Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
31.01.2023м. ХарківСправа № 922/1975/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Присяжнюка О.О.
при секретарі судового засідання Іванії К.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова(вул. Сумська. 76, м. Харків, 61002) в інтересах держави, в особі 1- позивача Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація) (вул. Сумська, 64, м. Харків, 61002) 2 позивача Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (майдан Свободи, 5, Держпром, 1-й під'їзд,4-й поверх, м. Харків, 61022 )
до 1-ого відповідача Харківської міської ради(майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003 ) , 2-ого відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "СВЯ"(вул. Пушкінська, 32, офіс 507, м. Харків, 61057)
про визнання недійсним договору
за участю представників:
прокурор - Пєскова Ю.В. - посвідчення № 057359 від 09.10.2020,
перший позивач - не з'явився,
другий позивач - не з'явився,
перший відповідач - Горобинська Н.М. - в порядку самопредставництва, посвідчення № 2455,
другий відповідач - Водолазький О.М. - ордер серія ПТ № 143467 від 09.11.2022
Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі 1- позивача Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація), 2 позивача - Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до 1-ого відповідача Харківської міської ради,2-ого відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "СВЯ",в якій просить суд:
визнати незаконним та скасувати пункт 3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» від 26.02.2014 № 1479/14,
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2014 № 46/14, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЯ», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за № 457.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЯ» (код ЄДРПОУ 32174227) повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062. площею 0,0858 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 32.
Судовий збір стягнути з відповідачів за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.
Про дату розгляду справи повідомити сторони, Київську окружну прокуратура м, Харкова та Харківську обласну прокуратуру (м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, тел. (057) 732-60-15, e-mail: 15-l@prok.kh.ua).
Судові витрати по справі покласти на відповідачів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка розташована в межах пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам'ятки 8828-Ха. Передачу даної земельної ділянки у приватну власність не було погоджено з органами охорони культурної спадщини, що є підставою для визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
Ухвалою господарського суду від 31.10.2022 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №922/1975/22. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Почати підготовче провадження і призначити підготовче засідання "23" листопада 2022 р. о 11:00.
21.11.2021 року від представника Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація), електронною поштою надійшли пояснення, в яких представник позивача , зокрема вказує на те, що дана земельна ділянка, що розташована на території пам'ятки археології «Поселення Харків» передана Харківською міською радою не за належним видом цільового призначення. Крім того, ТОВ «СВЯ» отримав у власність спірну земельну ділянку, яка є пам'яткою археології всупереч Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Земельного кодексу України.
Так представник першого позивача просить суд, розглядати справу № 922/1975/22 без участі представника Харківської обласної державної (військової) адміністрації та Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.
22.11.2022 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЯ" через кабінет ЕС (вх.№ 14709/22) надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник другого відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог, вказуючи на те, що строк, у межах якого позивач міг звернутись до суду за оскарженням рішення Харківської міської ради від 26.12.2014 № 1479/14, становив 3 роки та сплив 26.02.2017. Проте, прокурор звернувся до суду в 2022 році, з пропуском строку позовної давності більш ніж на 5 років.
В судовому засіданні 23.11.2022 постановлено протокольну ухвалу, відкладено підготовче засідання до "07" грудня 2022 р. о(б) 11:30
В порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 23.11.2022.
30.11.2022 року від Харківської обласної прокуратури , через канцелярію суду (вх.№15150) надійшла відповідь на відзив, в якій на думку прокурора, останній у позові доводить, що спірна земельна ділянка згідно з вимогами чч. 1, 7 ст. 17, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України взагалі не могла передаватись у приватну власність відповідачу 2. Таким чином, зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, що має історико-культурну цінність, треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Повернення у власність територіальної громади майна у разі наявності порушень закону переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів держави та територіальної громади.
Отже, як вказує прокурор, негаторний позов прокурора у даному випадку є ефективним способом захисту прав, і позовна давність до спірних правовідносин не застосовується. Крім того, загальний інтерес у контролі за використанням земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, за цільовим призначенням перевищує приватний інтерес відповідної фізичної або юридичної особи у збереженні земельної ділянки у власності.
Протокольною ухвалою від 07.12.2022 року, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18 січня 2023 року о12:00.
