24 січня 2023 року м. Дніпросправа № 160/9089/22
Суддя І інстанції - Бухтіярова М.М.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом Управління виконавчого дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про стягнення суми платежів, що підлягає капіталізації, -
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило:
- стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області суму платежів, що підлягає капіталізації в розмірі 256794,84 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у задоволенні позовної заяви відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» від 12.01.2022 року №14 територіальні органи Державної служби з питань праці які ліквідуються, про що зроблено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідача виникає обов'язок щодо сплати капіталізованих платежів, тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766) як страхувальник перебуває на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
20.01.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємці та громадських формувань стосовно Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766) внесено дані щодо рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.
16.03.2022 відповідачем направлено до Голови комісії з припинення Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області та в копії боржнику - Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області заяву №08-07/1452 від 16.03.2022 про визнання кредиторських вимог на суму 256794,84грн. щодо капіталізованих платежів із зобов'язань страхувальника перед утриманцем потерпілої особи - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.24-25).
Листом від 15.04.2022 за №2215-16/04 Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області повідомлено позивачу про відсутність підстав для задоволення заяви про визнання кредиторських вимог Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області до Управління Держпраці у розмірі 256794,84грн. та включення кредиторської вимоги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області у розмірі 256794,84грн. до першої черги реєстру вимог кредиторів Управління Держпраці (а.с.26).
В обґрунтування такого рішення відповідачем у листі від 15.04.2022 за №2215-16/04 зазначено наступне. Відповідно до пп. 1 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці від 12.01.2022 №14 територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій. Як передбачено пп. 3 п. 3 постанови КМУ № 14 міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Кіровоградській області, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області. Станом на теперішній час здійснюється ліквідація Управління Держпраці, а міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються, у тому числі Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - продовжать здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються, зокрема, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Враховуючи те, що за приписами пп.3 п.3 постанови КМУ №14 міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються, у тому числі Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, продовжуть здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються, зокрема, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, не може бути застосовані положення постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 року № 986.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV), відповідно до частини другої статті 1 якого терміни «застрахована особа», «страхувальники» та «роботодавці» вживаються у цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1105-XIV законодавство про соціальне страхування складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, цього Закону, інших законодавчих актів та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.
Так, пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) передбачено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до роботодавців віднесено підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Отже, до страхувальників віднесені всі види юридичних осіб, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які, зокрема, використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах та мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 15 Закону № 1105-XIV роботодавець зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.
За змістом приписів статті 4 Закону № 1105-XIV Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом і також є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Водночас, згідно з пунктом 5 частини першої статті 11 Закону № 1105-XIV джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, які в силу пункту 1 частини другої вказаної статті використовуються на виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, страхувальники у разі їх ліквідації не звільняються від фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків шляхом внесення капіталізованих платежів.
Порядок капіталізації платежів до Фонду соціального страхування України у випадках ліквідації страхувальників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року № 986 (далі - Порядок № 986), відповідно до пункту 3 якого капіталізація платежів проводиться щодо кожної застрахованої особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідних подальших платежів для забезпечення страхових виплат і витрат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Під час капіталізації платежів враховуються заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати на догляд за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів, види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого, а також інші виплати, передбачені законодавством.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 986 капіталізація платежів перед застрахованими особами або перед особами, визначеними у статті 41 Закону № 1105, розраховується на період, що визначається як різниця між середньою очікуваною тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та віком особи на момент її проведення, та обчислюється щодо кожного платежу.
Пунктами 7, 8 Порядку № 986 передбачено, що капіталізація платежів включає заборгованість страхувальника з виплат, пов'язаних із його зобов'язаннями відшкодувати шкоду, заподіяну життю або здоров'ю застрахованої особи, а саме суми одноразової допомоги, щомісячних виплат втраченого заробітку, витрат на догляд за потерпілим і виплат за листками непрацездатності.
У кредиторських вимогах Фонду соціального страхування України до страхувальника, щодо якого розпочато ліквідацію, зазначається сума грошових зобов'язань, обчислена з урахуванням кожного платежу, що підлягає капіталізації.
Суми капіталізованих платежів відповідно до зазначених кредиторських вимог у випадках ліквідації страхувальника перераховуються робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, у якому страхувальник перебуває на обліку.
З огляду за зміст вказаних вище норм апеляційний суд вважає, що вони можуть бути застосовані до страхувальників, яких ліквідовано без правонаступника.
Згідно з частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Відповідно до вимог статті 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Згідно з вимогами частини першої статті 1205 Цивільного кодексу України у разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і встановлення її правонаступників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників.
У цьому разі вимоги про відшкодування шкоди пред'являються до її правонаступників.
Разом з тим, відповідно сталої судової практики Верховного Суду, викладеної зокрема у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17, від 30 листопада 2020 року у справі № 260/453/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 440/395/20, від 17 червня 2021 року у справі № 240/455/20, від 30 листопада 2021 року у справі № 460/483/20, публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права.
Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
При цьому, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.
Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.
Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.
Підґрунтям такого підходу є правова позиція Верховного Суду України, сформована у постановах від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 4 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справа № 21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі № 810/1783/13-а, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію.
Вказана позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 826/25887/15, від 17 липня 2019 року у справі № 820/2932/16, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20 та ін.
Таким чином, установлена законодавством можливість ліквідації державної установи (органу місцевого самоврядування) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а навпаки передбачає продовження виконання зобов'язань особою, до якої перейшли відповідні повноваження.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємці та громадських формувань щодо Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766) 20.01.2022 внесено дані щодо рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.
Підставою для такого припинення стала постанова Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 14 про «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі - Постанова №14).
Так, згідно із пунктом 1 Постанови №14 визначено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 1, до якого включено, зокрема, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Постанови №14 установлено, що територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.
Підпунктом 3 пункту 3 Постанови №14 міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Кіровоградській області, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області.
Таким чином, в даному випадку, фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, оскільки завдання і функції Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, зокрема і обов'язок щодо сплати коштів для забезпечення страхових виплат, переходять до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Отже, всі права та обов'язки відповідача як структурного підрозділу Петропавлівської райдержадміністрації, зокрема і обов'язок щодо сплати коштів для забезпечення страхових виплат, перейшли до Синельниківської райдержадміністрації, до якої було приєднано Петропавлівську райдержадміністрацію.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для капіталізації платежів та стягнення їх з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 24 січня 2023 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя Т.І. Ясенова
суддя С.В. Сафронова