79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
01.02.2023 Справа № 914/1653/22
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М.,
розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління проектами Акрополь", м.Львів
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури", м.Львів
відповідача-2: Управління поліції охорони у Львівській області, м.Львів
за участю третьої особи -1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1: Національної спілки художників України, м. Київ
третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1: Львівської обласної організації Національної спілки художників України, м. Львів
про визнання недійсним Договору №116/1 від 03.06.2022 р. про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку
Представники сторін:
від позивача: Янівська Г.Я. - адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 001140 від 29.08.2018 р.; довіреність за вих. № 1/05-09 від 05.09.2022 р.
від відповідача-1: Сеньків А.І. - адвокат, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1167224 від 26.10.2022 р.
від відповідача-2: Мокрицький В.А. - адвокат, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1158435 від 02.09.2022 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 002363 від 26.04.2022 р.
від третьої особи -1: не з'явився
від третьої особи-2: не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління проектами Акрополь" до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури", відповідача-2: Управління поліції охорони у Львівській області про визнання недійсним Договору №116/1 від 03.06.2022 р. про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.07.2022 року, судом постановлено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління проектами Акрополь" до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури", відповідача-2: Управління поліції охорони у Львівській області про визнання недійсним Договору №116/1 від 03.06.2022 р. про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку. залишити без руху. Встановлено позивачу 10-денний строк на усунення недоліків, допущених при оформленні та поданні позовної заяви.
03.08.2022 року за вх.№16435/22 від позивача на адресу суду поступили додаткові пояснення до позовної заяви із долученими до них додатками.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.08.2022 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 07.09.2022 р.
05.09.2022 р. представником відповідача-2 подано на адресу суду відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 18310/22, в якому позовні вимоги не визнає.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.09.2022 р. підготовче засідання у даній справі призначено на 05.10.2022 р.
19.09.2022 р. від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив Управління поліції охорони у Львівській області з додатками за вх. № 19293/22.
30.09.2022 р. представником відповідача-2 подано на адресу суду заперечення на відповідь позивача на відзив з додатками за вх. № 20194/22, в т.ч. долучена належним чином засвідчена копія спірного договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.2022 року.
Протокольною ухвалою суду від 05.10.2022 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/1653/22 на тридцять днів за клопотанням представника позивача.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.10.2022 р. підготовче засідання призначено на 02.11.2022 р.
27.10.2022 р. від представника відповідача-1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 22313/22. У поданому відзиві, відповідач-1 просив суд поновити відповідачу-1 процесуальний строк для подання відзиву на позов та доказів в обґрунтування заперечень, прийняти такі, а також просив суд в задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у поданому відзиві.
Крім того, 27.10.2022 р. представником відповідача-1 подано заяву про залучення до участі у справі № 914/1653/22 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача -1 - Національної спілки художників України та Львівської обласної організації Національної спілки художників України за вх. № 3485/22 з підстав, які викладені у поданій заяві.
Протокольною ухвалою суду від 02.11.2022 р. поновлено відповідачу-1 процесуальний строк на подачу відзиву на позовну заяву та прийнято його до розгляду.
В судовому засіданні 02.11.2022 р., відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 30.11.2022 р.
25.11.2022 р. представником позивача подано на адресу суду відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" за вх. № 24323/22.
Крім того, 25.11.2022 р. представником позивача подано заперечення на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" про залучення третіх осіб.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.11.2022 р., задоволено заяву представника відповідача-1 про залучення до участі у справі № 914/1653/22 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача -1 - Національної спілки художників України та Львівської обласної організації Національної спілки художників України за вх. № 3485/22 від 27.10.2022 р. Залучено до участі у справі № 914/1653/22 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Національну спілку художників України. Залучено до участі у справі № 914/1653/22 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Львівську обласну організацію Національної спілки художників України. Підготовче засідання відкладено на 14.12.2022 р.
14.12.2022 р. від представника відповідача-1 на адресу суду надійшло заперечення на відповідь позивача на відзив з додатками за вх. № 25818/22.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.12.2022 р., закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/1653/22 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16.01.2023 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.01.2023 р. розгляд справи по суті призначено на 01.02.2023 р.
01.02.2023 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив Управління поліції охорони у Львівській області з додатками за вх. № 19293/22 від 19.09.2022 р., відповіді на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" за вх. № 24323/22 від 25.11.2022 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях.
