Справа № 120/9270/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
02 лютого 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до командира військової частини НОМЕР_1 (відповідача) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 09.12.2022 позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами повернув позивачеві. Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а ті причини, що наведені, суд визнав неповажними, тому позовну заяву з доданими до неї документами слід повернути особі, яка її подала.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що відповідач порушив конституційні права позивача, тому суд першої інстанції мав врахувати доводи позивача та надати належну правову оцінку з врахуванням вимог Конституції України в редакції від 28.06.1996.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо повернення позовної заяви позивачу.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст. 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.11.2022 позовну заяву залишено без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтею 161 КАС України.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд дійшов висновку про пропуск позивачем визначеного у частині 5 статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду та неподання до позову заяви про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску, як то передбачено ч. 6 ст. 161 КАС України. У зв'язку із чим, позивачеві надано 5-денний строк, з моменту отримання ухвали, для усунення недоліків, шляхом надання суду заяви про поновлення строків звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
05.12.2022 року позивачем через підсистему "Електронний суд" подано заяву про поновлення строку звернення до суду. Вказана заява обґрунтована тим, що:
- на думку позивача, він не проходив військову службу, адже не був призваним по мобілізації, а є добровольцем сил територіальної оборони Збройних Сил України, тому позовні вимоги та предмет позову не стосуються проходження ним публічної служби. Як зазначає позивач, його метою у разі задоволення судом позовних вимог є відновлення його конституційних прав у правовідносинах пов'язаних з його безумовним правом у складі добровольчого формування ТО ЗСУ захищати суверенітет та територіальну цілісність України від збройної агресії, що гарантовано нормами ч. 1 та 2 ст. 17 Конституції України (254к/96- ВР) в редакції від 28 червня 1996 року, а не проходження військової служби у якості військовослужбовця призваного за мобілізацією на підставі закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
- також, позивач зазначає, що накази командира в/ч НОМЕР_1 по особовому складу від 30.03.2022 № 9 та по стройовій частині від 30.03.2022 № 58 до його відома уповноваженими особами в/ч НОМЕР_1 у порядку, встановленому чинним законодавством України, не доводились, їх належним чином завірені копії чи витяги з них йому також не вручались, він за їх отримання у жодному документі не розписувався, що є сукупною бездіяльністю відповідача, яка порушує його конституційне право знати з належних документальних джерел про стан своїх правових відносин з державою в особі в/ч НОМЕР_1 . Так, наказ відповідача № 9 від 30.03.2022 року не був предметом розгляду адміністративної справи № 120/3453/22 і про нього позивач дізнався лише 31.10.2022 року з опосередкованих джерел. Водночас, як зауважує позивач, судом в ході розгляду справи № 120/3453/22 у відповідача витребовувались усі документи, пов'язані з прийняттям та звільненням позивача зі служби, однак відповідачем так і не було надано вищевказаного наказу, що, на переконання позивача, свідчить про фізичну відсутність такого наказу у відповідача станом на момент надання до суду відповідних документів;
- позивач також відмовляється від помилкового визнання ним у позовній заяві по справі № 120/3453/22 обставин про вручення йому наказу №59 від 30.03.2022 року.
З огляду на викладене позивач просив суд поновити строк звернення до суду з даним позовом. Крім того, позивач зазначив, що ухвала суду від 14.11.2022 у встановленні процесуальним законодавством строки та у спосіб не направлялася, а була отримана ним безпосередньо у канцелярії суду 24.11.2022.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Особливості строків звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 КАС України).
Разом із тим, за приписами частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як встановлено судом першої інстанції, на переконання позивача, оскільки він є добровольцем сил територіальної оборони Збройних Сил України, то статусу "військовослужбовця" не має і військову службу не відбував, а тому предмет позову не стосуються проходження ним публічної служби.
В контексті даних тверджень, суд першої інстанції звертав увагу на пункту 15 частини 1 статті 1 Закону від 16.07.2021 № 1702-IХ, яким визначено, що Сили територіальної оборони Збройних Сил України - окремий рід сил Збройних Сил України, на який покладається організація, підготовка та виконання завдань територіальної оборони.
Територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових (абзац 2 частини 1 статті 4 Закону № 1702-IХ). Військова складова територіальної оборони включає органи в тому числі військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України (частина 2 статті 4 Закону від 16.07.2021 № 1702-IХ).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону № 1702-IХ, громадянин України які на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України вважаються добровольцями Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України - громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п'яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону № 1702-IХ).
Аналізуючи правовий статус, мету створення, завдання, структуру, систему управління військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України, суд зазначає, що такі являються утвореними відповідно до Закону № 1702-IХ військовим формуванням у складі Збройних Сил України.
