01 лютого 2023 року м.Дніпросправа № 280/5202/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Кругового О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року у справі № 280/5202/21 (суддя Кисіль Р.В., справа розглянута в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач) про сплату боргу (недоїмки): від 11.02.2020 №Ф-4164-50 У з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 29 293,44 грн., від 13.11.2020 №Ф-4164-50 У з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 35 588,74 грн., від 25.06.2020 №Ф-4164-50 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788,74 грн..
В обґрунтування позову позивач зазначав, що в період з 02.09.2005 по 16.06.2021 дійсно був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, однак фактично господарську діяльність не здійснював. Також у зазначений період позивач офіційно працював на різних підприємствах, а отже був застрахованою особою, за яку єдиний внесок регулярно нараховували та сплачували його роботодавці, в розмірі, не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем, як особою, яка була лише зареєстрована як фізична особа-підприємець без фактичного провадження такої підприємницької діяльності.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року адміністративний позов задоволено. Оскаржені рішення відповідача скасовано.
Із рішенням суду не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, помилкове застосування судом норм матеріального права, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним номером 2385205810 зареєстровано ОСОБА_1 , дата запису про проведення державної реєстрації - 29.08.2005, дата запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця - 16.06.2021. Тобто, в період нарахування боргу згідно оскаржених вимог позивач мав статус - фізична особа-підприємець та як був ФОП зобов'язаний регулярно подавати звітність та сплачувати ЄСВ незалежно від отримання доходу (прибутку) у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Вважає, що записи в трудовій книжці позивача є неналежними доказами, оскільки не підтверджують відрахування із заробітної плати позивача внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період нарахування суми боргу, згідно вимог відповідача. В даному випадку, позивачем до позову приєднано копії індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України, що відображають періоди за 2007-2013 роки. Нарахування ж заборгованості по ЄСВ за оскарженими вимогами здійснено за період з 09.02.2018 р. (за 2017 рік) - 2018-2019 рр,- по 19.10.2020 р. (за І-ІІІ квартали 2020 р.).
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує на помилковість розрахунку оскаржених вимог про сплату боргу (недоїмки) відповідача.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія судів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець 29.08.2005.
16.06.2021 внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача за власним рішенням, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які долучені до матеріалів справи.
11.02.2020 відповідачем винесено вимогу №Ф-4164-50 У про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (станом на 16.04.2020) у розмірі 29293,44 грн.
13.11.2020 відповідачем винесено вимогу №Ф-4164-50 У про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (станом на 12.02.2021) у розмірі 35588,74 грн.
25.06.2021 відповідачем винесено вимогу №Ф-4164-50 про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (станом на 31.05.2021) у розмірі 37788,74 грн.
Не погоджуючись з правомірністю вказаних вимог, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був найманим працівником та роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а від провадження господарської діяльності у даному періоді доходів не отримував, у нього був відсутній обов'язок сплати такого внеску.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про існування підстав для задоволення позовних вимог, проте вважає за необхідне змінити рішення в частині обґрунтування висновків суду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
З копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 встановлено, що у період з 01.01.2017 по день припинення підприємницької діяльності (16.06.2021) позивач був найманим працівником, який з:
- 06.10.2015 по 12.08.2019 працював водієм автотранспортних засобів на ТОВ «КОРМО-ТРАНС-ЛОГІСТИК»;
- 24.09.2019 по 26.11.2019 працював водієм автотранспортних засобів на ТОВ «РУЖ»;
- 27.11.2019 по 24.02.2021 працював водієм автотранспортних засобів на ТОВ «ПАРАДІЗ ХХІ»;
- 05.03.2021 по теперішній час працює водієм автотранспортних засобів на ТОВ «ФАВОРИТ ЛОГІСТИК».
Суд першої інстанції прийшов до висновку, нарахування та сплата єдиного внеску роботодавцем позивача здійснювалась та здійснюються у розмірі встановленому діючим законодавством, що підтверджується витягом з Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5). Таким чином, страхувальниками-роботодавцями систематично сплачувався та сплачується внесок з заробітної плати позивача.
Проте, колегія суддів погоджується з твердженням відповідача, що записи в трудовій книжці позивача є неналежними доказами, оскільки не підтверджують відрахування із заробітної плати позивача внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період нарахування суми боргу, згідно вимог відповідача.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.121 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань, формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до цього Закону.
Згідно п.1 ч.1 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску має право безоплатно отримувати від податкових органів та Пенсійного фонду в межах їх компетенції інформацію, необхідну для виконання обов'язків, покладених на платника згідно з цим Законом, а також для підтвердження надходження до Пенсійного фонду сплачених платником сум єдиного внеску.
