вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" лютого 2023 р. Справа№ 910/5388/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Гаврилюка О.М.
Ткаченка Б.О.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 11.11.2022
у справі №910/5388/22 (суддя - Нечай О.В.)
за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 9 225,36 грн.
Підприємство з іноземними інвестиціями "Амік Україна" (далі - ПзІІ "Амік Україна") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") неустойки в розмірі 9 225,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем терміну доставки вантажу у міжнародному залізничному сполученні за накладною №0402490, що є підставою для нарахування неустойки відповідно до положень Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 у справі №910/5388/22 позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 4 612,68 грн. неустойки за порушення терміну доставки вантажу та 2 481,00 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що оскільки факт порушення відповідачем правил перевезення вантажу належним чином доведений та документально підтверджений, позивач має право на стягнення штрафу у заявленій до стягнення сумі. Водночас, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строку доставки вантажу, враховуючи обставини, які вказані відповідачем і не потребують документального підтвердження в силу загальновідомості викладених фактів, суд, вважаючи дані обставини винятковими, зважаючи на виняткову роль залізниці для держави, дійшов висновку про наявність підстав задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню до 4 612,68 грн. (50% від обґрунтованого розміру неустойки у сумі 9 225,36 грн.).
Не погоджуючись з прийнятим судом рішенням, ПзІІ "Амік Україна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 в частині зменшення розміру неустойки до 50% та відмови у задоволенні частини позовних вимог та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру штрафу прийняте судом першої інстанції з неправильним застосування норм матеріального права, а саме статті Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що предметом позову у даній справі є стягнення штрафу нарахованого за порушення, які відбулись до введення воєнного стану. Відповідачем не надано доказів об'єктивної неможливості своєчасного здійснення розрахунків, зокрема відсутності коштів на поточних та інших рахунках, неможливості залучення кредитних коштів для оплати спірного штрафу. Зменшення розміру неустойки на 50% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Неустойка розрахована на підставі та у відповідності до норм міжнародного законодавства, а УМВС не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваної неустойки (у разі її правомірного нарахування).
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2022 апеляційну скаргу ПзІІ "Амік Україна" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Ткаченка Б.О., Гаврилюка О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/5388/22 за апеляційною скаргою ПзІІ "Амік Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2022.
Відповідно до частини 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 13 статті 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги ПзІІ "Амік Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 у справі №910/5388/22 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5388/22.
14.12.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/5388/22 з Господарського суду міста Києва.
Відповідач, у порядку статті 263 ГПК України своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідач здійснював перевезення вантажу (бензин) зі станції Бугяняй ЛТГ Литовської залізниці (код 126302) до станції призначення Кременець 35 Льв. (код 350500), що підтверджується накладною від 16.10.2021 №0402490 (далі - накладна).
Звертаючись до суду позовом, позивач зазначає про те, що відповідачем порушено, встановлені статтею 24 УМВС, строки доставки вантажів, з огляду на що відповідач повинен сплатити позивачу встановлену законом неустойку.
Відповідач зазначив про те, що позивачем у розрахунку штрафу застосовано невірну методологію обчислення неустойки відповідно до §1-4 статті 24, §2 статті 45 УМВС, зазначивши при цьому, що допущена позивачем помилка не впливає на розмір неустойки, а також звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення на підставі статті 233 ГК України розміру штрафних санкцій до 0 грн.
Суд першої інстанції позовні вимоги позивача визнав законними та обґрунтованими, проте дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення неустойки до 4 612,68 грн. (50% від обґрунтованого розміру неустойки в сумі 9 225,36 грн.).
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки місцевого господарського суду, виходячи з наступного.
Враховуючи, що спірне перевезення відбулося у міжнародному сполученні, правовідносини сторін регулюються УМВС, до якої Україна приєдналася 05.06.1992 та положення якої поширюються на перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні мережею залізниць країн-учасниць.
Згідно з частиною 1 статті 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 4 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (із змінами та доповненнями), перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
За приписами § 1 статті 3 УМВС (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) цією Угодою встановлюється пряме міжнародне залізничне сполучення для перевезення вантажів залізницями та єдині правові норми договору перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні.
Згідно з §1 статті 14 УМВС, відповідно до договору перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти вантаж відправника до станції призначення по маршруту, погодженому відправником та договірним перевізником, та видати його одержувачу.
Укладення договору перевезення підтверджується накладною (§3 статті 14 УМВС).
У спірному випадку - це вищезгадана накладна, відправником за якою є АТ "Орлен Летува", перевізником - відповідач, вантажоодержувачем - позивач.
