ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.01.2023Справа №910/12101/22
За позовомПриватного підприємства "Ефект"
доДержавної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти"
простягнення 28 155,48 грн.
Суддя Бойко Р.В.
секретар судового засідання Кучерява О.М.
Представники сторін:
від позивача:Тихонов В.В.
від відповідача:Янковенко С.М.
У листопаді 2022 року Приватне підприємство "Ефект" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" про стягнення 28 155,48 грн.
В обґрунтування позовних вимог Приватне підприємство "Ефект" стверджує, що ним було надано Державній науковій установі "Інститут модернізації змісту освіти" згідно Договору №37/2-2015 про закупівлю послуг з доставки навчально-методичної літератури від 16.12.2019 транспорті послуги по доставці навчально-методичної літератури вартістю 23 264,64 грн., в той час як відповідач свого обов'язку з оплати наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим у нього виник борг перед позивачем у вказаній сумі.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором №37/2-2015 про закупівлю послуг з доставки навчально-методичної літератури від 16.12.2019 позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" 3% річних у розмірі 961,38 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 929,46 грн., нарахованих за період з 09.10.2020 по 23.02.2022.
У змісті позовної заяви Приватне підприємство "Ефект" вказує, що очікує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги у орієнтовному розмірі 15 000,00 грн., детальний розрахунок яких буде надано позивачем додатково.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 відкрито провадження у справі №910/12101/22; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено учасникам справи строки для подання заяв по суті спору.
28.11.2022 засобами поштового зв'язку від Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" надійшов відзив на позов, в якому відповідач вказує, що позивач свої договірні зобов'язання не виконав належним чином і не надав послуги в межах встановленого строку, а також не забезпечив надання необхідних накладних, реєстрів та звітів, які є підставою для проведення платежів органами державного казначейства України. Так, відповідач вказує, що в рамках дії спірного договору та до 31.12.2020 у нього були наявні кошти із відповідним цільовим призначенням для оплати наданих позивачем послуг, в той час як Приватне підприємство "Ефект" мало надати такі послуги до 20.12.2019. Однак у зв'язку з порушенням позивачем строків надання спірних послуг та ненаданням підтверджуючих документів для їх оплати у відповідний строк, кошти із відповідним цільовим призначенням були зараховані (повернуті) до загального фонду Державного бюджету України із закриттям відповідного бюджетного періоду. Крім того, Державна наукова установа "Інститут модернізації змісту освіти" вважає, що непроведення розрахунків за спірним договором сталось саме з вини Приватного підприємства "Ефект", а відтак відсутні правові підстави для застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Разом із відзивом на позов відповідачем було подано клопотання розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 призначено у справі №910/12101/22 судове засідання на 13.12.2022.
13.12.2022 через відділ діловодства суду від Приватного підприємства "Ефект" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що Договір №37/2-2015 про закупівлю послуг з доставки навчально-методичної літератури від 16.12.2019 не містить визначеної форми "Реєстру про фактичне виконання", надання якого є необхідною умовою для проведення розрахунків, в той час як 19.09.2020 Приватним підприємством "Ефект" було надіслано Державній науковій установі "Інститут модернізації змісту освіти" накладні, акт наданих послуг та рахунок, що є належним пакетом документів для проведення розрахунків. Також позивач звертає увагу, що відсутність коштів не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані послуги. У змісті відповіді на відзив позивач, посилаючись на негативні наслідки для всіх громадян України, спричинені військовою агресією Російської Федерації проти України, просить суд поновити йому строк для подання відзиву та прийняти його до розгляду.
Оскільки в судове засідання 13.12.2022 сторони, повідомлені про дату, час та місце судового засідання належним чином, явку своїх повноважних представників не забезпечили, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 відкладено судове засідання на 10.01.2023.
10.01.2023 через відділ діловодства суду від Приватного підприємства "Ефект" надійшла заява про покладення на Державну наукову установу "Інститут модернізації змісту освіти" відшкодування витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 25 400,00 грн., до якої було долучено докази понесення таких витрат та докази направлення такої заяви відповідачу.