28.12.022 року від представника Харківської міської ради, через канцелярію суду (вх.№17307) надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій перший відповідач вказує на те, що позовні вимоги у даній справі не належать до позовних вимог, на які позовна давність не поширюється, оскільки прокурором та позивачами порушено вимоги ст.ст. 256, 257 ЦК України у частині вимог щодо строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу.
28.12.2022 року від представника Харківської міської ради , через канцелярію суду (вх.№17308) надійшов відзив на позовну заяву, в якому перший відповідач вказує , що Департаментом містобудування та архітектури Харківської міської ради зазначено, про те, що у 2013-2014 роках містобудівна документація не містила даних щодо пам'ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» у текстових матеріалах та на кресленнях. Також перший відповідач вказує ,про те, що містобудівна документація, відповідно до діючого на той час законодавства, не містила інформації щодо категорії земель та цільового призначення земельних ділянок. Відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.04.2021 № НВ-0006707972021 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Управлінням Держземагенства у м. Харкові Харківської області 24.10.2013 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 площею 0,0858 га по вул. Пушкінській, 32 у м. Харкові, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: 03.15 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-5».
Вищевказана реєстрація земельної ділянки здійснена відповідно до вимог чинного земельного законодавства України до ухвалення Харківською міською радою спірного рішення та рішення про затвердження проекту землеустрою. Прокурором і Позивачами не надано доказів того, що державним кадастровим реєстратором при реєстрації земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий помер 6310136600:01:015:0062, не перевірено Проект землеустрою на відповідність вимогам законодавства. Також Прокурором і Позивачами не надані докази того, що у Проекті землеустрою, який виготовлено ТОВ «Проектно-конструкторське підприємство «Союзпроммеханізація» і зареєстровано в Управлінні Держземагенства у м. Харкові Харківської області 24.10,2013, виявлена недостовірна інформація, і що інженера-землевпорядника, що був відповідальним за його виготовлення, притягували до відповідальності за недостовірність проекту землеустрою чинному законодавству України чи інші порушення законодавства у сфері землеустрою, допущені при виготовленні проекту землеустрою.
29.12.2022 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЯ", через канцелярію суду (вх.№17349), надійшли додаткові пояснення з урахуванням відповіді позивачів на відзив, в яких представник другого відповідача зазначає, що прокурором та позивачами, не надано доказів, та взагалі не обгрунтовано позов у тій частині, що на момент прийняття Харківською міською радою рішення від 26.02.2014 № 1479/14 був наявний погоджений та затверджений проект землеустрою, що встановлює межі земель історико-культурного призначення, до території яких входила земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062. У даній справі відсутні посилання на матеріали (погоджений і затверджений у встановленому порядку проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території історико-культурного призначення) які б доводили, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 розташована в межах земель, які мають правовий статус земель історико-культурного призначення. На момент передачі Харківською міською радою земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 у власність ТОВ «СВЯ» земельна ділянка мала цільове призначення цільове призначення: 03.15 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-5», належала до категорії земель житлової та громадської забудови та перебувала у комунальній власності.
В судовому засіданні 04.01.2023 постановлено протокольну ухвалу, якою закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні по суті на 31.01.2023 о 12:30 год. В порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені на наступне судове засідання ухвалами від 04.01.2023.
12.01.2023 року від Харківської обласної прокуратури, через канцелярію суду (вх.№734) надійшла відповідь на відзив, в якій представник прокуратури вказує на те, що розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 пам'ятки археології Поселення Харків підтверджується інформацією Департаменту культури і туризму Харківської облдержадміністрації від 16.03.2021, паспортом та обліковою карткою пам'ятки (з картою-схемою розміщення Поселення Харків).
Крім того, Харківська міська рада у своєму відзиві, а також відповідач 2, ТОВ «СВЯ» у своїх додаткових поясненнях від 27.12.2022 зазначають, що «відповідно до матеріалів генерального плану міста Харкова земельна ділянка по вул. Пушкінській, 32 із кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 розташована у зоні науково-дослідних та проектних інститутів та відповідно до матеріалів зазначеного плану зонування (зонінгу) міста Харкова - у житловій зоні, підзоні Ж-4 - змішана багатоповерхова житлова забудова, в межах історичного ареалу, у зоні розміщення об'єктів археології».
