вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" лютого 2023 р. м. Київ Справа № 911/2406/22
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Чаплінського, буд. 7, ідентифікаційний код 02909996) в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 14, ідентифікаційний код 39816845) в особі Відділу державного нагляду у Одеській області Державної служби з безпеки на транспорті (65014, м.Одеса, вул. Успенська,4)
до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
про стягнення 10 606,31 грн
без виклику учасників процесу
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду у Одеській області (позивач) до ФОП ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами у сумі 10 606,31 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведення 20.11.2019 габаритно-вагового контролю автомобіля, що належить відповідачу, посадовими особами позивача встановлено перевищення вагових обмежень, внаслідок чого відповідачу нараховано плату за проїзд у розмірі 395,60 євро, що за офіційним курсом НБУ, встановленим станом на 20.11.2019, становив 10 606,31 грн, яка так і не була ним сплачена.
Ухвалою від 24.11.2022 Господарський суд Київської області залишив позовну заяву без руху, у зв'язку з недотриманням на момент подання позовної заяви вимог ст.162 та ст. 164, 174 України, надавши 10 днів з дня вручення ухвали суду на усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали суду від 24.11.2022 на адресу Господарського суду Київської області від Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області надійшла заява про усунення недоліків від 02.12.2022(вх.17539).
Ухвалою від 07.12.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів відправки копії відзиву позивачу у строк, передбачений ч. 1 ст. 251 ГПК України протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву та доказів відправки копії відповіді на відзив відповідачу у строк, визначений судом згідно з вимог ч. 4 ст. 166 ГПК України, - до 09.01.2023 (включно), а відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 20.01.2023 (включно).
Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається у часникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За змістом статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Втім, повідомлення про вручення поштових відправлень повернуті на адресу суду з відміткою поштового зв'язку «за закінченням строку зберігання».
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі №904/9904/17).
Також, судом враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №911/2406/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у даній справі відзиву по суті позовних вимог у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, а також до прийняття рішення у справі не надав; з заявою про поновлення строку, встановленого для подання відзиву, відповідач до суду не звертався.
У відповідності до ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
Посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Одеській області 20.11.2019 на автодорозі А/Д М-05 Київ-Одеса 450 км.+ 500 м. проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки - MAN F2000, номерний знак НОМЕР_2 та причіпу (напівпричіпу) ОДАЗ номерний знак НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_1 .
Зазначений транспортний засіб виконував перевезення вантажу (кукурудза) з с. Дачне Одеської області до м. Чорноморськ Одеської області, автомобільний перевізник ФОП ОСОБА_2 , водій ОСОБА_1 , згідно з товарно-транспортної накладної № 362648 від 19.11.2019.
Вказана перевірка здійснювалась згідно направлення на рейдову перевірку №026380 від 18.11.2019.
За результатами проведеного габаритно-вагового контролю складено акт № 027970 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 20.11.2019, яким зафіксовано факт перевезення вантажу із перевищенням вагових обмежень, встановлених Правилами дорожнього руху України, без дозволу на перевезення вантажу, що перевищує вагові обмеження.
Згідно чеку зважування від 20.11.2019, осьове навантаження: на одиночну вісь 7,520 т, при нормативно допустимій 11 т; на одиночну вісь 17,300 т, при нормативно допустимій 11 т (перевищення параметрів від нормативу - 57,3 %); здвоєну вісь 17,960 т (8,560 т + 9,4000 т), при нормативно допустимій 16 т (перевищення параметрів від нормативу - 12,3 %); повна фактична маса транспортного засобу - 42,780 т., при нормативно допустимій 40,00 т. (перевищення параметрів від нормативу - 7 %).
Як було встановлено під час габаритно-вагового контролю, ані дозволу, ані документу про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів у перевізника немає.
За результатами проведення габаритно-вагового контролю складено довідку № 039522 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 20.11.2019, акт № 193815 про перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 20.11.2019 та акт від 20.11.2019 №027970 про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів.
Про факт порушення перевізником законодавства про автомобільний транспорт та складання відповідних актів посадовими особами ознайомлено водія ОСОБА_1 , але останній відмовився від підпису, про що зазначено у вищевказаних актах.
Представниками Управління Укртрансбезпеки в Одеській області розрахунок № 027970 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту № 027970 від 20.11.2019, скеровано на адресу Відповідача, в якому повідомлено, що ОСОБА_1 нараховано плату за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в розмірі 395,60 евро.
