Справа № 420/15421/22
03 лютого 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення, -
28.10.2022 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05.01.2018 року до 05.07.2018 року у розмірі 66 970,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та що на момент звільнення займала посаду механіка інформаційно-телекомунікаційного вузла. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.01.2018р. №1 ОСОБА_1 була звільнена з військової служби в запас за підпунктом «а» (жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.01.2018р. №3 ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу частини з 04.01.2018р. Станом на день звільнення та виключення позивача зі списків особового складу військової частини, із нею не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
У позові вказано, що 29 вересня 2022 р. військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/4150/22 в сумі 75 657, 23 грн. При виплаті утримано військовий збір у розмірі 1 134,86 грн.
На думку позивача, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних до виплати сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, вважаємо обґрунтованим застосування до спірних правовідносин норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України
Як зазначено у позові, кількість днів затримки становить 1729 днів. Разом з тим, зважаючи на внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року), Військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 05.01.2018 року (день наступний після звільнення з військової служби) до 05.07.2018 року. Кількість днів у вказаному періоді становить 181 день. Загальний розмір грошового забезпечення позивача (з урахуванням індексації) становить: за листопад 2017 року: 7 207,20 грн. + 3 896,78 грн. = 11 103,98 грн. за грудень 2017 року: 7 207,20 грн. + 4 258,75 грн. = 11 465,95 грн. Середньоденне грошове забезпечення (заробітна плата) позивача дорівнює: (11 103,98 грн.+ 11 465,95 грн.) / 61 день = 370,00 грн. Таким чином, як стверджує позивач, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05.01.2018 року (день наступний після звільнення з військової служби) до 05.07.2018 року становить: 181 день х 370,00 грн.= 66 970,00 грн.
На думку позивача, визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) в сумі 66 970,00 грн. не перевищує розміру несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/4150/22 в сумі 75 657, 23 грн., а відтак є співмірним і підлягає стягненню у повному обсязі.
Ухвалою суду від 02.11.2022 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження в адміністративній справі.
10.11.2022 року (вх.№35031/22) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що обставинами за яким було встановлено наявності заборгованість, є той фактор, що головним розпорядником коштів не було виділено кошторису для здійснення вищезгаданих виплат.
Також, на думку військової частини НОМЕР_1 , позивач пропустив строк звернення до суду і не зазначив, об'єктивні причини, які йому перешкоджали вчасно звернутись до суду з позовом (до відзиву додано клопотання щодо залишення позову без розгляду в зв'язку).
Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
05.01.2023 року (вх.№ЕС/110/23) від представника позивача до суду надійшла заява про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . На момент звільнення займала посаду механіка інформаційно-телекомунікаційного вузла.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.01.2018р. №1 ОСОБА_1 була звільнена з військової служби в запас за підпунктом «а» (жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.01.2018р. №3 ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу частини з 04.01.2018р.
Як стверджує позивач, при звільнені їй не було виплачено індексацію грошового забезпечення.
У відповідь на адвокатський запит представника позивача відповідачем надано довідку № 226 від 02.02.2022р. щодо нарахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2018 року по 04.01.2018 року та довідку-розрахунок № 224 від 02.02.2022р. індексації ОСОБА_1 . Із вказаної довідки-розрахунку № 224 вбачається, що за період з січня 2016 року по січень 2018 року відповідачем нараховано позивачу індексацію в сумі 3 712,02 грн.
Вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року до 04 січня 2018 року та дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по січень 2018 року в розмірі 3 712,02 згідно довідки-розрахунку № 224 від 02.02.2022р протиправними, позивач звернулась до суду з позовною заявою по справі №420/4150/22.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2022 року по справі №420/4150/22 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року до 04 січня 2018 року, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по січень 2018 року в розмірі 3 712,02 згідно Довідки-розрахунку № 224 від 02.02.2022р, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 04 січня 2018 року із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку.
29 вересня 2022 р. військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/4150/22 в сумі 75 657, 23 грн. При виплаті утримано військовий збір у розмірі 1 134,86 грн.
Позивач, вважаючи, що при виплаті вищевказаної суми індексації у відповідача виник обов'язок виплатити, в тому числі, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05.01.2018 року до 05.07.2018 року у розмірі 66 970,00 грн, звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаних у заявах по суті, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Право позивача на виплату індексації її грошового забезпечення встановлено у рішення суду по справі № 420/4150/22.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 18.07.2022), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день звільнення з підприємства.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки з позивачем на день її звільнення не було проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення, то позивач має право на отримання компенсації затримки розрахунку за період з 05.01.2018 року (наступний день після звільнення) по 29.09.2022 (день фактичного розрахунку).
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд не погоджується із розміром середнього заробітку (грошового забезпечення), який позивач просить стягнути, з огляду на таке.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, при обчисленні середньоденного грошового забезпечення позивача суд враховує суми, які були виплачені за листопад - грудень 2017 року, без урахування індексації грошового забезпечення, яка виплачена на виконання рішення суду у 2022 році.
Відповідно до довідки від 27.10.2022 року №Г-794/885 (а.с.17) грошове забезпечення позивача за листопад - грудень 2017 року склало 14414,40 (7207,20+7207,20) грн.
У листопаді та грудні 2017 року було всього 42 робочих дні.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 343,20 грн. (14414,40 (отримана позивачем заробітна плата)/42 (кількість робочих днів).
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Затримка у розрахунку утворилася за період з 05.01.2018 по 29.09.2022, що складає 1189 робочих днів.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 408064,80 грн. (1189 днів х 343,20 грн.).
Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 75 657, 23 грн./ 408064,80 грн. (сума індексації/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,185.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Тобто, з 19.07.2022 року законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.
Суд зазначає, що в даному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем 29.09.2022 суми індексації. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст. 117 КЗпП України.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати поточну редакцію зазначеної норм.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (29.09.2022), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 05.01.2018 (наступного після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 123 робочих дні.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 7809,51 грн. (343,20 грн х 123 робочі дні х 0,185).
Відтак з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 7809,51 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кас України Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та часткового їх задоволення шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
- стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05.01.2018 року до 05.07.2018 року у розмірі 7809,51 грн.
Як вже встановлено судом, 05.01.2023 року (вх.№ЕС/110/23) від представника позивача до суду надійшла заява про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу.
Оцінивши надані докази на підтвердження понесених витрат, суд зазначає таке.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Проте, матеріали справи не містять договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 .
Отже, дослідивши вищезазначені докази, суд не приходить до висновку про обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05.01.2018 року до 05.07.2018 року у розмірі 7809,51 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя С.М. Корой