійними сумішами стін по штукатурці? перейменований на “поліпшене фарбування водоемульсійними сумішами стін по шпалерам?, замість правильного використання норми РН12-49-12 “Фарбування полівінілацетатними водоемульсійними сумішами стін по шпалерах за 2 рази ?;
- у кошторисі присутній шифр по оклеюванню стін шпалерами, але висновках відсутні дані щодо класифікації наявних шпалер: виробництво іноземне чи вітчизняне, вид шпалер під фарбування (флізелінові, зі скловолокна, тощо).
Таким чином, відповідач доходить висновку, що наданий позивачем експертний висновок № 125-049 будівельно-технічного дослідження технічного стану нежитлових приміщень, що були передані в оренду, складений з грубим порушенням вимог законодавства та не може розглядатись як належний та допустимий доказ понесених матеріальних збитків.
Щодо відшкодування витрат на проведення експертного висновку відповідач зазначає, що витрати позивача на проведення будівельно-технічного дослідження та складення експертного висновку від 12.11.2021 р. № 125-049 у розмірі 20000,00 грн. не підлягають стягненню з відповідача, адже останній не був замовником складення вищезазначеного експертного висновку, крім того, сам експертний висновок, на думку відповідача, складено з численними порушеннями вимог законодавства та не може бути використаний як належний та допустимий доказ розміру заподіяних збитків у даній господарській справі.
Щодо стягнення вартості відсутнього обладнання, відповідач звертає увагу на п. 4.10. договору, у якому зазначено, що заміна ламп освітлення, якими облаштоване орендоване приміщення здійснюється виключно представниками орендодавця за письмовим зверненням орендаря, узгодженого з орендодавцем, на підставі окремого рахунку виставленого орендодавцем та сплаченого орендарем (сума рахунку складає: вартість лампи та вартість послуги 20,00 грн. з ПДВ 20%), у строки, які погоджуються додатково. Так, з моменту прийняття об'єкту оренди 01.12.2020 р. і до моменту дострокового розірвання договору відповідач не звертався до позивача з відповідними письмовими зверненнями щодо заміни будь-яких ламп чи електричного обладнання (світильники, прожектори, кабель і т.д). В акті приймання-передачі орендованого майна від 15.09.2021 р. позивач зазначає відсутність великої кількості ламп, відсутність деяких світильників, що на думку відповідача, не відповідає дійсності. При цьому відповідач зазначає, якщо виходити з позиції позивача щодо відсутності такої кількості ламп та іншого електротехнічного обладнання, відповідач мав би здійснювати свою господарську діяльність в темряві, що не відповідає основному виду економічної діяльності відповідача. Крім того, відповідач наголошує, що відповідно до акту приймання-передачі орендованого майна від 01.12.2020 р. відповідачем було прийнято кондиціонери у кількості дві одиниці, пульти до кондиціонерів не приймались.
Під час підготовчого засідання 01.07.2022 р. судом було розглянуто вищезазначене клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю до господарського суду м. Києва, за наслідками чого судом було відмовлено у його задоволенні, про що зазначено в протоколі судового засідання від 01.07.2022 р.
Так, у підготовчому засіданні господарського суду 01 липня 2022 року по справі № 916/963/22 було протокольно оголошено перерву до 21 липня 2022 року згідно ч. 5 ст. 183 ГПК України.
19.07.2022 р. від позивача надійшла до суду відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти обставин, наведених у відзиві та вважає їх безпідставними, з огляду на таке.
Стосовно сплати неустойки на несвоєчасне внесення орендної плати та несвоєчасне повернення майна позивач звертає увагу на лист-повідомлення про розірвання № 393-21 від 10.08.2021 року, який відповідач надав позивачу лише 13.08.2021 р., а тому відповідач був обізнаний про те, що через 1 місяць з дати повідомлення, а саме 14.09.2021 року у нього виникає обов'язок з повернення майна.
Також позивач посилається на положення п. 3.6 договору оренди, відповідно до яких рахунки та інші документи отримуються відповідачем у позивача за визначеною адресою, а тому у відповідача була наявна можливість завчасно спланувати власну господарську діяльність, своєчасно повідомити орендодавця про намір достроково розірвати договір та відповідно до умов договору своєчасно сплатити орендну плату і забезпечити наявність уповноваженої особи для передачі майна та підписання акта приймання-передачі. Необґрунтованим, на думку позивача, також є твердження відповідача про нібито неприйняття довіреності, виданої на ім'я представника відповідача, оскільки засвідчити фактично довіреністю свої повноваження представник відповідача зміг лише 15.09.2021 р., після отримання оригіналу довіреності та надання засвідченої її копії 15.09.2021 р. Тому позивач вважає обґрунтованими вимоги про стягнення пені за несвоєчасне внесення орендної плати, інфляційних втрат, 3% річних, а також неустойки за несвоєчасне повернення орендного майна.
Щодо відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням орендованого майна позивач наголошує, що жодних заперечень на твердження позивача стосовно проведення будь-яких поточних ремонтів згідно зі ст. 776 ЦК України відповідачем не надано та докази проведення таких ремонтів відповідачем відсутні в матеріалах справи. Підписання актів приймання-передачі майна під час закінчення строку дії попередніх договорів оренди з одночасним підписання нового договору оренди фактично проводилося без звільнення відповідачем приміщення та фактичного переходу до володіння та користування орендованим майном до позивача. Тобто орендні відносини тривали безперервно, змінювалася лише підстава орендних відносин - договір оренди. Так, на думку позивача, пошкодження майно отримало під час перебування в оренді у відповідача.
Стосовно відшкодування вартості відсутнього майна позивач зазначає, що 01.12.2020 р. сторони також уклали акт приймання-передачі майна, яким позивач фактично передав об'єкт нерухомості та обладнання, яким він облаштований, а відповідач прийняв його без зауважень, в тому числі щодо комплектності кондиціонера. На дату укладання цього акту сторони зазначили балансову вартість майна в гривнях з ПДВ 20% (п. 2 акту). При прийманні-передачі майна 15.09.2021 р. виявлено, що майно за переліком, наданим суду, на суму 5482,97 грн. відсутнє, а тому зазначена сума, на думку позивача, підлягає стягненню з відповідача.
В підготовчому засіданні господарського суду 21 липня 2022 року по справі № 916/963/22 було протокольно оголошено перерву до 10 серпня 2022 року згідно ч. 5 ст. 183 ГПК України.
08.08.2022 р. від представника відповідача через систему “Електронний суд” надійшли заперечення на відповідь на відзив. Так у своїх запереченнях відповідач заперечує проти задоволення позову, посилаючись на вже наведені у відзиві на позовну заяву обставини, а також додатково зазначає таке.
Відповідач стверджує, що інформація позивача про те, що відповідачем за такий тривалий час не проведено жодного поточного ремонту не відповідає дійсності. Як зазначає відповідач, тільки за період з березня 2018 року по грудень 2020 року відповідачем проведено поточний ремонт об'єкту оренди, а саме: придбання шлангів, ремонт електропроводки, душової на складі, замка воріт складу, сантехніки, ролети та двері на складі, на загальну суму 4046,24 грн. За період з жовтня 2015 року по вересень 2020 року придбавались будівельні матеріали для здійснення поточного ремонту об'єкту оренди на суму 29157,31 грн.
Відповідач зазначає, що відповідно до 1.3. договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2020 № ЮО-500 вартість майна, що орендується з урахуванням індексації дорівнює його балансовій вартості на дату укладення договору. Також відповідач повідомляє, що на даний час, суду та відповідачу не відома балансова вартість об'єкту оренди, але відповідач впевнений, що вона (балансова вартість) значно менше ніж вартість відновлювального ремонту. Як наголошує відповідач, позивачем мали здійснюватися амортизаційні відрахування для відтворення зношених у процесі експлуатації основних засобів. Так, відповідач зазначає, що на даний час, із розрахунку вартості одного кв.м 100 доларів США та орендованої відповідачем площі - 667 кв.м, загальна сума амортизаційних відрахувань, що повинна була здійснюватися позивачем дорівнює: 667 кв.м х 100 доларів США = 667100 доларів США х 36,56 курс долара США = 24.389.176,00 грн. - загальна вартість орендованого мана. Середній термін експлуатації об'єкту оренди 25 років, загальна вартість орендованого майна 24389176,00 грн. / 25 = 975567,04 грн. - річна амортизація/12 місяців = 81297,25 грн. місячна амортизація. Відповідач орендував приміщення 146 місяців х 81297,25 грн. = 11869398,50 грн. - сума амортизаційних відрахувань, які, на думку відповідача, повинен був здійснити позивач за весь час оренди.
Окрім того, за ствердженнями відповідача, позивач погодився з позицією відповідача щодо отримання кондиціонеру GN-12 “TOSOT” разом з приміщенням в оренду без пульту дистанційного керування, однак, із незрозумілих підстав, не зменшив ціну позову. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем так і не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують завдані збитки; не надано й відповіді на питання щодо роботи відповідача у темряві, за відсутності такої кількості ламп та іншого електротехнічного обладнання.
09.08.2022 р. від представника позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з недосягненням згоди між сторонами щодо мирного врегулювання спору, а також ускладненням забезпечення прибуття представника в судове засідання через агресію з боку російської федерації та постійними обстрілами Миколаєва.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.08.2022 р. у справі № 916/963/22 підготовче засідання відкладено на 23.08.2022 р.