В судове засідання 10.01.2023 з'явились представники сторін, надали пояснення по суті спору, за змістом яких представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, а представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в їх задоволенні.
Розглянувши клопотання позивача, викладене у відповіді на відзив, про поновлення строку на подання даної заяви, суд зазначає наступне.
Так, пунктом 6 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 у справі №910/12101/22 було встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву.
За інформацією із пошукової системи відстеження поштових відправлень на веб-сайті АТ "Укрпошта" вбачається, що примірник відзиву (потове відправлення №0303714204826) був вручений Приватному підприємству "Ефект" за адресою місцезнаходження 25.11.2022.
Отже, Приватне підприємство "Ефект" мало право подати до суду відповідь на відзив у строк до 30.11.2022 включно, однак позивачем відповідь на відзив було подано 13.12.2022, а отже ним пропущено встановлений строк.
Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 та вподальшому даний строк неодноразово продовжувався і станом на дату розгляду справи №910/12101/22 воєнний стан досі триває.
Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомі факти не потребують доказування тоді, коли вони визнані такими судом. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об'єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об'єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб'єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3946/16 та від 26.10.2021 у справі №922/3990/19).
Обставини повномасштабної військової агресії відносно України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, з боку Російської Федерації, а також зумовлені такими діями вторгнення, руйнування інфраструктури, зокрема, об'єктів енергетики, людські жертви, блокади, введення мобілізації та воєнного стану, є загальновідомими обставинами та не підлягають окремому доведенню.
Суд зазначає, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Таким чином, враховуючи систематичні обстріли Російської Федерацією впродовж останніх чотирьох місяців території України та її критичної інфраструктури, що має своїм наслідком систематичні планові або аварійні відключення світла, суд дійшов висновку про можливість визнати поважними причини пропуску строку на подання відповіді на відзив, у зв'язку з чим такий строк підлягає поновленню, а відповідь на відзив Приватного підприємства "Ефект" - прийняттю до розгляду.
У судовому засіданні 10.01.2023 судом було завершено розгляд справи №910/12101/22 по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
16.12.2019 між Приватним підприємством "Ефект" (виконавець) та Державною науковою установою "Інститут модернізації змісту освіти" (замовник) укладено Договір №37/2-2015 про закупівлю послуг з доставки навчально-методичної літератури (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовнику в повному обсязі послуги з доставки навчально-методичної літератури відповідно до цього договору та укладених додаткових договорів до цього договору, в яких зазначається назва, тираж (наклад) і ціна навчально-методичної літератури, а замовник - прийняти і оплатити зазначені послуги.
Згідно п. 1.2 Договору найменування послуги - перевезення доставка навчально-методичної літератури до управлінь (департаментів) освіти і науки обласних та Київської обласної адміністрацій та місця зберігання резервного фонду навчальної літератури (ДК 021:2015 60160000-7 - перевезення пошти автомобільним транспортом): Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Хмельницької, Чернівецької, Чернігівської, Волинської, Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Одеської, Рівненської, Сумської, Тернопільської областей, м. Києва. Обсяг послуг визначений відповідно до Плану доставки навчально-методичної літератури у 2019 році (додаток №1 до договору).
У пункті 3.1 Договору зазначено, що ціна цього договору згідно з кошторисом витрат на виконання послуг з доставки навчально-методичної літератури (додаток №3 до договору) становить 23 264,64 грн. з ПДВ.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що оплата за надані послуги здійснюється замовником на підставі акту наданих послуг та реєстру про фактичне виконання, накладних про отримання навчально-методичної літератури департаментами (управліннями) освіти і науки обласних і Київської міської адміністрацій, відповідно до укладених додаткових договорів (з обов'язковим зазначенням в накладних: одержувача, кількості, найменування навчально-методичної літератури, дати отримання), за умови надходження відповідних бюджетних коштів на його реєстраційний рахунок в органах Державної казначейської служби України.
