П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 лютого 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/11721/22
Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бітова А.І.,
Танасогло Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2022р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2022р. ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 12.09.2017р. по 27.07.2022р. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995р. №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2022р. по справі №420/437/22 йому нараховано та виплачено суму одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 31 440,4грн..
3.08.2022р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про нарахування середнього грошового забезпечення за затримку виплати, однак відповіді не отримав.
На думку позивача, відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні, та вина власника, дає необхідності стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Вказане стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із даним адміністративним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2022р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2017р. по 27.07.2022р. у розмірі 31 425,53грн..
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а саме не було виплачено одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 31 440,4грн., а тому позивач відповідно до ст.117 КЗпП має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.
На підставі зазначеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 31 425,53грн..
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходив службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України та Наказом №353 о/с від 12.09.2017р. старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення. Відповідно до копії Витягу з Наказу №353о/с від 12.09.2017р. позивачу виплачена одноразова грошова допомога по звільненню відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 7.11.2007р. №1294 за 26 календарних років.
Не погоджуючись із розміром виплаченої одноразової грошової допомоги по звільненню ОСОБА_1 звернувся в суд із відповідним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2022р. по справі №420/437/22 було частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Зобов'язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 календарних років з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
На виконання вказаного рішення суду 27.07.2022р. на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 було перерахована сума одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 31 440,4грн(а.с.11).
3.08.2022р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати середнього заробітку за затримку виплати.
Однак, листом від 16.08.2022р. №11/Д-107 НОМЕР_1 прикордонний загін повідомив позивача про відсутність підстав для такої виплати (а.с.19).
Не погоджуючись із такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся в суд із даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій прикордонного загону у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону № 2011-XII).
Відповідно до абз.1 та 3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закон №2011-ХІІ.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм ст.116 та ст.117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.04.2020р. у справі №140/2006/19, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18, від 20.01.2021р. у справі №200/4185/20-а, від 20.01.2021р. у справі №240/12238/19, від 5.03.2021р. у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021р. у справі №340/970/20.
За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як вбачається із матеріалів справи, що на виконання рішення суду у справі №420/437/22 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 27.07.2022р. перераховані кошти в розмірі 31 440,4грн. (а.с.11).
З огляду на вказане, судова колегія вважає, що період затримки повного розрахунку при звільненні становить з 12.09.2017р. (дати виключення позивача зі списків особового складу військової академії) до моменту остаточного розрахунку 27.07.2022р..
«Порядок обчислення середньої заробітної плати», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995р. №100, відповідно до п.2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Враховуючи обставини справи, та згідно положень ст.117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання дій НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні протиправними.
Апеляційний суд зазначає, що враховуючи те, що спірні суми хоча й були виплачені, однак їх виплата відбулась не в день звільнення (12.09.2017р.), а 27.07.2022р., що є порушенням вимог ст.116 КЗпП України.
Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У відповідності до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Виходячи із такого законодавчого регулювання Велика Палата Верховного Суду у справі №810/451/17 акцентувала увагу, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Відтак, у вказаній справі Велика Палата дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Так, з урахуванням вимог Постанови КМУ №100, судом першої інстанції визначено розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2017р. по 27.07.2022р. у розмірі 31 425,53грн..
В апеляційній скарзі апелянт жодним чином не зазначає про свою не згоду із визначеним судом розрахунком суми, що підлягає виплаті ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до відсутності у позивача права на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Відтак, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів апеляційної скарги, як те передбачено ч.1 ст.308 КАС України.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2022р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: А.І. Бітов
Т.М. Танасогло