22.08.2022 р. від представника позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв'язку з наміром позивача подати до суду додаткові докази.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.08.2022 р. у справі № 916/963/22 підготовче засідання відкладено на 21.09.2022 р.
12.09.2022 р. від представника позивача на електронну адресу суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача кошти в розмірі 385591,74 грн., з яких: 321,13 грн. пені; 755,18 грн. інфляційних втрат; 182,32 грн. 3% річних; 5504,14 грн. неустойки за прострочення повернення орендованого майна; 378828,97 грн. збитків, що виникли у зв'язку із пошкодженням орендованого майна та неповернення частини обладнання. В обґрунтування заяви позивач зазначає, що оскільки в експертному висновку № 125-049 від12.11.2021 р. відсутні посилання про те, що він підготовлений для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також з огляду на здорощання вартості робіт та матеріалів на даний час, що є складовою невідшкодованих збитків, позивач звернувся до РТПП Миколаївської області Лесків С.А. з проханням провести судову будівельно-технічну експертизу за наявними в експертній справі матеріалами, та визначити технічний стан, а також об'єм та вартість робіт і матеріалів для відновлювального ремонту. Так, за результатами судової будівельно-технічної експертизи № 125-017 від 09.09.2022 р. визначено, що вартість відновлювального ремонту пошкоджень частини нежитлового приміщення, які виникли під час експлуатації відповідачем складає 353346,00 грн.
Вказана заява, подана відповідно до положень ст. 46 ГПК України, судом прийнята до розгляду.
У підготовчому засіданні господарського суду 21 вересня 2022 року у справі № 916/963/22 було протокольно оголошено перерву до 04 жовтня 2022 р. згідно ч. 5 ст. 183 ГПК України.
03.10.2022 р. від представника позивача до суду надійшли додаткові письмові пояснення. Щодо висновків відповідача, стосовно здійснення амортизаційних відрахувань для відтворення зношених в процесі експлуатації основних засобів позивач звертає увагу на положення підпункту 14.1.3 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України де наведено поняття “амортизація”, яке визначається як системний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Аналогічні за своєю сутністю поняття “амортизація” містяться в НП(С)БО 7 та МСБО 16. Зокрема, за Національним Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 N 92, під амортизацією розуміється систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Такий системний розподіл вартості основних засобів дозволяє поступово перенести до складу витрат вартість витрачених коштів на придбання (будування) основного засобу протягом строку його корисного використання, а не для відтворення зношених основних засобів. Також позивач звертає увагу на положення розділу 4 “Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів” від 30.09.2003 р. № 561, наведено порядок обліку основних засобів в оренді. Зокрема, позивач доходить висновку, що у зазначеному розділі не вказано, що амортизаційні відрахування здійснюються для відтворення зношених у процесі експлуатації основних засобів. Тобто позивач доходить висновку, що жодний з нормативних документів з обліку витрат, основних засобів, та зокрема, й амортизації не визначає того, що амортизаційні відрахування здійснюються для відтворення зношених у процесі експлуатації основних засобів, як то вказує відповідач.
Крім того, позивач наголошує, що амортизація вартості об'єктів основних засобів нараховується в сумі, що визначається відповідно до пунктів 4 і 22 Національного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92, а в розділі 5 “Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів” від 30.09.2003 № 561 (Наказ 561), наведено порядок обліку амортизації основних засобів. Зокрема, в п. 23 Наказу 561 визначено, що об'єктом амортизації є первісна вартість, яка амортизується. Таким чином позивач доходить висновку, що первісна вартість основного засобу, яка має амортизуватися, не визначається за механізмом, що навів відповідач в розділі п. 3 заперечень на відповідь на відзив, як добуток орендованої ним площі на сто доларів за курсом НБУ, а є історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів витрачених для придбання (створення) необоротних активів, а визначена відповідачем умовна сума амортизації в розмірі 11869398,50 грн. не є сумою грошових коштів взагалі, щоб її направляти на здійснення ремонту орендованого приміщення.
Окремо позивач наголошує, що в запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає про те, що ним проводився поточний ремонт орендованих приміщень за попередніми договорами оренди та у підтвердження цьому надає копію однієї заяви на договірне списання отримувачу ТОВ “Евродом-Миколаїв” від 28.09.2017 р. та вісім платіжних доручень отримувачу “ТОВ Епіцентр К” здійснених в період з 19.06.2018 р. по 15.09.2020 р., проте на думку позивача зазначені докази не можуть бути належними доказами проведення відповідачем поточних ремонтів, оскільки сам факт перерахування коштів постачальникам не підтверджує факту отримання товарно-матеріальних цінностей, а навіть у разі їх отримання - відсутні докази їх застосування саме при проведені поточного ремонту орендованих у позивача приміщень.
Розгляд справи у підготовчому засіданні 04.10.2022 р. о 15 год. 30 хв. не відбувся у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.10.2022 р. у справі № 916/963/22 підготовче засідання призначено на 26.10.2022 р.
26.10.2022 р. від представника відповідача через систему “Електронний суд” надійшли заперечення на заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якому відповідач вважає, що з огляду на порушення позивачем порядку подання доказів до суду та відсутність клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, суд не може прийняти до розгляду висновок № 125-017 від 09.09.2022 р.
Окрім того, відповідач зазначає, що складений 09.09.2022 судовим експертом Лесків С.А. висновок № 125-017 судової будівельно-технічної експертизи, який проведено за наявними матеріалами експертної справи, які були використані при підготовлені експертного висновку від 12.11.2021№ 125-049 будівельно-технічного дослідження технічного стану нежитлових приміщень, що були передані в оренду, не є належним та допустимим доказом розміру матеріального збитку у зв'язку з наступними порушеннями, але не обмежуючись ними:
1) в порушення п. 3.9. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, зареєстровану в Мінюсті 03.11.1998 за № 705/3145, (із змінами і доповненнями), позивач та/або експерт не повідомили та не запросили відповідача прийняти участь у комісії щодо огляду приміщень, яке відбулось за участю експерта 30.09.2021 р. з встановленням типу та обсягу пошкоджень та 09.09.2022. Також відповідач наголошує, що оскільки під час огляду пошкоджень встановлюється їх обсяг та характер, присутність усіх сторін по справі є необхідною. Незважаючи на це, відповідач не був запрошений та не приймав участі у оглядах об'єкту дослідження, які були проведені 14.09.2021 р. та 15.09.2021 р.;
3) під час огляду об'єкту дослідження складається дефектний акт (акт огляду пошкоджень), який підписується членами комісії. Даний акт повинен містити опис пошкодження із вказанням характеру та обсягу. Висновок експерта містить дефектний акт з вказанням ремонтних робіт, але жодного опису характеру виявлених пошкоджень. Єдиним виключенням з цього є зазначення характеру пошкоджень рампи під навісом (літ. “1Г”) на стор. 5 експертного висновку;
4) висновок експерта був проведений на підставі письмової заяви позивача від 03.08.2022 р. за поточними цінами, однак огляди об'єкту дослідження експертом та кошторисником були проведені близько року тому. Експертний висновок не містить інформацію щодо можливого факту відновлення об'єкту, наприклад, у 2021 році або на початку 2022 року.
5) при проведені експертизи експертом визначався “відновлювальний ремонт” - прямі витрати на відновлення об'єкту оренди, який не має на увазі визначення фізичного зносу. Визначення же “майнової шкоди” (“матеріального збитку”) включає обов'язковий розрахунок фізичного зносу, який обумовлюється погіршенням технічного стану будинку. Оскільки опоряджувальні покриття (конструктивні елементи тощо) втрачають техніко-експлуатаційні показники (міцності, стійкості, надійності, естетичності та ін.) внаслідок дії природно-кліматичних, технологічних факторів та життєдіяльності людини з плином часу, вартість будівельних матеріалів обчислюється з врахуванням величини фізичного зносу.
Використання коефіцієнту фізичного зносу обумовлюється тим, що під час проведення відновлювальних робіт необхідно враховувати попередній стан конструктивних елементів, опорядження. Тобто, якщо опорядження до моменту його пошкодження мало значну величину фізичного зносу, враховувати вартість влаштування нового покриття з ринковою вартістю будівельних матеріалів недоцільно тому, що в такому випадку це буде заміна покриття, а не його відновлення. Величина фізичного зносу опоряджувальних покриттів (конструктивних елементів тощо) визначається у відповідності до вимог чинних нормативних документів.
6) в акті приймання-передачі орендованого майна від 30.11.2020 р. (у висновку експерта він йде з датою 01.12.2020) міститься перелік обладнання, яке було передано в оренду (серед іншого, опис навіть розеток з рамками). Експерт серед іншого визначив заміну сушарок для рук (2 од.), які відсутні у вказаному переліку. Крім того, розраховуючи вартість сушарок для рук, експерт вийшов за межі своєї компетенції, оскільки сушарки для рук є електропристроями, ринкова ціна яких визначається виключно в межах товарознавчої експертизи.
7) в кошторисній документації спостерігаються численні помилки:
- для заміни ролет використовується шифр норми РН15-137-1, який зазвичай застосовується для визначення вартості робіт із заміни вентиляційних грат. Для заміни ролет повинна використовуватись норма ПР10-1023.
Також відповідачем зазначено що висновок № 125-017 від 09.09.2022 р. містить ряд аналогічних помилок, що і експертний висновок № 125-049, про які вказано відповідачем у відзиві на позовну заяву.
8) у експертному висновку зазначено, що при дослідженні використовувався програмний комплекс АВК-5 (редакція 3.7.1), однак приведені кошторисні нормативи вартості робіт викликають сумніви щодо ліцензованого походження вказаної версії програми. За таких обставин, відповідач повідомляє, що ним буде підготовлений та направлений відповідний запит до власника програмного забезпечення АВК-5 щодо отримання інформації про те, чи видавалась ліцензія експерту, який підготовив експертний висновок, про що суд буде повідомлено додатково.
Таким чином, відповідач вважає, що наданий позивачем висновок № 125-17 судової будівельно-технічної експертизи від 09.09.2022 р. складений з грубим порушенням вимог законодавства та не може розглядатись як належний та допустимий доказ понесених матеріальних збитків.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 26 жовтня 2022 р. у справі № 916/963/22 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 09 листопада 2022 р.
У судовому засіданні господарського суду 09 листопада 2022 року було протокольно оголошено перерву до 21 листопада 2022 року згідно ч. 2 ст. 216 ГПК України.
Розгляд справи у судовому засіданні 21.11.2022 р. не відбувся у зв'язку з відсутністю живлення електроенергії в адміністративній будівлі суду через аварійні відключення енергопостачання у місті Одесі, спричинені масовими ракетними обстрілами ворогом енергетичної інфраструктури України, про що господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.11.2022 р. у справі № 916/963/22 розгляд справи призначено на 07.12.2022 р.
Розгляд справи у судовому засіданні 07.12.2022 р. не відбувся у зв'язку з відсутністю живлення електроенергії в адміністративній будівлі суду через аварійні відключення енергопостачання у місті Одесі, спричинені масовими ракетними обстрілами ворогом енергетичної інфраструктури України, про що господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.12.2022 р. у справі № 916/963/22 розгляд справи призначено на 27.12.2022 р.
У судовому засіданні господарського суду 27 грудня 2022 року було протокольно оголошено перерву до 30 грудня 2022 року згідно ч. 2 ст. 216 ГПК України.
У судовому засіданні 30.12.2022 р. представник позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні, натомість представник відповідача заперечував проти позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Товариству з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” на праві приватної власності належить нерухоме майно - нежитловий об'єкт (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:1460066448101), який розміщений за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 112, та складається зі складу за літерою Є-2 загальною площею 3316,0 кв.м; цеху за літерою Ч-2 загальною площею 2360,37 кв.м; складу за літерою Ш загальною площею 203,6 кв.м; будівлі газорозподільного пункту за літерою Щ загальною площею 19,5 кв.м; будівля складу за літерою Ю загальною площею 46,3 кв.м; навіси з рампою за літ.: 1А, 1Б, 1В, 1Г, У, Х1}, Х2}; склад за літ Я; споруди № 3, 14, 15, 16, 43, 44, 45, 1; огорожі № 4-13, 33, 40, 41, 42, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 110431593 від 12.01.2018 р.
Як вбачається із матеріалів справи, з 2009 року ТОВ “Амальгама Люкс” та ТОВ „Делівері” перебували в орендних правовідносинах, в яких позивач як орендодавець передавав у тимчасове платне користування відповідачу як орендарю частини нежитлових приміщень нежитлового об'єкту нерухомого майна, який розміщений за адресою м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 112, а саме:
- 31.07.2009 р. був укладений договір оренди нежитлового приміщення № ЮО-51, який діяв до 05.04.2012 р. згідно положень додаткового договору від 05.04.2012 р.;
- 02.04.2012 р. був укладений договір оренди нежитлового приміщення № ЮО-104, який діяв до 31.12.2014 р. згідно положень додаткового договору № 8 від 03.11.2014 р.;
- 31.12.2014 р. був укладений договір оренди нежитлового приміщення № ЮО-247, який діяв до 25.12.2017 р. згідно положень додаткового договору № 9 від 22.12.2016 р.;
- 01.12.2017 року був укладений договір оренди нежитлового приміщення № ЮО-415, який діяв до 30.11.2020 р. згідно положень додаткового договору № 6 від 05.12.2019 р.
Також 01.12.2020 р. між ТОВ “Амальгама Люкс” та ТОВ „Делівері” був укладений договір оренди нежитлового приміщення № ЮО-500, відповідно до умов п. 1.1. якого орендодавець (ТОВ “Амальгама Люкс”) передає, а орендар (ТОВ “Делівері”) приймає в строкове платне користування офісне та складське приміщення загальною площею 667 кв.м, розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 112 та майно, що є власністю орендодавця та складається з: 105 кв.м офісного приміщення; 562 кв.м складського приміщення; 1 (одного) контейнеру для твердих побутових відходів.
Майно передається в оренду з метою здійснення господарської діяльності передбаченої статутом орендаря.
Згідно п. 1.3. договору оренди № ЮО-500 вартість майна, що орендується, з урахуванням індексації дорівнює його балансовій вартості на дату укладання договору,
Положеннями п. 2.3. договору оренди № ЮО-500 передбачено, що у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю, орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю за цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.
У п. 3.1. договору оренди № ЮО-500 визначено, що за домовленістю сторін розмір орендної плати за оренду майна, здійснюється з розрахунку:
- 139,18 грн., в т.ч. 20% ПДВ за один кв.м офісного приміщення;
- 113,40 грн., в т.ч. 20% ПДВ за один кв.м складського приміщення;
- 300,00 грн., в т.ч. 20% ПДВ за один контейнер для твердий побутових відходів.
Загальна сума орендної плати складає 78644,70 гривень з ПДВ (20%) за календарний місяць.
Відповідно до п. 3.2. договору оренди № ЮО-500 орендна плата, сплачується орендарем на умовах 100% попередньої оплати не пізніше 25 числа місяця, що передує наступному місяцю оренди. Орендна плата сплачується орендарем, починаючи з дня підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду.
Згідно п. 3.4. договору оренди № ЮО-500 орендар оплачує витрати на утримання майна та вносить плату за комунальні послуги окремо та інші платежі, не пізніше 25 числа місяця, послідуючого за розрахунковим, згідно з рахунками орендодавця.
У п. 3.5. договору оренди № ЮО-500 сторони передбачили, що орендар відшкодовує орендодавцю витрати на:
- електроенергію на підставі окремого рахунку орендодавця відповідно до показників електролічильників: “НІК2301АП1” заводський номер 0380220; “НІК2301АП1” заводський номер 0664646 та “НІК АРЗ.0000.0.11” заводський номер № 10444853 в термін, зазначений у п. 3.4. договору (п. 3.5.1. договору);
- водопостачання та водовідведення на підставі окремого рахунку орендодавця відповідно до показників водолічильника NOVATOR, заводський номер - 0162828 в термін, зазначений у п. 3.4. договору (п. 3.5.2. договору);
Положеннями п. 5.7. договору оренди № ЮО-500 передбачено, що у разі закінчення строку дії цього договору орендна плата вноситься орендарем до дня фактичної передачі орендодавцю за актом приймання-передачі орендованого майна.
Згідно п. 4. договору оренди № ЮО-500 орендар, окрім іншого, зобов'язується:
- своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором (п. 4.4. договору);
- не пізніше 10-го числа місяця послідуючого за звітним місяцем, підписувати та надавати орендодавцю, акти прийому-передачі наданих послуг з оренди та інших актів, передбачених цим договором (п. 4.5. договору);
- забезпечувати представникам орендодавця доступ до орендованого майна, встановленого на орендованій площі обладнання, апаратури інших спеціальних пристроїв та технічних засобів комунікації для необхідних оглядів обладнання та засобів електрозв'язку, мереж водопроводу, каналізації, системи центрального опалення тощо, а також за погодженням з орендодавцем - представникам органів влади при виконанні ними своїх службових обов'язків (п. 4.8. договору);
- письмово погоджувати з орендодавцем проведення своїми коштами необхідного поточного ремонту орендованих приміщень, обладнання та інвентарю. Орендодавець має право здійснювати поточний ремонт орендованого приміщення, обладнання та інвентарю виключно за письмовим зверненням орендаря, узгодженого з орендодавцем, на підставі окремого рахунку виставленого орендодавцем та сплаченого орендарем, у строки, які погоджуються додатково (п. 4.9. договору);
- заміна ламп освітлення, якими облаштоване орендоване приміщення здійснюється виключно представниками орендодавця за письмовим зверненням орендаря, узгодженого з орендодавцем, на підставі окремого рахунку виставленого орендодавцем та, сплаченого орендарем (сума рахунку складає: вартість лампи та вартість послуг 20,00 гри. з ПДВ 20%), у строки, які погоджуються додатково (п. 4.8. договору).
Відповідно до п. 6.1. договору оренди № ЮО-500 орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором по акту приймання-передачі майна.
Згідно п. 7 договору оренди № ЮО-500 орендодавець має такі права, зокрема: :
- вимагати своєчасної оплати оренди майна (п. 7.1. договору);
- змінювати розмір орендної плати (п. 7.2. договору);
- у любий час контролювати наявність переданого в оренду за договором майна та його використання за цільовим призначенням (п. 7.3. договору);
- орендодавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку попередивши про це орендаря за два місяця. Повідомлення про розірвання договору направляється на адресу орендаря, яка зазначена у розділі “Адреси та банківські реквізити” цього договору (п. 7.4. договору).
Наразі судом встановлено, що 01.12.2020 р. сторонами по справі складено та підписано акт приймання-передачі орендованого майна, згідно якого позивач як орендодавець передав, а відповідач як орендар прийняв в строкове платне користування об'єкт нерухомості, нежитлову будівлю площею 667,00 кв.м, з яких 105,00 кв.м офісного приміщення та 562 кв.м складського приміщення, яке розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 112, що знаходиться у власності орендодавця. Також згідно п. 2 цього акту орендодавець передав, а орендар прийняв обладнання, яким облаштовано об'єкт оренди, а саме (вказується назва обладнання, кількість та балансова вартість з ПДВ 20% в гривнях):
- контейнер для побутових відходів 1 шт. - 1800,00 грн.
- електротехнічне обладнання: електролічильники - 3 шт.: електролічильник “НІК2301АП1” заводський номер 0380220 (показники лічильника 105224) - 1шт. - 521,96 грн.; електролічильник “НІК 2301 АП1” заводський номер 0664646 (показники лічильника 846809) - 1 шт. - 720,00 грн.; електролічильник NIК № АР3.0000.0.11 заводський номер 10444853 (показники лічильника 6432) - 1 шт. - 1396,50 грн.; кондиціонери -2 шт.: GN-09 “TOSOT” - 1 шт. - 4144,61 грн., GN-12 “TOSOT” - 1 шт. - 5233,25 грн.; світильники люмінесцентні “NORTHCLIFFE” -18 шт. - 3159,00 грн.; лампи люмінесцентні - 72 шт. - 484,57 грн.; світильники точкові - 10 шт. - 71,90 грн.; лампи енергозберігаючі “EXR.-63” - 10 шт. - 197,20 грн.; світильник аварійний - 4 шт. - 389,60 грн.; світильники алюмінієві вуличні - 11 шт. - 1100 грн.; лампи енергозберігаючі зовнішнього освітлення -11 шт. - 218,46 грн.; світильники денного освітлення дволампові -26 шт. 2600,00 грн.; лампи денного освітлення - 52 шт. - 1040,00 грн.; прожектор MAGNUM LHF 500 - 2 шт. - 52,86 грн.; щит для електролічильника -1 шт. - 166,21 грн.; щит для електролічильника -1 шт. - 171,60 грн.; вентилятори - 4 шт. - 319,96 грн.; металева шафа 1 шт. - 250 грн.,; автоматичний вимикач 32А -1 шт. - 50,00 грн.; автоматичний вимикач 16А - 5 шт. -100,00 грн.; світильники ЛД - 36x2 -15 шт. - 3750,00 грн.; лампи ЛД-36 - 30 шт. -600,00 грн.; розетки - 7 шт. - 420 грн.; вимикачі світла - 11 шт. - 660 грн.; світильник “Таблетка” - 1 шт. -150 грн.; електроролети - 3 шт. - 40683,55 грн.; аварійний світильник “Вихід” - 1 шт. - 200 грн.; ручки для механічного відкриття ролет - 2 шт. - 6000,00 грн.;
- протипожежне обладнання: обладнання пожежної сигналізації - 1 шт. - 9225,60 грн.; кошма-1 шт. -186,00 грн.; багор - 1 шт. -100,00 грн.; лопата - 1 шт.: - 48,00 грн.; сокира - 1 шт. -107,00 грн.; відро - 2 шт. -112,00 грн.; лом - 1 шт. - 100,00 грн.; вогнегасник -1 шт. - 270 грн.; система пожежної сигналізації 18000,00 грн., яка включає в себе: прилад “Тирас” 6 Л - 1 шт.; оповіщувач пожежний: ручний - 1 шт.; оповіщувач світлозвуковий “Шмель” - 2 шт.; світове табло “Пожежа” -1 шт.; оповіщувач пожежний тепловий - 5 шт.; світове табло “Вихід” - 1 шт.
- мережеве обладнання: шафа настінна 19” 12U -1 шт. - 2062,80 грн.; ДБЖ Еаton 3S 550VA - шт. - 784,80 грн.; полиця 19” 350мм.- 1 шт. -147,96 грн.; патч - панель 19 24 * RJ45 UTR - 1 шт. - 351,96 грн.; патч - панель ISDN 25- портів -1 шт. -354,12 грн.; організатор кабелю - 2 шт. -216,48 грн.; фальш - панель 19”, 2U - 4 шт. - 191,04 грн.; hамка одинарна 10 шт. - 87,60 грн.; платина розетки на 2 модулі -10 шт. - 298,80 грн.; модуль RJ45 UTR, кат. 5е - 20 шт. - 228,00 грн.; коробка монтажна 10 шт. - 26,40 грн.
Також у вказаному акті сторонами було засвідчено, що на об'єкті оренди протікання води та втрати електричної енергії не виявлено. Територія встановлена для пересування (проїзду) орендаря знаходиться в належному технічному й санітарному стані. Електротехнічне та інше обладнання, що знаходиться на об'єкті оренди є невід'ємною частиною об'єкту оренди за договором оренди нежитлового приміщення № 100-500 від 01.12.2020 р., а за зберігання та належну експлуатацію якого орендар несе повну матеріальну відповідальність з моменту укладання цього акту. У разі припинення дії договору орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди, а також електротехнічне та інше обладнання в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу.
Таким чином, підписавши акт приймання-передачі майна, орендар згідно положень п. 2.1. договору оренди № ЮО-500, вступив у строкове платне користування майном.
Крім того, як вбачається судом із матеріалів справи, 02.12.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Делівері” було укладено додатковий договір № 1 до договору оренди нежитлового приміщення № ЮО-500 від 01.12.2020 р., в якому сторони змінили розмір орендної плати, що склала 146,14 грн., в т.ч. 20% ПДВ, за один кв.м офісного приміщення; 119,07 грн., в т.ч. 20% ПДВ, за один кв.м складського приміщення; 300 грн., в т.ч. 20% ПДВ, за один контейнер для твердих побутових відходів. Загальна сума орендної плати складає 82562,04 грн. з ПДВ (20%) за календарний місяць. Вказаний додатковий договір набув чинності з 01.01.2021 р.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, укладений між сторонами по справі договір оренди є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (ст. 759 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю “Делівері” направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” лист № 393-21 від 10.08.2021 року, яким відповідач, скориставшись передбаченим п. 5.4 договору оренди правом, повідомив про розірвання договору з 10.09.2021 року.
Згідно п. 5.4. договору оренди № ЮО-500 орендар має право розірвати цей договір оренди, письмово повідомивши про це орендодавця за 1 календарний місяць.
Положеннями ч. 3 та ч. 4 ст. 291 ГК України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або законом.
Між тим у відповідь на вищевказаний лист про розірвання договору позивачем направлено на адресу відповідача лист за вих. № 195 від 30.08.2021 р., яким повідомлено, що письмове повідомлення про намір розірвати договір орендарем орендодавця відбулося 13.08.2021 року, а тому позивач вважає за можливе припинити дію договору з 13.09.2021 р. Окрім того, Товариство з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” додатково повідомило орендаря, що враховуючи положення п. 2.3. та п. 4.12 договору, а також приймаючи до уваги факт пропозиції достроково розірвати договір, інтенсивну та довготривалу експлуатацію орендованого майна без проведення поточних ремонтів, орендодавець має підстави вважати, що мають місце факти пошкодження майна, та за для уникнення можливих протиріч просить забезпечити 14.09.2021 року присутність уповноваженого представника ТОВ “Делівері” для фактичної передачі майна та підписання акту приймання-передачі орендованого майна за договором № ЮО-500 від 01.12.2020 року. Також позивач додатково повідомив відповідача про запрошення фахівців Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області для участі у прийманні-здачі майна для фіксування пошкодження орендованого майна у разі виявлення такого, для визначення розміру збитків.
За положеннями ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч. 3 ст. 653 ЦК України).
З огляду на вищевикладене, господарський суд доходить висновку, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” та Товариство з обмеженою відповідальністю “Делівері” досягли згоди щодо розірвання договору оренди нежитлового приміщення № ЮО-500 від 01.12.2020 року з 13.09.2021 р., відповідно дію вказаного договору оренди з цього моменту припинено.
Разом з тим позивач вказує, що під час дії договору мало місце порушення відповідачем строків внесення орендної плати за вересень місяць 2021 року, оскільки відповідач сплатив орендну плату за вересень 2021 року в сумі 35776,88 грн. згідно рахунку № 3398 від 14.09.2021 р. платіжним дорученням від 26.10.2021 р. № 2352802998.
Так, виходячи зі змісту п. 3.2. договору оренди № ЮО-500, яким передбачено, що орендна плата сплачується орендарем на умовах 100% попередньої оплати не пізніше 25 числа місяця, що передує наступному місяцю оренди, відповідно ТОВ „Делівері” повинно було до 25 серпня 2021 року внести орендну плату за вересень місяць 2021 року.
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Положеннями п. 3.7. договору передбачено, що у разі закінчення строку дії цього договору орендна плата вноситься орендарем до дня фактичної передачі орендодавцю за актом приймання-передачі орендованого майна.
Отже, з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині здійснення орендної плати не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Наразі судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що рахунок на сплату орендної плати № 3398 за 13 днів вересня місяця 2021 року відповідач отримав лише 14.09.2021 р., а акт приймання-передачі підписано 15.09.2021 рр., тому ним штрафні санкції сплачені у повному обсязі.
Адже, положеннями вказаного договору оренди № ЮО-500 сторони погодили обов'язкову сплату орендарем орендної плати на умовах попередньої оплати до 25 числа місяця, що передує наступному місяцю оренди, тому в даному випадку факт отримання/неотримання орендарем рахунку від орендодавця не впливає на строк виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо внесення орендної плати.