Особи які проходять службу у складі Сил ТО ЗСУ вважаються військовослужбовцями, складають військову присягу та повинні дотримуватися при виконанні службових обов'язків статутів Збройних Сил України.
Одним із військових статутів є Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, що затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV.
Відповідно до частини 2 Вступу до вказаного Статуту, ним керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).
Згідно статтею 3 розділу «Загальні положення» Статуту, військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України (до числа яких належить в тому числі ВЧ де проходив службу позивач), є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Отже, добровольці Сил територіальної оборони проходять військову службу у Збройних Силах України.
В свою чергу, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець, виходячи з приписів частини 5 статті 122 КАС України, встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.
Слід також зазначити, що Вінницьким окружним адміністративним судом в межах розгляду справи № 120/3453/22 встановлено, що позивача 24.02.2022 року з метою проходження військової служби було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , яка є кадрованим формуванням військ територіальної оборони України у Вінницькій області. Бригада перебуває у складі оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Згідно з частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, суд першої інстанції критично оцінює доводи позивача стосовно того, що він не відбував військову службу, адже обставина щодо проходження позивачем саме військової служби встановлена в рішенні Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/3453/22 від 01.07.2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2022.
Також, як зазначає позивач, його метою у разі задоволення судом позовних вимог є відновлення його конституційних прав у правовідносинах пов'язаних з його безумовним правом у складі добровольчого формування ТО ЗСУ захищати суверенітет та територіальну цілісність України від збройної агресії, що гарантовано нормами ч. 1 та 2 ст. 17 Конституції України (254к/96- ВР) в редакції від 28 червня 1996 року.
Таким чином, враховуючи те, що добровольці Сил територіальної оборони проходять військову службу, даний спір пов'язаний з проходженням позивачем публічної служби, а тому строк звернення до адміністративного суду становить один місяць з дня, коли позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів.
З огляду на викладене ключовим у питанні визначення строку звернення до адміністративного суду є встановлення моменту, коли особа дізналася про порушення її прав чи інтересів.
Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску зазначеного строку, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що згідно з вимогами частини 1 статті 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними. Водночас поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).
Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
При цьому, дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Приписами пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 КАС України).
Як зазначено судом першої інстанції, обґрунтовуючи заяву про поновлення строку звернення до суду, позивач вказує, що дізнався про наказ № 9 від 30.03.2022 лише 31.10.2022 з опосередкованих джерел, в межах розгляду цивільної справи №128/789/17.
Натомість, жодних доказів на підтвердження зазначеної обставини, позивач не надає (ні змісту позовної заяви, ні додатків до неї, з яких йому стало відомо про існування наказу №9 від 30.03.2022).
Разом із тим, в межах обставин даної адміністративної справи, суд першої інстанції зазначає, що відповідно до наказів відповідача, долучених до позовної заяви, зокрема, наказу командира військової частини НОМЕР_1 (про стройовій частині) № 58 від 30.03.2022 позивача з 30.03.2022 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Крім цього, позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду зазначає, що 30.03.2022 року о 21:30 годині йому була надана інформація у письмовій формі щодо його звільнення.
Таким чином, аналізуючи в сукупності наведені обставини, суд доходить до висновку, що позивач дізнався про порушення своїх прав 30.03.2022 року, адже на той час йому вже був відомий факт звільнення зі служби.
Також, з моменту винесення наказу про його звільнення з військової служби, позивач не виконував (не ніс) обов'язки військової служби та не отримував від відповідача грошове, речове та інші види забезпечення, що вже свідчило про припинення правовідносин між відповідачем та позивачем.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про те, що, оскільки наказ відповідача № 9 від 30.03.2022 не був предметом розгляду адміністративної справи № 120/3453/22, то про нього позивач дізнався лише 31.10.2022 з опосередкованих джерел є необґрунтованими.
Також суд не приймає до увагу позивача на те, що судом в ході розгляду справи № 120/3453/22 у відповідача витребовувались усі документи, пов'язані з прийняттям та звільненням позивача зі служби, однак відповідачем так і не було надано вищевказаного наказу, що, на переконання позивача, свідчить про фізичну відсутність такого наказу у відповідача станом на момент надання до суду відповідних документів.
Суд зазначав, що фізична відсутність зазначеного наказу є лише припущенням позивача, яке не ґрунтується на належних та допустимих доказах.
За таких обставин, суд першої інстанції обгрунтовано залишив без задоволення заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, адже у ній не наведено поважних причин, наявність яких була б підставою для поновлення такого строку.
Колегія суддів також зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року №340/1019/19).
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 року по справі №806/2321/16.
Слід також звернути увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, відповідно до якої триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи те, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а ті причини, що наведені, суд визнав неповажними, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позовну заяву з доданими до неї документами слід повернути особі, яка її подала.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.