Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
02.02.2023 р. справа №520/678/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря судового засідання - Стрєлка О.В., позивача - подав заяву про слухання у відсутність, представника відповідача - не прибув, представника третьої особи - Стороженко А.І., розглянувши у порядку ст.287 КАС України у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник, стягувач)
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації), третя особа - ТУ ДБР, розташоване у м. Полтаві,
провизнання протиправним та скасування правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень, спонукання до відкриття виконавчого провадження та виконання рішення суду, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 , у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування повідомлення Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Благадири Д.Г. від 30.12.2022 р. про повернення виконавчого листа № 520/4854/21 виданого 14.12.2022; 2) зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 520/4854/21 виданим 14.12.2022 та вжити передбачених Законом № 1404-УІІІ заходів щодо примусового виконання рішення суду № 520/4854/21 від 15.07.2022 у спосіб вчинення виконавчих дій неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі.
Аргументуючи заявлені вимоги, зазначив, що оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень суперечить ст.ст.63 та 65 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження», які визначають процедуру примусового виконання рішення немайнового характеру - поновлення на роботі і передбачають застосування до винної особи заходів державного впливу (примусу) у вигляді штрафу.
Відповідач, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що виконавчий лист №520/4854/21 від 14.12.2022р. встановлює факт вчинення певної дії, але не містить заходів примусового характеру, які повинні бути застосовані до боржника у рамках виконавчого провадження.
Третя особа, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Полтаві із поданим позовом не погодилась з міркувань, тотожних доводам відповідача.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представника ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
У межах справи №520/4854/21 заявником були заявлені вимоги: 1) визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві № 22-о від 24.02.2021, в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління з 01.03.2021 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису; 2) застосувати ефективні засоби правового захисту, як в правовому, так і практичному аспектах, які реально призведуть до відновлення та поновлення порушеного права на працю, на підставі судового рішення, яким: поновити мені з 01.03.2021 на рівнозначній новоствореній посаді «Старший слідчий другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові)» або іншій рівнозначній посаді в ТУ ДБР у м. Полтаві з аналогічними завданнями та функціональними обов'язками за професією (професійною назвою роботи) «Слідчий», у тому числі з похідними до неї словами «Старший» та термінами і словами, які уточнюють місце роботи; 3) стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.03.2021 року по дату ухвалення рішення у справі, з урахуванням проведеної виплати вихідної допомоги, суму якого перерахувати за наступними реквізитами: Номер картки: 5168742730451469, банк отримувача: ПриватБанк, МФО - 305299, отримувач: ОСОБА_1 , код РНОКПП - НОМЕР_1 , рахунок отримувача: НОМЕР_2 , ІВА№ НОМЕР_3 ; 4) рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання; 5) покласти на директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві обов'язки забезпечення негайного виконання судового рішення; 6) зобов'язати директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, в порядку судового контролю за негайним виконанням рішення суду, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2022р. у справі №520/4854/21 позов заявника було задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві № 22-о від 24.02.2021, в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління з 01.03.2021 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису; поновлено ОСОБА_1 з 01.03.2021 на посаді слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві; стягнуто з директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 899.149,23грн.; в решті вимог позов було залишено без задоволення.
Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць було допущено до негайного виконання.
14.12.2022р. на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2022р. у справі №520/4854/21 було видано виконавчий лист №520/4854/21 від 14.12.2022р., який було подано заявником до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
30.12.2022р. суб'єктом владних повноважень - головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Благадиром Д.Г. було прийнято правовий акт індивідуальної дії у формі повідомлення від 30.12.2022р. про повернення виконавчого листа №520/4854/21 від 14.12.2022р.
Як з”ясовано судом, означене управлінське волевиявлення умотивовано посиланням на п.7 ст.4, ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» та судженням про відсутність у виконавчому листі №520/4854/21 від 14.12.2022р. заходів примусового характеру.
Не погодившись із відповідністю закону означеного рішення суб'єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до установлених судом обставин спору підлягають застосуванню наступні норми права.
Частиною 1 ст.1291 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Аналогічні за змістом приписи містяться в ч.1 ст.370 КАС України, де указано, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
У силу п.3 ч.1 ст.371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа.