Умовами вказаного договору оренди, зокрема п. 3.4, передбачено здійснення відповідачем сплати згідно з рахунками лише витрат на утримання майна, за комунальні послуги окремо та інших платежів.
Відтак, суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач мав здійснити орендну плату за вересень місяць 2021 року у встановлений договором строк, що передбачено п. 3.2, 4.4 договору.
Також судом критично оцінюються доводи відповідача про те, що відповідачу не була відома кількість днів, за які буде нарахована орендна плата у вересні 2021 року. Так, відповідач, заявивши в листі від 10.08.2021 р. про свій намір достроково розірвати договір згідно з п. 5.4 договору, був обізнаний про умови дострокового розірвання договору, а саме не раніше ніж за місяць після такого повідомлення - 10.09.2021 р., тобто відповідачу було відомо про необхідність внесення орендної плати за вересень місяць у будь-якому випадку, розмір якої мав бути як мінімум 1/3 або 1/2 частини орендної плати. При цьому суд наголошує, що самим відповідачем у листі було зазначено, що договір діятиме до 10.09.2021 р., тобто відповідачу була відома кількість днів, на які точно буде нарахована орендна плата у вересні 2021 р. - не менше 10 днів. Між тим відповідачем до 25 числа серпня місяця, що передував місяцю розірвання договору оренди, не було здійснено жодної оплати за вересень 2021 р.
При цьому згідно з п. 3.8 договору наднормативна сума орендної плати, що надійшла орендодавцю, підлягає заліку в рахунок наступних платежів.
Проте, з урахуванням припинення дії договору, наднормативна сума орендної плати, у разі її надходження орендодавцю, підлягала б поверненню відповідачу за умови відсутності відповідних підстав для заліку в рахунок наступних або інших платежів, що випливає з положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, за якими особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Між тим відповідач, ігноруючи взяті на себе обов'язки зі сплати орендної плати на умовах 100% попередньої оплати, у вказаний строк не здійснив жодної сплати орендної плати, навіть за ту кількість днів оренди, про яку йому було заздалегідь відомо, у зв'язку з чим у нього існувала заборгованість у розмірі 35776,88 грн.
Так, у зв'язку з несвоєчасною сплатою орендної плати за вересень 2021 року позивачем нараховано за період з 26.08.2021 р. по 26.10.2021 р. пеню в сумі 1018,42 грн., інфляційні втрати в сумі 755,18 грн. та 3% річних в сумі 182,32 грн.
При цьому судом з'ясовано, що позивачем була направлена відповідачу в досудовому порядку 02.12.2021 року претензія за вих. № 286 від 29.11.2021 року, в якій позивач, серед іншого, заявив вимогу про сплату відповідачем пені в сумі 1018,42 грн., інфляційних втрат в сумі 755,18 грн. та 3% річних в сумі 182,32 грн. Відповідач в свою чергу у відповідь на претензію в листі від 05.01.2022 р. за вих. № 037-22, що був отриманий позивачем 25.01.2022 р., частково визнав вимоги позивача про сплату пені та повідомив про сплату згідно платіжного доручення № 2352806523 від 18.01.2022 року на суму 697,29 грн., нарахування за ст. 625 ЦК України відповідачем відхилено, оскільки така стаття не може бути застосована з огляду на те, що договором передбачено інший розмір штрафних санкцій - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
З урахуванням часткової сплати відповідачем нарахованої пені, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 321,13 грн., інфляційні втрати в сумі 755,18 грн. та 3% річних в сумі 182,32 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 321,13 грн. суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасне внесення відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями п. 9.1. договору оренди № ЮО-500 передбачено, що за несвоєчасне або неповне перерахування орендної плати орендар несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від розміру несплаченої суми, за кожен день прострочення, враховуючи день оплати.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов'язання за договором оренди № ЮО-500 від 01.12.2020 р. щодо внесення орендної плати за вересень місяць 2021 року до 25 серпня 2021 року, відповідно суд вважає вірним здійснений позивачем розрахунок пені на суму боргу в розмірі 35776,88 грн. за період з 26.08.2021 р. по 26.10.2021 р., що склала 1018,42 грн., з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування, включаючи день оплати, як це передбачено умовами п. 9.1 договору.
При цьому з огляду на часткову сплату відповідачем в сумі 697,29 грн. нарахованої пені, відповідно суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 321,13 грн. пені.
Щодо нарахування 3% річних в сумі 182,32 грн. та інфляційних втрат в розмірі 755,18 грн. суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення процентів річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов'язання за договором оренди № ЮО-500 від 01.12.2020 р. щодо здійснення сплати орендної плати за вересень місяць 2021 року до 25 серпня 2021 року, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу 3% річних на суму бору в розмірі 35776,88 грн. за період з 26.08.2021 р. до 26.10.2021 р. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних в розмірі 182,32 грн., судом наразі встановлено, що такий розрахунок 3% річних за встановлений період прострочення є вірним. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 182,32 грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. № 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
З огляду на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну сплату орендної плати за вересень місяць 2021 року по договору оренди № ЮО-500 від 01.12.2020 р. та встановлено, що вказаний розрахунок інфляційних втрат на суму боргу в розмірі 35776,88 грн. за період з 26.08.2021 р. до 26.10.2021 р. було здійснено позивачем вірно, з огляду на що з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат в розмірі 755,48 грн.
Щодо вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Делівері” неустойки за користування річчю за час несвоєчасного повернення майна в розмірі 5504,14 грн. суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в листі від 30.08.2021 р. № 195 було вказано відповідачу про повернення майна - 14.09.2021 р.
Як встановлено судом, 15.09.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Делівері” складено та підписано акт приймання-передачі орендованого майна, згідно якого відповідач як орендар передав, а позивач як орендодавець прийняв у зв'язку з достроковим припиненням договору оренди нежитлового приміщення № ЮО-500 від 01.12.2020 р. об'єкт нерухомості, нежитлову будівлю площею 667,00 кв.м, з яких 105,00 кв.м офісного приміщення та 562 кв.м складського приміщення, яке розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 112, що знаходиться у власності орендодавця.
Відповідно до п. 9.12. договору оренди № ЮО-500 у разі порушення орендарем порядку повернення майна орендодавцю (в тому числі строку повернення майна орендодавцю більше ніж 3 робочих днів) орендар сплачує штраф на користь орендодавця в сумі 3 розмірів орендної плати, встановленої п. 3.1. договору.
При цьому слід зазначити, що чинним законодавством передбачена відповідальність наймача за невиконання обов'язку щодо своєчасного повернення об'єкту оренди. Так, в силу положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Так, у зв'язку з тим, що договір з ініціативи орендаря було розірвано з 13.09.2021 року, а майно фактично повернуто 15.09.2021 року, позивачем нараховано неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, що складає 5504,14 грн. (82562,04/30 х2дн.), яка заявлена до стягнення.
Передбачена частиною другою статті 785 ЦК України неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51), від якої Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив при розгляді справи № 910/20370/17 (пункт 24 постанови від 13.12.2019).
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).
Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 ЦК України, зазначає про таке.
Обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Відповідно до п. 4.12. договору орендар повинен повернути майно орендодавцеві 25 грудня 2021 року.
Порядок повернення майна у разі дострокового розірвання договору останнім не встановлено.
Між тим, на думку суду, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що прострочення виконання відповідачем обов'язку із повернення орендованого майна на два дні відбулось саме з вини відповідача.
Натомість з наявної в матеріалах справи копії листа позивача від 30.08.2021 р. № 195 вбачається, що саме позивач ініціював повернення майна 14.09.2021 р.
При цьому судом критично оцінюються доводи позивача про те, що 14.09.2021 р. відповідач не забезпечив наявності уповноважених осіб на приймання-передачу приміщення, не передав приміщення за актом приймання-передачі. Хоча, як стверджує позивач у позовній заяві, відповідачем в цей день здійснювався демонтаж деякого обладнання, розміщеного в орендованих приміщеннях та вивезення майна. Отже, вказане свідчить, що з боку відповідача 14.09.2021 р. в орендованому приміщенні були відповідальні особи для вивезення майна.
В цьому контексті позивачем не спростовано доводи відповідача про те, що акт приймання-передачі фактично було підписано 15.09.2021 р. у зв'язку з тим, що позивач без пояснень причин не прийняв довіреність, видану на ім'я представника відповідача, на якого був покладений обов'язок повернути об'єкт оренди.
Виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що оформлення акту приймання-передачі майна на підтвердження повернення відповідачем орендованого майна із затримкою обумовлено суб'єктивними факторами з боку позивача, і вина відповідача в цьому не доведена позивачем. Таким чином, у даному випадку відсутня наявність вини відповідача, яка необхідна для застосування вимог положень ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Окрім того, господарський суд наголошує, що основною метою стягнення неустойки є захист права орендодавця у випадку ухилення винної особи від виконання свого зобов'язання. Проте, матеріали справи не містять жодного доказу, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Делівері” ухилялось від виконання обов'язку щодо негайного повернення об'єкту оренди, і судом не встановлено факту вчинення відповідачем перешкод у поверненні орендованих приміщень позивачу, належних та допустимих доказів цього позивач до суду не надав.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже позивач, заявивши позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки у зв'язку з несвоєчасним поверненням об'єкта оренди, не довів суду належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України вини (умислу або необережності) відповідача, яка є обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України.
