Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
02 лютого 2023 р. № 520/2883/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національної академії Національної гвардії України (майдан Захисників України, буд. 3,м.Харків,61001), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України (ЄДРПОУ 08610502) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 24.07.2017 по 03.02.2022 рік;
- зобов'язати Національну академію Національної гвардії України (ЄДРПОУ 08610502) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 24.07.2017 по 03.02.2022 рік, у сумі 761 068 (сімсот шістдесят одна тисяча шістдесят вісім) грн. 30 коп.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що затримка розрахунку при звільненні зумовлює виникнення обов'язку виплати середнього заробітку у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою суду від 11.02.2022 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Представник відповідача, на адресу суду, відзив на адміністративний позов не надав.
Відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розгляд справи було призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з п.10 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч.1 ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Оскільки на території м. Харкова з 24.02.2022 ведуться активні бойові дії, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя у період з 12.12.2022 по 27.12.2022 та з 02.01.2023 по 08.01.2023 знаходився у відпустці.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 у період часу 16.06.1994 - 24.07.2017 проходив публічну військову службу у лавах Національної гвардії України, перебував у штаті Національної академії Національної гвардії України у період 16.06.1994 - 24.07.2017, останньою у часі обіймав посаду командира взводу навчально-бойових машин автомобільної роти батальйону забезпечення навчального процесу Академії.
03.04.2015 позивач набув правового статусу учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 .
Наказом командувача Національної гвардії України від 07.07.2017 №92 о/с позивач звільнений з військової служби на підставі п. "а" ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Наказом начальника Академії від 24.07.2017р. №163 с/ч позивач виключений із списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення із показником вислуги років у 25 років 00 місяців 07 днів.
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення за період 06.08.2008 - 24.07.2017, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій за період 03.04.2015 - 24.07.2017, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 у справі № 520/17959/2020 позов - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України (ідентифікаційний код - 08610502; місцезнаходження - майдан Захисників України, буд. 3, м. Харків, 61002) з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 р.-2017р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 24.07.2017р. Зобов'язано Національну академію Національної гвардії України (ідентифікаційний код - 08610502; місцезнаходження - майдан Захисників України, буд. 3, м. Харків, 61002) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015р.-2017р., виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 24.07.217р. Зобов'язано Національну академію Національної гвардії України (ідентифікаційний код - 08610502; місцезнаходження - майдан Захисників України, буд. 3, м. Харків, 61002) вирішити питання про нарахування та виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015р.-24.07.2017р. із використанням базового календарного місяця обчислення загального значення індексу споживчих цін - лютий 2008р. Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2021 апеляційну скаргу Національної академії Національної гвардії України задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 по справі №520/17959/2020 скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про зобов'язання Національної академії Національної гвардії України вирішити питання про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015р.-24.07.2017р. із використанням базового календарного місяця обчислення загального значення індексу споживчих цін - лютий 2008р., прийнято в цій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2017р. по 24.07.2017р. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 по справі № 520/17959/2020 залишено без змін.
На виконання вказаного рішення суду, 03.02.2022 відповідачем виплачено заявнику грошові кошти у сумі 14831,92 грн., що підтверджується випискою з банку та не заперечується відповідачем.
Отже, датою проведення відповідачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні з заявником є 03.02.2022.
При здійснені виплати позивачу не проведено компенсації середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільнення у порядку ст.117 КЗпП України, що обумовило звернення до суду.
По суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ закінченням проходження військової і служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Отже, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Варто зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Відтак, приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню статті 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі №805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17 та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу вищевикладених норм слід дійти висновку про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, всі компенсаційні виплати на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, індексація та компенсація за неотримані дні відпустки належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19.
Під час розгляду справи встановлено, що позивача звільнено з військової служби 24.07.2017, при цьому 03.02.2022 відповідачем виплачена компенсація за невикористані дні відпустки та індексація. Отже, тривалість затримки у розрахунку при звільненні з 24.07.2017 по 03.02.2022, з урахуванням розрахунку норми тривалості робочого часу на 2017-2022 рік (листи Мінсоцполітики від 12.08.2020 № 3501-06/219, 29.07.2019 № 1133/0/206-19) складає - 1655 днів.
Судом встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи архівної відомості про доходи позивача за період з січня 2016 року по липень 2017 року розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 459,86 грн. (17365,09 грн (заробітна плата за травень) + 10686,21 грн (заробітна плата за червень) / 61 календарний день (останні два повних відпрацьованих місяця).
Відтак, підсумкова загальна сума компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні складає 761 068,30 грн. (459,86 (середньоденний розмір грошового забезпечення * 1655 (кількість днів затримки).
Водночас, суд наголошує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам викладеним у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 року у справі №761/9584/15-ц, де вказано, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, використовуючи дані Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 12,50% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 14831,92 грн., 12,50% річних від цієї суми становитиме 1853,99 грн., тобто 5,0 грн. за день затримки розрахунку (1853,99:365).
З використанням вказаного алгоритму розрахунку, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача суд вважає зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 24.07.2017 по 03.02.2022, у сумі 8275,00 грн., що являє собою добуток 5,0 грн. * на 1655 днів затримки розрахунку.
Протилежне тлумачення змісту норм ст.117 КЗпП України у даному конкретному випадку суд вважає явно та очевидно неспівмірним і несправедливим набуттям приватною особою у власність активів від Держави, котре виходить поза межі змісту, характеру і наслідків реального діяння органу публічної адміністрації та поза межі розумного балансу між публічним інтересом суспільства і приватним інтересом колишнього публічного службовця.
Такий підхід до визначення розміру суми компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 23.12.2020р. по справі №825/1732/17 та у постанові від 14.04.2021р. №620/1487/2020.
Зменшення судом суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі 761068,30 грн за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 14831,92 грн. було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Згідно частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національної академії Національної гвардії України (майдан Захисників України, буд. 3, м.Харків, 61001, ЄДРПОУ 08610502) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 24.07.2017 по 03.02.2022.
Зобов'язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 24.07.2017 по 03.02.2022, у сумі 8275,00.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Тітов