01.02.2023 р. представник відповідача-1 в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов за вх. № 22313/22 від 27.10.2022 р., запереченнях на відповідь позивача на відзив за вх. № 25818/22 від 14.12.2022 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях.
01.02.2023 р. представник відповідача-2 в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх. № 18310/22 від 05.09.2022 р., запереченнях на відповідь позивача на відзив за вх. № 20194/22 від 30.09.2022 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях.
01.02.2023 р. представник третьої особи -1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1, в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, вимог ухвали суду від 30.11.2022 р. не виконав, зокрема, не надав пояснень та доводів стосовно суті позовних вимог, хоча належно повідомлявся про час, місце та дату судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
01.02.2023 р. представник третьої особи -2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1, в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, вимог ухвали суду від 30.11.2022 р. не виконав, зокрема, не надав пояснень та доводів стосовно суті позовних вимог, хоча належно повідомлявся про час, місце та дату судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1653/22.
В судовому засіданні 01.02.2023 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
Позивач у позовній заяві зазначає про те, що 02.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» та Національною спілкою художників України було укладено Договір довірчого управління, відповідно до якого, Установник управління - Національна спілка художників України - передає, а Довірчий управитель - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» - приймає в довірче управління власність Установника управління (об'єкт управління): будівлі та споруди цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ по вул. Мучна, 32 у м. Львові. В цей же день був підписаний Акт приймання-передачі об'єкта управління, на виконання умов Договору довірчого управління. Згідно Договору довірчого управління від 02.04.2008 року, вигодонабувачами є: Національна спілка художників України; Львівська обласна організація Національної спілки художників України.
08.08.2008 року між Установником управління - Національною спілкою художників України та Довірчим управителем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» було укладено договір про внесення змін та доповнень до Договору довірчого управління від 02.04.2008 року та доповнено основний договір пунктом 6.1. « 6.1. Сторони даного Договору дійшли взаємної згоди, що Установник управління, його правонаступник зобов'язується не вчиняти будь-яких дій щодо відчуження Об'єкта управління протягом дії даного договору з дня його укладення» та пунктом 6.2. «6.2. На виконання п. 6.1, за взаємною згодою сторін, накладається заборона відчуження нерухомого майна на Об'єкт управління, на термін дії основного договору, шляхом подачі Установником управління письмового повідомлення в органи нотаріату».
Позивач зазначає про те, що як йому стало відомо, 17.10.2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» було зареєстровано право власності на об'єкт Скульптурна майстерня, літ. В-1, площею 411,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32. Така реєстрація відбулась на підставі передавального акта від 01.03.2017 року, тобто, на думку позивача, фактично установником управління за Договором довірчого управління відбулось відчуження одного з об'єктів, що перебувають в управлінні Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь». Позивач вказує, що в процесі здійснення своєї господарської діяльності, спрямованої на виконання Договору довірчого управління, він несе усі витрати пов'язані із експлуатацією та обслуговуванням об'єктів, що є предметом Договору довірчого управління, зокрема і скульптурної майстерні, що станом на даний час зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури». Крім того, на виконання договору довірчого управління, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» регулярно сплачує платежі на користь вигодонабувача. Позивач зазначає, що з метою дотримання безпеки на території, на якій знаходяться об'єкти управління, Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» залучено ряд осіб, які надають послуги охорони та укладено Договір із управлінням поліції охорони у Львівській області про здійснення реагування наряду поліції охорони на повідомлення по телефонному дзвінку. Разом з тим, як стало відомо позивачу, відповідачем-1 укладено Договір про надання послуг публічної безпеки та порядку, на виконання якого управлінням поліції охорони у Львівській області, 03.06.2022 року, без відома довірчого управителя, розмістило на території об'єкта управління фізичну охорону, а саме безпосередньо у приміщенні прохідної, позн. літ. 0-1 площею 12,8 кв.м, за адресою: м. Львів, вул. Мучна,32, яка перебуває у довірчому управлінні позивача.
Позивач вказує на те, що 03.06.2022 року представники Управління поліції охорони у Львівській області, будучи озброєними, із застосуванням погроз, тимчасово заблокували, а згодом усунули із робочого місця представників позивача - з приміщення прохідної, літ. 0-1, площею, 12-8 кв.м, які здійснюють охорону об'єкта управління. Крім того, позивач зазначає, що ними були відібрані ключі від електричних воріт на в'їзд до території об'єкту управління та фактично тимчасово захоплено контроль над такими, що унеможливило здійснення подальшої господарської діяльності управителем.
Після надання позивачем представникам управлінням поліції охорони у Львівській області документів, на підставі яких товариство з обмеженою відповідальністю «КУП Акрополь» займає об'єкти по вул. Мучна, 32 у м. Львові та здійснює у таких господарську діяльність, користується послугами охорони, представники відповдіача-2 «дозволили» повернутись представникам позивача, що надають послуги охорони до виконання обов'язків, але і надалі протиправно, на думку позивача, перебувають в приміщенні, яке є в управлінні і не надана їм в користування, а саме в приміщенні прохідної, літ. О-1,площею 12,8 кв.м. Оскільки, як вказує позивач, станом на даний час, позивач не знайомий із умовами Договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку, що оспорюється, то такий презюмує, що він надає право представникам управління поліції охорони у Львівській області перебувати в приміщенні прохідної, тому, на думку позивача, це одна з підстав недійсності такого договору, а інша, це те, що фактично спірний договір санкціонує перебування їх в приміщеннях і виконання вказівок сторонніх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури». Так, з метою здійснення господарської діяльності, на виконання Договору довірчого управління та сплати платежів на користь вигодонабувача за Договором, позивач надає приміщення в об'єктах управління у найм різним користувачам для різних виробничих діяльностей.
Позивач зазначає про те, що представники управління поліції охорони у Львівській області, здійснюють суттєві перешкоди у здійсненні господарської діяльності управителю, так і наймачам, оскільки перешкоджають доступу на територію третім особам, що в свою чергу унеможливлює здійснювати належно господарську діяльність управителем, оскільки такий також не отримує очікувані фінансові надходження.
Позивач зазначає, що вказаними діями, грубо порушено права та інтереси управителя, зокрема описані у Договорі довірчого управління від 02.04.2008 року.
Позивач у позовній заяві також вказує про те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» та Управлінням поліції охорони у Львівській області укладено Договір ЦП-3-26431 від 01.04.2020 року про здійснення реагування наряду поліції охорони на повідомлення по телефонному дзвінку, відповідно до якого виконавець - управління поліції охорони у Львівській області зобов'язується здійснювати реагування НР поліції охорони на повідомлення по телефонному дзвінку з об'єктів, перелік та адреси яких зазначені у Дислокації (м. Львів, вул. Мучна, 32), що є невід'ємною частиною цього Договору.
Тобто, на думку позивача, управління поліції охорони у Львівській області, будучи усвідомленим про наявність управителя щодо об'єктів по вул. Мучна, 32 у м. Львові, з яким вже перебуває у договірних відносинах, укладає інший договір з іншою юридичною особою на той самий об'єкт, при цьому договір із позивачем залишається чинним. На думку позивача, управління поліції охорони у Львівській області, створило конфлікт інтересів, грубо порушило права управителя.
Позивач зазначає, що відчуження установником управління об'єкта управління Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», було вчинено не у встановленому Договором довірчого управління порядку.
Відповідно до п. 6 Договору довірчого управління, у випадку прийняття Установником управління (власником) рішення про відчуження об'єкта управління, він повинен попередити управителя про таке рішення не пізніше, ніж за 365 календарних днів до дати відчуження та одержати від нього письмову згоду на такий правочин.
08.08.2008 року було укладено Договір про внесення змін і доповнень до Договору довірчого управління та доповнено такий договір п. 6.1, відповідно до якого сторони договору дійшли згоди, що Установник управління, його правонаступник зобов'язується не вчиняти будь-яких дій щодо відчуження об'єкта управління протягом дії даного договору з дня його укладення.
Згідно з абзацом ц п. 6 Договору довірчого управління, у випадку відчуження об'єкта управління, Управителю належить переважне право на його придбання за ціною, визначеною Установником управління (власником).
Позивач зазначає, що на адресу Управителя - Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» не надходило попереджень Національної спілки художників України щодо рішення про відчуження об'єкта управління та не надходила пропозиція про реалізацію переважного права на придбання об'єкта управління. В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь», як довірчий власник не надавало згоди Установнику управління на відчуження об'єкта управління. Позивач вказує на те, що є наявним факт перешкод у здійсненні ТзОВ "Компанія управління проектами Акрополь" права довірчої власності, що полягає в укладенні між ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" та Управлінням поліції охорони у Львівській області Договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку без відома управителя, розміщення фізичної охорони на території об'єкта управління, перешкоди у зв'язку з цим у здійсненні господарської діяльності позивача. На підставі наведеного, позивач просить суд визнати недійсним Договір про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.20222 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» та Управлінням поліції охорони у Львівській області. Судові витрати позивач просить покласти на відповідачів.
Позиція відповідача-1.
У відзиві на позов за вх. № 22313/22 від 27.10.2022 р. та у запереченнях на відповідь позивача на відзив за вх. № 25818/22 від 14.12.2022 р., відповідач-1 посилається на те, що 02 квітня 2008 року між Національною спілкою художників України (НСХУ), як Установником управління та Довірчим управителем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління проектами «АКРОПОЛЬ», було укладено Договір довірчого управління. За його умовами, Установник управління передавав Довірчому управителю в управління нерухоме майно по вул. Мучна 32 у м. Львів, а саме: скульптурний цех Р-2 пл.1575,8 кв.м., скульптурний цех Ф-2 пл. 731,9 кв.м., виробничий корпус Л-3 пл, 2293,8 кв.м., насосна Н-1 пл. 21,8 кв.м., гаражі С-2 пл. 2491,7 кв.м., адміністративний корпус Х-4 пл. 2491,7, котельня Т-2 пл. 532,4 кв.м., скляний цех А-3 пл. 751,0 кв.м., прохідні 0-1 пл. 12,8 кв.м., склоцех У-3 пл, 850,5 кв.м., насосна П-1 пл. 15,7 кв.м., керамічний цех Б-3 пл. 2262,7 кв.м., скульптурна майстерня В-1 пл.411,3 кв.м. (п. 27 Договору довірчого управління), надалі «нерухоме майно». Вигодонабувачами за договором довірчого управління визначено Національну спілку художників України, а також Львівську обласну організацію Національної спілки художників України. Листом № 26 від 20 квітня 2022 року Львівська обласна організація національної спілки художників України, яка виступала вигодонабувачем за Договором довірчого управління, повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління проектами «АКРОПОЛЬ», як управителя про те, що з 06 квітня 2022 року вона, керуючись п. 4 ч.1 ст. 1044 ЦК України відмовляється від одержання вигоди за вищевказаним договором, що є підставою для його припинення. Дане повідомлення отримане позивачем 28.04.2022 року та 02.05.2022 року. Листом № 01-99-12 від 20.04.2022 Національна Спілка Художників України, враховуючи протокол Правління НСХУ № 5 від 07.04.2022 року, яка виступала вигодонабувачем за Договором довірчого управління, повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління проектами «АКРОПОЛЬ», як управителя про те, що з 08 квітня 2022 року вона, відмовляється від одержання вигоди за вищевказаним договором, що є підставою для його припинення. Відповідач-1 зазначає, що дане повідомлення отримане позивачем 28.04.2022 року та 02.05.2022 року. Оспорюваний позивачем договір про надання послуг з охорони публічної безпеки в порядку № 1 укладений 03.06.2022 року, тобто вже після того, як позивачем отримано листи про відмову вигодонабувачів від отримання вигоди за договором довірчого управління. Відповідач-1 зазначає, що він не визнає інших обставин, які описує позивач в позові та зазначає, що такі не мають правового значення для справи. Зокрема, всі обставини, які стосуються набуття права власності на нерухоме майно відповідачем-1, наявність чи відсутність на це згоди позивача, реєстрація права власності на це майно в ДРРП, момент коли позивач дізнався чи мав можливість дізнатись про належність майна на праві власності відповідачу-1, сплата позивачем платежів на користь вигодонабувача, несення позивачем витрат на експлуатацію та обслуговування об'єктів, що є предметом договору довірчого управління, укладення договору про надання послуг охорони самим позивачем. Вигодонабувачі за договором довірчого управління відмовились від одержання вигоди за договором, про що повідомили позивача і таке повідомлення він отримав 28.04.2022 року. Відтак, на думку відповідача-1, договір довірчого управління майном від 02.04.2008 року є припиненим з дати не пізніше 28.04.2022 року, а позивач зобов'язаний повернути отримане в управління майно установнику управління. Таким чином, відповідач-1 вважає, що починаючи з 28.04.2022 року будь-які права позивача, щодо нерухомого майна, яке охороняється на підставі оспорюваного договору про охорону, припинились з огляду на припинення самого договору довірчого управління, а тому укладення відповідачами оспорюваного договору про охорону 03.06.2022 року не може порушувати будь-яких прав позивача. З огляду на те, що договір довірчого управління припинився не пізніше 28.04.2022 року, а позивач має обов'язок повернути нерухоме майно установнику управління, то відповідач-1 вважає, що станом на 03.06.2022 року в позивача відсутні будь-які права, які ґрунтуються на договорі довірчого управління. Отже, на думку відповідача-1, такі відсутні права не могли бути порушені 03.06.2022 року та не можуть бути захищені. За таких обставин, відповідач-1 просить суд в задоволенні позову відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Позиція відповідача-2.
У поданому відзиві на позовну заяву за вх. № 18310/22 від 05.09.2022 р. та запереченні на відповідь позивача на відзив за вх. № 20194/22 від 30.09.2022 р., відповідач-2 зазначає про те, що 02.06.2022 року Директор ТзОВ «Львівської фабрики скла, кераміки та скульптури» звернувся до Управління поліції охорони у Львівській області з заявою про укладення договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку. До заяви ним було додано усі необхідні документи. 03.06.2022 року договір про надання послуг публічної безпеки та порядку було укладено. Наказом Управління поліції охорони від 23.06.2022 №3843 про зняття поста з об'єкта ТзОВ «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» було знято пост воєнізованої охорони на об'єкті за адресою: м Львів, вул. Мучна, 32 на підставі заяви директора ТзОВ «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (копія наказу долучена відповідачем-2 до матеріалів справи). Таким чином, договір про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку між Управлінням поліції охорони у Львівській області та ТзОВ «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» був розірваний 23.06.2022 року, однак позивач 19.07.2022 року подає до суду позов. На підставі наведеного, відповідач-2 просить суд відмовити у задоволені позову. А також закрити провадження у даній справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Позиція третьої особи -1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1:
01.02.2023 р. представник третьої особи -1 в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, вимог ухвали суду від 30.11.2022 р. не виконав, зокрема, не надав пояснень та доводів стосовно суті позовних вимог, хоча належно повідомлявся про час, місце та дату судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Позиція третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1.
01.02.2023 р. представник третьої особи -2 в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, вимог ухвали суду від 30.11.2022 р. не виконав, зокрема, не надав пояснень та доводів стосовно суті позовних вимог, хоча належно повідомлявся про час, місце та дату судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.
02.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» та Національною спілкою художників України було укладено Договір довірчого управління, відповідно до умов якого, Установник управління - Національна спілка художників України - передає, а Довірчий управитель - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» - приймає в довірче управління власність Установника управління (об'єкт управління): будівлі та споруди цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ по вул. Мучна, 32 у м. Львові.
Приміщення цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ складаються з наступних об'єктів: скульптурний цех, літ. Р-2; скульптурний цех, літ. Ф-2; виробничий корпус, літ. Л-3, насосна, літ. Н- 1; гаражі, літ. С-2; адміністративний корпус, літ. Х-4; котельня, літ. Т-2;, скляний цех, літ. А-3; прохідна, літ. 0-1; скло цех, літ. У-3; насосна, літ. П-1; керамічний цех, літ. Б-3; скульптурна майстерня, літ. В-1.
У Договорі довірчого управління від 02.04.2008 року передбачено, що вигодонабувачами є: Національна спілка художників України та Львівська обласна організація Національної спілки художників України.
Згідно п. 1 Договору довірчого управління від 02.04.2008 року, за договором управління майном одна сторона (Установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах Установника управління та вказаної ним особи (Вигодонабувача).
Відповідно до п.п. 4, 5 Договору довірчого управління від 02.04.2008 року, на період дії договору майно, яке передається в управління закріплюється за управителем на праві довірчої власності (підстава п. 2 ст. 316 ЦК України). Довірчому управителю належать права володіння, користування та розпорядження майном, переданим йому в управління (підстава п. 1 ст. 317 ЦК України).