За визначенням ст.1 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Підпунктом 1 ч.1 ст.3 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону рішення підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
За правилами п.7 ч.4 ст.4 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Як то указано у ст.10 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Отже, у положеннях ст.10 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» законодавець не виклав вичерпного переліку заходів примусового виконання рішень, але зазначив, що властивістю заходів примусового виконання рішень є примусовий характер.
Процедура примусового виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення унормована приписами ст.63 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження», де указано, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч.1 ст.63); У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч.2 ст.63); Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч.3 ст.63); Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч.4 ст.63).
З положень наведеної норми закону чітко та однозначно витікає, що владне управлінське волевиявлення державного виконавця з приводу визначення строку виконання боржником рішення, з приводу застосування штрафу у порядку ч.2 ст.63 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження», з приводу повторного визначення строку виконання рішення, з приводу застосування штрафу у порядку ч.3 ст.63 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» за правовою суттю, природою та спрямованістю є саме заходами примусового виконання рішення, адже мають чітко окреслений примусовий характер і призначені спонукати боржника до вчинення комплексу організаційно-правових заходів з метою виконання рішення.
До того ж суд зважає, що навіть у разі прямого застереження про відсутність у виконавчому листі заходів примусового виконання, що охоплюється випадком виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій, виконавець у силу приписів ч.4 ст.63 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» все одно повинен прийняти рішення про відкриття виконавчого провадження, бо постанова про закінчення виконавчого провадження може бути прийняття виключно у разі прийняття у минулому постанови про відкриття виконавчого провадження.
Статтею 65 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону (ч.1 ст.65); Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч.2 ст.65).
Отже, ч.2 ст.65 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» чітко указано, що у разі виконання рішення про поновлення на роботі виконавець все ж таки виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, що об”єктивно є неможливим без попереднього в часі вчинення управлінського волевиявлення з приводу відкриття виконавчого провадження.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли зміст ч.2 ст.65 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» має бути витлумачений на користь існування у виконавця обов'язку відкрити виконавче провадження за виконавчим листом про поновлення громадянина на посаді у відносинах публічної служби.
Критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого рішення про повернення виконавчого листа, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.
Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення у спосіб визнання протиправним та скасування правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень та обтяження органу публічної адміністрації обов'язком повторно вирішити по суті питання про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №520/4854/21 від 14.12.2022р.
Зміст ч.3 ст.245 та ч.4 ст.245 КАС України, а також обсяг реально вчиненого суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення не дозволяє суду знайти правові підстави для обтяження органу публічної адміністрації обов'язком відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 520/4854/21 від 14.12.2022, позаяк суб'єкт владних повноважень не надав власної оцінки усім юридично значимим факторам, зокрема, у контексті правильності оформлення виконавчого документа тощо та не виклав цих суджень у правовому акті індивідуальної дії.
Відтак, за цим епізодом позов підлягає відхиленню.
Вимоги позову про вжиття передбачених Законом № 1404-УІІІ заходів щодо примусового виконання рішення суду № 520/4854/21 від 15.07.2022 у спосіб вчинення виконавчих дій неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі спрямовані наперед у часі, стосуються майбутніх правовідносин, стосовно яких відсутні беззаперечні та неспростовні докази існування у суб'єкта владних повноважень наміру на порушення закону та прав приватної особи, а тому підлягають відхиленню.
Окрім того, суд зважає, що даний спір склався не з приводу ухилення суб'єкта владних повноважень від примусового виконання рішення суду у справі №520/4854/21 від 15.07.2022р. у цілому, але лише відносно відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №520/4854/21 від 14.12.2022р., який містить лише частину обсягу постановленого судового акту.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк оцінки усім юридично значимим факторам не надав, норму закону витлумачив невірно, унаслідок вчинене управлінське волевиявлення суперечить закону та порушує право заявника на відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення стосовно поновлення на роботі.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту, а решта аргументів не підлягає окремій оцінці, оскільки об'єктивно не має значення для результату вирішення спору.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати повідомлення Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Благадири Д.Г. від 30.12.2022 р. про повернення виконавчого листа № 520/4854/21 від 14.12.2022.
Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повторно вирішити по суті питання з приводу відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 520/4854/21 від 14.12.2022.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (місцезнаходження - вул. Героїв-пожежних, 13, м. Полтава, 36014; код 43316700) на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження - АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко