вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" січня 2023 р. Справа№ 44/227-б (910/14674/21)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Полякова Б.М.
Грека Б.М.
Секретар судового засідання: Гудько А.В.
За участю представників учасників справи:
від скаржника: Довбиш С.П. - за ордером серія АІ № 1300348 від 01.11.2022;
інші учасники справи: не з'явилися.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Компанії Марі Брізар Вайн Енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі № 44/227-б (910/14674/21) (суддя Івченко А.М., повний текст ухвали складено та підписано - 17.08.2022)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бельведер Україна» в особі ліквідатора Кандаурової А.П.
до ОСОБА_1
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмета спору, на стороні позивача:
1) Компанія Марі Брізар Вайн енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits)
2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Рафінад-Медіа»
про витребування майна з чужого незаконного володіння
в межах справи № 44/227-б
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рафінад - Медіа»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бельведер Україна»
про банкрутство
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі №44/227-б (910/14674/21) (суддя Івченко А.М., повний текст ухвали складено та підписано - 17.08.2022) у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Бельведер Україна» в особі ліквідатора Кандаурової А.П. відмовлено повністю та скасовано вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 у справі №44/227-б(910/14674/21) заходи забезпечення позову.
Не погоджуючись із вищевказаною ухвалою суду, Компанія Марі Брізар Вайн Енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі №44/227-б(910/14674/21) та прийняти нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити повністю.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2022 апеляційну скаргу Компанії Марі Брізар Вайн Енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Поляков Б.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 у справі №44/227-б(910/14674/21) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №44/227-б(910/14674/21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бельведер Україна» в особі ліквідатора Кандаурової А.П. до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Компанії Марі Брізар Вайн Енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі №44/227-б (910/14674/21) до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №44/227-б(910/14674/21).
14.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №44/227-б(910/14674/21).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі №44/227-б(910/14674/21) апеляційну скаргу Компанія Марі Брізар Вайн Енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі №44/227-б(910/14674/21) залишено без руху.
22.09.2022 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Компанії Марі Брізар Вайн Енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від 19.09.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі №44/227-б(910/14674/21), зокрема, клопотання Компанії Марі Брізар Вайн Енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) задоволено та поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі №44/227-б(910/14674/21); відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги Компанії Марі Брізар Вайн Енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі №44/227-б(910/14674/21) призначено на 02.11.2022.
02.11.2022 судове засідання не відбулося.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2022 у справі №44/227-б(910/14674/21) розгляд апеляційної скарги Компанії Марі Брізар Вайн Енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі №44/227-б (910/14674/21) призначено на 07.12.2022.
07.12.2022 судове засідання не відбулося.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №44/227-б(910/14674/21) розгляд апеляційної скарги Компанії Марі Брізар Вайн Енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі №44/227-б (910/14674/21) призначено на 25.01.2023.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/385/23 від 24.01.2023 у зв'язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №44/227-б(910/14674/21).
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2023 для розгляду справи №44/227-б(910/14674/21) сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Грек Б.М., Поляков Б.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі №44/227-б(910/14674/21) апеляційну скаргу Компанії Марі Брізар Вайн Енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі №44/227-б(910/14674/21) прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Грек Б.М., Поляков Б.М.
Представник скаржника в судовому засіданні 25.01.2023 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі №44/227-б (910/14674/21) та прийняти нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити повністю.
Представники інших учасників провадження у справі в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали від 08.12.2022 про призначення справи до розгляду на офіційну електронну адресу у відповідності до ч. 6 ст. 120 ГПК України, докази чого долучено судом до матеріалів справи. Арбітражний керуючий Кандаурова А.П. також повідомлена про дату, час та місце судового засідання за допомогою системи «Електронний суд», згідно відомостей з якої ухвала суду від 08.12.2022 у справі №44/227-б (910/14674/21) була надіслана та доставлена одержувачу у електронний кабінет, що підтверджується відповідною довідкою. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляли.
У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
25.01.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника скаржника, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у даній справі - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Разом з тим, судова колегія зазначає, що 21.04.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у провадженні господарського суду міста Києва на стадії ліквідації, введеної постановою суду від 22.01.2014, перебуває справа №44/227-б про банкрутство ТОВ «Бельведер Україна», порушена ухвалою від 01.07.2011 за заявою ТОВ «Рафінад - Медіа». Починаючи з 22.10.2020 повноваження ліквідатора банкрута здійснює арбітражний керуючий Кандаурова А.П.
У вересні 2021 року ТОВ «Бельведер Україна» в особі ліквідатора Кандаурової А.П. на підставі ч. 2 ст. 7 КУзПБ та п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом у межах справи про банкрутство до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку статей 387, 388 ЦК України, в якому просило суд витребувати з незаконного володіння відповідача частку 100% у статутному капіталі ТОВ «Буассон Еліт «Бельведер Груп» та визнати право власності на частку 100% у статутному капіталі ТОВ «Буассон Еліт «Бельведер Груп» за ТОВ «Бельведер Україна».
