Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
24.01.2023м. ХарківСправа № 922/5247/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Погореловій О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Шеченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (61072, м. Харків, вул. Тобольська, 55-а)
до 1) Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7) , 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 16) , 3) Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) , 4) Фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 )
про скасування в частині рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним, припинення права власності та витребування майна у комунальну власність
за участю :
прокурора - Владимирець А.О.;
відповідача 1 - ОСОБА_4 ;
відповідача 2 - ОСОБА_4 ;
відповідача 3 - не з'явився;
відповідача 4 - ОСОБА_5 ;
3-ї особи - не з'явився,
Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, фізичної особи ОСОБА_1 та фізичної особи ОСОБА_2 , в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати пункту 33 додатку до рішення 18 сесії ХМР 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 21 лютого 2018 року № 1008/18;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 липня 2018 року № 5607-В-С;
- припинити право власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 74917063101, зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 05 квітня 2021 року № 749;
- витребувати у ОСОБА_2 нежитлові приміщення підвалу №13-:-17, загальною площею 52,3 кв.м., житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 .
Судові витрати зі сплати судового збору прокурор просить покласти на відповідачів.
В обґрунтування позову керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова вказує, що Харківська міська рада порушила спосіб та порядок проведення приватизації та незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, оскільки останній жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснив. Відтак прокурор вважає, що відповідне рішення міської ради є незаконним, таким, що суперечить положенням діючого на той час законодавства, та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу, укладений на його підставі - визнанню недійсним, у зв'язку з чим вищевказані нежитлові приміщення підлягають витребуванню.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.01.2022 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою від 16.08.2022 підготовче засідання було відкладено на 20.09.2022 о(б) 11:15.
25.01.2022 відповідач 4 подав відзив (вх.№ 1722), в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що прокурор не мав права для звернення з цим позовом до суду. Крім того, відповідач 4 просить застосувати позовну давність до вимог про визнання незаконним та скасування пункту 33 додатку до рішення 18 сесії ХМР 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 21 лютого 2018 року № 1008/18 та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 липня 2018 року № 5607-В-С. Відповідач 4 також зазначає, що припинення речових прав, а саме права власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на нежитлові приміщення підвалу N 13-:-17, загальною площею 52,3 кв. м, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 " допускається виключно з одночасним скасуванням рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнанням недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. Крім того, відповідач 4 вважає, що витребування спірного майна без прийняття одночасного рішення про скасування документу на підставі якого зареєстроване право власності на це майно, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недісним договору купівлі-продажу від 05 квітня 2021 року № 749 чи скасування державної реєстрації прав з діючих правових підстав, передбачених чинним законодавством України, носить виключно протиправний та незаконний характер. На думку відповідача 4, позбавлення особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише тоді коли такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна, натомість в діях відповідача 4 - ОСОБА_2 відсутні будь-які ознаки протиправної поведінки при набутті права власності на спірне майно за наслідками укладання відплатного нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 749 від 05.04.2021.
26.01.2022 відповідач 3 подав відзив (вх.№ 1800), в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що прокурором пропущено позовну давність.
27.01.2022 відповідач 2 подав відзив та заяву про застосування позовної давності (вх.№1905).
31.01.2022 прокурор подав відповідь на відзив відповідача 4 (вх.№ 2273), в якій зазначив, що звертаючись до суду із позовною заявою, ним дотримано процедуру, встановлену ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Прокурор також зазначив, що про порушення прав територіальної громади міста Харкова дізнався 06.02.2019 після вилучення ряду приватизаційних справ, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень, під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова у справі № 639/687/19.
01.02.2022 відповідач 1 подав відзив (вх.№ 2341), в якому проти позову заперечував, посилаючись на пропуск прокурор позовної давності. Крім того, відповідач 1 зазначає, що при здійсненні відчуження комунальної власності шляхом викупу орендарем виконавчі органи Харківської міської ради діяли відповідно положень статті 289 Господарського кодексу України та частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України. Відповідач 1 зазначає, що у даному випадку, сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, тому посилання прокурора на те, що спірний правочин не відповідає ст. 203 ЦК України не підтверджено належними та допустимими доказами. Крім того, відповідач 1 вважає, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.09.2022 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_3 (ідент. код НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ).
