ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.01.2023Справа № 910/8562/22
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Петрук Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ВОЛЬВО УКРАЇНА"
Кільцева Дорога, будинок 20/1-А, м. Київ, 03134
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто"
вул. Звіринецька 63, м. Київ, 01014
про захист ділової репутації
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ВОЛЬВО УКРАЇНА" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валідус Спецавто" (далі-відповідач) про захист ділової репутації.
Ухвалою суду від 09.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив повністю та зауважив, що має право на інформацію. При цьому, висловлена ним оспорювана інформація є оціночним судженням.
У відповіді на відзив позивач зауважив, що вважає оспорювану інформацію фактичними твердженнями, висловлюючи які відповідач не перевірив їх правдивість.
Протокольною ухвалою суду від 21.12.2022 суд закрив підготовче провадження та за погодженням із сторонами призначив справу до судового розгляду по суті на 18.01.2023.
Протокольною ухвалою суду від 18.01.2023 судом оголошено перерву у розгляді справи по суті до 25.01.2023.
У судове засідання 25.01.2023 з'явився представник позивача та підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.
У судовому засіданні 25.01.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Звертаючись до суду із позовом, недостовірною Позивач вважає інформацію, поширену Відповідачем у публікації 15.06.2022 на сайті «Facebook», який належить компанії «МЕТА» за посиланням: https://www.facebook.com/109308334005830/posts/pfbid0e2pHigTqbAH4SiYjPd6RUVVxv8t69h 2mYPXfoi6BDqXBKc2WKnbHBpBAJxKH6aGSl/?d=n.
Отже, недостовірними є, зокрема відомості з публікації під назвою «ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ "ВОЛЬВО-УКРАЇНА" НА БОЦІ АГРЕСОРА», опублікованою Відповідачем на сайті «Facebook, наступного змісту: "ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ "ВОЛЬВО-УКРАЇНА " НА БОЦІ АГРЕСОРА". «Чи не означають вони - грати на руку агресору? Чи потрібні в Україні компанії, які працюють не на її благо?».
Наведена вище цитати у публікації на сторінці Відповідача з сайту «Facebook» мають цинічний, зверхній характер, містять образливий, такий що порушує право на ділову репутацію Позивача зміст, містять недостовірні відомості, виражені у формі негативної інформації.
На переконання Позивача, публічне поширення вищенаведеної недостовірної інформації про Позивача Відповідачем, відбулося шляхом публікації на своїй сторінці «Validus Special Auto» у соцмережі (на сайті) «Facebook» за посиланням: https://www.facebook.com/ValidusSpecAuto/posts/pfbid0ddznocgMKGZLUfHI9DnHXj7HXbjKtk zJWtNXUJzt6Zrg4QHU45 qvbq4L6FrjgdDTl.
Позивач стверджує, що сторінка «Validus Special Auto» не є анонімною та належить Відповідачу, який є власником вебсторінки https://www.facebook.com/ValidusSpecAuto/?ref=page_internal, та незалежно від власника вебсайту (компанія «МЕТА») розміщує інформацію на вебсторінці та керує нею, що вбачається з персональної інформації, викладеної на даній вебсторінці Відповідача.
Дану інформацію було поширено Відповідачем серед необмеженого кола осіб, адже, кількість переглядів даної публікації, опублікованої Позивачем на сайті facebook.com становить: 209 реакції, 21 коментар та 53 поширення серед інших користувачів сайту. Це означає, що така недостовірна інформація стала відомою більше ніж одній особі. На доказ цього, представником Позивача, з метою фіксації його порушених прав, було складено акти перегляду веб- ресурсу facebook.com.
Таким чином, вищенаведена інформація, яка була публічно поширена Відповідачем на своїй сторінці у соцмережі «Facebook» є такою, що, за твердженнями Позивача, принижує ділові якості Позивача, створює у необмеженої кількості осіб уявлення про те, що діяльність Позивача носила негативний характер та пов'язана із порушенням закону та вчиненням протиправних діянь, що полягають, зокрема, як стверджує Відповідач, у співпраці з країною-агресором що веде воєнні дії на території України (РФ). Дана інформація є недостовірною, не підкріплена жодними фактами, документами чи доказами, з огляду на що підлягає визнанню недостовірною, такою що порушує ділову репутацію та спростуванню.
