06 лютого 2023 року
м. Київ
Справа № 912/777/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.(головуючий), Малашенкової Т. М. та Селіваненка В.П.,
розглянувши матеріали касаційної скарги обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" (далі - Підприємство)
на рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.08.2022 та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2022
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології"
до Підприємства
про стягнення 702 803,71 грн,
Підприємство 12.01.2023 (згідно з відміткою на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.08.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2022 зі справи № 912/777/22.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.
Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості у розмірі 702 803,71 грн за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Звертаючись із касаційною скаргою, Підприємство з посиланням на пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо стягнення заборгованості за змішаним договором, який містить ознаки договору поставки та підряду, оскільки існує необхідність застосування до спірних правовідносин не лише норм законодавства, що регулюють умови поставку товару, а й відповідних норм, що регулюють також умови договору підряду.
Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства на рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.08.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у цій справі, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.08.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2022 зі справи № 912/777/22.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова
Суддя В. Селіваненко