Номер провадження: 11-кп/813/756/23
Справа № 500/3815/13-к
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.02.2023 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Одеського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року, відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Стара Некрасівка Ізмаїльського району Одеської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засудженого вироком Ізмаїльського міського суду Одеської області від 10 липня 2013 року за ч.2 ст.289 ст.71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років один місяць без конфіскації майна,
Обставини, встановлені ухвалою суду першої інстанції.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 липня 2013 року у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 просить ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання призначеного за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 липня 2013 року у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку на підставі п.3 ч.1 ст.80 КК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги адвокат зазначив, що за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 липня 2013 року ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст.289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років, а тому відносно нього можуть бути застосовані положення п.3 ч.1 ст.80 КК України, що визначають можливість звільнення від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом п'яти років.
Вказує, що умовою звільнення особи від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку є саме зміст покарання призначеного за нове кримінальне правопорушення, а не зміст остаточного покарання за сукупністю вироків, а тому висновок суду про те, що при вирішенні питання про строк давності виконання обвинувального вироку слід виходити з покарання остаточно призначеного вироком в цілому, є помилковим.
Крім того висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 ухилявся від відбування покарання у зв'язку із чим наявні підстави для зупинення перебігу давності виконання вироку не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_7 у період з 12 серпня 2013 року по теперішній час нових кримінальних правопорушень не вчиняв, від відбування покарання не ухилявся.
Також захисник звертає увагу, що ОСОБА_7 під час кримінального провадження належним чином дотримувався умов запобіжного заходу, що був застосований до нього, самостійно прибув до суду за повісткою, відшкодував потерпілому заподіяну шкоду. Саме призначення судом покарання справило на ОСОБА_7 достатній вплив для його повного юридичного та соціально-психологічного виправлення, а тому відбування ним покарання вже не сприятиме виправленню особи та досягненню інших цілей покарання.
Мотиви суду.
У зв'язку із тим, що учасники провадження заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст.406 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями ст.370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання суду апеляційної інстанції ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року в повній мірі відповідає наведеним вимогам процесуального законодавства, оскільки висновки суду ґрунтуються на вимогах Кримінального кодексу України, а також відповідають обставинам, що встановлені в ході судового розгляду. При цьому місцевим судом наведені детальні мотиви прийняття саме такого рішення та неврахування доводів клопотання адвоката ОСОБА_8 .
Надаючи оцінку доводам захисника, щодо помилковості висновків суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
Щодо можливості застосування відносно засудженого ОСОБА_7 відповідних положень ч.1 ст.80 КК України.
Згідно з ч.1,2 ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст.5 Кримінально-виконавчого кодексу України, одним із принципів кримінально-виконавчого законодавства є принцип невідворотності виконання і відбування покарань.
Тобто у разі засудження особи до відповідного покарання, держава покладає на себе обов'язок щодо забезпечення виконання даного покарання.
Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв'язку із чим законодавчо встановлюються строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.
Такі строки визначені ч.1 ст.80 КК України, яка передбачає, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:
1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі;
3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
В той же час перебіг зазначених строків може зупинятися чи перериватися в залежності від поведінки засудженої особи.
Згідно з ч.3 ст.80 КПК України перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.
Також частиною 4 ст.80 КПК України визначено, що перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_7 засуджено вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 липня 2013 року за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України та йому призначене покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років без конфіскації майна. Відповідно до ст.71 КК України, до покарання ОСОБА_7 частково приєднано невідбуте покарання за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 жовтня 2010 року, за яким він засуджений за ч.2 ст.185, ст.71 КК України, один місяць позбавлення волі та остаточно визначене покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років один місяць без конфіскації майна.
За твердженням сторони захисту до ОСОБА_7 необхідне застосування положень п.3 ч.1 ст.80 КПК України, оскільки вироком Ізмаїльського міськрайонного суду м.Одеси від 10 липня 2013 року його засуджено за вчинення тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не погоджується із такими доводами захисника.
Виходячи із системного аналізу положень Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України процес «засудження» особи полягає в наданні діянню, яке вчинене особою, кримінально-правової оцінки. За результатами такої оцінки, у разі встановлення, що особою вчинено кримінальне правопорушення до особи застосовуються відповідні заходи примусу - покарання.
Порядок призначення покарання визначений Розділом ХІ Кримінального кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання:
1)у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2)відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3)враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з частиною 4 вказаної статті більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, може бути призначене за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу.