Відповідно до статті 24 УМВС:
- якщо відправником та перевізником не погоджено інше, термін доставки визначається на весь шлях прямування вантажу і не повинен перевищувати терміну, обчисленого виходячи з норм, які містяться у цій статті (§1);
- термін доставки вантажу визначається, виходячи з таких норм: для контейнерів - 1 доба на кожні 150 км, що почались, для інших відправок - 1 доба на кожні 200 км, що почались (§2);
- термін доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправкою вантажу (§3);
- перебіг терміну доставки вантажу починається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі одержувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповну добу вважають повною (§5);
- термін доставки вважається виконаним, якщо вантаж прибув на станцію призначення до закінчення терміну доставки і перевізник повідомив одержувача про прибуття вантажу та можливість передачі вантажу в розпорядження одержувача. Порядок повідомлення одержувача визначається національним законодавством, чинним в місці видачі вантажу (§ 7).
З накладної слідує, що: 16.10.2021 - день укладення договору (графа 26); відстань перевезення по території Литви - 343 км; відстань перевезення по території Белорусії - 319 км; відстань перевезення по території України - 234 км.
Виходячи з того, що загальна відстань перевезення становить 896 км, строк доставки вантажу становить 896/200 дорівнює 5 діб (округлюється до повної доби) + 1 доба = 6 діб (відповідно до §3 статті 24 УМВС збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу) + збільшення на 2 доби (відповідно до графи 32 "Подовження строку доставки" накладної вантаж був затриманий на 2 доби для митного оформлення). Отже, враховуючи положення статті 24 УМВС, загальний строк доставки вантажу за накладною не повинен перевищувати 8 діб.
Таким чином, кінцевий строк доставки вантажу - 24.10.2021, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, з наявних в матеріалах справи доказів слідує, що фактично вантаж було доставлено 28.10.2021, тобто фактичний строк доставки вантажу становить 12 діб, що свідчить про те, що відповідачем було допущено прострочення доставки вантажу на 4 доби.
Відповідно до §1 та §2 статті 45 УМВС якщо перевізником не було дотримано термін доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 "Термін доставки вантажу", перевізник сплачує відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки.
Розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки, що розраховується як відношення перевищення терміну доставки (в добі) до загального терміну доставки, а саме :
- 6% провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального терміну доставки;
- 18% провізної плати при перевищенні терміну доставки більше однієї десятої, але не більше трьох десятих загального терміну доставки;
- 30% провізної плати при перевищенні терміну доставки понад три десятих загального терміну доставки.
У цьому випадку перевищення терміну доставки вантажу становить понад три десятих загального терміну доставки, а відтак позивач має право на стягнення з відповідача неустойки за перевищення терміну доставки вантажу у розмірі 30% провізної плати, тобто в сумі 9 225,36 грн. (30 751,20/100*30).
Згідно зі статтею 46 УМВС право пред'явлення претензії до перевізника належить відправникові та одержувачу, при цьому претензії до перевізника, який видає вантаж яким у спірному випадку є відповідач, пред'являються одержувачем, яким є позивач (§§ 1, 2).
Відповідно статті 47 УМВС:
§1. Позов може бути пред'явлено тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія.
§ 2. Право пред'явлення претензії та позову виникає:
1) про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення строку доставки - з моменту видачі вантажу отримувачу.
§ 3. Позов може бути пред'явлений якщо перевізник не дав відповідь на претензію у строк, встановлений на розгляд претензії.
Позивач звернувся до відповідача з претензією від 29.11.2021 №2376, в якій просив перерахувати на свій рахунок штраф за перевищення терміну доставки в сумі 9 225,36 грн. Вказана претензія була отримана відповідачем 03.12.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0505043026407.
За приписами §7 статті 46 УМВС перевізник зобов'язаний у 180-денний строк з дня отримання претензії, розглянути її, дати відповідь претендодателю та при повному чи частковому визнанні претензії сплатити перетендодателю належну суму.
Таким чином, відповідач повинен був розглянути претензію позивача протягом 180 днів з дня її отримання.
Отже, строк на розгляд претензії від 29.11.2021 №2376 сплив 01.06.2022.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не дав відповідь на претензію в строк, встановлений на розгляд претензії, у зв'язку з чим у позивача виникло право на пред'явлення позову про стягнення неустойки за прострочення строку доставки вантажу.
Параграфом 1 статті 48 УМВС передбачено, що позови до перевізника на підставі цієї Угоди пред'являються: про перевищення терміну доставки - протягом 2 місяців.
Вказані в §1 статті 48 УМВС строки розраховуються з моменту виникнення права пред'явлення позову, встановленого в §2 статті 47 "Вимоги за договором перевезення. Підсудність" цієї Угоди. День початку перебігу строку давності в строк не включається (§2 стаття 48 УМВС).