Замовник не несе відповідальності перед виконавцем за несвоєчасну оплату наданих послуг у разі затримки фінансування з Державного бюджету України (п. 4.2 Договору).
За умовами п.п. 5.1, 5.2 Договору надання послуг здійснюється виконавцем за адресами, зазначеними у додатку №2 до цього договору, відповідно до рознарядки, наданої замовником після укладення додаткового договору. Строк надання послуг визначається додатковими договорами, передбаченими пунктом 1.1 цього договору, але в будь-якому випадку не пізніше 20.12.2019.
Відповідно п. 6.3.4 Договору після надання послуг виконавець надає фактичну рознарядку, акт наданих послуг разом із накладними, в яких обов'язково має бути зазначена інформація про одержувача, найменування навчально-методичної літератури, дата відвантаження, а також інформація про те, що одержувач отримав безкоштовно навчально-методичну літературу, тираж оплачений Міністерством освіти і науки України.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019 або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1 Договору).
16.12.2019 між Приватним підприємством "Ефект" (виконавець) та Державною науковою установою "Інститут модернізації змісту освіти" (замовник) укладено Додатковий договір №1 до Договору (надалі - Додатковий договір №1), у відповідності до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати послуги по доставці навчально-методичної літератури - навчально-методичний посібник "Методика реалізації Українського правопису в новій редакції у закладах загальної середньої освіти" (авт. Терещенко В.М., Панченков А.О.) тиражем 96 936 примірників (згідно додатку №1).
Згідно з пунктом 2.2.2 Додаткового договору №1 виконавець зобов'язався щомісячно направляти звіт до бухгалтерії замовника про доставку навчально-методичної літератури і датою отримання одержувачем.
Накладні про доставку навчально-методичної літератури до місця призначення повинні мати обов'язкову відмітку про те, що навчально-методична література безкоштовна (п. 2.2.3 Додаткового договору №1).
У пункті 3.1 Додаткового договору №1 вказано, що передбачені додатковим договором послуги по доставці навчально-методичної літератури виконуються у термін з 16.12.2019 по 20.12.2019.
Термін дії угоди - до 31.12.2019 (п. 3.2 Додаткового договору №1).
За доставку навчально-методичної літератури замовник перераховує виконавцю 23 264,64 грн., в тому числі ПДВ (п. 4.2 Додаткового договору №1).
Пунктом 4.3 Додаткового договору №1 передбачено, що вартість недопоставленої навчально-методичної літератури відшкодовується за рахунок виконавця. Розрахунок здійснюється після одержання звітних документів від виконавця згідно п. 2.2.2 та акту здачі-прийомки протягом трьох днів.
16.12.2019 на виконання Договору Державною науковою установою "Інститут модернізації змісту освіти" було передано Приватному підприємству "Ефект" 96 936 штук навчально-методичного посібника "Методика реалізації Українського правопису в новій редакції у закладах загальної середньої освіти" (авт. Терещенко В.М., Панченков А.О.), що підтверджується складеною сторонами накладною №27/9.1 від 16.12.2019.