Факт передачі майна за укладеним Договором довірчого управління від 02.04.2008 року підтверджується актом приймання-передачі від 02.04.2008 р., який підписаний повноважними представниками сторін, підписи засвідчені печатками юридичних осіб та долучений позивачем до матеріалів справи.
08.08.2008 року між Установником управління - Національною спілкою художників України та Довірчим управителем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» було укладено договір про внесення змін та доповнень до Договору довірчого управління від 02.04.2008 року та доповнено основний договір пунктом 6.1. « 6.1. Сторони даного Договору дійшли взаємної згоди, що Установник управління, його правонаступник зобов'язується не вчиняти будь-яких дій щодо відчуження Об'єкта управління протягом дії даного договору з дня його укладення» та пунктом 6.2. «6.2. На виконання п. 6.1, за взаємною згодою сторін, накладається заборона відчуження нерухомого майна на Об'єкт управління, на термін дії основного договору, шляхом подачі Установником управління письмового повідомлення в органи нотаріату».
03.08.2010 року між Установником управління - Національною спілкою художників України та Довірчим управителем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» було укладено договір про внесення змін та доповнень до Договору довірчого управління від 02.04.2008 року та пункт 9 Договору довірчого управління викладено в наступній редакції - «Строк довірчого управління - 10 (десять) років, до 02 квітня 2018 року».
08.09.2016 р. між Установником управління - Національною спілкою художників України та Довірчим управителем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» було укладено договір про внесення змін та доповнень до Договору довірчого управління від 02.04.2008 року та п. 3.10 Договору довірчого управління викладено в наступній редакції - «Забудова існуючої території цмк ЛЕКСФ (м. Львів, вул. Мучна, 32), забудова території нового місцезнаходження цмк ЛЕКСФ (м. Львів, вул. Збиральна, 14) у відповідності до містобудівельного обгрунтування та генерального плану, за рахунок Установника управління, доходів одержаних від управління майном або коштів інвесторів». А також пункт 9 розділу I Договору довірчого управління викладено в наступній редакції - «Строк довірчого управління -до 02 квітня 2024 року». При зміні Установника управління даний договір зберігає чинність для нового власника. Всі інші положення та умови основного договору залишаються без змін.
Позивачем долучено до матеріалів справи договір ЦП-3-26431 від 01.04.2020 р. про здійснення реагування наряду поліції охорони на повідомлення по телефонному дзвінку, який укладено між Управлінням поліції охорони у Львівській області (за договором Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія управління проектами Акрополь". Предметом вказаного договору є здійснення реагування НР поліції охорони на повідомлення по телефонному дзвінку з об'єктів, перелік та адреси яких зазначені у Дислокації (додаток № 1 до Договору), що є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.1.1 Договору).
Позивач у позовній заяві зазначає, що 17.10.2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» було зареєстровано право власності на об'єкт Скульптурна майстерня, літ. В-1, площею 411,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32.
Позивач вказує також на те, що між Управлінням поліції охорони у Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" було укладено Договір про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку, на виконання якого, управління поліції охорони у Львівській області, 03.06.2022 року, без відома довірчого управителя, розмістило на території об'єкта управління фізичну охорону, а саме безпосередньо у приміщенні прохідної, позн. літ. 0-1 площею 12,8 кв.м, за адресою: м. Львів, вул. Мучна,32, яка перебуває у довірчому управлінні позивача. Вказаний договір позивач просить суд визнати недійсним, зазначаючи, що оспорюваний договір суперечить ст. 203 ЦК України, якою встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Крім того, на думку позивача, оспорюваний договір суперечить ст. 215 ЦК України, відповідно до якої, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
До заперечення на відповідь на відзив відповідача-2 за вх. № 20194/22 від 30.09.2022 р. (а. с. 150-164), відповідачем-2 долучено оспорюваний договір про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.2022 р., який укладений між Управлінням поліції охорони у Львівській області (за договором Охорона) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" (за договором Замовник).
Згідно п.1.1 договору № 116/1 від 03.06.2022 року, Охорона зобов'язується надати Замовнику послуги з охорони публічної безпеки і порядку на території (об'єкті) Замовника, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32, що вказана в дислокації.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору № 116/1 від 03.06.2022 року, ціна послуг за цим договором визначається щомісячним розрахунком вартості послуг (додаток 2 до договору). Вартість середньомісячної послуги за здійснення заходів з охорони публічної безпеки і порядку за цим договором визначається на підставі узгодженої протоколом Сторін договірної ціни та розрахунком вартості послуг (додатки 2,3 до договору).