Позаяк, на переконання Позивача, навіть коли твердження становить оцінкове судження, має бути наявна фактична основа для такого судження. Відсутність кримінальних проваджень відносно Позивача (його посадових осіб) щодо вчинення ним злочинів проти основ національної безпеки України, передбачені Кримінальним кодексом України, або щодо співучасті у таких злочинах, відсутність будь-яких об'єктивно встановлених фактів щодо його перебування у співпраці з країною-агресором, свідчить про неправдивість поширюваної інформації, яка є недостовірною, а сама інформація не належить до оціночних суджень, оскільки вона не ґрунтується на висновках отриманих на основі, належним чином досліджених, об'єктивних даних.
Отже, звертаючись до суду із позовною заявою, Позивач просить визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію, інформацію, поширену Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЛІДУС СПЕЦАВТО» (ЄДРПОУ: 38347611) 15.06.2022 о 12:24 годин у соціальній мережі (вебсторінці) «Facebook» за посиланням: https://www.facebook.com/ValidusSpecAuto/posts/pfbid0ddznocgMKGZLUfHf9DnHXj7HXbjKtkzJWtNXUJzt6Zrg4QHU45qvbq4L6FrjgdDTl на сторінці «Validus Special Auto» (посилання:https://www.facebook.com/109308334005830/posts/pfbid0e2pHigTqbAH4SiYjPd6RUVVxv8t69h2mYPXfoi6BDqXBKc2WKnbfIBpBAJxKH6aGSl/?d=n) про Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬВО УКРАЇНА» (ЄДРПОУ: 30176505), а саме: «ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ "ВОЛЬВО-УКРАЇНА " НА БОЦІ АГРЕСОРА» та «Чи не означають еони - грати на руку агресору? Чи потрібні в Україні компанії, які працюють не на її благо?». Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЛІДУС СПЕЦАВТО» (ЄДРПОУ: 38347611) спростувати інформацію, 15.06.2022 о 12:24 годин у соціальній мережі (вебсторінці) «Facebook» за посиланням: https://www.facebook.com/ValidusSpecAuto/posts/pfbid0ddznocgMKGZLUfHf9DnHXj7HXbjKtkzJWtNXUJzt6Zrg4QHU45qvbq4L6FrjgdDTl на сторінці «Validus Special Auto» (посилання: https://www.facebook.com/109308334005830/posts/pfbid0e2pHigTqbAH4SiYjPd61IUVVxv8t69h2mYPXfoi6BDqXBKc2WKnbHBpBAJxKH6aGSl/?d=n) про Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЛЬВО УКРАЇНА» (ЄДРПОУ: 30176505), не пізніше 15 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про інформацію" інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Статтею 27 Закону України "Про інформацію" передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
Відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група проти України» (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELS v. BELGIUM, параграф 47).
Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі "Бразільє проти Франції" від 11.04.2006), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ "Патурель проти Франції" від 22.12.2005, "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" від 02.06.2016).
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що у статті, розміщеній Відповідачем міститься текст наступного змісту: «ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ «ВОЛЬВО-УКРАЇНА» НА БОЦІ АГРЕСОРА !?» даний вислів є риторичним запитанням, який тлумачиться як оціночне судження, так звана критика Відповідача, емоційна оцінка дій Позивача, оскільки у даному вислові відсутня будь-яка конкретизація, а також критерії по яким можна стверджувати, що це недостовірна інформація.
Із погляду правил української мови, якщо вислів «ЧИ ПРАЦЮЄ КОМПАНІЯ «ВОЛЬВО-УКРАЇНА» НА БОЦІ АГРЕСОРА !?» розглядати як інформаційне повідомлення, що містить недостовірну інформацію, то вищезазначений вислів, не мав би містити знаки «і?» узагалі.
Використаний Відповідачем знак «!?» має назву інтерробанг - знак, який з'єднує в одному символі знак питання і знак оклику та застосовується для риторичного вигуку або питання, а також є показником емоційного забарвлення висловлювання.
Отже, текст, розміщений Відповідачем на своїй сторінці «Facebook», є емоційним вираженням Відповідача та не є набором фактичних даних, поширених як недостовірна інформація.
У Постанові Іменем України від 20 червня 2018 року у справі № 372/4003/15-ц ВС погодився, що виловлювання є оціночним судженням, у разі стилістичного аналізу його викладу очевидним є сатиричний характер коментаря, а саме - критика обставин.