Позовні вимоги гуртуються на тому, що 13.11.2014 відбувся другий повторний аукціон (перший та повторний аукціони були визнані такими, що не відбулись, у зв'язку з відсутністю заяв на участь у конкурсі), в ході якого було здійснено продаж майна Боржника, у тому числі яке було предметом забезпечення, а саме: 100% корпоративних прав в ТОВ «Буасон Еліт «Белведер Груп», 100 % корпоративних прав в Товаристві з обмеженою відповідальністю промислово-інвестиційному спільному українському-американському підприємстві «Італьяно в Україні, ЛТД», автомобіль VOLKSWAGEN NEW BEETLE, р.в. 1998 , номер об'єкта НОМЕР_1 та автомобіль CITROEN С4 PICASSO, р.в. 2008 , номер об'єкта НОМЕР_3 .
Переможцем аукціону по лоту 1 було визнано ТОВ «Авігаль», в результаті чого між боржником в особі ліквідатора арбітражного керуючого Щербаня О.М. та ТОВ «Авігаль» було укладено договір купівлі-продажу лоту 1.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі №44/227-б відмовлено у задоволенні заяви Компанії «Бельведер С.А.» про визнання недійсними результатів другого повторного аукціону та договору купівлі-продажу №14/11-14 від 14.11.2014, укладеного між ТОВ «Бельведер Україна» в особі арбітражного керуючого Щербаня О.М. та TOВ «АВІГАЛЬ» на аукціоні, що відбувся 13.11.2014.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Компанія «Бельведер С.А.» подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 у справі №44/227-б постановлено: визнати недійсними результати проведення другого повторного аукціону з продажу майна ТОВ «Бельведер Україна», який відбувся 13.11.2014 о 12.00 за адресою: м. Київ, вул. Малишка,1, і визнати недійсним Біржовий договір купівлі-продажу №14/11-14 від 14.11.2014, який складається з цілісного майнового комплексу у складі: частка 100% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Буассон Еліт «Бельведер Груп»; частка 100% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю (промислово-інвестиційне спільне українсько-американське підприємство) «Італьяно в Україні, ЛТД» (ТОВ «Італьяно в Україні, ЛТД»); легковий автомобіль марки CITROEN, модель С4 PICASSO, рік випуску 2008; легковий автомобіль марки Volkswagen, модель NEW BEETLE, рік випуску 1998; офісні меблі в кількості 11 одиниць, укладений на другому повторному аукціоні з продажу майна ТОВ «Бельведер Україна» між ТОВ «Бельведер Україна» в особі ліквідатора Щербаня Олексія Миколайовича (01004, м. Київ, вул. Кропивницького, будинок 18, офіс 19, код ЄДРПОУ: 34413512) і Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІГАЛЬ» (08133, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул. Балукова, буд. 1, код ЄДРПОУ: 25590250); зобов'язати ліквідатора Щербаня Олексія Миколайовича вжити заходів по поверненню до ліквідаційної маси майна ТОВ «Бельведер Україна» (цілісний майновий комплекс у складі: частка 100% в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Буассон Еліт «Бельведер Груп»; частка 100% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю (промислово-інвестиційне спільне українсько-американське підприємство) «Італьяно в Україні, ЛТД» (ТОВ «Італьяно в Україні, ЛТД»); легковий автомобіль марки CITROEN, модель С4 PICASSO, рік випуску 2008; легковий автомобіль марки Volkswagen, модель NEW BEETLE, рік випуску 1998; офісні меблі в кількості 11 одиниць), відчуженого за Договором купівлі-продажу Лоту 1, який складається з цілісного майнового комплексу у складі: частка 100% в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Буассон Еліт «Бельведер Груп»; частка 100% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю (промислово-інвестиційне спільне українсько-американське підприємство) «Італьяно в Україні, ЛТД» (ТОВ «Італьяно в Україні, ЛТД»); легковий автомобіль марки CITROEN, модель С4 PICASSO, рік випуску 2008; легковий автомобіль марки Volkswagen, модель NEW BEETLE, рік випуску 1998; офісні меблі в кількості 11 одиниць, укладеного на другому повторному аукціоні з продажу майна ТОВ «Бельведер Україна» між ТОВ «Бельведер Україна» в особі ліквідатора Щербаня Олексія Миколайовича і Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІГАЛЬ»; зобов'язати ліквідатора Щербаня Олексія Миколайовича виконати свої зобов'язання щодо належного формування ліквідаційної маси, узгодити з ОСОБА_3 [Belvedere S.A.] порядок реалізації та вартість майна ТОВ «Бельведер Україна», яке є предметом застави, а саме: частка 100% в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Буассон Еліт «Бельведер Груп»; частка 100% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю (промислово-інвестиційне спільне українсько-американське підприємство) «Італьяно в Україні, ЛТД» (ТОВ «Італьяно в Україні, ЛТД»); легковий автомобіль марки CITROEN, модель С4 PICASSO, рік випуску 2008; легковий автомобіль марки Volkswagen, модель NEW BEETLE, рік випуску 1998; офісні меблі в кількості 11 одиниць, для його подальшої реалізації.
