П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
31 січня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/20944/21
Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.
Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 04.10.2022р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
02.11.2021р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України про визнання протиправними дії Служби безпеки України щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні його зі служби, за період з 30.01.2020р. по 26.05.2020р.; зобов'язання Службу безпеки України виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку під час звільнення тобто, з 30.01.2020р. по 26.05.2020р., суми за індексом інфляції за весь час прострочення, три відсотки річних від простроченої суми (з урахуванням уточнених позовних вимог).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.10.2022р. позов залишений без розгляду з підстав пропущення позивачем місячного строку звернення до суду з даним позовом.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм процесуального права, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апелянт посилається на поважні причини пропуску строку звернення до суду, а саме на запровадження з березня 2020р. карантину, пов'язаного з поширенням короновірусної інфекції, а також на поганий стан здоров'я.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Так, предметом даного спору є визнання протиправними дій Служби безпеки стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем та зобов'язання виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку під час звільнення позивача зі служби.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що ст.47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗПП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
Вимогами ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі №910/4518/16, за змістом приписів ст.ст.94, 116, 117 КЗпП України і ст.ст.1, 2 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. У свою чергу, перебіг процесуального строку, згідно з приписами ст.120 КАС України починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, останнім же днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день.
При цьому, згідно з ч.9 ст.120 КАС України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України.
Проте, ч.1 ст.233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Проте, слід мати на увазі, що відповідно до ст.ст.3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами ч.1 ст.19 ЦПК України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми ЦК України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Установлений у ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст.122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою ч.5 ст.122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч.1 ст.233 КЗпП України.
Так, у постанові від 11.02.2021р. у справі №240/532/20), Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування ч.1 ст.233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах та погодився з висновком щодо застосування ч.5 ст.122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019р. у справі №815/2681/17 і від 22.01.2020р. у справі №620/1982/19.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.03.2021р. у справі №340/2153/19, від 11.03.2021р. у справі №560/3338/19, від 25.02.2021р. у справах №№240/3362/20, 240/5092/20.
Разом з тим, день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
При цьому, порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, перебіг строку звернення до суду з позовом у даній справі, розпочався 26.05.2020р. (наступний день за днем остаточного розрахунку), а сплив зазначений строк, відповідно, 27.06.2020р.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 02.11.2021р., то він пропустив місячний строк звернення до суду з позовом.
Згідно ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Водночас, поважними причинами пропуску строку визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони, та пов'язані з наявністю дійсно істотних перешкод чи труднощів для своєчасного вчинення відповідних дій.
Колегія суддів вважає неповажними причинами пропуску строку звернення до суду посилання апелянта на запровадження з березня 2020р. карантину, пов'язаного з поширенням короновірусної інфекції, а також на проходження лікування та реабілітацію, оскільки про порушення своїх прав позивачу було достеменно відомо з 26.05.2020р., а відповідно до поданих документів, ОСОБА_1 з перервами проходив лікування та реабілітацію у 2020-2021р.р., однак між тим, не вчинив жодних дій щодо захисту свого права, тобто тривалий час, як і у подальшому, допускав пасивну поведінку.
Пунктом 8 ч.1 ст.240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених ч.ч.3 та 4 ст.123 цього кодексу.
Зокрема, у відповідності до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Водночас, ч.4 ст.123 КАС України передбачено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, розглянув справу з дотриманням норм процесуального права, а тому в порядку ст.316 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст.311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року про залишення позову без розгляду, - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Головуючий суддя Крусян А.В.
Судді Єщенко О.В. Яковлєв О.В.