Справа № 473/2700/22
іменем України
"30" січня 2023 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді - Ротар М.М.
за участі секретаря судового засідання - Лукіянчиній Т.І.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення,
встановив
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що перебував з позивачем у зареєстрованому шлюбі, який згідно рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18.08.2014 року був розірваний. За час шлюбу він проживав разом з позивачем у житловому будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , де і зареєстрований до теперішнього часу.
На сьогоднішній день, його колишня дружина ОСОБА_2 не допускає його до житлового будинку, господарських будівель та споруд. Позивач зазначає, що він неодноразово звертався до відповідача з пропозицією щодо спільного користування цим будинковолодінням, однак вона відмовляється та взагалі ігнорує всі його пропозиції та вимоги. Таким чином, відповідач не надає йому можливості повноцінно користуватися житловим будинком. Позивач вказує, що він звертався до поліції із заявою про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, однак йому було роз'яснено що це цивільно-правові відносини та рекомендували звернутися до суду. Посилаючись на вказані обставини, позивач просить зобов'язати відповідача не чинити йому перешкод у користуванні житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, що розташований та вселити його у цей житловий будинок.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання надав суду заяву про підтримання позовних вимог у повному обсязі та розгляд справи за його відсутності, за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася. Надіслала відзив, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог, пояснила, що вона не є власником житлового будинку. Після розлучення вони з позивачем почали проживати окремо, в них склалися погані відносини, тому спільне їх проживання в житловому будинку неможливо. Позивач має інше житло. Жодних перешкод в користуванні житловим будинком вона позивачу не створює.
У зв'язку із неявкою сторін в судове засідання, суд провів розгляд справи у судовому засіданні за відсутності сторін, на підставі наявних матеріалів у справі та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що сторони у справі з 08 червня 1991 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 серпня 2014 року шлюб між ними було розірвано.
Відповідно до відповіді КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» №233 від 29.12.2022 року право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу №0649 від 24.07.2001 року, посвідченого Вознесенською філією Південної товарної біржі.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з частинами 1, 2 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Судом встановлено, що спірне будинковолодіння, розташоване по АДРЕСА_1 , було придбане під час шлюбу між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 , тобто воно є спільним сумісним майном подружжя, і кожному із вказаних осіб належить по 1/2 частині цього нерухомого майна та відповідно до чинного законодавства кожен із них має рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що ними після розірвання шлюбу не досягнуто взаємної згоди щодо користування та розпорядження належним їм на праві спільної сумісної власності спірним будинковолодінням.
З наявних у матеріалах справи довідок вбачається, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований в спірному будинку з 14 липня 2006 року (довідка №86/10-28 від 26.08.2022 року), і відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у вказаному будинку (довідка від 12.10.2022 року)
З матеріалів справи вбачається, що 08.08.2022 року позивач ОСОБА_1 звертався до Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області із заявою про вчинене правопорушення, а саме з приводу того, що його колишня дружина не впустила його до належного йому будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .
Відповідно до повідомлення «Про результати розгляду звернення» від 08.08.2022 року за вих. № 17528/59-2022, у ході перевірки вказаної вище заяви ОСОБА_1 ознак кримінального чи адміністративного правопорушення не виявлено, у цій події вбачаються виключно цивільно-правові відносини, а тому заявнику рекомендовано звернутися до суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Дослідивши та оцінивши у сукупності матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим вказане порушене право позивача підлягає захисту шляхом усунення перешкод в користуванні житлом та вселення позивача у житловий будинок. Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір у розмірі 992,40 грн підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 17, 81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
ухвалив
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення - задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Вселити ОСОБА_1 у житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в судовий збір в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня його ухвалення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлено 03 лютого 2023 року.
Суддя М.М. Ротар