Справа № 640/20572/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Головань О.В.
02 лютого 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2022 року (розглянута в письмовому провадженні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 20 липня 2022 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
У липні 2021 року, ОСОБА_1 (дал - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить:
визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати пенсії у вересні 2018 року та березні 2019 року, примушення до поновлення статусу внутрішньо переміщеної особи та відмови від виплати заборгованості;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити заборгованість по сплаті пенсії на загальну суму 15 549,32 грн. та відшкодувати понесені судові витрати у сумі 926,53 грн. (судовий збір та комісія);
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві в обмежені права Позивача на одержання пенсії у загальному порядку у зв'язку із відмовою від статусу внутрішньо переміщеної особи.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2022 року позовні вимоги задоволено.
Визнано незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 вересні 2018 року та березні 2019 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код 42098368) виплатити заборгованість по сплаті пенсії на загальну суму 15 549,32 грн. за вересень 2018 року та березень 2019 року.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 09.10.2018 року №0000630616/34213, фактичне місце проживання в АДРЕСА_1 .
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як внутрішньо переміщена особа.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 18.07.2019р. №157630/02/Г-8939/1/ Г-8939 у відповідь на звернення позивача повідомлено про те, що на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Дарницькій районній в м. Києві державній адміністрації від 08.01.2019 р. №1627 скасовано довідку про взяття ОСОБА_1 на облік як внутрішньо переміщеної особи від 09.10.2018 року №0000630616/34213, і виплату пенсії було призупинено до з'ясування обставин та поновлено з березня 2019 р.
Виплату пенсії було здійснено у квітні 2019 р. в місячному розмірі за квітень 2019 р. в сумі 8 383, 74 грн.
Кошти за вересень 2018 р. в сумі 7 165, 58 грн. у зв'язку з переоформленням довідки та кошти за березень 2019 р. в сумі 8 383, 74 грн. обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати згідно вимог постанови КМУ №637, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (Закон № 1706-VII).
Відповідно до ст. 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст. 7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення та на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
З наведених норм вбачається, що умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку за місцем перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установах ПАТ «Державний ощадний банк України».
Відповідно до п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 р., довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
У ході розгляду справи судом встановлено, що довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи первісно видана позивачу 27.10.2014 р. за №3002000943, переоформлена 09.10.2018 року №0000630616/34213, чим підтверджується факт перебування позивача на обліку за місцем перебування.
Отже, суд приходить до висновку про наявність визначених законодавством умов, необхідних для призначення та продовження виплати пенсії позивачу як внутрішньо переміщеній особі.
П. 1 постанови КМУ №637 визначено, що припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Відповідно до п.12 Порядку № 365 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Отже, належним доказом, який би підтверджував факт відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування відповідно до вимог Порядку №365 є акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї внутрішньо переміщеної особи.
Однак, копії такого акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї позивача відповідачем не надано, що свідчить про відсутність підстав для припинення виплати пенсії позивачу, передбачених Порядком №365.
Крім того, право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, які визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, зокрема: умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Отже, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами, а тому до застосування підлягають вимоги ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не постанови КМУ №365.
У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-I визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Зокрема визначено, що виплата пенсії припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) - визнано неконституційним; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Цей перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Жодних доказів на підтвердження наявності передбачених ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV підстав для припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не надано.
З огляду на що, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав. З точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Враховуючи наведену судову практику Верховного Суду в зразковій справі, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії у вересні 2018 року та березні 2019 року.
Розмір пенсійних виплат за два вказані місяці визначено відповідачем у листі від 18.07.2019р. №157630/02/Г-8939/1/ Г-8939 (за вересень 2018 р. в сумі 7 165, 58 грн., за березень 2019 р. в сумі 8 383, 74 грн.), що становить 15 549, 32 грн.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак
М.І. Кобаль