Протокольною ухвалою від 21.12.2022 підготовче провадження у справі було закрито та призначено до розгляду по суті на 24.01.2023 на 14:15.
Прокурор у судовому засіданні 24.01.2023 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідачів 1,2 в судовому засіданні 24.01.2023 проти задоволення позову заперечував.
Представник відповідача 4 в судовому засіданні 24.01.2023 проти задоволення позову заперечував.
Представники відповідача 3 та третьої особи в судове засідання 24.01.2023 не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, суд установив такі обставини.
29.07.2013 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець, відповідач 2) та фізичною особою - підприємцем Кичею Борисом Михайловичем (орендар, відповідач 3) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 4104.
На підставі вказаного договору в строкове платне користування орендарю передано нежитлові приміщення підвальної частини № 13-:-17, загальною площею 52,3 кв.м. житлового будинку (технічний паспорт від 22.03.2013, інвентаризаційна справа № 33737) (далі - Майно), розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 29.06.2016.
Додатковою угодою № 1 25.07.2016 до вказаного договору його дію продовжено до 25.05.2019 та внесено зміни до пункту 3.1., яким визначено вартість Майна - 114'600 грн, без ПДВ, станом на 03.10.2016.
Відповідно до умов договору оренди орендар зобов'язаний: змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою орендодавця (п. 4.7.). Здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого Майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством (п. 4.8.).
Актом прийому-передачі від 29.07.2013 Майно, зазначене у договорі оренди, передано орендарю.
Орендар звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом (вх. № 13045 від 07.09.2017) про надання дозволу на приватизацію орендованого Майна.
Рішенням 18 сесії Харківської міської ради (відповідач 1) 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).
Пунктом 33 вказаного переліку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ФО-П Кичею Б.М. підлягають:
- нежитлові приміщення підвальної частини № 13-:-17, загальною площею 52,3 кв.м. житлового будинку, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 .
27.02.2018 орендарем до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради подано заяву № 3601 про приватизацію орендованого майна.
На підставі заяви орендаря від 27.02.2018 Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради 28.02.2018 направлено лист № 2560 ФО-П Копійко В.Л., як суб'єкту оціночної діяльності, з пропозицією провести оцінку Майна, з метою визначення вартості об'єкта для приватизації шляхом викупу.
02.03.2018 ФО-П Копійко В.Л. складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість зазначеного майна склала 98'100 грн, без ПДВ.
З вказаного звіту вбачається, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід'ємні поліпшення, відсутні.
У подальшому, 23.07.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавець, відповідач 2) та ФО-П Кичею Б.М. (покупець, відповідач 3) укладено договір купівлі-продажу № 5607-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за № 191, на підставі якого шляхом викупу за 117'720 грн, з ПДВ, у власність ФО-П Кичі Б.М. перейшло все Майно, яке було орендовано на підставі договору № 4104 від 29.07.2013, а саме: нежитлові приміщення підвальної частини № 13-:-17, загальною площею 52,3 кв.м. житлового будинку, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 . Акт прийому-передачі Майна складено 24.07.2018.
У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 05.04.2021 № 749 право власності на нежитлові приміщення підвальної частини № 13-:-17, загальною площею 52,3 кв.м. житлового будинку, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , перейшло до Полякової Ірини Борисівни (код НОМЕР_1 ). Рішення про державну реєстрацію № 41335638 від 05.04.2021.
Оскільки відповідач 3 жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснив, Прокурор вважає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тому, на думку прокурора, відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та може бути визнаний судом недійсним, у зв'язку з чим вищевказані нежитлові приміщення підлягають витребуванню на користь територіальної громади міста Харкова.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.
Щодо представництва інтересів держави в суді органами прокуратури.
Відповідно до пункту 2 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
На прокуратуру покладаються такі функції: у випадках, визначених Законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
Відповідно до ч.1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абз. 1, 2 ч. 3 та абз. 1- 2 ч. 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").
Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.
Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що згідно із статтею 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу і місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із статтею 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.
Таким чином, законодавством прямо передбачено право прокурора звертатись до суду в інтересах держави у разі нездійснення або неналежного здійснення органом місцевого самоврядування відповідних повноважень.
