Справа № 560/9134/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
01 лютого 2023 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-XII), починаючи з 08.08.2022, відповідно до вислуги, яка становить 30 років 11 місяців 06 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області призначити пенсію за вислугу років згідно з пунктом "а" статті 12 Закону №2262-XII з 08.08.2022, як такому, який має на день звільнення вислугу 30 років 11 місяців 06 днів.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач відповідач апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.05.2018 №86 позивач виключений зі списків особового складу з 07.05.2018, вислуга років станом на 07.05.2018 становить 30 років 11 місяців 06 днів, в тому числі: в календарному обчисленні - 21 рік 00 місяців 03 дні, в пільговому обчисленні - 09 років 11 місяців 03 дні.
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та з 08.05.2018 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №2262-XII.
08.08.2022 позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.
Листом від 18.08.2022 №6857-6495/Ч-03/8-2200/22 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на звернення позивача повідомило про відсутність підстав для призначення останньому пенсії за вислугу років з урахуванням пільгової служби.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (Закон №2262-ХІІ), яким держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" ст. 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; ... з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше.
Відповідно до п. "б" ст. 1-2 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.
Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону №2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
При цьому, статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ встановлено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, при обчисленні вислуги років позивача, які мають враховуватися при призначення пенсії відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону №2262-ХІІ, слід керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (Постанова №393).
За таких обставин, посилання апелянта на неможливість застосування до спірних правовідносин Постанови №393 суд відхиляє, оскільки остання прийнята на підставі та на виконання положень Закону №2262-ХІІ.
Так, приписами пункту 1 Постанови №393 визначено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у п. “ж” статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховується, зокрема, військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту.
Таким чином, Закон №2262-ХІІ, зокрема, пункт "а" статті 12, визначає мінімальний розмір вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугою років за цим Законом. У випадку позивача, мінімальний розмір вислуги складає 25 календарних роки.
При цьому, положеннями статті 17-1 Закону №2262-ХІІ та Постанови №393 передбачено визначення вислуги років у пільговому обчисленні, тоді як посилання відповідача на необхідність врахування виключно календарної вислуги років є необґрунтованими та суперечать зазначеним положенням Закону №2262-ХІІ та Постанови №393.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові у справі №805/3923/18-а від 03.03.2021, де Суд відступив від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 у справі №295/6301/17 та зазначив, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-ХІІ. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Отже суд першої інстанції вірно відзначив, що таке правове регулювання та висновки Верховного Суду у справі №805/3923/18-а дозволяють зробити висновок, що визначена Порядком №393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону №2262-ХІІ і положенням Закону №2262-ХІІ не суперечить.
Окрім того, норми Закону №2262-ХІІ як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.
Таким чином, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
Передбачені статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Постанови №393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років, завдяки якому необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №480/4241/18.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, вислуга років позивача станом на 07.05.2018 становить 30 років 11 місяців 06 днів, в тому числі: в календарному обчисленні - 21 рік 00 місяців 03 дні, в пільговому обчисленні - 09 років 11 місяців 03 дні.
Враховуючи, що позивач проходив службу, яка передбачена Постановою №393, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач має право на обрахування вислуги років в пільговому розрахунку в цілях призначення пенсії за вислугою років на підставі пункту "а" частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ.
Таким чином, дії відповідача щодо відмови позивачу в переведенні на пенсію за вислугу років є протиправними.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.