Таким чином правовим наслідком застосування положень ст.70-71 КК України є призначення за вчинене кримінальне правопорушення більш суворого покарання. Виходячи із наведеного, застосування ст.70-71 КК України є невід'ємним елементом процесу призначення покарання і як наслідок засудження особи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.80 КК України умовою застосування вказаної норми є засудження особи до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також засудження до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин.
Отже, виходячи зі змісту ч.4 ст.65 КК України та ч.1 ст.80 КК України для визначення покарання, яке слід враховувати при визначенні норми, яка підлягає застосуванню, слід враховувати саме «остаточне покарання», що призначене особі із урахуванням положень ст.70-71 КК України.
Враховуючи, що вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 липня 2013 року за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України ОСОБА_7 із застосуванням положень ст.71 КК України призначене покарання у виді позбавленні волі на строк п'ять років один місяць без конфіскації майна, саме цей розмір покарання має враховуватися при визначенні положень ст.80 КК України, що підлягають застосуванню.
За наведених обставин, як вірно встановив суд першої інстанції, враховуючи, що ОСОБА_7 засуджено за вчинення тяжкого злочину, та із застосуванням ст.71 КК України призначено покарання більше п'яти років, до нього підлягають застосуванню положення п.4 частини 1 ст.80 КК України, відповідно до яких ОСОБА_7 може бути звільнений від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом десяти років.
Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області відносно ОСОБА_7 набрав законної сили 12 серпня 2013 року, а тому кінцевим строком давності його виконання є 12 серпня 2023 року. Враховуючи, що засудженого ОСОБА_7 затримано 06 березня 2022 року, він не підлягає звільненню від відбування покарання на підставі ст.80 КК України.
Щодо ухилення ОСОБА_7 від виконання вироку.
Крім того, на думку суду апеляційної інстанції обґрунтованими є і висновки місцевого суду про наявність підстав для зупинення перебігу строку давності виконання вироку.
Так, сторона захисту, як в своєму клопотанні про звільнення від відбування покарання, так і в апеляційній скарзі стверджує, що ОСОБА_7 у період з 12 серпня 2013 року по теперішній час нових кримінальних правопорушень не вчиняв, від відбування покарання не ухилявся.
Разом із цим, зазначені твердження не відповідають фактичним обставинам справи, які навпаки свідчать про те, що ОСОБА_7 ухилявся від відбування покарання.
Зокрема судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 будучи обізнаним про існування щодо нього вироку суду з 2013 року змінив своє місце проживання, не зареєстрував нове місце проживання та не повідомляв жодних осіб в тому числі і родичів про своє місцезнаходження.
Наведені обставини підтверджуються наступним.
Як вбачається зі змісту вироку Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 липня 2013 року ОСОБА_7 повідомив суд, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
13 серпня 2013 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області винесено розпорядження про виконання вироку щодо ОСОБА_7 , що набрав законної сили та надіслано його разом із копією вироку до відповідного органу на який покладено обов'язок його виконання. Вподальшому місцевим судом неодноразово вживалися заходи для встановлення чи виконано вирок суду.
Поруч із цим, 21 жовтня 2015 року та 19 травня 2016 року відповідним органом повідомлено суд, що виконати вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 липня 2013 року відносно ОСОБА_7 неможливо, оскільки неможливо встановити його місцезнаходження, останній за місцем мешкання ( АДРЕСА_2 ) відсутній та з 2013 року за вказаною адресою не з'являється.
16 грудня 2016 року ОСОБА_7 оголошено в розшук та затримано лише 06 березня 2022 року.
На переконання суду апеляційної інстанції зазначені обставини безпосередньо свідчать, що ОСОБА_7 шляхом зміни свого місця проживання ухилявся від відбування покарання. Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано не включив до строку давності виконання вироку від 10 липня 2013 року строк з 16 грудня 2016 року по 06 березня 2022 року.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 під час кримінального провадження належним чином дотримувався умов запобіжного заходу, що був застосований до нього, самостійно прибув до суду за повісткою, відшкодував потерпілому заподіяну шкоду, то зазначені обставини не мають правового значення при вирішення питання щодо можливості звільнення особи від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку, як і вплив призначеного покарання на засудженого.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування ухвали Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року за доводами апеляційної скарги захисників.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства, які б могли слугувати підставами для зміни чи скасування ухвали, колегією суддів також не встановлено.
За таких обставин ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст.404,405,407,419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року відносно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4