Крім того, Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як органи наділеними відповідними повноваженнями, не можуть обіймати декілька статусів у справі та виступати у якості як позивачів так і відповідачів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.
Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
Звернення прокурора з позовною заявою спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо відчуження майна з комунальної власності, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
З огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, питання правомірності відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності становлять не тільки державний, а й суспільний інтерес.
Таким чином, недотримання під час проведення приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу порушує матеріальні інтересів держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави відповідно до статті Конституції України.
З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі, як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, прокурором самостійно подано позов.
Окрім цього, в позовній заяві зазначено, що звернення прокурора спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Суд, з урахуванням обставин цієї справи, обґрунтування прокурора, у чому полягає порушення цих інтересів, визначення відповідачами Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, які розпорядилися спірним майном, дійшов висновку, що прокурор мав підстави для звернення до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади та держави.
Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №908/684/19, від 17.06.2020 у справі №545/275/19, від 25.08.2020 у справі №707/2825/18.
Щодо вимог про визнання незаконним та скасування пункту 33 додатку до рішення 18 сесії ХМР 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 21 лютого 2018 року № 1008/18 та визнання договору купівлі-продажу № 5607-В-С недійсним, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
У частині першій статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Згідно із частиною п'ятою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.
Отже, територіальна громада міста Харкова, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Тобто воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Дослідивши пункт 33 додатку до рішення 18 сесії ХМР 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 21 лютого 2018 року № 1008/18, суд зазначає, що даний пункт є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 11,18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Так, у вказаному рішенні зазначено, що його прийнято на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 (далі - Програма).
Відповідно до п. 3.4. вказаної програми приватизація об'єктів здійснюється шляхом: викупу, продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продаж об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, іншими способами, які встановлені спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей.
Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Відповідно до ч. 2 ст. 345 ЦК України та ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.
У відповідності з ч. 2 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації.
Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Надання згоди орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або місцевою радою.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об'єкта шляхом викупу.
Як зазначалось вище, порядок викупу встановлений ФДМУ. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 №439 (далі - Порядок №439).
Згідно з п. 3.3., 7.15. Порядку №439 у разі коли на участь в аукціоні з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, зазначений об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу. А у разі коли на конкурс з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, такий об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта.
Відповідно до п. 8.1. Порядку №439 викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Згідно з п. 8.2. №439 Порядку ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Як зазначено вище оцінка майна, яке підлягає приватизації проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ №1891 від 10.12.2003 (далі - Методика).
Відповідно до п. 50 Методики (в редакції від 06.09.2016) вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об'єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об'єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об'єкти, об'єкти соціально-культурного призначення) як об'єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.
Згідно з п. 70 Методики для визначення вартості об'єктів нерухомості, що приватизуються відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у тому числі разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об'єкти, застосовується незалежна оцінка, яка проводиться відповідно до національних стандартів оцінки з урахуванням вимог цієї Методики та Методики оцінки земельних ділянок.
Відповідно до п. 71 Методики вибір виду вартості об'єктів малої приватизації регулюється вимогами національних стандартів оцінки з урахуванням особливостей, визначених цією Методикою. При цьому враховуються способи їх продажу, строк корисного використання таких об'єктів, належність їх до спеціалізованого або неспеціалізованого майна. У разі викупу об'єктів малої приватизації може визначатися їх ринкова вартість або спеціальна вартість залежно від наявності передумов їх застосування, визначених Національним стандартом №1.
Згідно з абз. 6 п. 73 Методики порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).
Зазначений порядок встановлений ФДМУ, а саме Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМУ від 27.02.2004 №377 (далі - Порядок №377).
Відповідно до п. 2.2. Порядку №377 підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:
- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;
- погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;
- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;
- довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;
- інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Суд установив, що матеріали справи не містять доказів здійснення фізичною особою - підприємцем Кичею Борисом Михайловичем жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді.
У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФО-П Кичі Б.М. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення також відсутні.
ФО-П Кича Б.М. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавав документи, передбачені п.2.2. Порядку №377.
Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі №916/2130/15.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а тому відповідний пункт рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо, зокрема, незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Так, визначеною ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності спірних правочинів є недодержання в момент їх вчинення вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 цього Кодексу.