Позивач зазначає, що в подальшому 100% частки в статутному капіталі ТОВ «Буассон Еліт «Бельведер Груп» було неодноразово переоформлене з ТОВ «Авігаль» на інших осіб і на дату подання позовної заяви єдиним учасником ТОВ «Буассон Еліт «Бельведер Груп» є громадянка ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 прийнято вказану заяву, відкрито провадження у справі №44/227-б(910/14674/21) та призначено до розгляду у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 задоволено заяву компанії Марі Брізар Вайн енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) та залучено її до участі у справі №44/227-б(910/14674/21) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 задоволено заяву ТОВ «Рафінад-Медіа» та залучено його до участі у справі №44/227-б (910/14674/21) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 задоволено клопотання позивача та залучено належним відповідачем у даній справі ОСОБА_1 .
За наслідками розгляду заявлених позовних вимог ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі №44/227-б (910/14674/21) у задоволенні заяви ТОВ «Бельведер Україна» в особі ліквідатора Кандаурової А.П. відмовлено повністю.
Судове рішення мотивовано тим, що учасник ТОВ «Буассон Еліт «Бельведер Груп» ОСОБА_1 не має відношення до часток, які продавалися на другому повторному аукціоні з продажу майна банкрута, результати якого в подальшому було визнано недійсними. В даному випадку відповідач набув належну йому частку номінальною вартістю 20 000,00 грн. від ОСОБА_2 , яка внесла її до статутного капіталу цього Товариства.
За висновками суду першої інстанції частка, якою володіє відповідач, не є тим майном, яке продане на аукціоні, а, відтак, не може бути витребувана в порядку ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.
Позивач з даним судовим рішенням не погоджується та у поданій апеляційній скарзі посилається на невідповідність висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні, встановленим обставина справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.
За твердженням скаржника, статутний капітал товариства репрезентує корпоративні права на частку. Яким би не був розмір статутного капіталу в грошовому еквіваленті, його загальне відсоткове відношення завжди становить 100%. Предметом даного позову є саме 100% статутного капіталу, тобто 100% корпоративних прав, а не конкретна сума внеску до статутного капіталу.
Крім того, як зазначає апелянт в апеляційній скарзі, той факт, що розмір статутного капіталу у грошовому еквіваленті (недобросовісно) зменшено, жодними чином не може становити перешкоду для позивача у витребуванні з незаконного володіння відповідачем 100% корпоративних прав ТОВ «Буассон Еліт «Бельведер Груп» (код ЄДРПОУ 31712600), адже у відсотковому еквіваленті у власності відповідача перебуває частка, що відповідає 100% голосів учасників.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з відповідним висновком суду першої інстанції та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі №6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 14.11.2018, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17.12.2014 у справі №6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС у справі №761/17142/15-ц від 12.02.2020 зазначено, що згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.
До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).
Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувана не є безспірним доказом добросовісності набувача.
Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 387 ЦК України за віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, оскільки призначення такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач є власником частки у розмірі 20 000,00 грн. у статутному капіталі ТОВ «Буассон Еліт «Бельведер Груп», яка не належала позивачу, не продавалася на аукціоні і не є тим індивідуально визначеним майном, яке потенційно могло би бути витребуване на користь позивача відповідно до ст. 387, 388 ЦК України.
До державної реєстрації змін складу учасників та розподіл їх часток у статутному капіталі ТОВ «Буассон Еліт «Бельведер Груп», які відбулись в червні 2021 року, учасниками товариства були дві фізичні особи ОСОБА_4 із внеском у розмірі 13 050 000,00 грн. та ОСОБА_5 із внеском у розмірі 1 450 000,00 грн. Загальний розмір статутного капіталу - 14 500 000,00 грн.
На підставі Протоколу Загальних зборів учасників Товариства №18-06/1-21 від 18.06.2021 було проведено державну реєстрацію змін щодо складу учасників та розмірів їх часток, збільшено розмір статутного капіталу.
