ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.02.2023Справа № 910/21847/21
Суддя Н.Б. Плотницька, розглянувши справу
за позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (площа Івана Франка, будинок 5, місто Київ, 01001)
доКомунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (вулиця Білоруська, будинок 1, місто Київ, 04050)
простягнення 88 600 грн 90 коп.
Представники:не викликались
31.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" з вимогами до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення 88 600 грн 90 коп. заборгованості за фактично спожиту теплову енергію за договором (особовим рахунком № 320176-01) за період до 01.05.2018, право вимоги за яким перейшло до позивача на підставі укладеного з Публічним акціонерним товариством "Київенерго" договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 601-18, в тому числі: 69 053 грн 18 коп. основної заборгованості, 13 327 грн 26 коп. інфляційних втрат та 6 220 грн 46 коп. 3 % річних.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати фактично спожитої теплової енергії, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 69 053 грн 18 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано 13 327 грн 26 коп. інфляційних втрат та 6 220 грн 46 коп. 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2022 відкрито провадження у справі № 910/21847/21 та прийнято позовну заяву до розгляду, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
03.02.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів споживання відповідачем теплової енергії за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року на загальну суму 69 053 грн 18 коп. Також відповідач зазначає, що нежитлове приміщення загальною площею 298,6 кв.м передане в орендне користування Національному музею історії України на підставі договорів № 226/1 від 15.01.2014 та № 783/1 від 25.04.2018. Крім того, відповідачем надано заяву про застосування строків позовної давності.
11.08.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" надійшло спільне клопотання про зупинення провадження у справі на час проведення медіації строком на дев'яносто днів з дня постановлення судом ухвали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2022 зупинено провадження у справі № 910/21847/21 строком на дев'яносто днів з дня постановлення судом цієї ухвали.
06.01.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові пояснення.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".
10.04.2018 Комунальному підприємству "Київтеплоенерго" видано ліцензію № 591 на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Таким чином, з 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.
Відповідно до пункту 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії, про що зазначено в пункті 2.2.1 статуту позивача.
11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор за умовами договору цесії) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі КП "Київтеплоенерго", новий кредитор/позивач) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 (далі - договір цесії), відповідно до якого Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (АТ "К.ЕНЕРГО") відступило, а Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії.
Згідно пункту 3.4.2 договору цесії позивач має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку №1, сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.
Відповідно до додатку №1 договору цесії позивач набув право вимоги до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" щодо заборгованості за спожиту до 01.05.2018 теплову енергію за особовим рахунком № 320176-01 у розмірі 69 053 грн 18 коп., що підтверджується довідками про стан розрахунків за спожиту теплоенергію до 01.05.2018.
Крім того, відповідно до пункту 1.3 договору цесії кредитор відступає, а новий кредитор/ позивач набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка, штраф, пеня), 3 % річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень).
Про відступлення права вимоги відповідач був повідомлений листом позивача №1/5-8724004-01 від 08.04.2019.
Таким чином, позивач прийняв право вимоги з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 69 053 грн 18 коп. та прийняв право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач стверджує, що в порушення норм законодавства, відповідач не вносив плату за отриману теплову енергію, в результаті чого, за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно, утворилась заборгованість, яка станом на дату укладання договору цесії становила 69 053 грн 18 коп. на підтвердження чого надана довідка про стан розрахунків за спожиту від ПАТ "Київенерго" теплоенергію до 01.05.2018.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що позивач не навів доказів здійснення теплопостачання за вказаною адресою та не довів того чи спожив він той обсяг, який вказано в документах, доданих до позову та за який вимагає оплату. Окрім цього, відповідач також подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогами Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу К України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів спростування презумпції правомірності договору відступлення прав вимоги № 601-18 від 11.10.2018, позивач прийняв право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 69 053 грн 18 коп., а також право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством, додаткових грошових зобов'язань у зв'язку з неналежним виконанням обов'язку з оплати спожитої теплової енергії.
Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", з урахуванням розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №801 від 30.12.2016 "Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" здійснює господарське відання житлового, нежитлового фонду Шевченківського районну в місті Києві та обслуговування закріплених за ним житлових будинків.
