Справа № 560/141/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лабань Г.В.
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
02 лютого 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
в грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.09.2020 №222030008912 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років за заявою від 16.09.2020;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугою років період роботи масажистом з 01.03.1988 по 21.11.1988, з 28.01.1991 по 11.10.2017 та призначити з 16.09.2020 пенсію за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- стягнути з відповідача сплачений судовий збір.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що підстави для призначення песії за вислугу років ОСОБА_1 передбачені ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", відсутні.
Позивач не скористався правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу, що в силу ч.4 ст. 304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до частини 1статті 308 КАС України дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволеннюз таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою (а.с.17) до Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про призначення пенсії за вислугу років.
За результатом розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, прийнято рішення № 2200030008912 від 24.09.2020, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців, передбаченого ст.55 ЗУ ""Про пенсійне забезпечення" та п.2-1 Прикінцевих положень ЗУ "«Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення". Тривалість страхового стажу 35 років 9 місяців 12 днів , стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років відсутній (а.с.12).
Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з адміністративним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач має право на зарахування періодів роботи з 01.03.1988 по 21.11.1988, з 28.01.1991 по 11.10.2017 до свого спеціального стажу, відтак позивач має 35 років 9 місяці 12 днів стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає закон України від 09.07.2003 N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з пунктом 2-1 Прикінцевих положень закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених законом України "Про пенсійне забезпечення".
Вказаний в пункті 2-1 Прикінцевих положень закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11.10.2017.
Згідно з пунктом "е" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Як зазначає апелянт, страховий стаж ОСОБА_1 становить 35 років 9 місяців 12 днів, спеціальний стаж роботи відсутній, так як періоди роботи з 01.03.1988 по 21.11.1988, з 28.01.1991 по 11.10.2017 на посаді масажиста у Хмельницькій міській поліклініці №1 до стажу роботи позивача враховано не було, відтак останній не має права для призначенняі пенсії за вислугу років.
Так, статтею 62 вказаного Закону передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка.
Зазначеним нормам відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як встановлено з трудової книжки позивача, у період з 01.03.1988 по 21.11.1988, з 28.01.1991 по 11.10.2017 ОСОБА_1 працював на посаді масажиста у Хмельницькій міській поліклініці №1 .
Відповідно до розділу 2 «Охорона здоров'я» Переліку №909 право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працювали у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої і невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-XII встановлено, що до середнього медичного персоналу відносяться особи, які отримали спеціальну освіту та відповідну кваліфікацію в середніх медичних навчальних закладах і допущені в установленому порядку до медичної діяльності.
При цьому, статтею 74 Закону № 2801-XII визначено, що медичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту.
З матеріалів справи встановлено, що позивач закінчив Хмельницьке медичне училище та оримав кваліфікацію фельдшера, що підтверджуються дипломом НОМЕР_1 та свідчить про наявність у нього кваліфікації середнього медичного персоналу. Також, позивач відповідно до Свідоцтва про проходження підвищення кваліфікації до диплому НОМЕР_1 у 1991 році пройшов підвищення кваліфікації зі спеціальності «медсетра медична з масажу».
Відповідно до Класифікатору професій ДК 003:2005 під кодом 3231 міститься назва посади «Сестра медична з массажу».
Крім того, згідно з Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров'я, що ведений в дію наказом Міністерства охорони здоров'я України №117 від 29.03.2002, під № 30 зареєстровано посаду «Сестра медична з массажу», втім у вказаному Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров'я відсутня така посада як «Масажист».
Відповідно до наказу МОЗ України № 146 від 23.10.1991 «Про атестацію середніх медичних працівників» та згідно Номенклатури спеціальностей зазначених в ньому, посада масажиста відповідає посаді сестри медичної з масажу і відноситься до середнього медичного персоналу та зараховується до медичного стажу.
Згідно з діючими в період з 1986 року по 1993 року штатними нормативами ("Збірник штатних нормативів і типових штатів закладів охорони здоров'я" 1986 р.), до штатних розписів закладів охорони здоров'я вводились посади медичних сестер з масажу, які належали до категорії середній медичний персонал.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку про те, що робота позивача на посаді масажиста у період з 01.03.1988 по 21.11.1988, з 28.01.1991 по 11.10.2017 може бути зарахована до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років.
Враховуючи вищезазначені положення законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області зарахувати до стажу роботи, періоди роботи масажистом з 01.03.1988 по 21.11.1988, з 28.01.1991 по 11.10.2017 та призначити з 16.09.2020 пенсію за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача підлягає сума сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстави для його зміни або скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.