Приватним підприємством "Ефект" на виконання своїх зобов'язань за Договором 16.12.2019 було доставлено:
- Комунальному підприємству "Науково-виробнича комерційна фірма "П'ять" 7 660 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/1Він/10 від 16.12.2019;
- Волинському підприємству по торгівлі та постачанню Міністерства освіти і науки 2 372 штуки примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/2Вол/10 від 16.12.2019;
- Обласній книжковій базі ТОВ "Дніпрокнига" 9 120 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/3Дні/10 від 16.12.2019;
- ПП "Облбібколектор" 6 315 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/5Жит/10 від 16.12.2019;
- Закарпатському Інституту післядипломної педагогічної освіти 5 600 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/6Зак/11 від 16.12.2019;
- ДП "Об'єднання по торгівлі та постачанню Міністерства освіти і науки України" 5 645 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/7Зап/10 від 16.12.2019;
- Івано-Франківському державному підприємству по торгівлі Міністерства освіти і науки України 7 140 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/8Іва/10 від 16.12.2019;
- КЗ КОР "Сервісно-ресурсний центр" (обласний книжковий склад) 5 513 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/9Киї/10 від 16.12.2016;
- Ресурсному центру 8 946 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/12Льв/10 від 16.12.2019;
- ПП "Одесакнига" 8 681 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/14Оде/10 від 16.12.2019;
- ДП "Волинське підприємство по торгівлі та постачанню Міністерства освіти і науки України" 4 982 штуки примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/16Рів/10 від 16.12.2019;
- Книжковій базі 4 665 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/17Сум/10 від 16.12.2019;
- ДП "Об'єднання по торгівлі та постачанню" Міністерства освіти і науки України 4 148 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/18Тер/10 від 16.12.2019;
- КЗ "Центр організаційно-господарського забезпечення закладів освіти" 6 614 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/21Хме/10 від 16.12.2019;
- КП "Облбіблоколектор" 2 700 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/23Чер/10 від 16.12.2019;
- КЗ "Цент матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітніх закладів" 2 240 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/24Ч-ів/10 від 16.12.2019;
- Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації 4 545 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/25м.Київ/10 від 16.12.2019;
- Резервному фонду навчальної літератури 50 штук примірників відповідного посібника, що підтверджується накладною №326-А/27Рез/10 від 16.12.2019.
Листом вих. №22.1/10-4564 від 21.12.2019 Державна наукова установа "Інститут модернізації змісту освіти" звернулась до Приватного підприємства "Ефект", в якому вказувала, що станом на 21.12.2019 позивачем не надано комплектів документів, які підтверджують отримання навчально-методичної літератури обласними книжковими базами, що унеможливлює оплату послуг.
Листом вих. №22.1/10-278 від 04.02.2020 Державна наукова установа "Інститут модернізації змісту освіти" звернулась до Приватного підприємства "Ефект", в якому відповідач просив позивача терміново надати відповідні фактичні рознарядки, акти наданих послуг разом із накладними про отримання навчально-методичної літератури органами управління освітою обласних та Київської міської держадміністрацій, а також виправити помилки в раніше направлених документах.
06.02.2020 сторонами було складено акт прийому-передачі документів від Приватного підприємства "Ефект" Державній науковій установі "Інститут модернізації змісту освіти" за договорами №37/1-2019 від 09.12.2019 та №37/2-2019 від 16.12.2019, у відповідності до якого позивачем було передано, а відповідачем прийнято частину із наведених накладних, а 25.02.2020 сторонами було складено ще один акт прийому-передачі документів, за яким позивачем було передано, а відповідачем прийнято іншу частину із наведених накладних.
Листом вих. №173 від 19.08.2020 Приватним підприємством "Ефект" було надіслано Державній науковій установі "Інститут модернізації змісту освіти" повторно акт звірки взаємних розрахунків, акти надання послуг №546 та №508, рахунки на оплату №278 та 257, що підтверджується описом вкладення у лист та конвертом, в якому дані документи повернулись позивачу у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Листом вих. №184 від 19.09.2020 Приватним підприємством "Ефект" в чергове було надіслано Державній науковій установі "Інститут модернізації змісту освіти" акт звірки взаємних розрахунків, акти надання послуг №546 та №508, рахунки на оплату №278 та 257, акти прийому-передачі накладних, накладні, що підтверджується описом вкладення у лист, накладною відділення поштового зв'язку та фіскальним чеком. Однак, даний лист із доданими до нього документами повернувся позивачу у зв'язку з закінченням терміну зберігання, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного конверту.
Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями Приватного підприємства "Ефект" про невиконання Державною науковою установою "Інститут модернізації змісту освіти" свого зобов'язання з оплати наданих позивачем згідно Договору послуг з доставки посібників, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача боргу у розмірі 23 264,64 грн., 3% річних у розмірі 961,38 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 929,46 грн.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм Глави 65 Цивільного кодексу України, ст. 316 Господарського кодексу України та Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Частиною 1 статті 316 Господарського кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Аналогічні приписи викладені у ст. 929 Цивільного кодексу України.
Так, за умовами Договору та Додаткового договору №1 позивач взяв на себе зобов'язання доставити 96 936 примірників навчально-методичного посібника "Методика реалізації Українського правопису в новій редакції у закладах загальної середньої освіти" (авт. Терещенко В.М., Панченков А.О.) вказаним відповідачем одержувачам.
На підтвердження виконання своїх зобов'язань за Договором позивачем долучено до позовної заяви накладні №326-А/1Він/10 від 16.12.2019, №326-А/2Вол/10 від 16.12.2019, №326-А/3Дні/10 від 16.12.2019, №326-А/5Жит/10 від 16.12.2019, №326-А/6Зак/11 від 16.12.2019, №326-А/7Зап/10 від 16.12.2019, №326-А/8Іва/10 від 16.12.2019, №326-А/9Киї/10 від 16.12.2016, №326-А/12Льв/10 від 16.12.2019, №326-А/14Оде/10 від 16.12.2019, №326-А/16Рів/10 від 16.12.2019, №326-А/17Сум/10 від 16.12.2019, №326-А/18Тер/10 від 16.12.2019, №326-А/21Хме/10 від 16.12.2019, №326-А/23Чер/10 від 16.12.2019, №326-А/24Ч-ів/10 від 16.12.2019, №326-А/25м.Київ/10 від 16.12.2019, №326-А/27Рез/10 від 16.12.2019.
Вказані накладні підписані представниками одержувачів вантажу (посібників) без зауважень. Деякі із накладних також скріплені печаткою одержувачів.
В свою чергу, Державна наукова установа "Інститут модернізації змісту освіти" не заперечувала, в тому числі у відзиві, факту доставки позивачем вказаним нею одержувачам відповідних посібників, а лише посилалась на ненадання Приватним підприємством "Ефект" документів для проведення розрахунків.
Частиною 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Отже, наведеними накладними підтверджується факт доставки на замовлення відповідача вантажу (посібників) одержувачам, а відтак і виконання Приватним підприємством "Ефект" своїх зобов'язань за Договором та Додатковим договором №1 в цій частині.
Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
У пункті 4.2 Додаткового договору №1 сторонами було погоджено, що за доставку навчально-методичної літератури замовник перераховує виконавцю 23 264,64 грн., в тому числі ПДВ.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 4.3 Додаткового договору №1 передбачено, що розрахунок здійснюється після одержання звітних документів від виконавця згідно п. 2.2.2 та акту здачі-прийомки протягом трьох днів.
Натомість у п. 2.2.2 Додаткового договору №1 зазначено, що виконавець зобов'язався щомісячно направляти звіт до бухгалтерії замовника про доставку навчально-методичної літератури і датою отримання одержувачем.
За умовами п. 6.3.4 Договору після надання послуг виконавець надає фактичну рознарядку, акт наданих послуг разом із накладними, в яких обов'язково має бути зазначена інформація про одержувача, найменування навчально-методичної літератури, дата відвантаження, а також інформація про те, що одержувач отримав безкоштовно навчально-методичну літературу, тираж оплачений Міністерством освіти і науки України.
Відповідач стверджує, що позивачем не було передано Державній науковій установі "Інститут модернізації змісту освіти" всіх необхідних документів для проведення оплати наданих Приватним підприємством "Ефект" послуг.
Водночас, в матеріалах справи №910/12101/22 наявні акти від 06.02.2020 та від 25.02.2020 прийому-передачі документів від Приватного підприємства "Ефект" Державній науковій установі "Інститут модернізації змісту освіти" за договорами №37/1-2019 від 09.12.2019 та №37/2-2019 від 16.12.2019, у відповідності до якого позивачем було передано, а відповідачем прийнято спірні накладні.