Підтвердженням обізнаності відповідача про необхідність сплати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільним дорогами загального користування, є оскарження постанови № 179232 від 20.01.2020 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 34 000 грн. у зв'язку з допущенням перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 %, згідно акту № 193815, у Київському окружному адміністративному суді (щодо визнання протиправною та скасування зазначеної постанови).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 2.11.2021 у справі №320/5192/20, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , відмовлено.
За інформацією, викладеною у листі Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 5.10.2022 та у листі Державної служби України з безпеки на транспорті від 15.11.2022, ФОП ОСОБА_1 нараховану плату за проїзд в сумі 395,60 евро у добровільному порядку не сплачено, що стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.
Оцінюючи підстави для здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді при поданні даного позову, судом враховано таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді, а саме Державної служби України з безпеки на транспорті (далі Укртрансбезпека), прокурор у позовній заяві зазначив, що Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який здійснює, зокрема, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування та нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні. Враховуючи норми Закону України Про автомобільний транспорт та інші підзаконні нормативно-правові акти про автомобільний транспорт, Укртрансбезпека має підстави для стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автодорогами загального користування, що випливає з покладених на неї завдань щодо державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт, а несплата суб'єктами господарювання таких коштів у добровільному порядку тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України, що суттєво порушує інтереси держави.
Згідно з ч. 7 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі Положення), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Відповідно до Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 №196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» Управління Укртрансбезпеки у Одеській області було реорганізовано у Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.
Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2021 №1579-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті» Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки реорганізовано у Відділ державного нагляду (контролю) в Одеській області, Відділ державного нагляду (контролю) у Миколаївській області, Відділ державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
З метою спонукання уповноваженого державою органу - Укртрансбезпеку до безпосереднього вчинення самостійного захисту порушених інтересів держави Обухівська окружна прокуратура Київської області звернулася до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті листом від 13.09.2022 №56-6615вих-22 та до Укртрансбезпеки листом від 11.10.2022 № 56-781 Івих-22 щодо необхідності стягнення останніми в судовому порядку з ФОП ОСОБА_1 коштів у розмірі 395,60 евро або ж зазначити причини, які цьому перешкоджають.
У відповідь на лист окружної прокуратури Відділ державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті повідомив, що Державна служба України з безпеки на транспорті позбавлена можливості реалізувати своє право на звернення до суду з відповідним позовом щодо стягнення з ОСОБА_1 плати за проїзд у зв'язку з відсутністю матеріального забезпечення для сплати судового збору.
У відповідь на лист окружної прокуратури Державна служба України з безпеки на транспорті повідомила, що у зв'язку з введенням на території України воєнного стану Укртрансбезпека має вкрай обмежене фінансування видатків на сплату судового збору, що унеможливлює ефективне ведення позовної діяльності спрямованої на відшкодування збитків, завданих державі та просило прокуратуру звернутись до суду для представництва інтересів держави.
Прокурор вказує, що підставою реалізації представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб'єкта владних повноважень Державної служби України з безпеки на транспорті, тобто нездійснення захисту інтересів держави.
У зв'язку з цим, прокурор відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся з цим позовом до суду для захисту порушених інтересів держави.
Держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Отже, поведінка органів, через які діє держава в цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави в цивільних (господарських) або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних (господарських), так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.
Державу в судовому процесі, зокрема як позивача, може представляти орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, суд доходить висновку, що Укртрансбезпека наділена правом звернення до суду з позовом щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками, яких Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 01.07.2020 у справі № 826/16739/18 та Верховний Суд у постанові від 16.10.2020 у справі 910/7554/19.
Крім того, прокуратурою направлено позивачу повідомлення в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України № 56-9087вих-22 від 10.11.2022 про підготовку позову про стягнення з ФОП ОСОБА_1 плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом та про скерування позовної заяви до Господарського суду Київської області.
Невжиття компетентним органом - Уктрансбезпекою жодних заходів щодо стягнення з відповідача плати за проїзд протягом тривалого строку, починаючи ще з 2019 року, свідчить про бездіяльність цього органу. Державна служба України з безпеки на транспорті у листопаді 2022 року взагалі повідомила прокурора про неможливість самостійного звернення із цим позовом до суду та просили прокурора вжити заходів щодо стягнення з відповідача плати за проїзд, що свідчить про дотримання прокурором розумного строку для звернення до суду за захистом порушених інтересів держави. Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Несплата відповідачем нарахованої йому плати за проїзд призводить до ненадходження коштів до Державного бюджету України, що порушує інтереси держави.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді при зверненні із цим позовом.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт», відповідно до ч. 12 ст. 6 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Частини 1 та 4 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачають, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 (далі Порядок №879), пунктом 3 якого встановлено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 10.10.2001 № 1306 (далі Правила №1306). При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 %.
