31 січня 2023 р. № 400/1172/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельник О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. 8 Березня, 107, м. Миколаїв, 54020,
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач) та з урахуванням збільшення розміру позовних вимог просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу при звільненні з державної служби всіх належних грошових сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2021 року по 14.07.2022 року у розмірі 461 740,50 грн.;
- стягнути з відповідача на свою користь понесені ним судові витрати на сплату судового збору у розмірі 992,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 20000 грн. та 10% від присудженої суми гонорар успіху адвоката.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що був звільнений з державної служби 22.02.2021 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року у справі № 420/12968/20 зобов'язано відповідача виплатити позивачу винагороду державного виконавця у сумі 191 307,82 гривень. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 у справі № 420/6712/21 зобов'язано відповідача виплатити позивачу винагороду державного виконавця у загальній сумі 27 653,72 грн. Однак, на час звернення до суду, відповідачем не було виплачено винагороду державного виконавця, як і не здійснено виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що передбачено ст.116-117 КЗпП України.
Відзив від відповідача на позовну заяву до суду не надходив. Про розгляд справи відповідач повідомлений належним чином.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.
Відповідно до ст. 262 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
З березня 2020 року по 22 лютого 2021 року позивач займав посаду заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Наказом Міністерства юстиції України від 19.02.2021 року за № 333/к позивача звільнено з займаної посади за взаємною згодою сторін з 22.02.2021 року.
Однак, при звільненні з державної служби, всі належні виплати державного службовця відповідачем не виплачено, об'єктивні причини невиплати відсутні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року прийнятого у справі № 420/12968/20 (залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.12.2021 року), визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу винагороди державного виконавця на підставі Наказу від 14.04.2020 року № 1919 «Про виплату винагороди ОСОБА_1 » у сумі 191 307,82 гривень та зобов'язано здійснити її виплату.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 прийнятого у справі № 420/6712/21 (залишеного без змін Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021 року), зобов'язано відповідача видати наказ та виплатити позивачу винагороду у загальній сумі 27 653,72 грн. за довідками щодо розподілу винагороди від 22.02.2021 року у виконавчих провадженнях № 61042276, 63029940, 6349551.
Рішення судів набрали законної сили.
На час звернення до суду, відповідачем не виплачено винагороду державного виконавця, як і не здійснено виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що передбачено ст.ст.116-117 КЗпП України, що і послугувало зверненню до суду з цим позовом.
14.07.2022 року на виконання рішення суду відповідачем на рахунок позивача було сплачено винагороду державного виконавця в повному обсязі, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 27.01.2023 року.
Спірними питаннями у цій справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статті 117 КЗпП України.
Вирішуючи спір у справі, суд виходить з такого.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року справа № 810/451/17.
Крім того, відповідно до ст.1 Закону України № 2235-ІІІ "Про громадянство України" заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування. Також, відповідно до Конвенції з прав людини та практики Європейського Суду з прав людини випливає, що заробітна плата і пенсія відносяться до власності.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи, що позивач проходив державну службу в Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса), яким всупереч норм чинного законодавства не здійснено повного розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати належних йому при звільненні сум за період з дня, наступного за днем його звільнення по день фактичного розрахунку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.
Так, розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Згідно довідки Пенсійного фонду України від 17.02.2021 року, яка міститься в матеріалах справи, позивачу у грудні 2020 року була нарахована та виплачена заробітна плата у розмірі 18113,68 грн. Згідно довідки Пенсійного фонду України від 20.08.2021 року позивачу у січні 2021 року була нарахована та виплачена заробітна плата у розмірі 23982,25 грн.
Загальна кількість робочих днів за грудень 2020 року - січень 2021 року становить 41 дні (грудень 2020 - 22 дні, січень 2021 - 19 дні).
Позивач за вказаний період фактично відпрацював 32 робочих дні, оскільки згідно наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 28.12.2020 року №4227-в «Про надання відпустки ОСОБА_1 » перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 12 календарних дні з 04 по 16 січня 2021 року.
Середньоденна заробітна плата позивача становить 1315,50 грн. (18113,68 грн.+23982,25 грн.) : 32 дні = 1315,50 грн./день).
Отже, період затримки розрахунку при звільненні позивача з 23.02.2021 року (день наступний за днем звільнення) по 14.07.2022 року (день фактичного розрахунку) складає 351 робочих дні.
Таким чином, з відповідача на користь позивача належить стягувати середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2020 року по 14.07.2022 року включно в сумі 461 740,50 грн. (1315,50 грн./день х 351 робочих дні).
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 42095,93 грн.
Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за не отримане речове майно становить 461 740,50 грн.
З огляду на вказані обставини, суд вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме наведеним вище критеріям, визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні сумі, що дорівнює розміру несвоєчасної виплати, а саме 42095,93 грн.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 та від 23.12.2020 року у справі №803/1768/17.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 992,40 грн., сплачений позивачем за подання позовної заяви, та витрати на правову допомогу в сумі 20000 грн. та 10% від присудженої суми гонорар успіху адвоката, що складає 30124,95 грн.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав суду такі докази:
-Копія ордеру №1100062 від 24.01.2022.
- Копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 01.04.2020 - Копія договору про надання правової допомоги від 17.01.2022
- Попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат.
За правилами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Положеннями ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції, Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вирішуючи питання про розумність і співмірність витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що предмет спору у справі не є складним, обсяг доказів, які потребували подання позивачем і їх дослідження досить обмежений, справа розглянута в письмовому провадженні, а тому сума витрат позивача, пов'язаних з оплатою послуг адвоката не може вважатись співмірною та пропорційною 30124,95 грн., у зв'язку з чим суд проходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. 8 Березня, 107, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 43315529) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 при звільненні з державної служби всіх належних грошових сум.
3. Зобов'язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2021 року по 14.07.2022 року (день фактичного розрахунку) у розмірі 42095,93 грн.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. 8 Березня, 107, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 43315529) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. 8 Березня, 107, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 43315529) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн. (дві тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Мельник