Окрім того, із листів вих. №173 від 19.08.2020 та вих. №184 від 19.09.2020 вбачається, що Приватним підприємством "Ефект" повторно направлялись дані накладні Державній науковій установі "Інститут модернізації змісту освіти", а також ініціювалось питання складення сторонами актів надання послуг за наслідками господарських операцій із доставки за замовленням відповідача вантажу одержувачам.
Зважаючи на наявність інших доказів виконання Приватним підприємством "Ефект" свого обов'язку з доставки вантажу одержувачам, то сам факт відсутності підписаних сторонами актів надання послуг не є визначальним для висновку про ненадання позивачем послуг.
Натомість, неотримання Державною науковою установою "Інститут модернізації змісту освіти" листів позивача вих. №173 від 19.08.2020 та вих. №184 від 19.09.2020, у зв'язку з чим останні повернулись Приватному підприємству "Ефект" з поміткою у довідці відділення поштового зв'язку "за закінченням встановленого терміну зберігання" є наслідками волевої поведінки відповідача у формі бездіяльності щодо їх належного отримання, а тому не може слугувати підставою для висновку про ненастання у відповідача обов'язку з оплати наданих послуг.
Щодо тверджень Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" про ненадання Приватним підприємством "Ефект" необхідних для здійснення розрахунків документів, то, по-перше, судом враховано, що ні Договір, ні Додатковий договір №1 не містять умов, які б визначали форми (шаблони) звітів та/або фактичних рознарядок. Відтак, такими звітами та/або рознарядками можуть вважатись накладні, оскільки останні підтверджують обставини доставки певної кількості примірників посібника певному одержувачу, а також в них зазначена дата виконання такої господарської операції - 16.12.2019.
По-друге, ні у листі вих. №22.1/10-4564 від 21.12.2019, ні у листі вих. №22.1/10-278 від 04.02.2020 Державна наукова установа "Інститут модернізації змісту освіти" не вимагала подання Приватним підприємством "Ефект" будь-яких звітів, а лише вказувала про необхідність надання позивачем фактичних рознарядок, актів наданих послуг із накладними про отримання навчально-методичної літератури.
Позивачем направлялись відповідачу накладні та акти наданих послуг, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Більше того, представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що всі необхідні документи були одержані Державною науковою установою "Інститут модернізації змісту освіти" в серпні 2020 року.
Зважаючи на те, що фактично Приватним підприємством "Ефект" було виконано перевезення для відповідача, то сам факт несвоєчасного подання Державній науковій установі "Інститут модернізації змісту освіти" підтверджуючих документів не може звільняти замовника від обов'язку сплатити за такі послуги.
Отже, відповідно п. 4.3 Додаткового договору №1 Державна наукова установа "Інститут модернізації змісту освіти" повинна була оплатити надані Приватним підприємством "Ефект" послуги з перевезення вантажів протягом 3 днів з дати одержання документів від позивача.
Як вбачається із відзиву відповідача та пояснень його представника, оскільки позивач повинен був виконати перевезення та надати Державній науковій установі "Інститут модернізації змісту освіти" підтверджуючі документи у грудні 2019 року, проте фактично надав такі документи лише після завершення бюджетного періоду, то бюджетні кошти із цільовим призначенням для оплати таких послуг були повернуті до Державного бюджету України, у зв'язку з чим відповідач не здійснив оплати послуг перевезення після одержання в серпні 2020 року необхідних документів.
Згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За таких обставин, факт відсутності бюджетного фінансування в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати отриманих послуг, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання.
Суд зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, яке мало місце після виконання виконавцем своїх зобов'язань за Договором, про що, зазначав, Верховний Суд України в своїй постанові від 15.05.2012 у справі №11/446, а також Європейський суд з прав людини у рішеннях "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та "Бакалов проти України".
