23.01.2023 Єдиний унікальний номер 205/7846/22
Провадження № 2/205/325/23
23 січня 2023 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Терещенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Кривозуб О.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради про зобов'язання вчинити дії,
Позивач подала до суду вищевказану позовну заяву, мотивуючи свої вимоги тим, що 23 грудня 2021 року вона придбала квартиру АДРЕСА_1 . Після укладення договору купівлі-продажу квартири вона дізналась про існування заборгованості зі сплати вартості комунальних платежів, які належать попереднім власникам квартири, в розмірі 43 650 грн. Зазначила, що обов'язок сплачувати комунальні борги вона на себе не брала, що підтверджується відсутністю відповідного пункту в договорі купівлі-продажу нерухомого майна. 28 січня 2022 року вона звернулася до відповідача з вимогою про виключення з обліку за особовими рахунками заборгованості попередніх власників квартири за період до моменту придбання нерухомого майна та вимогою щодо укладення з нею, як з новим власником нерухомого майна, договору про надання комунальних послуг, але отримала відповідь про відмову від списання заборгованості та інформацію про те, що договір вважається укладеним відповідно до ч. 7 ст. 14 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» і п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії. У зв'язку із чим просила зобов'язати КП «Теплоенерго» ДМР виключити з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 , оформленому за квартирою АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_1 , заборгованість попередніх власників зазначеної квартири за період до 23 грудня 2021 року, а також покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалами судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також задоволено клопотання позивача про витребування у КП «Теплоенерго» ДМР належним чином завірений витяг по особовому рахунку № НОМЕР_1 , оформлений за квартирою АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1
27 грудня представник відповідача шляхом поштового відправлення «Укрпошта» направив на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що особовий рахунок оформлюється на житлове приміщення, а не на особу, а облік споживання теплової енергії квартири здійснюється з наростаючим підсумком, незалежно від зміни власників, та позивачем не названі суб'єктивні права або інтереси споживача, які порушені, не визнані або оспорені відповідачем у справі, а згідно листа Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №12/1-64 від 17 травня 2007 року списання боргів за спожиті житлово-комунальні послуги чинним законодавством не передбачено. Аргументи позовної заяви по суті є запереченнями позивача проти неіснуючих позовних вимог до неї, а КП «Теплоенерго» не висуває жодних вимог до ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості попереднього власника. Вказує, що діями підприємства не порушені права позивача, як споживача та власника, і вона не позбавлена можливості здійснити (реалізувати) свої права споживача, а сама по собі вказівка в особовому рахунку про наявність заборгованості не тягне для позивача негативних наслідків, тобто, позивачем не доведено факту порушення її прав відповідачем і не надано доказів такого порушення. Крім того зазначив, що зобов'язання відповідача виключити певну суму заборгованості нараховану за послуги теплопостачання належної їй квартири, яка виникла за період до 23 грудня 2021 року, без зазначення конкретних порушень при нарахуванні такої заборгованості та надання доказів на її спростування, не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту прав, а саме по собі нарахування відповідачем заборгованості за спожиту теплову енергію, не встановлює для позивача будь-яких обов'язків.
02 січня 2023 року представником позивача в системі «Електронний суд» сформовано відповідь на відзив, в обґрунтування якого зазначила, що правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №686/6276/19 свідчить, що належним способом захисту у цих правовідносинах є обраний позивачем спосіб - зобов'язання відповідача виключити з обліку по особовому рахунку, оформленому за квартирою на ім'я позивача, заборгованість попередніх власників зазначеної квартири за період до дати набуття позивачем права власності на таку квартиру, тобто, облік по особовому рахунку, переоформленому на позивача за придбаною нею квартирою, заборгованості попередніх власників квартири безумовно порушує права позивача, оскільки фактично покладає на неї обов'язок зі сплати такого боргу, а тому позовні вимоги про відключення, а не списання зазначеної заборгованості саме за особовим рахунком позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню. Також вказує, що у разі не виключення із обліку заборгованості попереднього власника, сплачені позивачем грошові кошти будуть зараховані на оплату заборгованості, яка утворилася за несвоєчасною оплатою попереднім власником, а відповідачем не надано жодних доказів щодо вжиття заходів стягнення наявної заборгованості з попереднього власника, хоча ними не заперечується те, що заборгованість утворилася внаслідок неналежного виконання зобов'язань попереднім власником.
Враховуючи категорію спору (малозначна справа), справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для розгляду малозначних справ відповідно до положень ст. 274 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку змісту заперечень відповідача, вивчивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов таких висновків.
Положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 23 грудня 2021 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №5472, придбала у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені якого діяв на підставі довіреності ОСОБА_4 , квартиру АДРЕСА_1 , та відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №292319512 право власності зареєстровано 23 грудня 2021 року за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 45890026, реєстраційний номер об'єкта: 1627554012101 (а. с. 6-9).
Також матеріалами справи підтверджено, що абонентський номер споживача № НОМЕР_1 закріплено за адресою: АДРЕСА_2 і на розгляд справи споживачем зазначено ОСОБА_5 , хоча фактично оформлено на ОСОБА_1 , як нового власника квартири, що не спростовується і не заперечується відповідачем.
Як вбачається з рахунку на оплату послуги з постачання теплової енергії за особовим рахунком № НОМЕР_1 , станом на 01 серпня 2022 року наявна заборгованість у розмірі 49 463,69 грн. (а. с. 10).
Судом також встановлено, що згідно витягу з особового рахунку № НОМЕР_1 за період з жовтня 2016 року по жовтень 2022 року за вказаним рахунком наявна заборгованість (а. с. 33-38).