Як вбачається з додатку до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №801 від 30.12.2016, за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" під порядковим №386 закріплено на праві господарського відання нежитлові приміщення за адресою вулиця Десятинна, будинок 1/3 загальною площею 427,60 кв.м під інвентарним номером № 6004. Під цим же інвентарним номером вказано загальну площу приміщень, які передано відповідачу за зазначеною адресою, що становить 4124,49 кв. м.
Зі змісту наведеного розпорядження вбачається, що на баланс відповідачу переданий весь будинок за вулиця Десятинна, будинок 1/3, включно всі нежитлові приміщення в ньому загальною площею 427,60 кв.м, з чого слідує, що спірне приміщення, площа якого менша, а саме 114,4 кв. м, знаходиться на балансі відповідача.
Відтак, твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо передачі спірного нежитлового приміщення в оренду Національному музею історії України, не приймаються судом до уваги, оскільки відповідно до договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 266/1 від 15.01.2014, Національному музею історії України в оренду передано лише 298,6 кв.м.
Відповідно до пункту 29 "Правил користування тепловою енергією" затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила №1198) теплова енергія постачається безперервно.
Згідно пункту 36 Правил № 1198 теплопостачальна організація зобов'язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.
Згідно з пунктом 3 "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" затверджених Постановою КМ України № 630 від 21.07.2005 послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до пункту 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198 споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Нарахування за надані послуги теплопостачання здійснювалось на підставі відомостей споживання та діючих в період споживання тарифів.
За період постачання теплової енергії (з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно) при оформленні щомісячно рахунку-фактури постачальником застосовувався затверджений тариф на теплову енергію, що підтверджується щомісячним обліковим записом.
Отримання відповідачем послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: корінцями нарядів на включення та відключення об'єкту тепло споживання, відомостями обліку спожитої теплової енергії, що підтверджує обсяги споживання теплової енергії, обліковими картками (помісячно), що підтверджують порядок нарахування враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість.
Щодо заперечень відповідача про те, що ним договір з позивачем на теплопостачання не укладався, а отже у нього відсутній обов'язок оплати, то позивач також вказує, що письмовий договір між постачальником (старим кредитором) та відповідачем не укладався.
Разом з тим, відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осі, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Зокрема, положеннями статей 13, 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Наведені висновки, викладені як правові позиції Верховного суду, зокрема у постанові від 21.08.2019 року у справі № 922/4239/16, постанові від 25.09.2019 у справі № 522/401/15-ц, від 10.12.2018 року у справі № 638/11034/15-ц тощо.
Відповідно до пункту 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.2005 (в редакції станом на момент надання послуг).
Відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку, розташованого за адресою: вулиця Десятинна 1/3 у м. Києві, а тому у відповідача існує обов'язок щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії. При цьому, відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів отриманої теплової енергії, нарахування боргу, а також не надано доказів здійснення оплати останньої.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В той же час, згідно зі статтею 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України). Одностороння відмова від зобов'язання в силу припису стаття 525 Цивільного кодексу України не допускається.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідачем доказів виконання зобов'язання з оплати послуг по теплопостачанню у розмірі 69 053 грн 18 коп. за період з листопада 2015 по квітень 2018 року (включно як первісному кредиторові, так і позивачеві (новому кредитору), суду не надано, а отже суд визнає вимоги позивача обґрунтованими.
Відповідно до пункту 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.
Єдиним документом, який подано до позовної заяви, який свідчить про виставлення його відповідачу є рахунок-фактура від 30.10.2921 на суму 69 053 грн 18 коп., хоча до позовної заяви додано вимога від 17.11.2021 за № 30/5/4/17970, відповідно до якої зазначено, що відповідачеві направляються рахунки-фактури на оплату теплової енергії за період діяльності АТ "К.Енерго" на 35 аркушах, рахунки-фактури на оплату теплової енергії, спожитої за період діяльності КП "Київтеплоенерго" на 88 аркушах, проте такі рахунки-фактури не були додані до матеріалів справи ні позивачем, ні відповідачем, а отже суд виходить з наявних матеріалів справи, а саме того, що відповідачеві було виставлено рахунок на оплату на суму 69 053 грн 18 коп. тільки 30.11.2021. При цьому, до цього рахунку, включено заборгованість за період листопада 2015 року по квітень 2018 року, хоча як стверджує позивач, і як вбачається з претензії (додана до позовної заяви) рахунки виставлялись відповідачеві щомісячно, проте в порушення вимог Господарського процесуального кодексу ці рахунки не подані позивачем до матеріалів справи.