Відтак, учасниками товариства стали три фізичні особи: ОСОБА_4 із часткою у розмірі 13 050 000,00 грн., ОСОБА_5 із часткою у розмірі 1 450 000,00 грн., ОСОБА_2 із часткою у розмірі 20 000,00 грн. Загальний розмір Статутного капіталу було збільшено за рахунок внеску ОСОБА_2 до 14 520 000,00 грн.
На підставі Протоколу №8-08/1-21 від 08.07.2021 ОСОБА_5 вийшов зі складу учасників Товариства, у зв'язку з чим було проведено державну реєстрацію змін щодо складу учасників та розміру статутного капіталу. Учасниками Товариства залишились ОСОБА_4 із часткою у розмірі 13 050 000,00 грн. та ОСОБА_2 із часткою у розмірі 20 000,00 грн. Внаслідок виходу ОСОБА_5 загальний розмір статутного капіталу становив 13 070 000,00 грн.
13.07.2021 на підставі Протоколу №13-07/1-21 ОСОБА_4 вийшов зі складу учасників Товариства, про що проведено державну реєстрацію. Єдиним учасником Товариства залишилась ОСОБА_2 із часткою у розмірі 20 000,00 грн. Внаслідок виходу ОСОБА_4 загальний розмір статутного капіталу зменшився до 20 000,00 грн.
В подальшому 16.08.2021 на підставі акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства проведено державну реєстрацію змін, відповідно до яких ОСОБА_1 набув частку у розмірі 20 000,00 грн., яка належала ОСОБА_2 , і став єдиним учасником Товариства. Загальний розмір статутного капіталу - 20 000,00 грн.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з місцевим судом, що учасник Товариства ОСОБА_1 не має відношення до часток, які продавалися на другому повторному аукціоні з продажу майна Банкрута, результати якого в подальшому було визнано недійсними. Відповідач у справі ОСОБА_1 набув належну йому частку номінальною вартістю 20 000,00 грн. від ОСОБА_2 , яка внесла її до статутного капіталу Товариства.
За викладених обставин, правомірним є висновок суду першої інстанції, що частка, якою наразі володіє відповідач, не є тим майном, яке продане на аукціоні, а, відтак, не може бути витребувана в порядку ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування, є предметом регулювання ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого законом від 17.07.97 №475/97-ВР.
Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.82, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.86, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 7.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 2.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
У справі №14/5026/1020/2011 про банкрутство ЗАТ «Рось» Господарський суд Черкаської області ухвалою, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, задовольнив заяву ліквідатора банкрута і витребував цілісний майновий комплекс ЗАТ «Рось» відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Суди вказали на відсутність порушення у цій справі ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами визначається законним заходом, який ставить за мету як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження в країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав власності на майно, і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.
За результатами касаційного перегляду ухвалених у справі судових рішень ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС скасував їх і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши таке. «Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Eimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення cт. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Так, КЦС ВС постановах від 18.03.2020 у справі №199/7375/16-ц та від 20.05.2020 у справі №199/8047/16-ц дійшов висновків, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь Дніпропетровської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.
Крім того, з'ясування заінтересованості, контролю, пов'язаності набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна) у межах справи про банкрутство безпосередньо пов'язане з визначенням критерію добросовісності/недобросовісності набувача, і це питання повинно досліджуватися за наявними у матеріалах справи доказами.
В даному випадку, як вірно встановлено судом, позивачем не доведено, що відповідач володіє майном, яке було продано на аукціоні та може бути витребуване саме у нього.
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Крім того, частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на справедливий суд.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини про справедливість процесу щодо прав та обов'язків цивільного характеру свідчать такі гарантії: 1) дотримання принципів змагальності та рівності сторін, 2) належне представлення доказів перед судом, 3) публічність розгляду справи судом 4) належне мотивування рішення суду, 5) розгляд справи незалежним і безстороннім судом.
Ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами», і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом. Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014).
Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Kraska v. Switzerland» від 19.04.1993).
Відповідно до статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п.145 рішення від 15.11.96 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, які передбачено конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень конвенції та надавати відповідний судовий захист.
Засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 5.04.2005 (заява №38722/02).
В остаточному підсумку ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання відповідного відшкодування.
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Отже, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Саме по собі формулювання позовної вимоги, без з'ясування судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.
При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його «ефективність» з точки зору ст. 13 Конвенції.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верхового Суду від 07.02.2018 у справі №923/970/16).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі від 09.12.1994 «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов заснованого за законі висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної заяви.
В свою чергу, посилання апелянта на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвалу місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставні необґрунтовані та недоведені, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Компанії Марі Брізар Вайн Енд Спірітс (Marie Brizard Wine & Spirits) залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 у справі №44/227-б (910/14674/21) залишити без змін.
3. Справу №44/227-б (910/14674/21) повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови складено та підписано - 06.02.2023.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді Б.М. Поляков
Б.М. Грек