12.01.2023 року від Харківської обласної прокуратури, через канцелярію суду (вх.№735) надійшли пояснення щодо заяви відповідача 1, Харківської міської ради, про застосування строків позовної давності, в яких представник прокуратури зазначив, що факт незаконного відчуження вказаної земельної ділянки у приватну власність прокурор дізнався у 2021 році. Так, Харківською обласною прокуратурою направлено лист до Департаменту культури і туризму ХОДА від 25.02.2021 з переліком земельних ділянок з метою з'ясування питання, чи потрапляють вони в межі пам'ятки археології «Поселення Харків». Згідно відповіді Департаменту від 16.03.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 потрапляє в межі вказаної пам'ятки археології, у зв'язку з чим така ділянка не може бути передана у приватну власність згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Таким чином, прокурор дізнався про порушення інтересів держави у 2021 році в рамках реалізації ним повноважень, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме: шляхом витребування відповідної інформації та документів з Департаменту культури і туризму ХОДА як уповноваженого органу охорони культурної спадщини.
Також прокурор, зазначає, що з 2014 року прокурори мають обмежені можливості для виявлення фактів порушення інтересів держави, оскільки Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII органи прокуратури були позбавлені повноважень щодо проведення перевірок у порядку нагляду. Відтак, з огляду на приписи абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» інформацію про порушення інтересів держави прокурор може отримати лише від суб'єкту владних повноважень, якому така інформація належить на законних підставах.
У судовому засіданні, яке відбулося 31.01.2023, представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представники відповідачів проти позову заперечували, з підстав викладених у відзиві на позов, у разі задоволенні позову просили застосувати до позовних вимог позовну давність.
Представники позивача у судове засідання не з'явились; про причину неявки суд не повідомив; про час та місце судового засідання був повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, відповідно до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі відповідно до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутні в судовому засіданні представники прокуратури, першого та другого відповідачів погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами відповідно до ст. 74 ГПК України.
За ст. 219 ГПК України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 31.01.2023, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою судом встановлено таке.
Суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008).
Законом України за №1401-VIII від 02.06.2016 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, п. 3 ч. 1, якої передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі №806/1000/17).
Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ВСУ від 21.02.2018 у справі № 553/3280/16-а).
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, з спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).
Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Ч. 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до вимог ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Згідно зі ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України.
Згідно з чч. 4, 5 ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Згідно ст.ст. 1, 3 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Пунктом «г» частини першої етапі 150 Земельного Кодексу України визначено, що землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.
Згідно преамбули до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. З ст. 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини» юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.
Отже, державний інтерес у цій справі полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю та археологічну пам'ятку, розташовану на ній, захист такого права шляхом повернення територіальній громаді землі, що незаконно вибула з такої власності
У пункті 54 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Козачоглу проти Туреччини» (Kozacioglu v. Turkey), заява №2334/03, зроблено висновок, що збереження культурної спадщини і, де це може бути застосовано, її раціональне використання мають на меті, крім підтримки певної якості життя, збереження історичних, культурних коренів і традицій мистецтва того чи іншого регіону та його населення. Як такі вони є значною цінністю, захист і поширення якої покладено на органи державної влади.
Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Згідно відповіді Юридичного департаменту Харківської міської ради від 18.05.2021, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 по вул. Пушкінській, 32 у м. Харкові було зареєстровано за відповідачем 1, Харківською міською радою з 08.04.2014.
З 11.08.2014 право приватної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за відповідачем 2, ТОВ «СВЯ».
Однак, чинним законодавством (ч. 7 ст. 17 Закону України «Про ОХОРОНУ КУЛЬТУРНОЇ спадщини») передбачено, що землі, на яких розташовані пам'ятки археології, можуть перебувати тільки у державній власності.
Таким чином, повернення спірної земельної ділянки державі відповідає меті захисту інтересів держави щодо збереження культурної спадщини, тоді як перебування цієї землі у приватній власності поза процедурами, визначеними чинним законодавством, беззаперечно порушує державні інтереси.
Щодо нездійснення позивачами захисту порушених інтересів держави.
Відповідно до п. 2 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Таким чином, саме Харківська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а саме: функції розпорядника земель державної власності.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», розпорядження начальника обласної військової адміністрації від 24.02.2022 №1В «Про військову адміністрацію» Харківська обласна державна адміністрація набула статусу Харківської обласної військової адміністрації 24.02.2022, у зв'язку з чим в позові додатково зазначено позивача не тільки як Харківську обласну державну адміністрацію, а й як Харківську обласну військову адміністрацію (далі - ХОДА).
Листами від 13.12.2021 та 19.08.2022 окружною прокуратурою повідомлено ХОДА про виявлені порушення в частині протиправного розпорядження Харківською міською радою земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 та її незаконне перебування у приватній власності ТОВ «СВЯ», однак, ХОДА не вжито жодних заходів в межах наданої компетенції, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а доручено розгляд вищевказаних листів прокуратури позивачу 2, Департаменту культури і туризму ХОДА.
У свою чергу, позивач 2 є органом влади, уповноваженим на захист інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, зокрема, належить: здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; встановлення режиму використання пам'яток місцевого значення, їхніх територій, зон охорони; забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках місцевого значення (крім пам'яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, на щойно виявлених об'єктах культурної спадщини, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них; погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.
Згідно з Положенням про Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації від 03.07.2020 № 416, Департамент:
- сприяє збереженню культурної спадщини (щодо пам'яток історії, археології та монументального мистецтва) (п.п. 2 п. 5 Положення);
- здійснює: державний контроль за додержанням законодавства з питань культури, мистецтва та охорони культурної спадщини (щодо пам'яток історії, археології та монументального мистецтва); моніторинг стану збереження пам'яток та дотримання власниками чи уповноваженими ними органами виконання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» (п.п. 8 п. 5 Положення);
- забезпечує захист об'єктів культурної спадщини (щодо пам'яток історії, археології та монументального мистецтва) від загрози знищення, руйнування або пошкодження (п.п. 9 п. 5 Положення);
- установлює режим використання пам'яток історії, археології та монументального мистецтва місцевого значення, їх територій, зон охорони (п.п. 11 п. 5 Положення);
- погоджує: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до вимог Земельного кодексу України; відчуження або передачу пам'яток історії, археології та монументального мистецтва місцевого значення
їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління (п.п. 15 п. 5 Положення);
- видає розпорядження та приписи щодо охорони пам'яток історії, археології та монументального мистецтва місцевого значення, припинення робіт на зазначених пам'ятках культурної спадщини, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених із відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», дозволів або з відхиленням від них (п.п. 19 п. 5 Положення);
- проводить перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування у сфері культури та охорони культурної спадщини (щодо пам'яток історії, археології та монументального мистецтва) (п.п. 29 п. 5 Положення).
Департамент для здійснення повноважень та виконання завдань, що визначені цим Положенням, має право порушувати в установленому порядку розгляд питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні чинного законодавства про охорону культурної спадщини (п. 6 Положення).
Директор Департаменту представляє інтереси Департаменту у взаємовідносинах з іншими структурними підрозділами обласної державної адміністрації, з Міністерством культури та інформаційної політики України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями - за дорученням керівництва обласної державної адміністрації (п.п. 10 п. 9 Положення).
Департамент є юридичною особою публічного права (п. 13 Положення).
Бездіяльність Департаменту полягає у невжитті заходів претензійно- позовної роботи самостійно або із залученням інших структурних підрозділів Харківської обласної державної адміністрації, спрямованих на усунення перелічених порушень пам'яткоохоронного законодавства в досудовому та судовому порядку.
Окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 19.08.2022 письмово повідомлено позивачів про намір звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Від позивача 1, ХОДА, відповіді не надходило.
З відповіді Департаменту культури і туризму ХОДА від 09.09.2022 вбачається, що Департаментом за дорученням обласної військової адміністрації розглянуто лист-повідомлення окружної прокуратури від 19.08.2022. Заходи позовного характеру Харківською обласною військовою адміністрацією та Департаментом щодо пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 32, не вживались. Одночасно, Департамент вважає за доцільне вжиття заходів представницького характеру Київською окружною прокуратурою м. Харкова на захист інтересів держави, шляхом пред'явлення відповідної позовної заяви в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Департаменту з метою забезпечення виконання пам'яткоохоронного законодавства та збереження культурної спадщини України.
Зазначене дає суду підстави для однозначного переконливого висновку про те, що прокурор при зверненні до суду з даним позовом належно фактично мотивував та юридично обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді, при цьому позивачі, свідомо знаючі про повідомлені прокурором порушення вимог чинного законодавства, жодних дій реагування не здійснили.
Враховуючи викладене, у прокурора наявні підстави для звернення до суду з відповідним позовом на захист порушених інтересів держави.