У пункті 2.3 договору № 116/1 від 03.06.2022 року сторони погодили, що оплата охоронних послуг здійснюється Замовником на умовах попередньої 100 % оплати, шляхом перерахування плати, встановленої пунктом 2.1 цього Договору на рахунок Охорони до початку виконання охоронних заходів. У подальшому до 01 числа поточного місяця за послуги, які будуть надані в наступному місяці.
Відповідно до п. 6.1 договору № 116/1 від 03.06.2022 року, цей договір набуває чинності з 03.06.2022 р. та діє до 03.07.2022 р. Якщо за п'ять днів до закінчення строку дії Договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення дії Договору, дія Договору вважається продовженою на той самий строк, на тих самих умовах.
До матеріалів справи, представником відповідача-2 долучено заяву директора ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" за вих. № 19 від 20.06.2022 р. (а.с. 153), яка адресована Начальнику УПО Львівської області полковнику поліції Івану Гулі. У вказаній заяві зазначено, що директор ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" просить розірвати договір з 21 червня 2022 року на охорону публічної безпеки та порядку за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32, 79014, в цілодобовому режимі роботи та не виставляти відповідних рахунків на оплату.
Наказом Управління поліції охорони у Львівській області за № 3843 від 23.06.2022 р. «Про зняття поста з об'єкта ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" (договір від 03.06.2022 р. № 116/1) з врахуванням наказу «Про уточнення наказу УПО Львівської області від 23.06.2022 р. № 3843», вирішено розірвати договір від 03.06.2022 року № 116/1 про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку з ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури". Командирові полку УПО Львівської області полковнику поліції Петру Чепілю зняти пост воєнізованої охорони на об'єкті ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" (м. Львів, вул. Мучна, 32) о 09:00 год. 21.06.2022 року.
Відтак, договір про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.2022 року, який позивач просить визнати недійсним, розірвано за згодою сторін даного Договору 23.06.2022 року.
На думку позивача, є наявним факт перешкод у здійснені ТзОВ "Компанія управління проектами Акрополь" права довірчої власності, що полягає в укладенні між ТзОВ "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" та Управлінням поліції охорони у Львівській області Договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку без відома управителя, розміщення фізичної охорони на території об'єкта управління, перешкоди у зв'язку з цим, у здійсненні господарської діяльності. У зв'язку з наведеним, позивач просить суд визнати недійсним Договір про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.20222 року, який укладений між Управлінням поліції охорони у Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури".
Оцінка суду.
Враховуючи правову природу укладеного договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.2022 р., який укладений між Управлінням поліції охорони у Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури", кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини за договором надання послуг.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із наданням послуг здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 907 Цивільного кодексу України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч.1 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частиною 2 статті 180 ГК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3 ст.180 ГК України).
Відповідно до ч.4 ст.180 ГК України, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
При цьому суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Як предмет договору, цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
У розумінні положень цивільного законодавства/, договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов'язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому, значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.
За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.
Отже, предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, а тому не може виникати зобов'язання; предмет договору має відображати головну сутність договору даного виду.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019р. у справі №916/2090/16.
Стосовно відповідності договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.2022 р. вимогам законодавства України, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимог у однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору про надання послуг є предмет, ціна і строк дії.
В Договорі про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.2022 р. сторонами погоджено: Розділ 1. Договору № 116/1 від 03.06.2022 р. Предмет договору. Відповідно до п.1.1 договору № 116/1 від 03.06.2022 року, Охорона зобов'язується надати Замовнику послуги з охорони публічної безпеки і порядку на території (об'єкті) Замовника, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32, що вказана в дислокації (додаток № 1). Додаток № 1 до Договору № 116/1 від 03.06.2022 р. щодо дислокації об'єкта, охорона якого здійснюється полком Управління поліції охорони у Львівській області. У вказаному Додатку № 1 зазначено дані про об'єкт, що охороняються - приміщення ТзОВ «ЛФСКС». Адреса Замовника та об'єкт охорони : м. Львів, вул. Мучна, 32. Також у вказаному Додатку № 1 зазначено про час охорони в один день. Додаток № 1 до Договору № 116/1 від 03.06.2022 р. підписаний повноважними представниками сторін, підписи засвідчені печатками юридичних осіб та долучений до матеріалів справи.
