Справа № 635/1578/20 Номер провадження 22-ц/814/621/23Головуючий у 1-й інстанції Савченко Д.М. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
24 січня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача: Дряниці Ю.В.
Суддів: Пилипчук Л.І., Хіль Л.М.
Секретар: Даценко Н.В.
За участю адвоката Романченко В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Харківського районного суду Харківської області від 09 липня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Пісочинської селищної об'єднаної територіальної громади Харківської області, Треті особи: Державний нотаріус Харківської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) Міністерства юстиції України Радіонова Т.І., ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності,-
У березні 2020 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Пісочинської селищної об'єднаної територіальної громади Харківської області, Треті особи: Державний нотаріус Харківської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків) Міністерства юстиції України Радіонова Т.І., ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний брат - ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшло 3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого у АДРЕСА_1 .
Протягом всього спільного життя позивач та спадкодавець вели спільне господарство (утримували домашніх тварин), допомагали одне одному, спільно сплачували комунальні послуги.
Зазначала, що в роки війни було втрачено документи, що підтверджували б родинний зв'язок позивача та померлого. Після смерті спадкодавця будь які особи, які б мали право на спадщину та претендували на неї, не звертались до нотаріальної контори з відповідними заявами про прийняття спадщини, чи щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, а тому позивач є єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 ..
Позивач звернулась до Харківської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але постановою від 22.02.2020 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували родинний зв'язок спадкодавця і позивача.
Просила суд встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ІНФОРМАЦІЯ_2 до дня смерті ОСОБА_4 , а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 09 липня 2021 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до Пісочинської селищної об'єднаної територіальної громади Харківської області, Треті особи: Державний нотаріус Харківської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) Міністерства юстиції України Радіонова Т.І., ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності відмовлено повністю.
Рішення оскаржила позивач, яка посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, вказує, що місцевим судом належним чином не були досліджені надані позивачем докази, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з підстав, передбачених ст. 375 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 02.10.2017.
За життя ОСОБА_4 належало 3/8 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (колишній №42). 1/8 частки вказаного домоволодіння належать ОСОБА_5 , а 1/2 частка - ОСОБА_1 ..
Відповідно до акту депутата Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 з 2006 року постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_4 , який помер у 2017 році, та вела з останнім спільне господарство.
Згідно з домовою книгою за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною адресою з 01.04.1975р., а ОСОБА_4 з 16.02.2006.
22.02.2020 ОСОБА_1 звернулась до Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 .. Постановою державного нотаріуса Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області від 22.02.2020 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували факт родинних стосунків зі спадкодавцем.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином ОСОБА_4 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 19.05.2020 р.
Згідно відомостей, наданих Харківською районною державною нотаріальною конторою від 02.06.2020 вих.№412/01-16/П, після смерті ОСОБА_4 з заявами про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_1 , якій відмовлено постановою від 22.02.2020, у зв'язку з відсутністю доказів на підтвердження родинних стосунків з спадкодавцем. Також до нотаріальної контори звертався 13.05.2020 син спадкодавця - ОСОБА_3 , якому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з пропуском встановленого законом строк для прийняття спадщини. Інших заяв про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори не надходило.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд дійшов висновку, що наданими позивачем доказами, показаннями свідків не доведено, що ОСОБА_1 проживала однією сім'єю з спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 квітня 1975 року до дня смерті ОСОБА_4 , протягом цього часу вони були пов'язані спільним побутом, між ними існували взаємні права та обов'язки, спільний бюджет, вони приймали участь у спільних витратах на утримання житла.
Також суд вказав, що позивачем не доведено, ні наданими доказами, ні показаннями свідків, що вона з померлим проживала однією сім'єю понад 5 років, а тому вона має право на спадкування у четверту чергу.
Крім того в суді першої інстанції не підтверджено твердження позивача, що вона є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 .
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
З матеріалів справи слідує, та вірно встановлено місцевим судом, що позивачем не доведено, ні наданими доказами, ні показаннями свідків, що вона з померлим проживала однією сім'єю понад 5 років.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18) вказано, що «при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо. Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем, і визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_8, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж з 03 січня 2009 року по день смерті спадкодавця».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2019 року у справі № 133/525/17 (провадження № 61-47044 св 18) зазначено, що «для встановлення факту проживання однією сім'єю необхідні такі докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін побуту, проведення спільних витрат, взаємність прав і обов'язків, а тому покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17 (провадження № 61-12091св18) вказано, що «обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Вирішуючи спір щодо встановлення факту проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 однією сім'єю, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що довідка виконавчого комітету Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області від 29 травня 2017 року № 1193 не є достатнім доказом на підтвердження того, що ОСОБА_4 і ОСОБА_6 проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки в розумі статті 3 СК України, а інші докази які б дали можливість зробити висновок, що вони дійсно проживали однією сім'єю на протязі останніх п'яти років до його смерті і були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, позивач до суду не надала.».
З огляду на наведені правові висновки, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, проаналізувавши всі надані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зробив обґрунтований висновок про не доведеність факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 із померлим ОСОБА_4 протягом п'яти останніх років до відкриття спадщини.
Так, вірними є висновки місцевого суду, щодо неналежності доказу - акту депутата Пісочинської селищної ради Харківського району щодо ведення спільного господарства позивача та ОСОБА_4 , а також, що реєстрація позивача за однією адресою з ОСОБА_4 обумовлена перебуванням спірного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , у спільній частковій власності ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та не може підтверджувати їх сімейні відносини.
У постанові від 23.09.2022 року у справі № 755/13926/20 (провадження № 61-21011св21) Верховний Суд зауважив, що пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правомірно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі, доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи, що апеляційна скарга містить доводи, які є аналогічними за своїм змістом позиції позивача, якій суд першої інстанції надав вірну правову оцінку, колегія суддів не вбачає за необхідне надавати обґрунтування кожному з доводів скарги, що узгоджується з усталеною практикою ЕСПЛ, зокрема при розгляді справи «Серявін та інші проти України».
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційній суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 09 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця
Судді: Л.І. Пилипчук
Л.М. Хіль