Згідно з §3 статті 48 УМВС пред'явлення претензії, оформленої відповідно до статті 46 "Претензії" цієї Угоди, зупиняє перебіг строків давності, передбачених у §1 цієї статті. Перебіг строку давності продовжується з того дня, коли перевізник повідомив претендателю про повне або часткове відхилення його претензії або з моменту закінчення строку, встановленого в §7 статті 46 "Претензії" цієї Угоди, якщо претензія залишена перевізником без відповіді.
Позивач звернувся з даним позовом до суду 29.06.2022, що підтверджується відбитком штампу відділення поштового зв'язку на конверті, в якому направлено позов до суду, а отже в межах строку, встановленого УМВС.
Відповідно до §3 статті 41 УМВС тягар доказування того, що перевищення терміну доставки вантажу сталося не з вини перевізника, покладається на перевізника.
Відповідач проти обставин, на які послався позивач у обґрунтування своїх майнових вимог, та документальних доказів, долучених позивачем до матеріалів справи на підтвердження вказаних обставин, не заперечив, письмових пояснень по суті спору не надав, звернувшись до суду з заявою про зменшення штрафних санкцій (в порядку статті 233 ГК України).
Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За правилами частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Судом першої інстанції встановлено і матеріалами справи підтверджено, що відповідачем прострочено виконання зобов'язання з доставки вантажів.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
У силу статті 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції як про наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки за порушення термінів доставки вантажу, так і про правильність розрахунку позивачем заявлених позовних вимог.
Щодо заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій (в порядку статті 233 ГК України) колегія суддів зазначає наступне.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач послався на те, що:
- через військову агресію, блокування російською федерацією експорту сільськогосподарської продукції, яка складала значний відсоток у перевезеннях, завдання пошкоджень залізничній інфраструктурі, вантажні перевезення значно скоротились (на 70%);
- починаючи з 24.02.2022 російська федерація здійснює обстріл всієї території України майже кожен день, завдаючи руйнування та знищуючи об'єкти інфраструктури, у тому числі, відповідача;
- від початку повномасштабного вторгнення відповідач забезпечує евакуацію населення та доставку гуманітарних вантажів.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За приписами статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Статтею 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесені до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 ЦК України).
Згідно з приписами частини 1 статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не є правильним застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити: чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, значності прострочення виконання, наслідки порушення зобов'язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.
Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, який зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строку доставки вантажу, враховуючи обставини, які вказані відповідачем і не потребують документального підтвердження в силу загальновідомості викладених фактів, вважаючи дані обставини винятковими, зважаючи на виняткову роль залізниці для держави, дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру належного до стягнення з відповідача штрафу на 50%, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає штраф у розмірі 4 612,68 грн.
Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що те, що предметом позову у цій справі є стягнення штрафу нарахованого за порушення, які відбулись до введення воєнного стану, не може нівелювати обставини, про які колегією суддів зазначено вище та свідчити про відсутність підстав для зменшення присудженого до стягнення з відповідача штрафу.
Крім того, судова колегія вважає помилковими посилання позивача на те, що зменшення розміру неустойки на 50 фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Також помилковою є правова позиція позивача щодо неможливості зменшення спірної неустойки з огляду на те, що вказана неустойка розрахована на підставі та відповідно до Угоди, яка не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваної неустойки (у разі її правомірного нарахування).
У зв'язку з цим, суд першої інстанції прийшов до правомірних висновків з приводу того, що клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки підлягає частковому задоволенню, а з відповідача підлягає стягненню неустойка за прострочення доставки вантажу в розмірі 4 612,68 грн. (9 225,36 грн. - 50%). На переконання апеляційного суду, судом першої інстанції під час оцінки аргументів учасників справи було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та відсутність доказів понесення збитків іншими учасниками господарських відносин внаслідок порушення строку доставки вантажу.
З урахуванням усього вищезазначеного, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу наявності підстав для часткового задоволення позову про стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь позивача 4 612,68 грн. неустойки, нарахованої у зв'язку з порушення строку доставки вантажу.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи, на які посилався апелянт під час розгляду даної справи, залишені Північним апеляційним господарським судом без задоволення, як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову у справі №910/5388/22.
Згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 у справі №910/5388/22 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим судове рішення має бути залишеними без змін, а апеляційна скарга ПзІІ "Амік Україна" - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги ПзІІ "Амік Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 у справі №910/5388/22, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено частиною 3 статті 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 267-271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 у справі №910/5388/22 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 у справі №910/5388/22 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Підприємством з іноземними інвестиціями "Амік Україна".
4. Матеріали справи №910/5388/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді О.М. Гаврилюк
Б.О. Ткаченко