06 лютого 2023 р. № 400/4641/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, 04053, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м.Миколаїв, 54020,
про:визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач-2), в якому просив суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29.09.2022 року № 263040009744 щодо відмови в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування періодів роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 від 18.07.1979 року починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 16.09.2022 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування періодів роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 від 18.07.1979 року починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 16.09.2022 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-2 за наслідками розгляду поданої 22.09.2022р. позивачем заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, відповідачем-2 відмовлено у призначенні такої пенсії зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 29 років та зазначено, що страховий стаж позивача становить 27 років 1 місяць 25 днів. Так, ГУ ПФУ в місті Києві не зарахувало до загального страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки, оскільки період роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 від 18.07.1979 року до стажу роботи позивача не були зараховані у зв'язку з порушенням інструкції ведення трудових книжок. Позивач вважає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Відтак, позивач зазначає, що має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу. Крім того, на думку позивача, відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, виправлення в номері трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
ГУ ПФУ в м.Києві скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 28.12.2022р. В зв'язку із наведеним, позовні вимоги позивача заявлені у позовній заяві вважає необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Записи в трудовій книжці про трудову діяльність працівника не завжди відповідають його фактичному страховому стажу. Відтак, лише до 01.01.2004 трудовий стаж зараховується як страховий за умови сплати страхувальником збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Рішення відповідача-2 від 29.09.2022р. прийнято з урахуванням принципу територіальності та з урахуванням вимог вказаного вище Закону. В задоволенні вимог позивача слід відмовити.
Відповідачем-2 також 02.11.2022р. подано до суду відзив на позов, в якому вказано, що на день звернення із заявою позивачу виповнилось 60 років, страховий стаж його склав 27 років 01 місяць 25 днів. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з липня 1979 по грудень 1997, що відображені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 18.07.1979, оскільки виправлення дати народження позивача на титульній сторінці трудової книжки внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58. В задоволенні позовних вимог відповідач-2 просив відмовити повністю.
21.12.2022р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2, в якій зазначено, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18), а також постановою Верховного Суду від 22.11.2018 року по справі № 497/118/15-а зазначається, що власник трудової книжки не несе відповідальність за правильність її заповнення, а також помилки зроблені в трудовій книжки органом який її заповнював не повинні слугувати для не врахування стажу для обрахунку пенсії. Також такої позиції дотримується Верховний Суд, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018, та Верховний Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15а. Позовні вимоги позивач підтримав повністю та просив їх задовольнити.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 22.09.2022р. позивач при досягненні 60-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення пенсії за віком, що визнається та не заперечується сторонами.
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності, в результаті розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком, ГУ ПФУ в Миколаївській області 29.09.2022р. прийнято рішення №263040009744 про відмову в призначенні пенсії, зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 29 років та зазначено, що трудова книжка позивача містить виправлення в даті народження ОСОБА_1 .
Крім того, у відзиві відповідач-2 вказав, що на день звернення із заявою позивачу виповнилось 60 років, страховий стаж його склав 27 років 01 місяць 25 днів. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з липня 1979 по грудень 1997, що відображені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 18.07.1979, оскільки виправлення дати народження позивача на титульній сторінці трудової книжки внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58.
Вважаючи вищенаведену відмову відповідача-2 щодо не зарахування стажу та, як наслідок, не призначення пенсії, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.
Відтак, для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком необхідна наявність двох обов'язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 29 років.
Як встановлено судом вище, позвиач на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком - 22.09.2022, згідно паспортних даних досяг віку 60 років, що не заперечується сторонами.
Зі змісту рішення №263040009744 від 29.09.2022 слідує, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком є те, що згідно з наданими до документами, страховий стаж позивача становить 27 років 01 місяць 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Відтак, позивачу відмовлено у призначенні пенсії через відсутність 29 років мінімально необхідного страхового стажу. Не враховано до загального страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки, оскільки відсутні підстави виправлення дати народження ОСОБА_1 в трудовій книжці, що в подальшому веде до розбіжностей в документах позивача та трудовій книжці.
Суд зазначає, що згідно листа відповідача-2 від 30.09.2022р. страховий стаж позивача станом на час звернення останнього з заявобю про призначення пенсії (22.09.2022р.) складає 27 років 1 місяць 25 днів. Тому за відсутності необхідного мінімального страхового стажу 29 років, позивач матиме право на пенсію за віком з 16.09.2025р. після набуття необхідного страхового стажу.
При цьому, в ідповідачем-2 не взято до уваги всі записи трудової книжки позивача, а єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком, яку визначив відповідач-2 у рішенні від 29.09.2022, є відсутність у позивача страхового стажу, оскільки не враховано до загального страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки, оскільки відсутні підстави виправлення на титульній сторінці трудової книжки дати народження позивача, що в подальшому веде до розбіжностей в документах позивача.
Однак, суд не погоджується з такими твердженнями відповідачів з огляду на наступне.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Абзацом 2 статті 56 Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за N 22- 1 (далі - Порядок N 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.
У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2 Порядку).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637 ).
Суд вказує, що відповідне положення міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 588/647/17.
З 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (надалі по тексту також - Інструкція №58).
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (пункт 1.1 Інструкції №58).
При цьому, суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412), а не Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993.
Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Суд вказує, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Виправлення в даті народження на першому аркуші трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право а призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Відтак, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Як встановлено судом, у позивача є в наявності трудова книжка № НОМЕР_2 , яка надана останнім відповідачам для розгляду питання про призначення пенсії за віком.
На першій сторінці трудової книжки дійсно наявне виправлення трудової книжки в даті народження позивчаа, а саме виправлено місяць народження позивача, а саме з 15 "марта" на 15 "сентября" 1962 року.
Водночас, суд зауважує, що всі записи про періоди роботи у трудовій книжці позивача є чіткими та без виправлень, завірені (засвідчені) відповідними печатками підприємств, де працював ОСОБА_1 .
При цьому суд, звертає увагу, що згідно рішення № 263040009744 від 29.09.2022 орган пенсійного фонду в цій частині також не ставить під сумнів записи трудової діяльності позивача на підприємствах, окрім виправлень на першій сторінці трудової книжки.
З огляду на вищевикладене, на думку суду, спірне виправлення на першій сторніці трудової книжки дати народження позивача, не може ставити під сумнів всі періоди роботи зазначені в трудовій книжці ОСОБА_1 .
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд вважає, що недоліки оформлення трудової книжки відповідачами частково виявлені вірно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні всього періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
При цьому, суд враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення запису у його трудовій книжці відносно дати заповнення, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Також відповідачами не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Поряд із цим суд вкотре зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
На підставі наведеного суд зазначає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у призначенні пенсії за віком та у зарахуванні до трудового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки, є протиправними, оскільки такий стаж роботи позивача підтверджений трудовою книжкою.
Що стосується позовної вимоги позивача про зобов'язання призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" з моменту натсання 60-річного віку, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач 2 має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
При цьому, суд не обраховує дійсний загальний позивача та не може перебирати на себе повноваження чи компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не була надана правова оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Як зазначено вище відповідач-2, розглядаючи заяву про призначення пенсії, протиправно не оцінив і не перевірив зміст трудової книжки позивача за період трудової діяльності ОСОБА_1 та прийняв рішення від 29.09.2022р. №263040009744 про відмову в призначенні пенсії, зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 29 років та виправлення на першій сторінці трудової книжки дати народження позивача.
В цій частині Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві неналежно виконало свої обов'язки в частині всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
При цьому, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин справи зобов'язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).
З огляду на вищевикладене, керуючись статтею 9 КАС України, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Судовий збір розподіляється відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) , Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м.Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29.09.2022 року № 263040009744 щодо відмови в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування періодів роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 18.07.1979 року починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 16.09.2022 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) призначити пенсію за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування періодів роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 18.07.1979 року починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 16.09.2022 року, з урахуваням висновків суду викладених в даному рішенні.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 496,20 грн. сплачений квитанцією від 19.10.2022р. за №9387-7252-1315-4510.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м.Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 496,20 грн. сплачений квитанцією від 19.10.2022р. за №9387-7252-1315-4510.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. А. Устинов