Справа № 640/18234/20
02 лютого 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяви представника позивача Васюка М.М. про ухвалення додаткової постанови у справі за адміністративним позовом Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» до Головного управління ДПС у Миколаївській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності,-
Науково-виробниче Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» (далі по тексту - позивач, НВ ТОВ «Агро-Інтер») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Миколаївській області) в якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Миколаївській області щодо не списання безнадійного податкового боргу з орендної плати НВ ТОВ «Агро-Інтер» у розмірі 11 890,25 грн.;
- зобов'язати ГУ ДПС у Миколаївській області списати безнадійний податковий борг НВ ТОВ «Агро-Інтер» у розмірі 11890,25 грн.;
- стягнути судові витрати.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2022 року значений адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області щодо не списання безнадійного податкового боргу з орендної плати Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» у розмірі 11 890,25 грн.
Зобов'язано Головне управління Державної податкової служби у Миколаївській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України повторно розглянути заяву Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» від 03.04.2020 №1/03-04-20 про списання безнадійного податкового боргу, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Також, судом першої інстанції стягнуто на користь Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України понесені ним судові витрати, за сплату судового збору 1051,00 грн. та пов'язані з правничою допомогою у розмірі 2000,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та стягнутої суми судових витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., позивач подав, через свого представника, апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції у зазначеній частині.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» задовольнити повністю.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2022 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України списати безнадійний податковий борг Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» у розмірі 11890,25 грн. та прийнято нове рішення в цій частині, яким вказані позовні вимоги задоволено.
Зобов'язано Головне управління Державної податкової служби у Миколаївській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України списати безнадійний податковий борг Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» у розмірі 11 890,25 грн.
Стягнуто на користь Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України понесені ним витрати, пов'язані з правничою допомогою у розмірі 3000,00 грн.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2022 року залишено без змін.
30.01.2023 року (вх..4281) та 31.01.2023 року (вх.4381) на адресу суду надійшли заяви представника позивача Васюка М.М. про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу та судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
Досліджуючи матеріали справи та заяви представника позивача про стягнення судових витрат, колегією суддів встановлено, що під час перегляду судового рішення в апеляційній інстанції судом не вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 10 ст.139 КАС України передбачено, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи та поданих представником позивача заяв вбачається, що під час розгляду апеляційної скарги, ТОВ «Агро-Інтер» понесено судові витрати, а саме: на сплату судового збору 3153,00 грн. та 10000,00 на професійну правову допомогу, загальний розмір 13153,00 грн.
За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 15 травня 2018 року по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.
Так, до заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача додано наступні докази а саме: акт наданих послуг від 23.01.2023 року згідно договору № 150 про надання правової допомоги від 20.04.2022 року та звіт від 23.01.2023 року про обсяг наданих послуг згідно договору № 150 про надання правової допомоги від 20.04.2022 року.
Також, в матеріалах справи міститься договір № 150 про надання правової допомоги від 20.04.2022 року, додаток до договору № 150 про надання правової допомоги від 20.04.2022 року та ордер серії АІ №1047746.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, через відсутність доказів фактичної оплати вказаних послуг до моменту розподілу їх між сторонами у справі, не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та наведеними висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 20.10.2021 року по справі №757/29103/20-ц.
Аналогічний підхід застосовує і ЄСПЛ.
Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, необхідно розглядати як фактично понесені: « 115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin . Ukraine), n. 97)».
Отже, дослідивши матеріали справи та вказані вимоги представника позивача Васюка М.М. щодо стягнення на користь Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» судових витрат, а саме: судового збору в розмірі 3153,00 грн. та витрат на професійну правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн., колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вони є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що станом на момент ухвалення додаткової постанови, Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України не подано обґрунтовану заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в порядку ч. 6, 7 статті 134 КАС України, з огляду на отримання заяви представника позивача, про що свідчить накладна Укрпошти № 0504531353925 від 24.01.2023, яка додана до заяви представника Васюка М.М.
У свою чергу, правовими положеннями ч. 7 статті 134 КАС України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що в даному випадку, стягнення сплачених позивачем витрат в розмірі 13153,00 грн. має відбуватися за рахунок Головного управління ДПС у Миколаївській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, відповідно до ст. 134 КАС України.
Керуючись ст.ст. 134, 242, 252, 308, 310, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Заяви представника позивача Васюка М.М. про ухвалення додаткової постанови - задовольнити.
Прийняти додаткову постанову, якою вирішити питання про розподіл судових витрат.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6, код ЄДРПОУ 44104027) на користь Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» (01133, м. Київ, вул. Л. Первомайського, 11, код ЄДРПОУ 31306940) судові витрати на сплату судового збору та професійну правову допомогу в розмірі 13 153,00 грн. (тринадцять тисяч сто п'ятдесят три грн. 00 коп.).
Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк