вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"24" січня 2023 р. м. Київ Справа № 911/983/22
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Абразив груп», м. Запоріжжя
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго», Київська обл., смт. Козин
про стягнення заборгованості
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Абразив груп» б/н від 20.06.2022 року (вх. №884/22 від 28.06.2022 року) (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за Договором про закупівлю товарів №12/37 від 22.06.2021 року у сумі 122296,22 грн.
Ухвалою суду від 04.07.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/983/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
До суду від відповідача надійшов відзив на позов №02-11/21 від 28.07.2022 року (вх. №9527/22 від 01.08.2022), в якому відповідач просить суд зупинити провадження у справі до припинення або скасування воєнного стану та деокупації Вуглегірської ТЕС.
Ухвалою суду від 20.09.2022 року у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено, справу №911/983/22 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.10.2022 року.
Позивач та відповідач, повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 18.10.2022 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою суду від 18.10.2022 року підготовче засідання відкладено на 08.11.2022 року.
До суду від позивача надійшло клопотання б/н від 25.10.2022 року (вх. №5484 від 25.10.2022) про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 159348,04 грн. заборгованості, з яких 122296,22 грн. основного боргу, 27113,71 грн. інфляційних збитків, 3124,05 грн. 3% річних та 6814,06 грн. пені, яка прийнята судом до розгляду.
Позивач та відповідач, повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 08.11.2022 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, відповідач відзив на позов не подав.
Ухвалою суду від 08.11.2022 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/983/22 та відкладено підготовче засідання на 06.12.2022 року.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 01.12.2022 року (вх. №17518/22 від 01.12.2022) в якому відповідач проти позову заперечує, а також, просить суд зупинити провадження у справі до припинення воєнного стану.
Позивач та відповідач, повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 06.12.2022 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою суду від 06.12.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, закрито підготовче провадження у справі №911/983/22 та призначено розгляд справи по суті на 24.01.2023 року.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 06.12.2022 року (вх. №17910/22 від 08.12.2022).
Позивач та відповідач, повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 24.01.2023 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Судом враховано, що відповідачем отримано нарочно ухвалу від 04.07.2022 року про відкриття провадження у справі та ухвалу від 18.10.2022 року, що підтверджується його розпискою на зворотній стороні ухвали від 18.10.2022 року (т. 1, а. с. 123). В подальшому ухвали суду направлялися відповідачу на електронну адресу, яку він зазначив у своєму відзиві №02-11/98 від 01.12.2022 року (вх. №17518/22 від 01.12.2022).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що відповідач належним чином та завчасно повідомлявся про розгляд справи, а також, керуючись ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, яка зобов'язує учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважних представників сторін.
Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 24.01.2023 року, відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом прийнято рішення.
Згідно ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АБРАЗИВ ГРУП» (за договором - постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (за договором - покупець) 22.06.2021 року укладено Договір про закупівлю (поставку) товарів №12/37 (далі - Договір), згідно умов п. 1.1 якого, постачальник зобов'язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов Договору. Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов Договору. Найменування, кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в Додатку №1 до Договору (п.п. 1.2, 1.3 Договору).
Згідно п.п. 2.1, 2.2, 2.5 Договору, ціною Договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним Договором. Ціни на продукцію визначаються в Додатку №1 до Договору. Розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому Додатком №1 до Договору.
Відповідно до п.п. 2, 3 Додатку №1 до Договору, загальна вартість продукції 387876,30 грн. в т.ч. ПДВ 20% 64646,05 грн. Розрахунки за продукцію здійснюються покупцем в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати підписання покупцем Акту приймання-передачі продукції.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору, постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно Додатку №1 до Договору. Місце, строк (термін) поставки продукції визначається в Додатку №1 до Договору.
Пунктом 5.3 Договору визначено, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі продукції. Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент передбачений в п. 5.3 Договору (п. 5.5 Договору).
У п. 12.1 Договору сторони погодили, що даний Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками Сторін і діє протягом строку, зазначеного в Додатку № 1 до Договору.
