ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.01.2023Справа № 910/9007/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Зайченко О.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-Новий Розділ"
до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про стягнення 705 286,83 грн
Представники сторін:
від позивача: Григорчук І.О.,
від відповідача: Ільмухіна Т.Ф.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-Новий Розділ" до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 705 286,83 грн, обґрунтований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з повернення надмірно сплачених коштів за договором постачання природного газу № 6253/1748-ТЕ-21/ПТ.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 відкрито провадження по справі № 910/9007/22 вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
07.10.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позов з вимогою про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 постановлено справу № 910/9007/22 розглядати в судовому засіданні з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи призначити на 23.11.2022.
27.10.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
02.11.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло заперечення.
В судове засідання 23.11.2022 з'явилися представники сторін.
Представник позивача подав клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме, належним чином засвідчену копію договору, укладеного між АТ "НАК "Нафтогаз України" та ПП "Гарант Енерго М" на виконання постанови КМУ від 10.10.2018 № 834 «Про покладення спеціального обов'язку для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу».
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання позивача про витребування доказів задовольнити, витребувати у відповідача докази, відкласти судове засідання на 07.12.2022.
07.12.2022 до суду від відповідача надійшли документи на виконання вимог суду.
В судове засідання 07.12.2022 з'явилися представники сторін.
В судовому засіданні 07.12.2022 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву на 11.01.2023.
08.12.2022 до суду від відповідача надійшли заперечення.
Ухвалою суду від 12.12.2022 заперечення повернуто відповідачу без розгляду.
11.01.2023 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення.
В судовому засіданні 11.01.2023 представник позивача надав письмові пояснення, підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 11.01.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
11.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія-Новий Розділ" (споживач) та Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) було укладено Договір постачання природного газу №6253/1718-ТЕ-21/ПТ (надалі також - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, в споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1).
До вказаного Договору сторонами укладено рід додаткових угод, а саме: № 1 від 15.01.2018, № 2 від 10.04.2018, № 3 від 12.06.2018, № 4 від 12.06.2018.
Згідно з пунктами 1.2, 1.3 Договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1 цього Договору, споживач визначає самостійно.
Як встановлено в п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 12.06.2018, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 р. по 31 березня 2018 р. (включно) природний газ обсягом 26255,496 тис.куб.метрів; постачальник передає споживачу з 01 квітня 2018 р. по 31 травня 2018 р. (включно) природний газ обсягом 4194,344 тис.куб.метрів; постачальник передає споживачу з 01 червня 2018 р. по 31 липня 2018 р. (включно) природний газ обсягом до 9600,000 тис.куб.метрів.
Ціна за 1000 куб.м газу на дату укладання договору становить 4942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.
Пунктом 6.1. Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 15.01.2018 встановлено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету,ю затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Відповідно до п. 7.2. Договору споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором.
За приписами п. 6.3 Договору, оплата за природний газ здійснюється таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника даного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання";
2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності за цим договором;
5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
Згідно з п. 3.7 Договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання оформлюється актом приймання-передачі.
Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці. (п. 3.10 Договору)
Відповідно до п. 12.1 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 12.06.2018, Договір наьирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в часті реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.04.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що позивач розрахувався за спожитий природний газ по Договору в повному обсязі.
При цьому, частина оплати за поставлений газ здійснювалася на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій» і основна частина оплати здійснювалася на підставі Постанови Кабінету України від 18.06.2014 № 217, якою затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Між позивачем та відповідачем було проведено звірку розрахунків і складено Акт, відповідно до якого станом на 31.12.2018 сальдо на користь позивача по Договору № 6253/1718-ТЕ-21/ПТ становить 705 286,83 грн, тобто наявна передоплата позивачем за природний газ у розмірі 705 286,83 грн.
На підтвердження проведення оплати/передоплати в сумі 705 286,83 грн за Договором № 6253/1718-ТЕ-21/ПТ позивач надав копії банківських виписок за жовтень 2018 року на загальну суму 382 708,64 грн, за листопад 2018 року на загальну суму 315 259,20 грн, за грудень 2018 року на загальну суму 7318,99 грн.
Оскільки обов'язок з повернення надмірно сплачених коштів за Договором у розмірі 705 286,83 грн відповідач не виконав, незважаючи на направлення позивачем претензії, останній звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, зокрема, таке:
- виконання умов Договору ним було передано позивачу газ на загальну суму 194 397 604,66 грн, який розрахувався за нього на загальну суму 53 126 687,89 грн., чим спростовується вказана позивачем переплата за Договором;
- між постачальником та споживачем спільні протокольні рішення підписано не було, додаткові угоди, крім №№ 1,2,3,4, укладено не було, а відтак правові підстави стверджувати, що між сторонами встановлювався інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків вартості отриманого товару відсутні. Порядок від 18.06.2014 № 217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі;
- позивач не надав належного доказу надсилання претензії позивачу (відсутній опис вкладення у цінний лист);
- акт звірки розрахунків не є первинним бухгалтерським документом та не підтверджує заявлену до стягнення суму, в тому числі в сукупності з іншими доказами.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Внаслідок укладення Договору постачання природного газу № 6253/1718-ТЕ-21/ПТ від 11.10.2017 між сторонами, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
З матеріалів справи судом встановлено та визнається сторонами, що на виконання умов Договору у період з жовтня 2017 року по липень 2018 року відповідач передав, а позивач прийняв природний газ загальною вартістю 194 397 604,66 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017, 30.11.2017, 31.12.2017, 31.01.2018, 28.02.2018, № 31.03.2018, 30.04.2018, № 31.05.2018, 30.06.2018, 31.07.2018.