Пунктом 22.5 Правил № 1306 передбачено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Згідно з пунктом 21 Порядку № 879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 % подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.
Також пунктами 26, 27 Порядку № 879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету. Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.
Розрахунок відповідачу проведено у день габаритно-вагового контролю - 20.11.2019, коли офіційний курс 1 євро складав 26,8107 грн.
Відповідно до пункту 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку № 879, відповідно до якого плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 км проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 км проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 км проїзду; В - відстань перевезення, км. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 м.
Відповідно до пункту 31-1 Порядку № 879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 % - у подвійному розмірі; на 10 - 40 % - у потрійному розмірі; більше як на 40 % - у п'ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник.
У розділі 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, перевізником визначено фізичну або юридичну особу - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Як встановив суд, відповідно до направлення на рейдову перевірку від 18.11.2019 №026380, посадовими особами управління Укртрансбезпеки в Одеській області здійснена перевірка транспортних засобів, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів, в ході якої проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу MAN F2000, номерний знак номерний знак НОМЕР_2 та причіпу (напівпричіпу) ОДАЗ номерний знак НОМЕР_3 , про що складені акти від 20.11.2019 №027970 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та акт №193815 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт підчас виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю, якими зафіксовано перевезення позивачем вантажу із перевищенням встановленого осьового навантаження 1) 7,520; 2) 17,300; 3) 17,960; повна фактична маса транспортного засобу - 72,780 т. при нормативно допустимій 40,00 т.
Відповідно до п. п. 2 п. 2 Порядку №879 вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Пунктом 4 Порядку №879 встановлено, що робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується Укртрансбезпекою, її територіальними органами, службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку.
Згідно з положеннями п. 7, 11, 12-14, 18 Порядку №879 місце розташування стаціонарного пункту та схема організації дорожнього руху під час під'їзду до пункту та виїзду з нього визначаються Укртрансбезпекою та її територіальними органами і погоджуються з власниками автомобільних доріг та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Місце та режим роботи пересувного пункту встановлюється Укртрансбезпекою за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції. Забороняється експлуатація пересувних пунктів у темну пору доби, крім випадків, коли такий пункт розташовано на освітлених ділянках автомобільних доріг, у морських, річкових портах, вантажних терміналах, місцях формування вантажопотоків.
Вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.
Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури.
За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
Наказом Міністерства інфраструктури України 28.07.2016 № 255 затверджені Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування (далі Вимоги №255).
Відповідно до п. 3, 5, 8, 9 розділу ІІ Вимог №255 пересувний пункт габаритно-вагового контролю повинен мати:
1) позначення відповідними тимчасовими дорожніми знаками;
2) рівну поверхню із поздовжнім та поперечним ухилом ? 3 проміле;
3) тверде покриття (асфальтобетонне або цементобетонне) без деформацій дорожнього одягу;
4) ширину не менше ніж 7,0 м.
Пересувний пункт повинен бути укомплектований таким технічним обладнанням:
1) спеціалізований транспортний засіб;
2) комплект пересувних автомобільних ваг для осьового зважування транспортних засобів у русі, до складу якого входять дві вагові платформи, ваговий індикатор у футлярі та чотири вирівнювальні доріжки;
3) рулетка стрічкова, рейка телескопічна завдовжки 6 м для вимірювань параметрів висоти транспортних засобів, рулетка електронна в комплекті зі світловідбивачем;
4) комп'ютерна техніка;
5) акумулятор для резервного електроживлення;
6) бензиновий (дизельний) електрогенератор;
7) засоби зв'язку;
8) свідоцтво про повірку ваг та свідоцтво про державну метрологічну атестацію;
9) платіжний термінал для розрахунку електронним платіжним засобом.
Вимірювальне і вагове обладнання пересувного пункту повинно бути атестовано на проведення вимірювань та мати відповідне свідоцтво спеціально уповноваженого органу у сфері метрології.
Вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2 % та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником.