У розділі 2 Договору № 116/1 від 03.06.2022 р., сторони погодили ціну договору та умови розрахунку.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору № 116/1 від 03.06.2022 року, ціна послуг за цим договором визначається щомісячним розрахунком вартості послуг (додаток № 2 до договору). Вартість середньомісячної послуги за здійснення заходів з охорони публічної безпеки і порядку за цим договором визначається на підставі узгодженої протоколом Сторін договірної ціни та розрахунком вартості послуг (додатки № № 2,3 до договору). Додаток № 2 до договору № 116/1 від 03.06.2022 р. це є розрахунок надання послуг на 2022 рік по об'єкту охорони за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32. Найменування об'єкту - Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури". Додаток № 3 до договору № 116/1 від 03.06.2022 р. це є Протокол погодження ціни послуг. У вказаному Додатку № 3 зазначено, що сторонами досягнута домовленість про договірну ціну послуг Охорони по Договору № 116/1 від 03.06.2022 р. про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку на території (об'єкті) Замовника, яка становить 138,00 грн. за годину охорони одним працівником воєнізованої охорони (у т.ч. ПДВ). Цей протокол є невід'ємною частиною Договору від 03.06.2022 р. № 116/1 і є підставою для розрахунків Замовника з Охороною у вищевказаному розмірі, починаючи з 03.06.2022 р. Вказані Додатки № № 2, 3 підписані повноважними представниками сторін, підписи засвідчені печатками юридичних осіб та долучені до матеріалів справи.
У розділі 6 договору № 116/1 від 03.06.2022 року сторони визначили строк дії договору.
Відповідно до п. 6.1 договору № 116/1 від 03.06.2022 року, цей договір набуває чинності з 03.06.2022 р. та діє до 03.07.2022 р. Якщо за п'ять днів до закінчення строку дії Договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення дії Договору, дія Договору вважається продовженою на той самий строк, на тих самих умовах.
З врахуванням наведеного суд зазначає, що сторонами, при укладенні спірного Договору № 116/1 від 03.06.2022 року, погоджено істотні умови.
Згідно з ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином, підставою для визнання правочину недійсним з підстав, викладених в ч. 1 ст. 203 ЦК України, є невідповідність такого правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Як вказано в п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України, господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними. Без доведення цих обставин, суд не має підстав для задоволення позову.
Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України, дає підстави для висновку, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка в тому числі була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права.
Недійсність - це така ознака правочину, який його сторони мали намір укласти чи уклали, яка має бути притаманна цьому юридичному факту на момент його вчинення. Якщо недійсність обґрунтовується обставинами, які на момент його вчинення не існували, це не може бути підставою для рішення суду про визнання його недійсним. Так само позивач у справі повинен мати право на позов у матеріальному сенсі на момент його вчинення.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічне правове положення закріплено у ч.2 ст. 180 ГК України.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 2.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами і доповненнями), що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Зі встановлених вище обставин справи вбачається, що підстави, зазначені позивачем у позові, не знайшли свого належного підтвердження в поданих суду доказах.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У cтатті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Цивільний кодекс України визначає правочин, як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (чинна редакція) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 217 зазначеного Кодексу, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
У даній справі, позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсним договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.2022 року, який укладений між Управлінням поліції охорони у Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури".
Тобто у цій справі позов про визнання недійсним договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.2022 року подала особа, яка не була стороною цього договору - заінтересована особа.
Суд зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним, майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача, є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог щодо визнання недійсним договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.2022 р., укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору про надання послуг з охорони публічної безпеки та порядку № 116/1 від 03.06.2022 р. є безпідставною, а тому в її задоволенні необхідно відмовити.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі поданих доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для задоволення позову. Відтак, у задоволенні позову необхідно відмовити.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними належними та допустимими доказами, а тому заявлені вимоги не підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, сплачений судовий збір у даній справі, покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили в порядку та в строки, визначені ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, згідно ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 06.02.2023 р.
Суддя Долінська О.З.