Позивач в свою чергу на виконання своїх зобов'язань, згідно з поданими доказами та поясненнями сторін, сплатив за Договором 62 576 936,52 грн (оплати з лютого 2018 року по жовтень 2018), що включає в себе вказану позивачем суму переплати 705 286,83 грн.
Зазначеним вище спростовуються твердження позивача про наявність у нього будь-якої переплати за Договором.
При цьому, як на доказ наявності переплати у розмірі 705 286,83 грн позивач посилається на акт звіряння розрахунків за договором №6253/1718-ТЕ-21/ПТ від 28.02.2019.
Суд наголошує на тому, що акт звірки розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств і має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку господарських операцій обома сторонами правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Така ж позиція відображена в постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
При цьому суд звертає увагу, що не вбачається можливим ідентифікувати осіб, які підписали цей акт від імені НАК "Нафтогаз України", оскільки акт звіряння розрахунків від 28.02.2019 не містить їх ПІБ, а наявні лише два підписи та зазначено підписантів - «Керівник» та «Заступник головного бухгалтера».
За наведених вище обставин недоліків акта та первинних бухгалтерських і платіжних документів, що підтверджують зворотнє, суд не приймає зазначений акт в якості належного доказу наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-Новий Розділ" переплати за Договором у розмірі 705 286,83 грн.
Поряд з наведеним позивач посилається (у відповіді на відзив та поясненнях) на те, що ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 07.06.2018 у справі № 760/14539/18 накладено арешт на майно, належне Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» як на єдиний майновий комплекс, зобов'язано Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів забезпечити реєстрацію прав управління та інших речових прав, що виникатимуть на підставі ухвали слідчого судді про передачу Національному агентству в управління майна, на яке накладено арешт, а 24.09.2018 АРМА уклало з управителем - Приватним підприємством «Гарант Енерго М» договір про управління (майном) активами, належним ТОВ «Енергія-Новий Розділ».
За твердженнями позивача, на виконання постанови КМУ від 10.10.2018 № 834 «Про покладення спеціального обов'язку для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» відповідач укладав договори з Приватним підприємством «Гарант Енерго М», внаслідок чого НАК "Нафтогаз України" було передано управителю борги за спожитий природний газ, в тому числі заборгованість ТОВ «Енергія-Новий Розділ» за Договором постачання природного газу № 6253/1718-ТЕ-21/ПТ від 11.10.2017 у сумі 132 525 954,97 грн.
Враховуючи викладене, позивач вказує, що він взяті за Договором № 6253/1718-ТЕ-21/ПТ від 11.10.2017 на себе зобов'язання в частині проведення з НАК «Нафтогаз України» розрахунків по оплаті переданого природного газу на загальну суму 194 397 604,66 грн станом жовтень 2018 року виконав в повному обсязі і належним чином, (враховуючи оплату 61 871 649,49 грн і передану управителю ПП «Гарант Енерго М» суму боргу 132 525 954,97 грн), а тому проведена в період з 17.10.2018 по 31.12.2018 на рахунок НАК «Нафтогаз України» оплата на загальну суму 705 286,83 грн. як розподіл коштів на виконання Постанови КМУ від 18.06.2014 № 217 по Договору № 6253/1718-ТЕ-21/ПТ від 11.10.2017 є надмірно сплаченими ТОВ «Енергія-Новий Розділ» коштами по Договору, які підлягають поверненню товариству.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд зазначає, що в обґрунтування згаданих доводів, які зводяться до переведення боргу ТОВ «Енергія-Новий Розділ» перед відповідачем до ПП «Гарант Енерго М», позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, з яких суд міг би однозначно та достеменно встановити відсутність у позивача заборгованості перед відповідачем за Договором та наявність спірної суми переплати. Натомість, зі змісту Постанови КМУ від 10.10.2018 № 834 «Про затвердження Положення про покладення спеціального обов'язку для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» та наданих АТ "НАК "Нафтогаз України" договорів на постачання природного газу з ПП «Гарант Енерго М» від 22.10.2018 указаних обставин не вбачається.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
Отже, зважаючи на викладене вище, суд зазначає, що у даному випадку позивачем не доведено перед судом стверджувальної ним обставини щодо наявності у нього переплати за Договором у розмірі 705 286,83 грн.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі у зв'язку з їх недоведеністю.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 06.02.2023
Суддя Т. Ю. Трофименко