Матеріалами справи також підтверджено, що згідно відповіді КП «Теплоенерго» ДМР №130-ес від 08 лютого 2022 року на запит ОСОБА_1 було повідомлено, що відомості щодо заборгованості за послуги з теплопостачання за період до 23 грудня 2021 року, які містяться у особовому рахунку, є законною підставою для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з попереднього власника, та немає підстав для списання заборгованості у КП «Теплоенерго» ДМР (а. с. 12).
Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Пунктом 1 частини першої статті 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Згідно із ст. 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.
Частиною другою статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно із преамбулою ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.
Стаття 7 Закону ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» присвячена обов'язкам співвласників багатоквартирного будинку.
Положеннями ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Крім того, частина третя цієї ж статті передбачає, що у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення набуття новим власником усіх обов'язків попереднього власника як співвласника.
Тлумачення наведеної норми права у системному зв'язку з вищезазначеними нормами надає можливість дійти висновку про те, що у цьому випадку йдеться про перехід від попереднього власника до нового власника обов'язків саме як співвласника багатоквартирного будинку, передбачені законом, а не боргів попереднього власника з оплати за житлово-комунальні послуги.
Тобто з моменту переходу права власності на квартиру попередній власник втрачає права і обов'язки співвласника багатоквартирного будинку, а новий власник набуває прав і обов'язків співвласника такого будинку. Адже згідно з частиною першою статті 2 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов'язків власників квартир і нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.
Таким чином, новий власник майна не зобов'язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов'язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник.
Отже, діючим законодавством не передбачено обов'язку набувача квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі (ВС у постанові в справі №686/6276/19 від 01.09.2020 р.).
Судом було досліджено договір купівлі-продажу квартири від 23 грудня 2021 року згідно з яким ОСОБА_1 стала власником спірної квартири і встановлено, що він не містить застережень про переведення боргу попереднього власника й не містить згоди кредитора на таку заміну, що узгоджується з положеннями статті 520 ЦК України (заміна боржника у зобов'язанні).
Отже, позивач не вчиняла правочинів щодо прийняття боргу з оплати послуг за теплопостачання попередніх власників вказаної квартири. На неї не може бути покладено обов'язок зі сплати заборгованості за послуги теплопостачання, надані відповідачем попереднім власникам, що нараховані до 23 грудня 2021 року, тобто до укладення нею договору купівлі-продажу квартири.
Положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити в судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Положеннями ч. 2 ст. 14 ЦК України передбачено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, та на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
З урахуванням фактичних обставин цієї справи, вимога ОСОБА_1 до КП «Теплоенерго» ДМР виключити з обліку по особовому рахунку заборгованість попередніх власників зазначеної квартири за період до 23 грудня 2021 року є обґрунтованою та відповідає критеріям ефективного судового захисту, оскільки задоволення такої вимоги відновлює порушені права позивача та встановлює між сторонами правову визначеність, яка полягає у підтвердженні відсутності заборгованості позивача перед відповідачем.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічний правовий висновок щодо способу судового захисту у подібних вимогах викладено Верховним Судом у постанові від 01.09.2020 року по справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20), у постанові від 26.01.2022 року по справі № 201/11406/20 (провадження № 61-18079св21), а також у постанові від 14.09.2022 року по справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572св22).
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до КП «Теплоенерго» ДМР про захист прав споживачів є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
З урахуванням звільнення позивача від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави, з урахуванням ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 992,40 грн.
Також ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу ОСОБА_1 у зазначеній цивільній справі на підставі договору про надання правової допомоги №14/11/22-1 від 14 листопада 2022 року надавало Адвокатське Бюро «Вікторії Фурман» в особі Керівника (адвоката) Фурман В.О., яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ПТ №3175 від 05 листопада 2015 року (а. с. 14, 20).
Згідно із положеннями п. п. 1.1., 3.1. вищевказаного договору про надання правової допомоги №14/11/22-1 від 14 листопада 2022 року бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу, а розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін (а. с. 14).
Додатковою угодою №1 до договору про надання правової допомоги №14/11/22-1 від 14 листопада 2022 року сторони узгодили порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Бюро за надання правової допомоги у спорі про захист прав споживачів та зобов'язання вчинити дії, а саме: підготовка позовної заяви про зобов'язання вчинити дії КП «Теплоенерго», кількість витраченого часу - 2 години та вартістю - 1 000 грн. (а. с. 15)
Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі №727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Також Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі №823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі №816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Так, на підтвердження витрат на правничу допомогу суду було надано акт №1 приймання-передачі наданої правової допомоги від 16 листопада 2022 року за підписами керівника АБ «Вікторії Фурман» - Фурман В.О. та ОСОБА_1 на суму 1 000 грн., а також квитанцію №14ТК-ХМР1-РХАЕ-ААЕ0 від 14 листопада 2022 року АТ «Універсал Банк» з призначенням платежу: за підготовку позовної заяви про зобов'язання вчинити дії до КП «Теплоенерго» згідно договору №14/11/22-1 від 14 листопада 2022 р. на суму 1 000 грн. (а. с. 17-18).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем ОСОБА_1 послуг адвоката та понесення нею витрат на правову допомогу у розмірі 1 000 грн.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих адвокатом доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката.
Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем дійсно документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу, та враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі і відсутність заперечень відповідача щодо не співмірності заявлених позивачем витрат на правову допомогу, суд вважає за потрібне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 1 000 грн.
Керуючись ст. ст. 14, 15, 322, 382, 520 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Зобов'язати Комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради виключити з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 , оформленому за квартирою АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 , заборгованість попередніх власників квартири за період до 23 грудня 2021 року.
Стягнути з Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 32688148) на користь держави судовий збір в сумі 992,40 грн.
Стягнути з Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 32688148) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) понесені і документально підтверджені судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 1 000 грн.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Відповідач - Комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 32688148, місцезнаходження: 49081, м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд. 29.
Суддя: Т.П. Терещенко