При цьому судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що в п. 9.11. договору передбачений штраф за порушення строку повернення майна на більше ніж три робочих дні, тобто передача майна до трьох днів є правомірною, а застосування ч. 2. ст. 785 ЦК України є неможливою. Так, вказані умови п. 9.11 договору в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки повернення майна з порушення строку на менше ніж три робочих дні звільняє орендаря від сплати передбаченого договором штрафу, а не від нарахування неустойки за наявності передбачених законом підстав.
З огляду на зазначене, господарський суд не вбачає підстав для стягнення з орендаря неустойки за час прострочення за користування річчю за час прострочення в сумі 5504,14 грн.
Щодо вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Делівері” збитків у зв'язку із пошкодженням орендованого майна та неповерненням частини обладнання суд зазначає наступне.
Так, позивачем згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом, заявлено до стягнення збитки у зв'язку із пошкодженням орендованого майна та неповерненням частини обладнання в сумі 378828,97 грн., які складаються з 5482,97 грн. - вартості відсутнього обладнання, 353346,00 грн. - вартості відновлювального ремонту та 20000,00 грн. - витрат на проведення експертного дослідження, необхідність у проведенні якого виникла з огляду на невизнання відповідачем фактів пошкодження майна.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Разом з тим в силу положень ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч. 3 ст. 225 ГК України).
Згідно положень ч. 1-3 ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.
Отже, обов'язок з відшкодування збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору (ст. ст. 224, 225 Господарського України, ст. 623 Цивільного кодексу України).
Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.
Ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. В ч. 2 ст. 22 цього ж Кодексу наведено поняття збитків, якими є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
В ч. 3 ст. 22 ЦК визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Так, відповідно до вказаних положень ст. 623 та ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Слід зазначити, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Отже, на позивача покладений обов'язок доведення вини правопорушника, факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір.
Наразі стосовно вартості відсутнього обладнання в загальній сумі 5482,97 грн. господарський суд зазначає.
Так, згідно акта приймання-передачі орендованого майна від 01.12.2020 р. відповідачем прийнято в оренду без зауважень перелік обладнання згідно п. 2 даного акту, яке зазначалось вище. При цьому відповідачем не здійснено жодного зауваження стосовно переліку, працездатності та комплектації прийнятого обладнання. У вказаному акті зазначено, що у разі припинення дії договору орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди, а також електротехнічне та інше обладнання в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу.
Разом з тим під час повернення відповідачем орендованого приміщення позивачу 15.09.2021 р. у присутності фахівців Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області позивачем було виявлено відсутність деякого обладнання. Так, згідно акту приймання-передачі орендованого майна від 15.09.2021 р. орендарем передано, а орендодавцем прийнято без зауважень обладнання, яким облаштовано об'єкт оренди, за винятком:
1. кондиціонер GN-12 “TOSOT” - 1 шт. - відсутній пульт дистанційного керування;
2. лампи люмінесцентні - відсутні 48 шт.;
3. лампи енергозберігаючі “EXR.-63” - відсутні 7 шт.;
4. світильник аварійний - відсутні 3 шт.;
5. світильники алюмінієві вуличні - відсутні 1 шт.;
6. лампи енергозберігаючі зовнішнього освітлення - відсутні 9 шт.;
7. лампи денного освітлення - відсутні 52 шт.;
8. MAGNUM LHF 500 - відсутні 2 шт.;
9. лампи ЛД-36 - відсутні 18 шт.;
10. електроролети - 2 шт. мають пошкодження - деформацію кришки ролет по всій довжині;
11. ручки для механічного відкриття ролет - відсутня 1 шт.;
12. кошма - обладнання відсутнє.
13. шафа настінна 19” 12U -1 шт. - відсутні ключі від шафи та зламаний замок на дверцятах шафи;
14. організатор кабелю - відсутні 1 шт.;
15. фальш - панель 19”, 2U - відсутні 4 шт.
Вказаний акт приймання-передачі орендованого майна від 15.09.2021 р. було підписано відповідачем із зауваженнями на зворотній сторонці акту, зокрема стосовно обладнання відповідачем зауважено:
- кондиціонер GN-12 приймався без пульта дистанційного керування;
- світильники денного світла та пожежна сигналізація у приймалися без перевірки роботоспроможності.
- водолічильник не приймався.
Стосовно викладених зауважень господарський суд зазначає, що під час прийняття відповідачем майна в оренду в акті приймання-передачі від 01.12.2020 р. відсутнє зазначення по передачу кондиціонера GN-12 “TOSOT” - 1 шт. з пультом або без пульта, також відсутні дані про водолічильник. При цьому в акті не було вказано про те, що світильники денного світла та пожежна сигналізація приймались без перевірки роботоспроможності, і відповідачем не зроблено такі зауваження.
Наразі за умовами п. 4.12 договору орендар зобов'язався після закінчення строку оренди повернути орендодавцеві орендоване майно в належності стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) майна з вини орендаря.
Між тим відповідачем не спростовано доводи позивача про відсутність обладнання, яким був облаштований об'єкт оренди, що зафіксовано у складеному в присутності фахівців Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області акті приймання-передачі майна від 15.09.2021 р., вартість якого дорівнює 5970,16 грн., виходячи з балансової вартості, вказаної в акті приймання-передачі від 01.12.2020 р., зокрема:
· лампи люмінесцентні - відсутні 48 шт., на загальну суму 323,04 грн. (6,73 грн./шт.);
· лампи енергозберігаючі “EXR.-63” - відсутні 7 шт., на загальну суму 138,04 грн. (19,72 грн./шт.);
· світильник аварійний - відсутні 3 шт., на загальну суму 292,20 грн. (97,40 грн./шт.);
· світильники алюмінієві вуличні - відсутні 1 шт., на загальну суму 100,00 грн. (100,00 грн./шт.);
· лампи енергозберігаючі зовнішнього освітлення - відсутні 9 шт., на загальну суму 178,74 грн. (19,86 грн./шт.);
· лампи денного освітлення - відсутні 52 шт., на загальну суму 1040,00 грн. (20,00 грн./шт.);
· прожектор MAGNUM LHF 500 - відсутні 2 шт., на загальну суму 52,86 грн. (26,43 грн./шт.);
· лампи ЛД-36 - відсутні 18 шт., на загальну суму 360,00 грн. (20,00 грн./шт.);
· ручки для механічного відкриття ролет - відсутня 1 шт., на загальну суму 3000,00 грн. (3000,00 грн./шт.);
· кошма - відсутня 1 шт. на загальну суму 186,00 грн. (186,00 грн./шт.);
· організатор кабелю - відсутні 1 шт., на загальну суму 108,24 грн. (108,24 грн./шт.);
· фальш - панель 19”, 2U - відсутні 4 шт., на загальну суму 191,04 грн. (47,76 грн./шт.);
За таких обставин, господарський суд доходить висновку, що відповідачем не повернуто обладнання, яким був облаштований об'єкт оренди, згідно вищенаведеного переліку на загальну суму 5970,16 грн., що є порушенням встановленого в 4.12 договору і в ч. 1 ст. 785 ЦК України обов'язку наймача у разі припинення договору повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно п. 9.5. договору оренди № ЮО-500, якщо орендарем заподіяно шкоду майну, він відшкодовує збитки орендодавцю в порядку, передбаченому законодавством України.
Між тим, оскільки заявлена позивачем до стягнення сума вартості неповернутого обладнання, яким був облаштований об'єкт оренди, є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, як передбачено в ч. 2 ст. 237 ГПК України, відповідно з відповідача підлягає стягненню сума вартості відсутнього обладнання в розмірі 5482,97 грн.
Крім того, в акті приймання-передачі орендованого майна від 15.09.2021 р. вказано, що приміщення, які знаходилися в оренді, експлуатувалися без проведення поточного ремонту та знаходяться на дату передачі у незадовільному стані; приміщення об'єкта оренди є пошкодженими та потребують відновлювального ремонту, а саме:
- приміщення офісу забруднене, має пошкодження стін, шпалер, стелі, підлоги, плитки, дверей, пошкоджено та частково відсутнє обладнання душових та вбиралень, пошкоджено електричне та опалювальне обладнання, відсутні внутрішні ключі дверей та внутрішній замок одної двері;
- приміщення складу забруднене, має пошкодження металевої обшивки внутрішньої та зовнішньої частин складських приміщень, пошкоджено металопластикові двері, має пошкодження електричного обладнання, відсутні внутрішні ключі усіх дверей.
- під'їзна частина приміщення (естакада під навісом) має просідання та пошкодження стиків плит, пошкоджена облицювальна плитка сходів на естакаду.
Для детального фіксування зазначених недоліків та визначення вартості ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень, орендодавцем залучено фахівців Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області для надання експертного висновку щодо факту наявності пошкодження на дату приймання-передачі об'єкта оренди, об'ємів та вартості робіт та матеріалів для проведення відновлювального ремонту орендованих приміщень.
В свою чергу відповідач на зворотній стороні вказаного акту приймання-передачі орендованого майна від 15.09.2021 р. зазначив, що нежитлове приміщення за адресою: м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 112, передається орендодавцеві в належному стані відповідно до умов договору № ЮО-500 від 01.12.2020 р., не гіршому, ніж на час передачі його в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу. Крім того, представником відповідача зауважено, що під'їзна частина приміщення, втому числі естакада під навісом просідань не має, що засвідчується фотофіксацією, зробленою під час приймання-передачі 15.09.2021 р. в присутності обох сторін.