Доказів невідповідності пункту габаритно-вагового контролю, розташованого на автодорозі М-05 Київ-Одеса (450 км + 500 м), нормам чинного законодавства відповідач суду не надав.
Такими доказами, на думку суду, можуть бути матеріали фотофіксації чи відеофіксації дорожнього покриття, на ділянці дороги, на якій здійснювалось зважування транспортного засобу, а також документи про результати вимірювання кута нахилу дорожнього покриття.
Не містять відповідних зауважень водія щодо таких порушень і Акти № 193815, 027970.
В матеріалах справи наявні докази проходження сертифікації ваговим комплексом, а саме: свідоцтво про повірку засобу вимірювальної техніки від 24.04.2019 №35-02/5392, чинне до 24.04.2020.
Водночас, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт несправності вагового обладнання, на якому здійснювався габаритно-ваговий контроль, істотних технічних дефектів приладу, що впливали на результати проведення такого контролю, або доказів зважування транспортного засобу іншим зважувальним обладнанням, ніж тим, щодо якого відповідачем надано свідоцтво про повірку.
Слід зазначити, що чинне законодавство не містить вимог щодо зазначення характеристик вагового обладнання (марки, моделі та заводського номеру вимірювально-зважувального обладнання) в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, в розрахунку плати за проїзд, в довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, форми та зміст яких затверджено нормативно-правовими актами - Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою КМУ № 1567 від 08.11.2006; Порядком взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України 10.10.2013 № 1007/1207 № 1007/1207; Порядком зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від № 422 від 20.05.2013. Не встановлено таких вимог і до оформлення талону (чеку) зважування.
Присутній під час рейдової перевірки та здійсненні габаритно-вагового контролю водій в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт та акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів не зазначав про використання несправних ваг, ненадання на його вимогу документів щодо повірки (метрологічної атестації) зважувального обладнання.
Відтак суд доходить висновку, що габаритно-ваговий контроль транспортного засобу відповідача здійснювався технічним засобом, що пройшов повірку та має відповідне свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, у зв'язку із чим є придатним до застосування.
Суд зазначає, що жодним нормативним документом, що регулює діяльність Укртрансбезпеки під час здійснення габаритно-вагового контролю, не встановлено обов'язок використання методики при зважуванні тих чи інших видів вантажів (у тому числі сипучих, рідин), як і не передбачено чинним законодавством вимог щодо зазначення такої методики у складених за результатами проведення габаритно-вагового контролю документах.
Водночас, слід зазначити, що відсутність затвердженої методики також не може бути підставою для звільнення від плати за проїзд транспортним засобом, вагові параметри якого перевищують нормативні. Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у своїй постанові від 03.07.2019 у справі №819/1381/16.
Згідно пунктів 8.14, 8.15 Глави 8 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 (Правила №363), навантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху.
Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення.
Відповідно до пунктів 12.1, 12.5 Глави 12 Правил №363 при транспортуванні вантажів слід дотримувати вимог Правил дорожнього руху України.
Для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова; волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
Пунктами 8.20, 8.21 Глави 8 Правил №363 визначено, що водій зобов'язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити Замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню.
Виходячи з вимог безпеки руху, водій зобов'язаний перевірити відповідність габаритів вантажу розмірам, що зазначені у Правилах дорожнього руху України.
Таким чином, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого (подільного) вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов'язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що жодних доказів на спростування факту перевищення нормативно-вагових параметрів транспортним засобом, який перебуває в його користуванні, відповідач суду не надав.
Як вбачається з розрахунку плати за проїзд до Акту №027970, розмір плати визначено позивачем відповідно до вимог зазначених вище норм Порядку № 879 та відповідно до Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879.
Однак цих коштів відповідач у встановлений строк не сплатив.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», Серявін та інші проти України обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку, що при проведенні габаритно-вагового контролю, складанні відповідної довідки, акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, здійсненні розрахунку плати за проїзд посадові особи Управління Укртрансбезпеки в Одеській області діяли на підставі та у спосіб, встановлені чинним законодавством, а також з дотриманням його вимог, у зв'язку з чим заявлені до відповідача позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету України (розрахунковий рахунок UA298999980313191216000015632, одержувач - Казначейство України, код отримувача 37607526) 10606 (десять тисяч шістсот шість) грн 30 коп. плати за проїзд.
3. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 27/2, ідентифікаційний код 02909996) судовий збір у розмірі 2 481,00грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн 00 коп.).
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається)
Суддя В.М. Антонова