Тобто, належним доказом відрахування із заробітної плати позивача внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є витяг з Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).
В даному випадку, позивачем до позову приєднано копії індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України, що відображають періоди за 2007-2013 роки. Нарахування ж заборгованості по ЄСВ за оскарженими вимогами здійснено за період з 01.01.2018 по IV квартал 2020 року.
Відтак, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що позивач не довів належним доказами відрахування із його заробітної плати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період нарахування відповідачем єдиного внеску відповідно до оскаржених вимог.
Щодо суми нарахованого єдиного внеску, колегія суддів зазначає наступне.
В апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що згідно інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (Для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність):
нараховано єдиний внесок за період з 01.01.2018р. по 31.12.2018р. в сумі - 15 819,54 грн., в тому числі:
- 09.02.2018р. в сумі 8448,0 грн. за 2017 рік (Нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік);
- 19.04.2018р. в сумі 2457,18 грн. за І кв-л 2018 року (Нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам);
- 19.07.2018р. в сумі 2457,18 грн. за II кв-л 2018 року (Нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам);
- 19.10.2018р. в сумі 2457,18 грн. за III кв-л 2018 року (Нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам);
позивач оплату єдиного внеску за період з 01.01.2018 р. по 31.12.2018р. не здійснював, заборгованість по сплаті єдиного внеску склала - 15 819,54 грн..
нараховано єдиний внесок за період з 01.01.2019р. по 31.12.2019р., в сумі - 10 719,72 грн. в тому числі:
- 21.01.2019р. в сумі 2457,18 грн. за IV кв-л 2018 року (Нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам);
- 19.04.2019р. в сумі 2754,18 грн. за І квартал 2019 року (Нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам);
- 19.07.2019р. в сумі 2754,18 грн. за II квартал 2019 року (Нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам);
- 21.10.2019р. в сумі 2754,18 грн. за III квартал 2019 року (Нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам).
позивач оплату єдиного внеску за період з 01.01.2019р. по 31.12.2019р. не здійснював, заборгованість по сплаті єдиного внеску склала - 26 539,26 грн..
нараховано єдиний внесок за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року в сумі - 9 049,48 грн. в тому числі:
- 20.01.2020р. в сумі 2754,18 грн. за IV квартал 2019 року (Нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам); 21.04.2020р. в сумі 2078,12 грн. за січень-лютий 2020р (Нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам);
- 20.07.2020р. в сумі 1039,06 грн. за червень 2020 року (Нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам); 19.10.2020р. в сумі 3178,12 грн. за III квартал 2020 року (Нараховано ЄВ ФОП, в т.ч. на спрощеній системі та фермерам).
За період з 01.01.2020р. по 31.12.2020р. заборгованість по сплаті єдиного внеску склала -35 588,74 грн.
Нараховано єдиний внесок за період з 01.01.2021 року по сьогодні в сумі - 2200 грн., за 4 квартал 2020 року.
Проте, загальна сума недоїмки яка стягується з позивача в примусовому порядку, згідно з оскаржених вимог відповідача від 11.02.2020 №Ф-4164-50 У у розмірі 29 293,44 грн., від 13.11.2020 №Ф-4164-50 У у розмірі 35 588,74 грн., від 25.06.2020 №Ф-4164-50 у розмірі 37 788,74 грн., складає 102 670,92 грн.
В той же час, що не заперечується відповідачем, на дату надання відзиву на позовну заяву, заборгованість зі сплати єдиного внеску на дату надання відзиву на позов склала - 37 788,74 грн.
В даному випадку існує розбіжність між визнаною відповідачем сумою недоїмки у розмірі 37 788,74 грн. та загальною сумою оскаржених вимог відповідача у розмірі 102 670,92 грн..
Податковим органом ні у відзиві на позов, ні в апеляційній скарзі не наведено підстав та обґрунтувань правомірності прийняття оскаржених вимог саме на суму 102 670,92 грн.
Колегія суддів зазначає, що перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, однак не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.06.2020 у справі №817/1785/17, відповідно до якої встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.
У цьому контексті колегія суддів вказує на те, що здійснення розрахунку/перерахунку суми заборгованості зі сплати єдиного внеску є виключно повноваженнями відповідного податкового органу.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку щодо протиправності оскаржених позивачем вимог відповідача про сплату боргу (недоїмки), а тому, позовні вимоги підлягали задоволенню в повному обсязі.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що є підставою для зміни судового рішення.
Керуючись ст.311, п.2 ч.1 ст.315, ст. 317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року у справі № 280/5202/21, виклавши її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року у справі № 280/5202/21 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя О.О. Круговий