Так, позивачем на підтвердження заподіяння відповідачем збитків у вигляді пошкодження об'єкта оренди понад нормальний знос та їх розмір надано експертний висновок № 125-049 від 12.11.2021 р. Будівельно-технічного дослідження, складений на замовлення позивача судовим експертом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області Лесків С.А. (свідоцтво 2054 від 24.11.2020 р., видане Центральною експертно-кваліфікаційною комісією при Міністерстві юстиції України), та висновок № 125-017 від 09.09.2022 р. судової будівельно-технічної експертизи, складений тим самим судовим експертом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області Лесків С.А. на замовлення позивача для надання в якості доказу по справі № 916/963/22, в яких визначено вартість відновлювального ремонту орендованого приміщення у діючих цінах на момент їх складення. Зокрема, відповідно до висновку експерта, за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 125-017 від 09.09.2022 р., вартість розміру відновлювального ремонту частини нежитлового приміщення за адресою: м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 112, які належать позивачу та були здані в оренду відповідачу, які виникли під час експлуатації орендарем в нині чинних цінах складає 353346,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З експертного висновку № 125-049 від 12.11.2021 р. Будівельно-технічного дослідження, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту об'єкта оренди, пошкодженого орендарем, складає 289200,00 грн., вбачається, що експертом для розрахунку об'ємів ремонтно-відновлювальних робіт взято технічний паспорт БТІ на нежитловий об'єкт № 112 по вул. Мала Морська, 112 в м. Миколаєві від 25.01.2018 р., договір оренди № ЮО-500 від 01.12.2020 р. між ТОВ “Амальгама Люкс” та ТОВ “Делівері”, акт прийому-передачі об'єкта оренди від 01.12.2020 р. та акт прийому-передачі при поверненні об'єкта оренди від 15.09.2021 р. між ТОВ “Амальгама Люкс” та ТОВ “Делівері”, а також витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.01.2018 р.
Аналогічно ці ж самі документи були предметом дослідження у висновку № 125-017 від 09.09.2022 р. судової будівельно-технічної експертизи, який складено на основі вищевказаного експертного висновку № 125-049 від 12.11.2021 р., з використанням матеріалів (фотографій), саме із первісного висновку.
При цьому суд зазначає, що в основу обох висновків покладено дані обстежень технічного стану нежитлових приміщень, що проводились 14.09.2021 р. та 15.09.2021 р. представником РТПП Миколаївської області, кошторисником Івлічевою Л.В. в присутності представника власника нежитлових приміщень та представника орендаря, а також обстеження 30.09.2021 р., що проводилось експертом Лесків С.А. в присутності лише представника власника нежитлових приміщень.
Наразі при проведенні експертизи експертом визначався “відновлювальний ремонт?, що включає в себе витрати на відновлення об'єкту оренди, без визначення фізичного зносу. Натомість визначення у даному випадку розміру майнової шкоди (матеріального збитку) має обов'язкового включати розрахунок фізичного зносу, який обумовлюється погіршенням технічного стану будинку.
Як зазначалось вище, в акті приймання-передачі майна в оренду від 01.12.2020 р. було вказано, що у разі припинення дії договору орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди, а також електротехнічне та інше обладнання в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу. Також у вказаному акті сторони засвідчили, що переданий орендарю об'єкт оренди відповідає умовам та призначенню договору оренди нежитлового приміщення.
Так, суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні відомості в якому стані було передано відповідачеві об'єкт оренди, зокрема саме нежитлове приміщення, в акті приймання-передачі майна в оренду від 01.12.2020 р. наведено лише перелік обладнання в орендованому приміщенні, проте відомості саме про стан приміщення відсутні. Тобто, відомості, які містяться в акті прийому-передачі об'єкта оренди від 01.12.2020 р. не є інформативними та не дають змоги оцінити в повному обсязі стан приміщення на момент передачі його в оренду відповідачу.
Отже, позивачем в порушення ст.ст.74-76 ГПК України не надано доказів, в якому стані передавалось приміщення, окрім акту прийому-передачі об'єкта оренди від 01.12.2020 р., в якому відсутня характеристика самого приміщення.
Крім того, згідно п. 5.1.5. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень для вирішення питань щодо визначення технічного стану (ступеня фізичного зношення), аварійності, групи капітальності, категорії складності, ступеня вогнестійкості об'єкта нерухомого майна, а також визначення пошкоджень та руйнувань об'єкта і його конструктивних елементів та причин їх виникнення експерту необхідно надати проектну документацію на будівництво об'єкта, документ про приймання його в експлуатацію, матеріали технічної інвентаризації, акти і звіти попередніх обстежень та досліджень тощо.
Відповідно до п. 3.9. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень якщо необхідно провести експертизу (дослідження) на місці події або огляд об'єкта за його місцезнаходженням, орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта) (замовив(ла) дослідження), повинен(на) забезпечити прибуття експерта, безперешкодний доступ до об'єкта, а також належні умови для його роботи, а в разі потреби викликати учасників процесу або інших осіб. У разі неявки осіб чи їх законних представників, що викликалися, у визначений час на місце події або огляду об'єкта дослідження (огляд) проводиться без їх участі, про що зазначається у висновку.
Так, в порушення п. 3.9. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, зареєстровану в Мінюсті 03.11.1998 за № 705/3145, (із змінами і доповненнями), позивач та/або експерт не повідомили та не запросили відповідача прийняти участь у комісії щодо огляду приміщень, яке відбулось за участю експерта 30.09.2021 р. з встановленням типу та обсягу пошкоджень.
Між тим, окрім того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що під час проведення експертизи дотримано вимоги п. 3.9. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, щодо виклику відповідача для огляду об'єкта дослідження, також в експертному висновку відсутня будь-яка інформація стосовно даних, в якому стані передавався об'єкт оренди у користування орендаря 01.12.2020 р. (матеріали технічної інвентаризації, акти і звіти попередніх обстежень та досліджень).
Отже, експертом під час проведення експертизи не досліджувались матеріали, із яких вбачається в якому стані об'єкт оренди був переданий відповідачу.
До того ж позивачем у позовній заяві зазначено, що з 16.09.2021 р. розпочав відновлювальні роботи з залученням підрядника ФОП Князева С.Г., на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи додано договір підряду № ЮО-22 від 04.04.2011 р., додатковий договір від 09.04.2014 р. до договору підряду № ЮО-22, акт № 428 від 18.10.2021 р. здачі приймання виконаних робіт за договором підряду № ЮО-22 від 18.10.2021 р., видаткова накладна № 0253 від 12.10.2021 р., акт на списання ТЦМ № 1153/1 від 18.10.2021 р., акт № 429 від 29.10.2021 р. здачі приймання виконаних робіт за договором підряду № ЮО-22 від 18.10.2021 р., накладну № Сид-002616 від 16.09.2021 р., видаткову накладну № РН -000076 від 17.09.2021 р., видаткову накладну № Рнк/МY-0242801 від 17.09.2021 р., видаткову накладну № РН-000112 від 20.09.2021 р., видаткову накладну № Рнк/МY-0243251 від 20.09.2021 р., видаткову накладну № Рнк/МY-0243252 від 20.09.2021 р., видаткову накладну №1740 від 28.09.2021 р., видаткову накладну № Рнк/МY-0249509 від 24.10.2021 р., видаткову накладну № Рнк/МY-0256855 від 07.12.2021 р., акту на списання ТМЦ №1226 від 29.10.2021 р., акт № 430 від 29.10.2021 р. за договором підряду № ЮО-22.
Таким чином, вказане свідчить, що 30.09.2021 р. експертом Лесків С.А. в присутності представника власника нежитлових приміщень проводилось обстеження технічного стану нежитлових приміщень вже після початку здійснення відновлювальних робіт.
Отже, з огляду здійснення експертом огляду об'єкта дослідження після початку ремонтних робіт, та враховуючи відсутність документів, які б встановлювали стан об'єкта дослідження до передачі об'єкта оренди у користування відповідачу, суд не приймає експертне дослідження № 125-049 від 12.11.2021 р. як належний та допустимий доказ заподіяння відповідачем збитків та їх розмір. Що стосується висновку № 125-017 від 09.09.2022 р. судової будівельно-технічної експертизи, який складено на основі висновку № 125-049 від 12.11.2021 р., з використанням матеріалів (фотографій) саме із первісного експертного висновку, без проведення огляду експертом об'єкту дослідження після звернення позивача до нього 03.08.2022 р., суд відхиляє такий висновок як належний і допустимий доказ заподіяння відповідачем збитків у заявленому розмірі. Адже експертизу було проведено на підставі письмової заяви позивача від 03.08.2022 р. за поточними цінами вже після здійснення на замовлення позивача ФОП Князевим С.Г. відновлювального ремонту, однак під час проведення експертизи експертом використані огляди об'єкту дослідження, що були проведені експертом та кошторисником майже року тому, і висновок експертизи не містить інформацію щодо можливого факту відновлення об'єкту після припинення дії договору, хоча позивачем зазначено у позові про проведення ФОП Князевим С.Г. ремонтних робіт.
Наразі суд зауважує, що оцінити той факт, що приміщення знаходиться не в гіршому стані, у якому воно передавалось орендарю, неможливо на підставі тих доказів, які знаходяться в матеріалах справи, адже сторонами окрім акту прийому-передачі об'єкта від 01.12.2020 р., ніяким чином не зафіксовано стан орендованого приміщення.
Тому за наявними матеріалами справи неможливо співставити стан приміщення, коли воно передавалось орендарю, та стан приміщення на момент припинення дії договору оренди, з урахуванням встановлених судом обставин щодо проведення позивачем ремонту вже після припинення дії договору.