Київською окружною прокуратурою м. Харкова виявлено факти протиправного розпорядження та користування землею історико-культурного призначення.
Так, рішенням Харківської міської ради від 25.12.2013 № 1379/13 Товариству з обмеженою відповідальністю «СВЯ» затверджено проект відведення земельної ділянки та надано в оренду земельну ділянку площею 0,0858 га з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 по вул. Пушкінській, 32 у м. Харкові для експлуатації та експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-5» (адміністративного призначення) строком до 01.12.2018.
У подальшому, згідно з пунктом 3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 № 1479/14 ТОВ «СВЯ» продано земельну ділянку площею 0,0858 га з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 по вул. Пушкінській, 32 у м. Харкові із земель житлової та громадської забудови (код класифікації видів цільового призначення - 03.15) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-5» (адміністративного призначення).
На виконання рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 № 1479/14, між Харківською міською радою та ТОВ «СВЯ» укладено договір купівлі- продажу земельної ділянки № 46/14 від 11.08.2014, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. за № 457.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 зареєстрована в ДЗК 24.10.2013. Цільове призначення: 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Категорія земель: землі житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-5» (адміністративного призначення).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр), на час пред'явлення позову власником земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 є ТОВ «СВЯ» (запис про право власності № 6634093 від 11.08.2014, внесений приватним нотаріусом ХМНО Галіщевою О.А.). Як підставу для державної реєстрації в Реєстрі вказано договір купівлі-продажу земельної ділянки № 46/14 від 11.08.2014.
Водночас, згідно інформації Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 16.03.2021 (далі - Департамент) встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 по вул. Пушкінській, 32 у м. Харкові розташована в межах пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків.
Умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об'єкта, визначеного ст.ст. 53, 54 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків.
Спірна земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі м. Харків та в межах пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків, отже вказаний об'єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Харкова.
За таких обставин, прокурор вважає, що при передачі у власність земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 було допущено низку порушень вимог земельного та пам'яткоохоронного законодавства.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог прокуратури Харківська міська рада у відзиві на позовну заяву зазначала, що при прийнятті рішення щодо передачі у приватну власність (продажу) земельної ділянки Харківська міська рада діяла на підставі, в межах та у спосіб, визначений законодавством та Конституцією України, відповідно до наданих їй повноважень.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СВЯ" у наданому до суду відзиві проти позову також заперечувало, вказувало на пропуск строку позовної давності (який за твердженням другого відповідача сплив 08.03.2017), на безпідставність подання позовної заяви прокурором, неврахування при поданні позову фактичних обставин справи та не доведення прокурором обставин, зазначених у позовній заяві належними та достовірними доказами.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог і викладених сторонами доводів та заперечень, суд виходить з наступного.
Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної власності або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 127 Земельного кодексу України, органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 Земельного кодексу України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти,, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки (ч. 2 ст. 128 Земельного кодексу України).
Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (ч. 3 ст. 128 Земельного кодексу України).
Згідно з ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України, підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у проданих документах; в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.
Згідно з п. "д" ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, однією з категорій земель є землі історико-культурного призначення.
Відповідно до ст. 53 Земельного кодексу України, до земель історико- культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Згідно зі ст. 54 Земельного кодексу України, землі історико-культурного призначення можуть "перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Водночас, пам'яткоохоронне законодавство містить заборону щодо передачу у приватну власність земель, на яких розташовані пам'ятки археології.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.
Згідно з ч. 7 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону археологічної спадщини", пам'ятка археології - археологічний об'єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
Пам'ятка культурної спадщини - це об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").
Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Судом встановлено, що Харківською міською радою отримано клопотання від директора ТОВ «СВЯ» про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Пушкінській, 32 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку, орієнтовною площею 0,0693 га, за рахунок земель житлової та громадської забудови.
З огляду на вищевикладене, пунктом 48 додатку до рішення 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.06.2012 № 756/12 «Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» ТОВ «СВЯ» надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею, орієнтовно, 0,0850 га по вул, Пушкінській, 32 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-5».
Рішенням Харківської міської ради від 25.12.2013 № 1379/13 Товариству з обмеженою відповідальністю «СВЯ» затверджено проект відведення земельної ділянки та надано в оренду земельну ділянку площею 0,0858 га з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 по вул. Пушкінській, 32 у м. Харкові для експлуатації та експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-5» (адміністративного призначення) строком до 01.12.2018.
Згідно інформації Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 18,11.2022 № 1625/0/605-22 повідомлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна від 01.11.2022 земельна ділянка кадастровий номер 6310136600:01:015:0062 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 457 від 11.08.2014 на праві приватної власності належить ТОВ «СВЯ».
Листом № 4689/0/27-13 від 30.12,2013 повідомлено, що управління містобудування та архітектури не заперечувало проти викупу земельної ділянки по вул. Пушкінській, 32 при умові подальшого оформлення документів у встановленому законодавством порядку.
Рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 № 1479/14 ТОВ «СВЯ» продано земельну ділянку площею 0,0858га з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 по вул. Пушкінській, 32 у м. Харкові із земель житлової та громадської забудови (код класифікації видів цільового призначення - 03.15) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-5» (адміністративного призначення).
Відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.04.2021 № НВ-0006707972021 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Управлінням Держземагенства у м. Харкові Харківської області проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 площею 0,0858 га по вул. Пушкінській, 32 у м. Харкові, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: 03.15 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-5» (копія витягу з Державного земельного кадастру додана прокурором до позову).
Вищевказана реєстрація земельної ділянки здійснена відповідно до вимог чинного земельного законодавства України до ухвалення Харківською міською радою спірного рішення та рішення про затвердження проекту землеустрою.
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що режими використання пам'яток встановлює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток національного значення; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації щодо пам'яток місцевого значення.
Положеннями пункту 12 частини 2 статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить визначення меж територій пам'яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць.
Зі змісту наведеного правового регулювання можливо дійти висновку, що межі і режими використання зон охорони пам'яток історичних ареалів можуть застосовуватись лише у випадку їх затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Однак, на момент прийняття рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» від 26.02.2014 № 1479/14 та укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2014 № 46/14 укладеного між Харківською міською радою та ТОВ «СВЯ», діючою містобудівною документацією на місцевому рівні був генеральний план міста Харкова, затверджений рішенням сесії Харківської міської ради від 23.06.2004 № 89/04, зі змінами, затвердженими рішенням сесії Харківської міської ради від 27.02.2013 № 1023/13, та план зонування території (зонінг) міста Харкова, затверджений рішенням сесії Харківської міської ради від 27.02.2013 № 1024/13.
Відповідно до матеріалів зазначеного генерального плану міста Харкова земельна ділянка по вул. Пушкінській, 32 із кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 розташована у зоні науково-дослідних та проектних інститутів та відповідно до матеріалів зазначеного плану зонування (зонінгу) міста Харкова у житловій зоні, підзоні Ж-4 - змішана багатоповерхова житлова забудова та громадська забудова, в межах історичного ареалу, у зоні розміщення об'єктів археології.
Порядок розробки проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1094, втратив чинність 12.10.2016, чинний на час ухвалення спірного рішення, (далі - Порядок № 1094) визначає механізм розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Відповідно до гі. 7 Порядку № 1094 у проекті землеустрою визначається:
- функціональна організація територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення:
-місце розташування і розміри земельних ділянок, їх власники та землекористувачі, у тому числі орендарі;
- режим використання та охорони території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення;
- межі земельних ділянок, включених до складу територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, щодо використання яких встановлено обмеження (обтяження), у розрізі землевласників та землекористувачів;
- розмір охоронної зони.
Згідно з п. 8 Порядку № 1094 проект землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення погоджується з власниками і користувачами суміжних земельних ділянок, а також земельних ділянок, які включаються до територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення без їх вилучання, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідемічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.
Отже, земельним законодавством, законодавством про землеустрій та Порядком № 1024 була встановлена процедура визначення меж територій історико-культурного призначення, згідно з якої місце розташування, розміри, межі та режим використання таких земель встановлюються за проектами землеустрою, розробленими, погодженими та затвердженими у порядку, встановленому законодавством.
Прокурором та позивачами не надано доказів, що на момент прийняття Харківською міською радою рішення від 26.02.2014 № 1479/14 був наявний погоджений та затверджений проект землеустрою, що встановлює межі земель історико-культурного призначення, до території яких входила земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062.
У даній справі відсутні посилання на матеріали (погоджений і затверджений у встановленому порядку проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території історико-культурного призначення) які б доводили, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 розташована в межах земель, які мають правовий статус земель історико-культурного призначення.