У статті Відповідача містяться фрази: «Чи не означають вони - грати на руку агресору?» та «Чи «гординя» по несплаті «заслуженого» штрафу оцінюється такою дорогою ціною?»
Відповідач вважає, що дані вислови є сатирою, тобто гострою критикою окремих осіб, з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явиш у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами, оскільки у розповсюдженні недостовірної інформації повинні міститися конкретні факти та обставини, а не критика.
Так, ВССУ своєю ухвалою від 06 вересня 2017 року у справі № 161/10978/15-ц зазначив, що оціночними судженнями є інформація, що не носить стверджувальний характер, за своїм змістом має суспільне значення, носить характер оціночних суджень на основі отриманої інформації з різних джерел і є не чим іншим, як суб'єктивною думкою автора статті.
Аналогічну позицію ВССУ зазначено в ухвалі від 31 травня 2017 року у справі № 757/17511/15-ц. Суд відхилив касаційну скаргу та погодився із висновком суду попередніх інстанцій про відмову в позові, виходячи з того, що висловлювання відповідачів є критикою та оціночним судженням, оскільки є лише вираженням їх особистих поглядів про процеси, пов'язаних зі схемами позивача, і ніяким чином не ствердженням про конкретні дії в цьому позивача.
Разом з тим у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Українська Прес- Група проти України» зазначено:
У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.
Також у статті використовується вираз ««антиукраїнське» ставлення» даний вислів використано у переносному значенні, що розцінюється як припущення, а не конкретний факт, тобто недостовірно. Інформацією є факти, які можна підтвердити, а підтвердження оціночних суджень є нездійсненим.
Як зазначалось судом вище, в даній категорії спорів підлягає встановленню обставина чи має місце поширення в публікації інформації, яка не відповідає дійсності. Тобто вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд має визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням.
Суд наголошує виходячи з приписів чинного законодавства, що саме позивач має довести суду, що кожне висловлювання в публікації є фактичним, а не оціночним, та надати суду відповідні докази з належним обґрунтуванням, оскільки закон не передбачає презумпцію фактичності будь якого висловлювання. Лише після того, як буде доведено щодо кожного спірного висловлювання, що воно є фактичним, слід з'ясувати чи є воно недостовірним.
Суд зазначає, що при вирішенні спору про визнання недостовірною та спростування інформації підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав визнання недостовірною та спростування інформації, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 р. у справі № 910/1255/20.
Дослідивши матеріали справи з метою вирішення питання, чи поширення інформації, завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, суд дійшов висновку, що позивач не довів що відомості (дані), з приводу яких виник спір, є інформацією, що принижує репутацію позивача та не надав доказів того, що внаслідок викладеної інформації відбулося зниження ділової активності позивача у сфері його діяльності, отже не довів негативного впливу інформації, яка містилася в публікації, на його ділову репутацію.
В свою чергу суд наголошує, що позивач може негативно сприймати інформацію, яку поширив відповідач, проте зважаючи на заборону чинним законодавством вимагати спростування оціночних суджень, позаяк згідно ст. 15 Конституції України вимога спростувати достовірні висловлювання є незаконною, підстави для відповідальності за поширення негативної за сприйняттям позивача, але достовірної інформації, та спростування останньої, відсутні.
Судом враховано, що згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу, національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.
У справі, що розглядається судом, відповідачем були поширені оціночні судження та фактичні судження, які ґрунтувались на конкретних фактах, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, з якої слідує, що наявність фактів можна довести, на відміну від правдивості оціночних суджень, яку не можна довести.
Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц).
З урахуванням викладеного, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, надавши належну правову оцінку зібраним по справі доказам суд дійшов висновку, що в ході судового розгляду позивачем не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширені інформації, яка у відповідності до вимог закону може мати статус "недостовірної", такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, суду не доведено, що зазначені в публікації цитати спрямовані на поширення відповідачем недостовірної інформації щодо позивача, приниження його честі, гідності та ділової репутації, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.11.2022 у справі №906/764/20, від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду 30.11.2022 у справі №904/5819/20, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21, від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про те, що позивач не довів юридичного складу правопорушення, для захисту від якого він звернувся до суду з цим позовом, у зв'язку з чим у заявленому позові слід відмовити повністю з підстав недоведеності.
Отже, Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ВОЛЬВО УКРАЇНА" є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 07.02.2023
Суддя М.О. Лиськов