Як зазначено позивачем, на виконання умов Договору ним поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 162296,22 грн., що підтверджується видатковими накладними №2808 від 03.11.2021, №3111 від 03.12.2021, №3322 від 24.12.2021, податковими накладними №95 від 03.11.2021, №80 від 03.12.2021, №168 від 24.12.2021, довіреностями на отримання ТМЦ №392 від 03.11.2021, №454 від 03.12.2021, №500 від 24.12.2021, рахунками-фактурами №АГ000002771 від 03.11.2021, №АГ000003108 від 03.12.2021, №АГ000003334 від 24.12.2021 та актами приймання-передачі від 09.11.2021, 07.12.2021, 29.12.2021, які підписані представниками обох сторін та скріплено їх печатками.
Однак, відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого товару виконав частково сплативши 40000,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №v174 від 27.01.2022, №v174 від 04.02.2022, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість у сумі 122296,22 грн.
Позивачем на адресу відповідача надіслано претензію №1 від 20.12.2021 року з вимогою сплатити заборгованість у сумі 122296,22 грн., однак, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві зазначив, що м. Світлодарськ з травня 2022 року окуповано російським агресором, Вуглегірська ТЕС, де зберігаються усі первинні документи, була захоплена і по теперішній час знаходиться під окупацією. Зазначене позбавляє відповідача можливості подати суду відзив з документальним обґрунтуванням його висновків, висловити правову позицію щодо утворення боргу, перевірити та надати суду первинні документи що стосуються умов укладеного між сторонами Договору, а також, пред'явити вимогу до позивача у разі, якщо при виконанні договору було порушено інші права.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити а нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порушення умов Договору, не оплачено отриману від позивача продукцію, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість у загальній сумі 122296,22 грн., що відповідачем не спростовано, доказів сплати боргу суду не надано. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, а тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію за Договором у сумі 122296,22 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, у зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за Договорами в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленої продукції, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 6814,06 грн. пені, нарахованої на заборгованість відповідача за кожною видатковою накладною окремо, враховуючи періоди нарахування, згідно виконаного ним розрахунку.
Згідно п. 9.6. Договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.
Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.
Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у сумі 6814,06 грн., судом встановлено, що заявлена до стягнення сума пені обчислена позивачем арифметично вірно, є обґрунтованою, тому, вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3124,05 грн. 3% річних та 27113,71 грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача за кожною видатковою накладною окремо враховуючи періоди нарахування, згідно виконаного ним розрахунку.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 3124,05 грн. та інфляційних втрат у сумі 27113,71 грн., судом встановлено, що такий розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним та вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просив суд зазначити в рішенні про нарахування 3% річних до моменту виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Згідно ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов'язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що зазначення про нарахування відсотків є правом суду, а не обов'язком, враховуючи відсутність доказів ухилення відповідача від виконання рішення, суд не вбачає підстав для застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Посилання відповідача щодо того, що з травня 2022 року м. Світлодарськ, де мешкають всі працівники Вуглегірської ТЕС, було окуповане російським агресором, був втрачений зв'язок з працівниками та на даний час відповідач немає можливості дістатись до первинної документації та спростувати вимоги позивача, не є тими обставинами, які звільняють відповідача від обов'язку здійснити розрахунок за поставлений товар. Відповідач у випадку оплати товару не був позбавлений можливості звернутися до банківської установи, враховуючи, що умовами договору передбачено безготівковий розрахунок за товар, для отримання банківської виписки, в якій відображено рух коштів на оплату товару на виконання умов укладеного між сторонами правочину.
Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.
Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).
Судом взято до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.03.2018 року у справі №910/13407/17.
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 73, 74, 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АБРАЗИВ ГРУП» до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н., смт. Козин, вул. Рудиківська, буд. 49, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АБРАЗИВ ГРУП» (69084, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 100А, код ЄДРПОУ 33703603) 122296 (сто двадцять дві тисячі двісті дев'яносто шість) грн. 22 коп. заборгованості, 6814 (шість тисяч вісімсот чотирнадцять) грн. 06 коп. пені, 3124 (три тисячі сто двадцять чотири) грн. 05 коп. 3% річних, 27113 (двадцять сім тисяч сто тринадцять) грн. 71 коп. інфляційних втрат та 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання 06.02.2023 р.
Суддя Д.Г. Заєць