У даному випадку має місце невідповідність змісту спірного договору вимогам ч. 2 ст. 345 ЦК України, якою передбачено, що приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, який в даному випадку, як зазначено вище, порушено.
У зв'язку з викладеним, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 липня 2018 року № 5607-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФО-П Кичею Б.М., підлягає визнанню недійсним.
Щодо вимоги про припинення права власності на спірні приміщення та витребування майна, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
- визнання права;
- визнання правочину недійсним;
- припинення дії, яка порушує право;
- відновлення становища, яке існувало до порушення;
- примусове виконання обов'язку в натурі;
- зміна правовідношення;
- припинення правовідношення;
- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі:
1) відчуження власником свого майна;
2) відмови власника від права власності;
3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
4) знищення майна;
5) викупу пам'яток культурної спадщини;
6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;
8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;
9) реквізиції;
10) конфіскації;
11) припинення юридичної особи чи смерті власника;
12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
При цьому, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
Так, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
Суд установив, що ОСОБА_1 не мав права відчужувати спірні нежитлові приміщення, водночас з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 під час укладення договору купівлі-продажу від 05.04.2021 № 749 не знала та не могла знати про це, а тому вона є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.
Таким чином, позовна вимога про припинення права власності є неефективним способом захисту, поряд з цим, вимога про витребування такого майна відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечує поновлення порушеного права, а, відтак є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
При цьому, повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Щодо заяв відповідачів про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року по справі №348/1237/15-ц, від 10 травня 2018 року по справі №914/1708/17).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
У постанові від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
Відповідачі зазначають, що прокурор мав дізнатися про порушення права з моменту прийняття відповідачем 1 спірного рішення (21.02.2018), тому трирічний строк для звернення з позовом до суду сплив 22.02.2021.
Проте суд не може погодитись з такими висновками відповідачів.
Так, 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, зокрема постановами Кабінету Міністрів України № 215 від 16 березня 2020 року та № 239 від 25 березня 2020 року, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено карантин на усій території України з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року.
У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, безперервно продовжувалася. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (з урахуванням останніх внесених до неї змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 19 серпня 2022 року), дія карантину на усій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, була продовжена до 30 квітня 2023 року.
Законом України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ “Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Закон України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакції Закону України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року) викладені у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 25 серпня 2021 року у справі №914/1560/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 918/964/20, від 31 травня 2021 року у справі № 926/1812/21.
Оскільки дію карантину встановлено з 12.03.2020, тобто до спливу строку, встановленого ст. 257 ЦК України для звернення з даним позов до суду (навіть у разі якщо відлік розпочинати з моменту прийняття спірного рішення від 21.02.2018), суд доходить висновку, що прокурором подано позов в межах відповідного строку, а тому заяви відповідачів про застосування позовної давності відхиляються судом.
При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд зазначає, що відповідачами не спростовано належними та допустимими доказами обґрунтованість позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 33 додатку до спірного рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 липня 2018 року № 5607-В-С та витребування спірного майна.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України та покладає витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог на відповідачів 1, 2, 3 у рівних частинах, оскільки саме внаслідок неправильних дій останніх виник спір.
На підставі викладеного, керуючись ст. 124, 129 Конституції України, ст. 4, 11, 12, 13, 53, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати пункт 33 додатку до рішення 18 сесії ХМР 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 21 лютого 2018 року № 1008/18.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 липня 2018 року № 5607-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Кичею Борисом Михайловичем (код РНОКПП НОМЕР_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тмхоновою І.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 191.
Витребувати у ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код ІН НОМЕР_1 ) нежитлові приміщення підвалу №13-:-17, загальною площею 52,3 кв.м., житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, рахунок UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 0901010) 2270 грн судового збору.
Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, рахунок UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 0901010) 2270 грн судового збору.
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_3 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, рахунок UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 0901010) 2270 грн судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно з ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасники справи:
Позивач: Керівник Шеченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (61072, м. Харків, вул. Тобольська, 55-а);
Відповідач 1: Харківська міська рада (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243);
Відповідач 2: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412);
Відповідач 3: Фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІН НОМЕР_3 );
Відповідач 4: Фізична особа ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код ІН НОМЕР_1 );
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_4 ).
Повний текст рішення буде складено 03.02.2023.
Суддя І.В. Трофімов