Тобто, не передання виконавцем замовнику передбачених Договором документів на підтвердження фактично виконаних ним послуг перевезення вантажів не нівелює обов'язку замовника оплатити такі послуги (навіть у разі значного прострочення), а лише відтерміновує початок перебігу строку для такої оплати.
Матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано доказів сплати на користь позивача суми коштів у розмірі 23 264,64 грн. в якості повної оплати наданих згідно Договору послуг після передачі Приватним підприємством "Ефект" документів Державній науковій установі "Інститут модернізації змісту освіти".
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись наведеними положеннями господарського процесуального закону, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність у Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" перед позивачем боргу з оплати наданих послуг у розмірі 23 264,64 грн.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Доказів сплати відповідачем коштів у розмірі 23 264,64 грн. станом на дату розгляду даної справи відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, наявність та розмір заборгованості Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги Приватного підприємства "Ефект" підлягають задоволенню повністю, а з відповідача підлягає стягненню борг у розмірі 23 264,64 грн.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" 3% річних у розмірі 961,38 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 929,46 грн., нарахованих за період з 09.10.2020 по 23.02.2022.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого грошового зобов'язання з оплати одержаних послуг не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Державна наукова установа "Інститут модернізації змісту освіти" не навела обставин, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому, як зазначено судом, ненадання позивачем відповідачу документів на підтвердження виконання ним своїх обов'язків за Договором не слугувало підставою для припинення у відповідача обов'язку з оплати таких послуг, а лише відтермінувало строк їх оплати, відтак до передання таких документів у Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" не було прострочення виконання грошових зобов'язань.
Однак, зважаючи на передання позивачем відповідачу таких документів у серпні 2020 року та визначений п. 4.3 Додаткового договору №1 строк оплати, то Державна наукова установа "Інститут модернізації змісту освіти" у період з 09.10.2020 по 23.02.2022 (період, за який позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати) є такою, що прострочила виконання своїх зобов'язань.
В свою чергу, відсутність у відповідача станом на дату настання у останнього обов'язку з оплати таких послуг бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" з врахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування, та зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог в частині вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" 3% річних у розмірі 961,38 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 929,46 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У справі, що розглядається сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в їх заявах по суті спору не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду.
Таким чином, позовні вимоги Приватного підприємства "Ефект" підлягають задоволенню в повному обсязі, а з Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" підлягає стягненню сума боргу у розмірі 23 264,64 грн., 3% річних у розмірі 961,38 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3 929,46 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача з огляду на задоволення позову повністю.
Щодо розподілу витрат Приватного підприємства "Ефект" на професійну правничу допомогу.
Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У змісті позовної заяви Приватне підприємство "Ефект" вказує, що очікує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги у орієнтовному розмірі 15 000,00 грн., детальний розрахунок яких буде надано позивачем додатково.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
10.01.2023 Приватним підприємством "Ефект" було подано до суду заяву, в якій позивач просив стягнути з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 400,00 грн., на підтвердження понесення яких позивачем до заяви долучено акти приймання-передачі наданих послуг.
Представництво інтересів Приватного підприємства "Ефект" в межах справи №910/12101/22 здійснювалось адвокатом Тихоновим Володимиром Володимировичем (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №000560 від 28.12.2018) на підставі ордеру серії АІ №1197103 від 15.02.2022 та Договору №02092020 про надання правничої допомоги від 02.09.2020.
Пунктом 6 Договору №02092020 про надання правничої допомоги від 02.09.2020 передбачено, що ціна договору складається з вартості всіх послуг за договором, відповідно до доручень клієнта, що підтверджується підписаними актами наданих послуг, які базуються на узгодженій сторонами вартості послуг (додаток №1 до договору), згідно кожного окремого доручення клієнта.
У Додатку №1 від 02.09.2020 сторонами погоджено вартість послуг.
Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до актів приймання-передачі наданих послуг адвокатом Тихоновим Володимиром Володимировичем було надано Приватному підприємству "Ефект" наступні послуги:
- згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 02.12.2021 з підготовки та надсилання листа вартістю 1 200,00 грн.;
- згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 18.07.2022 з складення позовної заяви та підготовки додатків до неї вартістю 16 000,00 грн.;
- згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 10.12.2022 із складення відповіді на відзив вартістю 7 200,00 грн.;
- згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 13.12.2022 із участі адвоката в судовому засіданні вартістю 1 000,00 грн.
Приватним підприємством "Ефект" було прийнято виконані адвокатом Тихоновим Володимиром Володимировичем роботи (послуги) за вказаними актами без зауважень.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України) з огляду на наступне.
По-перше, в ухвалі Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 судом було надано оцінку складності справи №910/12101/22 та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, оскільки ціна спору у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також з урахуванням характеру спірних правовідносин та предмету доказування, які вказують на незначну складність даної справи.
Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості з оплати за надані послуги перевезення, в той час як відповідачем не заперечувався факт виконання позивачем послуг. Тобто, фактично спір зводився до вирішення питання із чиєї вини (позивача чи відповідача) було прострочено оплату робіт.
При цьому, зважаючи на незначну складність даної справи, для захисту порушених прав Приватного підприємства "Ефект" була відсутньою необхідність у витраті адвокатом 20 годин часу для написання позову та підготовки додатків до нього. Така витрата адвокатом часу для надання позивачу послуг правової допомоги в межах даної справи не може вважатись є розумною та виправданою.
По-друге, строк оплати наданих позивачем послуг визначений умовами Договору та Додаткового договору №1, а відтак захист прав Приватного підприємства "Ефект" не потребував досудового врегулювання спору, у зв'язку з чим понесення позивачем витрат у розмірі 1 200,00 грн. на оплату послуг адвоката із підготовки та надсилання листа не може вважатись неминучою та необхідною правовою допомогою для захисту прав Приватного підприємства "Ефект".
По-третє, заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат - 25 400,00 грн. значно перевищує орієнтовний розрахунок судових витрат (вказаний у змісті позовної заяви) - 15 000,00 грн.
Частиною 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Судом враховано, що станом на дату подання до суду даної позовної заяви позивач міг та повинен був знати, що вказана у позовної заяви сума судових витрат на оплату професійної правничої допомоги (15 000,00 грн.) є нижчою ніж вже була фактично понесена позивачем (1 200,00 грн. за лист + 16 000,00 грн. за складення позову = 17 200,00 грн.), а відтак Приватне підприємство "Ефект" могло та повинне було передбачити, що ним буде понесено значно більшу суму судових витрат, ніж вказана у попередньому (орієнтовному) розрахунку.
Окрім того, суд не можна визнати також і співмірним розмір витрат на оплату послуг адвоката в межах даної справи - 25 400,00 грн. із ціною позову - 28 155,48 грн. (вартість послуг адвоката становить більше 90% по відношенню до ціни позову).
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування судові витрати на правову допомогу у загальному розмірі 25 400,00 грн. не відповідають критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмету спору у даній справі, яка, зокрема, розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, тобто, є незначної складності та суть спору в даній справі зводилась до стягнення боргу, наявність якого не заперечувалась відповідачем, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача відшкодування витрат позивача на правову допомогу у розмірі 7 500,00 грн.
Керуючись статтями 13, 74, 79, 86, 124, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Приватного підприємства "Ефект" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 36; ідентифікаційний код 39736985) на користь Приватного підприємства "Ефект" (07543, Київська обл., м. Березань, вул. Березанський шлях, буд. 42; ідентифікаційний код 30334673) борг у розмірі 23 264 (двадцять три тисячі двісті шістдесят чотири) грн. 64 коп., 3% річних у розмірі 961 (дев'ятсот шістдесят одну) грн. 38 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 929 (три тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 46 коп., судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 06.02.2023.
Суддя Р.В. Бойко