Водночас, у відзиві на позов відповідачем порушено питання щодо пропуску позивачем строків позовної давності.
При розгляді цієї справи судом встановлено, що відповідачем було неналежним чином виконано взяті на себе зобов'язання, які виникли в нього в силу вимог закону та факту постачання теплової енергії, право вимоги на стягнення заборгованості за яким набуто позивачем на підставі Договору цесії, а тому суду слід перевірити чи в межах строку, встановленого на захист порушеного права звернувся позивач з позовом.
Вимоги про стягнення заборгованості заявлені за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, а позовна заява подана до суду 30.12.2021 (згідно дати реєстрації позовної заяви в канцелярії суду).
Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України.
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року станом на день звернення із позовом до суду є таким, що сплив у травні 2021 року щодо квітня місяця 2018 року, оскільки позовна заява подана до суду згідно відмітки загального відділу діловодства суду 30.12.2022.
За приписами статті 262 Цивільного кодексу України, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Суд зазначає, що більше того, навіть з моменту укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 також сплив трьохрічний строк звернення до суду з позовом, який подано до суду 30.12.2021.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-19" на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 по 22.05.2020.
Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 22 травня до 31 липня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року N 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року N 500).
Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 1 серпня до 19 грудня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року N 641, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року N 760, від 13 жовтня 2020 року N 956, від 9 грудня 2020 року N 1236).
Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 19 грудня 2020 року до 31 травня 2022 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року N 1236, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року N 104, від 21 квітня 2021 року N 405, від 16 червня 2021 року N 611, від 11 серпня 2021 року N 855, від 22 вересня 2021 року N 981, від 15 грудня 2021 року N 1336, від 23 лютого 2022 року N 229.
Приписами пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, суд приходить до висновку, що строк позовної давності щодо заборгованості, яка виникла за період з листопада 2015 року по лютий 2017 року було пропущено до початку дії карантину, і щодо цього періоду позивач звернувся за захистом порушеного права поза межами строку позовної давності, які закінчилися до початку дії карантину в березні 2020 року.
Щодо заборгованості, яка виникла за спірний період березень 2017 року по квітень 2018 року, то закінчення строку позовної давності щодо цих вимог, за якими звернувся позивач припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України продовжено, і він не є таким, що сплив і на момент винесення рішення.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог заявлених за період з листопада 2015 року по лютий 2017 в розмірі 34 682 грн 15 коп., в зв'язку з тим, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права поза межами встановленого строку позовної давності, який закінчився до початку дії карантину на території України, хоча такі вимоги і були обґрунтованими.
Отже, підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення основного боргу за період з березня 2017 року по квітень 2018 року включно на суму 34 371 грн 03 коп., оскільки за цей період сплив строку позовної давності припадав на період дії карантину на території України, під час якого строк позовної давності продовжується на час дії такого карантину.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за угодою, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 13 327 грн 26 коп. інфляційних втрат та 6 220 грн 46 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 01.11.2018 по 31.10.2021.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Крім того, у пункті 38.2 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 об'єднана палата визначила методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За таких обставин, суд здійснює перерахунок 3% річних та інфляційних витрат на суму основного боргу 34 371 грн 03 коп., про стягнення якого заявлено в межах строку позовної давності за період, визначений позивачем у позовній заяві.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних підлягають частковому задоволенню за розрахунком суду, а саме: інфляційні втрати у розмірі 6 896 грн 62 коп. та 3 % річних 3 034 грн 07 коп.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 1, ідентифікаційний код 34966254) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтепло енерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) 34 371 (тридцять чотири тисячі триста сімдесят одна) грн 03 коп. основної заборгованості, 6 896 (шість тисяч вісімсот дев'яносто шість) грн 62 коп. інфляційних втрат, 3 034 (три тисячі тридцять чотири) грн 07 коп. 3 % річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 135 (одна тисяча сто тридцять п'ять) грн 03 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н. Плотницька