Отже, експертом при проведенні експертизи встановлена сума вартості відновлювального ремонту без урахування документів, підтверджуючих стан об'єкта під час надання його в оренду та без урахування доказів здійсненого орендодавцем ремонту.
Також господарський суд зазначає, що позивач, звертаючись у травні 2022 року до суду із даною позовною заявою, був зобов'язаний відповідно до ст. 162 Господарського процесуального кодексу України надати всі наявні в нього докази, що підтверджують викладені ним обставини, а також зазначити докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою. Водночас, всупереч зазначеному, позивачем не було вказано про неможливість надання разом з позовом доказів на підтвердження розміру збитків. В свою чергу подання лише 26.10.2022 р. до господарського суду висновку судової будівельно-технічної експертизи в якості доказів розміру збитків господарський суд вважає безпідставним, оскільки позивачем не доведено факт неможливості отримання такого висновку на момент подачі позову.
Виходячи з викладеного, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у сукупності з наданими позивачем експертним висновком № 125-049 від 12.11.2021 р. та висновком судової будівельно-технічної експертизи № 125-017 від 09.09.2022 р., на підставі ст.ст. 76-79, 86, 104 ГПК України, суд доходить висновку про відсутність підстав для віднесення встановленої висновком експертизи вартості відновлення приміщення на рахунок відповідача, оскільки матеріали справи не містять обґрунтованих доказів того, що відновлювальний ремонт приміщення, розрахований експертом, відновить приміщення саме до того стану, в якому воно передавалось в оренду відповідачу.
Інші доводи позивача щодо понесення ним витрат на оплату підрядних робіт, здійснених ФОП Князевим С.Г., в обґрунтування наявності нанесених відповідачем збитків судом до уваги не приймаються. По перше, з наданих позивачем доказів, як-то видаткових накладних, актів списання ТМЦ, не вбачається, що всі товари були придбані саме для ремонту орендованого приміщення. Крім того, позивачем у складі збитків заявлено до стягнення суму, встановлену у висновку експертизи № 125-017 від 09.09.2022 р, а не вартість витрачених матеріалів на відновлення майна у зв'язку з завданням відповідачем ушкоджень об'єкту оренди, і в предмет доказування не входить здійснений позивачем ремонт.
За таких обставин, суд вважає, що вартість здійсненого позивачем ремонту після звільнення відповідачем орендованого приміщення не доводить наявності нанесених збитків, адже їх неможливо визначити через відсутність можливості співставити стан звільненого приміщення із станом, коли воно передавалось в оренду.
Більш того, інших доказів вини відповідача у пошкодженні орендованого майна, його протиправної поведінки, як і доказів причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, позивачем до суду не надано.
Відтак, оскільки позивач зазначає про те, що приміщення звільнено у гіршому стані, ніж було отримано орендарем, то, враховуючи відсутність доказів стану приміщення, суд не вбачає підстав для стягнення збитків в сумі 353346,00 грн., зазначених позивачем на підставі висновку експертизи, якому судом надана критична оцінка.
Така ж позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.03.2020 р. у справі № 923/43/19 зі спору у подібних правовідносинах.
Також суд не вбачає підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді збитків в розмірі 20000,00 грн., що є витратами позивача, пов'язаних із залученням експерта.
Як вказує позивач у позовній заяві, у зв'язку з невизнанням відповідачем фактів пошкодження майна, відмовою у його відновленні та необхідністю залучення фахівця для проведення будівельно-технічного дослідження та визначення реального розміру збитків, з відповідача підлягають стягненню витрати на проведення такого дослідження у розмірі 20000,00 грн.
На підтвердження вартості проведеного експертного дослідження позивачем надано копії акту приймання-передачі наданих послуг № 125-0049 від 15.11.2021 р. на суму 20000,00 грн., рахунку на оплату № 125-0049 від 01.09.2021 р. та платіжного доручення № 4086 від 13.09.2021 р. на суму 20000,00 грн., які свідчать про понесення позивачем витрат у вказаній сумі за складання експертного висновку.
Проте, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що ці витрати обумовлені винними діями відповідача, а також доказів причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і цими витратами. При цьому судом не прийнято зазначений експертний висновок № 125-049 від 12.11.2021 р. в якості належного доказу по справі, оскільки даним висновком не доведено наявність збитків та заподіяння їх саме відповідачем.
Таким чином, враховуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку, що позивачем не доведено розміру збитків в сумі 373346,00 грн. саме внаслідок неправомірних дій відповідача.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” обґрунтовані частково, відповідають частково фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат по даній справі суд зазначає наступне.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ч.1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, що складають 101,12 грн. (6741,60 грн. * 5783,88 грн. / 385591,74 грн.).
Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 23000,00 грн. слід зазначити наступне.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
В ч. 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, позивачем в позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у якому позивач попередньо вказав, що він поніс судові витрати у зв'язку із розглядом справи витрати на правничу допомогу орієнтовно в розмірі 23000,00 грн.
Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги № ЮО-530 від 14.02.2022 р.
Як вбачається зі змісту договору про надання правової допомоги № ЮО-530, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” (клієнт) та адвокатом Фігель Сергієм Івановичем (адвокат), в п. 1.1 предметом даного договору вказано надання адвокатом правової допомоги клієнту, а саме: здійснення захисту прав та представництво інтересів клієнта в усіх державних органах та установах, недержавних організаціях, підприємствах усіх видів власності, а також в судах усіх юрисдикцій, в тому числі, на стадії апеляційного і касаційного провадження.
За умовами п. 2.1 договору згідно з досягнутою сторонами домовленістю адвокат зобов'язується здійснити захист прав, свобод і законних інтересів клієнта, зокрема:
• представництво його інтересів в усіх судах України (судах першої інстанції, апеляційних та касаційних інстанцій), органах МВС України та в усіх органах прокуратури;
• в державних органах і установах, недержавних організаціях, підприємствах усіх видів власності;
• перед фізичними та юридичними особами, а також не юридичними особами.
В п. 3.1. договору передбачено, що для виконання умов цього договору ТОВ “Амальгама Люкс” надає адвокату Фігелю С.І. право здійснювати захист його прав, свобод і законних інтересів та представництво його інтересів в усіх державних і недержавних установах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, в тому числі і в органах державної влади та управління, зокрема, в слідчих органах МВС України (в тому числі рід час досудового слідства), а також бути представником клієнта в судах всіх інстанцій при розгляді цивільних, господарських, кримінальних та адміністративних справ, включаючи стадії апеляційного і касаційного провадження та виконання рішень, перегляду постанови, рішення, ухвали, розгляду постанови за нововиявленими та винятковими обставинами з усіма правами наданими законом позивачу, відповідачу, свідку, третій особі, скаржнику, потерпілому, стягувану, боржнику, заявнику, зацікавленій особі, за виключенням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій, які згідно з чинним законодавством клієнт має виконувати лише особисто.
Відповідно до п. 4.1. договору обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим договором визначається у відповідних узгоджених з клієнтом рахунках та актах, які є додаткам до цього договору та свідчать про виконання адвокатом своїх зобов'язань.
Згідно п. 4.2. договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2022 р.
Як вбачається із матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” було виплачено Фігелю С.І. згідно видаткового касового ордеру від 15.02.2022 р. на підставі рах. № 1 від 14.02.2022 р. дог. №ОЮ-530 від 14.02.2022 р. 3000,00 грн., згідно видаткового касового ордеру від 16.02.2022 р. на підставі рах. № 1 від 14.02.2022 р. дог. №ОЮ-530 від 14.02.2022 р. 10000,00 грн., згідно видаткового касового ордеру від 17.02.2022 р. на підставі рах. № 1 від 14.02.2022 р. дог. №ОЮ-530 від 14.02.2022 р. 10000,00 грн.
Таким чином, ТОВ „Амальгама Люкс” оплатило вартість правової допомоги згідно договору № ЮО-530 від 14.02.2022 р. у загальному розмірі 23000,00 грн.
Разом з тим слід зазначити, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги № ЮО-530 від 14.02.2022 р., видатковий касовий ордер від 15.02.2022 р. на суму 3000,00 грн., видатковий касовий ордер від 16.02.2022 р. на суму 10000,00 грн., видатковий касовий ордер від 17.02.2022 р. на суму 10000,00 грн. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
В ч. 5-7 ст. 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Також частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Між тим відповідачем не заявлялись клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову.
Однак, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу підлягають задоволенню частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, що дорівнює 402,13 грн. (6741,60 грн. х 23000,00 грн./ 385591,74 грн.).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Делівері” про стягнення 385591,74 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Делівері” (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; код ЄДРПОУ 31738765; IBAN: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” (54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 119, офіс 109; код ЄДРПОУ 32719869; IBAN: НОМЕР_2 ) пеню в сумі 321/триста двадцять одна/грн. 13 коп., інфляційні втрати в сумі 755/сімсот п'ятдесят п'ять/грн. 18 коп., 3% річних в сумі 182/сто вісімдесят дві/грн. 32 коп., вартість неповернутої частини обладнання в сумі 5482/п'ять чотириста вісімдесят дві/грн. 97 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 101/сто одна/грн. 12 коп., витрати на правову допомогу в сумі 402/чотириста дві/грн. 13 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Делівері” відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 01 лютого 2023 р. у зв'язку відсутністю стабільного електропостачання в адміністративній будівлі господарського суду Одеської області.
Cуддя В.С. Петров