На момент передачі Харківською міською радою земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 у власність Відповідачу 2 земельна ділянка мала цільове призначення цільове призначення: 03.15 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-5», належала до категорії земель житлової та громадської забудови та перебувала у комунальній власності.
Судом встановлено, з наданих в матеріали справи документів , вбачається що у 2013-2014 роках містобудівна документація не містила даних щодо пам'ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» у текстових матеріалах та на кресленнях. Також з матеріалів справи вбачається, що містобудівна документація, відповідно до діючого на той час законодавства, не містила інформації щодо категорії земель та цільового призначення земельних ділянок.
Крім того, оскільки єдиною проектною документацію затвердженою на місцевому рівні , на час укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2014 № 46/14 був генеральний план міста Харкова, затверджений рішенням сесії Харківської міської ради від 23.06.2004 № 89/04, зі змінами, затвердженими рішенням сесії Харківської міської ради від 27.02.2013 № 1023/13, та план зонування території (зонінг) міста Харкова, затверджений рішенням сесії Харківської міської ради від 27.02.2013 № 1024/13, тому на переконання суду, перший відповідач правомірно ухвалив рішення про її використання.
З огляду на встановлені у ході судового розгляду обставини та норми законодавства, які їх регулюють, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
В даному випадку відповідачі в повній мірі навели аргументовані доводи правомірність прийняття оспорюваних пунктів рішення .
Водночас, прокурором та позивачами , не доведено їх протиправність.
Таким чином, прокурором не було надано суду усіх належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів для задоволення позову. Позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» від 26.02.2014 № 1479/14, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2014 № 46/14, є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому господарським судом відмовлено у їх задоволенні.
Що стосується клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності до позовних вимог у даній справі, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
У пункті 45 постанови Великої палати Верховного Суду України від 21.08.2019 року у справі 911/3681/17 зазначено, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.
Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України (ЦК України) дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою, як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 року у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 року у справі № 6-178гс15, так і Верховного Суду в постановах від 15.05.2018 року у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 року у справі № 911/2534/17.
У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірними земельними ділянками і здійснення контролю за нею, як і у даній справі.
Визначаючи початок перебігу позовної давності у даній справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор.
Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.
Як вбачається з позовної заяви, спірна земельна ділянка розташована в межах пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний помер пам'ятки 8828-Ха.
Зазначеною інформацією позивачі володіли як мінімум із моменту отримання інформації про наказ наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, тобто на момент прийняття рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 № 1479/14 позивачі мали, як це знову ж таки випливає з обґрунтувань висунутих позовних вимог, повне та точне уявлення про те, які саме території міста знаходяться у межах пам'ятки археології «Поселення Харків».
Оскільки у рішенні Харківської міської ради від 26.02.2014 № 1479/14 зазначалась конкретна адреса земельної ділянки. Прокурор та Позивачі мали реальну можливість та достатньо часу для того, щоб визначити місцезнаходження спірної земельної ділянки, зробити власний висновок, що передача земельної ділянки у приватну власність була здійснена з порушенням, на їх думку, законодавства про охорону культурної спадщини, та відреагувати відповідно до їх повноважень.
Інформація про формування земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062, її межі та про її статус як ділянки, що перебуває у приватній власності, була доступна на сайті Публічної кадастрової касти України.
З урахуванням вищевикладеного, Прокурор та Позивачі не лише могли бути обізнані про порушення свого права, але і зобов'язані були знати про стан власності земельних ділянок, на яких, відповідно до наявної у них інформації, знаходились пам'ятки місцевого значення.
Отже, строк, у межах якого Прокурор та Позивачі могли звернутись до суду за оскарженням рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 № 1479/14Л становив 3 поки та сплив 08.03.2017. В той же час прокурор, в інтересах Позивачів, звернувся до суду в 2022 році, з пропуском строку позовної давності більш ніж на 5 років.
Отже, в даному випадку вбачається пропущення строків позовної давності. Поважність причин пропуску строку позовної давності, прокурором не вказано. При цьому, ані під час розгляду справи , прокурором не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували переривання або зупинення перебігу позовної давності щодо вказаних його вимог до відповідачів.
Разом з тим, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з'ясувати, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
У позовній заяві прокурор стверджує про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Тобто прокурор вважає, що він звернувся до суду з негаторним позовом з огляду на характер спірних правовідносин. А відтак, такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Предметом позову, поданого прокурором в інтересах позивача, є:
-визнання незаконним та скасування пункту 3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» від 26.02.2014 № 1479/14,
- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2014 № 46/14, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЯ», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за № 457.
Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого не власника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що:
1) позивач вважає себе власником майна;
2) особа, яка вважає себе власником фактично втратила володіння річчю;
3) позивач вважає, що відповідач є незаконним володільцем;
4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах;
5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ;
6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.
Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.
Тобто положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Негаторним же позовом є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (стаття 391 ЦК України).
Отже, можна зробити висновок, що негаторний позов - це позов про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. Умовами його пред'явлення є наступні: 1) позивач є власником речі; 2) поведінка відповідача є протиправною; 3) на момент пред'явлення позову протиправна поведінка має тривати і перешкоджати користуватися майном його власнику.
Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов'язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зробила висновок, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного й негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Під час вирішення питання про віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права у розумінні положень частини першої статті 317 ЦК України.
У постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння.
У даній справі право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 набуло ТОВ "СВЯ" на підставі рішення Харківської міської ради. На час звернення прокурора з позовом земельна ділянка зареєстрована як власність ТОВ "СВЯ".
На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб'єктів порівняно з іншими суб'єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів (позиція Великої Палати Верховного Суду, виражена в постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17.
Таким чином, підстави вважати позовні вимоги прокурора про повернення земельних ділянок державі негаторним позовом відсутні. А обставини даної справи та справи № 487/10128/14-ц, на рішення Верховного Суду по якій посилається прокурор, суттєво відрізняються та не є аналогічними.
Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики та вирішення виключної правової проблеми під час розгляду справ у спорах за позовами прокурора щодо витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння в постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.10.2016 року у справі №916/2129/15 (№ 3-604гс16), а також висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.03.2018 у справі №904/10673/16, про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються.
Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а ст. 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.
Тому на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність (ст. 257 ЦК України).
Крім того, згідно з положеннями ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність.
Водночас у даній справі прокурор вимагає повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність - власність Харківської міської територіальної громади, при цьому стверджуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:015:0062 належить до земель, на яких розташовані пам'ятки археології.
Якщо враховувати положення ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", держава, яка вважає себе власником спірної земельної ділянки, фактично втратила володіння земельною ділянкою, вважає (в особі прокурора) співвідповідача незаконним володільцем ділянки (при цьому не перебуваючи з ним у договірних відносинах, а право власності співвідповідача належним чином оформлене та зареєстроване у встановленому законодавством порядку), спірне майно - земельна ділянка, є індивідуально визначеною і виділеною в натурі. Водночас відсутня протиправна поведінка співвідповідача, оскільки він набув право власності на спірну земельну ділянку добросовісно і його поведінка не має ознак правопорушення або протиправності.
Якщо ж виходити з фактичного формулювання позовних вимог, позов у справі № 922/1975/22 взагалі не подається власником, а отже, в такому випадку взагалі такий позов не можна відносити ані до віндикаційного, ані до негаторного позовів, які подаються лише власниками майна, що є об'єктом спору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року в справі "Dacia S.R.L." проти Молдови" (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява №3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов'язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності.
Оскільки, як суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позов (відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу) то відсутні і підстави для застосування позовної давності у даній справі. Порушення права держави (позов поданий прокурором в інтересах держави) не встановлено під час розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи, що судом встановлений факт необґрунтованості позовних вимог, а також встановлений факт пропущення прокурором строку на звернення з даним позовом до суду, однак судом відмовлено в задоволенні позову з підставі необгрунтованості суд вважає заяву прокуратури викладені у поясненнях про квалфікацію позову як негаторного, необгрунтованою та такою , що суперечить діючому законодавству та праововим позиціям Верховного Суду.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на прокуратуру.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач: Харківська обласна державна адміністрація (Харківська обласна військова адміністрація) (вул. Сумська, 64, м. Харків, 61002)
Позивач: Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (майдан Свободи, 5, Держпром, 1-й під'їзд,4-й поверх, м. Харків, 61022 )
Відповідач: Харківська міська рада (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003 ).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "СВЯ" (вул. Пушкінська, 32, офіс 507, м. Харків, 61057)
Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова (вул. Сумська. 76, м. Харків, 61002).
Повне рішення складено "06" лютого 2023 р.
Суддя О.О. Присяжнюк