01 лютого 2023 р.Справа № 520/23059/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2021, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків по справі № 520/23059/21
за позовом ОСОБА_1
до Зміївського районного відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа Зміївський районний суд Харківської області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати бездіяльність Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції протиправною;
- зобов'язати Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закрити відносно нього виконавче провадження номер АСВП58559017, з примусового виконання виконавчого листа №621/158/15-ц виданого 01.03.2019 року Зміївським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 14872,33 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Зміївського районного відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа Зміївський районний суд Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти постанову, якою визначити підсудність справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті ухвали, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги, що третьою стороною у справі є Зміївський районний суд Харківської області та не вирішено питання про визначення підсудності справи.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.
Представником позивача було подано клопотання про перенесення розгляду справи, узв'язку з неможливістю прибути до суду.
Відповідно до ст. 313 КАС України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди повинні організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (SHULGA v. UKRAINE, № 16652/04, § 28, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у процесі є завданням саме державних органів (MUSIYENKO v. UKRAINE, № 26976/06, § 24, ЄСПЛ, від 20 січня 2011 року).
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Враховуючи, що представником позивача не повідомлено суд про причини не можливості прибути в судове засідання, не надано належних доказів в обгрунтування заявленого клопотання, а також те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь позивача обов'язковою, і наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення справи, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.
Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції дійшов до висновку, що дана позовна заява не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується з такими висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції. При цьому, ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Таким чином, особливістю правовідносин, що виникають, є їх публічно-правовий характер, пов'язаність із сферою реалізації публічної влади.
Специфіку публічно-правового спору визначає не тільки його суб'єктний склад, а й підстави виникнення цього спору і тісно пов'язане з цим питання межі повноважень адміністративного суду.
Водночас, публічно-правовими відносинами є ті відносини, що пов'язані з виконанням державою чи територіальними громадами своїх публічних функцій, зокрема, щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина; відносини, в яких домінує публічно-правовий інтерес; відносини, урегульовані нормами публічного права.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно положень ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно положень ч.1 ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач оскаржує дії та бездіяльність відповідача вчинені у межах виконавчого провадження № 58559017 з примусового виконання виконавчого листа №621/158/15-ц, виданого 01.03.2019 року Зміївським районним судом Харківської області на виконання рішення у цивільній справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 14872,33 грн.
Таким чином, взаємовідносини між позивачем та відповідачем не є публічно-правовими, оскільки, оскарження рішень, дій, бездіяльності органів державної виконавчої служби під час виконання рішень у цивільних справах розглядаються у порядку, передбаченому відповідно ЦПК України, а тому порушені позивачем питання перебувають поза межами адміністративної юрисдикції.
У пункті 24 рішення в справі Сокуренко і Стригун проти України від 20.07.2006 року Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі Занд проти Австрії від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…). З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Таким чином даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен бути пред'явлений до розгляду в порядку цивільного судочинства до місцевого суду загальної юрисдикції, який видав виконавчий лист.
Згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 6 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що між сторонами у даному випадку відсутній публічно-правовий спір, отже позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен бути пред'явлений до розгляду в порядку цивільного судочинства до місцевого суду загальної юрисдикції, який видав виконавчий лист - Зміївського районного суду Харківської області.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 31 ЦПК України справа, у якій однією зі сторін є суд, до підсудності якого віднесена ця справа за загальними правилами, або суддя цього суду, не пізніше п'яти днів із дня надходження позовної заяви передається на підставі розпорядження голови суду до суду вищої інстанції для визначення підсудності.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 по справі № 520/23059/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко
Повний текст постанови складено 02.02.2023 року