ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" лютого 2023 р. справа № 300/5446/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач-2), в якому просить:
1. визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 25.11.2022 за №83850004221.
2. зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 періоди її роботи у КНП «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради» на посадах:
медичної сестри реанімаційного відділення (наказ №1 §1 від 03.01.1994) - з 02.01.1994 по 25.01.2000;
старшої медичної сестри відділення реанімації та інтенсивної терапії (наказ №4 §3 від 26.01.2000) - з 26.01.2000 по 31.10.2010;
сестри медичної палатної відділення інтенсивної терапії (наказ №183 §1 від 01.11.2011) - з 01.11.2011 по 18.11.2022.
3. зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 18.11.2022 - з дня звернення за пенсією.
Позовні вимоги мотивовані тим, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. При цьому, позивач посилається на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Так, станом на 18.11.2022, на переконання позивача, вона набула право виходу на пенсію на пільгових умовах у 50 років.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 10.01.2023. Представник відповідача-1 проти заявлених позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с. 64-67). Просила суд в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач не досягла необхідного віку та у неї відсутній пільговий стаж, а тому підстав для призначення такої пенсії немає. Вважає, що відповідач-2 оскаржуваним рішенням прав позивача не порушував. Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зазначила, що відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу на зазначених роботах, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Таким чином, представник відповідача-1 вказала, що оскільки позивач досягла віку 52 роки 10 місяців при необхідних 55 ти, то для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 немає законних підстав. Водночас, відповідач-1 вважає помилковими аргументи позивача про необхідність врахування на пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому, зазначила, що норми статті 114 Закону №1058на даний час не змінені, неконституційними не визнавались, є чинними та відповідно підлягають до застосування.
12.01.2023 від відповідача-2 також надійшов відзив, в якому представник проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з підстав правомірності рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зокрема, таке рішення прийняте у зв'язку із тим, що на час звернення ОСОБА_1 не досягла встановленого ст. 114 вказаного Закону віку, а також у неї відсутній необхідний пільговий стаж (а.с. 72-74).
Суд, розглянувши адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.11.2022 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою (із додатками) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Згідно рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 25.11.2022 за №83850004221, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком за Списком №2, посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме недосягнення позивачем 55 років. При цьому, відповідачем 2 зазначено що страховий стаж позивача становить 44 роки 1 місяць 12 днів, пільговий стаж - відсутній. Крім того, відмічено, що за доданими документами 1) до страхового стажу не зараховано період з 10.07.1991 до 01.01.1994, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи; 2) пільговий стаж не визначено, оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи наявні дві довідки від 11.11.2022 за №1309, інформація в яких різниться (а.с. 29).
Вважаючи таку відмову пенсійного органу у призначенні пенсії протиправною та необґрунтованою, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»(далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із приписами частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року і при страховому стажі роботи - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В той же час, відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, в силу приписів пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам (в даному випадку ОСОБА_1 ) за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено такий пенсійний вік: у пунктах «б» - «з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а» - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б» - «з» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
Окрім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що Головне управління ПФУ в Чернівецькій області не застосувало більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосувало закон, який позбавляє зазначеного права.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Суд встановив, що згідно змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 25.11.2022 за №83850004221 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах по Списку №2, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах є, зокрема, те, що на дату звернення ОСОБА_1 виповнилось 52 роки 10 місяців при необхідних 55 (а.с. 29). Однак, враховуючи вищевикладені правові висновки щодо досягнення необхідного віку, суд констатує про протиправність таких висновків пенсійного органу, оскільки позивач досягла необхідного віку (50 років) для призначення пільгової пенсії.
Разом із тим, із змісту спірного рішення слідує, що відповідач-2 підтвердив наявність в ОСОБА_1 необхідного страхового стажу, що становить 44 роки 1 місяць 12 днів (більше необхідних 20 років), а тому, як вбачається із позовної заяви, такий не оспорюється позивачем.
Водночас, як на підставу відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, пенсійний орган послався на відсутність саме пільгового стажу роботи за Списком №2. При цьому, до пільгового стажу не зараховано періоди згідно, в тому числі довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 11.11.2022 за №1309, виданою КНП «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради», оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи наявні дві довідки від 11.11.2022 за №1309, інформація в яких різниться. З цього приводу суд зазначає наступне.
Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 , остання з 02.01.1994 по сьогодні працює у КНП «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради», зокрема:
? з 02.01.1994 по 25.01.2000 позивач працювала медичною сестрою реанімаційного відділення (наказ №1 §1 від 03.01.1994);
? з 26.01.2000 по 31.10.2010 - позивач працювала старшою медичною сестрою відділення реанімації та інтенсивної терапії (наказ №4 §3 від 26.01.2000);
? з 01.11.2011 і по день звернення із даним позовом ОСОБА_1 працює сестрою медичною палатної відділення інтенсивної терапії (наказ №183 §1 від 01.11.2011).
Вказані періоди трудової діяльності ОСОБА_1 , окрім іншого, підтверджуються також довідкою від 11.08.2022 за №1052/01-05, виданою КНП «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради».
При цьому, судом встановлено, що робота позивача протягом всього її робочого часу пов'язана з безпосереднім обслуговуванням інфекційних хворих, тобто всі займані позивачем посади передбачені Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зокрема Списками, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 за №162, від 16.01.2003 за №36, від 24.06.2016 за № 461, які були чинні на період роботи ОСОБА_1 .
Відтак, враховуючи, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, і трудова книжка позивача із всіма необхідними записами оформлена належним чином, суд констатує, що ОСОБА_1 було надано всі необхідні документи, які підтверджують її пільговий стаж (а це більше необхідних 10 років), а пенсійним органом, в свою чергу, протиправно не враховано у повному обсязі вказані періоди роботи позивача до її пільгового страхового стажу.
При цьому, відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Таким чином, тільки у випадку, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках, а саме за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі №159/4178/16 а.
Отже, хибними у випадку наявності всіх необхідних записів у трудовій книжці є посилання пенсійного органу на будь-які довідки. Більше того, щодо таких доводів пенсійного органу, що в матеріалах електронної пенсійної справи наявні дві довідки від 11.11.2022 за №1309, інформація в яких різниться, то суд погоджується з позивачем що сама назва довідки (про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній) свідчить про те, що вона є додатковим (у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній), а не безумовним підтвердженням стажу, оскільки, як уже зазначено, у даному випадку, пенсійному органу надано трудову книжку ОСОБА_1 , яка є основним документом для підтвердження стажу та у якій є всі необхідні записи, з посиланням на відповідні накази, а також записи про підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 (записи 10, 14, 15, 17).
Також суд погоджується із позивачем, що в даному випадку на неї не можна покладати вину за те, що роботодавець присвоїв довідкам однаковий номер, що в будь-якому разі не впливає на зміст довідок.
Крім того, аналіз змісту довідок від 11.11.2022 за №1309 дає можливість зробити висновок, що жодних розбіжностей у них фактично немає. Так, у одній довідці роботодавцем позивача констатовано її роботу із шкідливими умовами праці з 01.11.2011 по 11.11.2022 (дату видачі довідки) та зазначено, що за цей період пільговий стаж позивача (по Списку №2) складає 11 років 0 місяців 10 днів (а.с. 32). А в іншій довідці роботодавцем позивача констатовано її роботу із шкідливими умовами праці з 02.01.1994 (початку її роботи у КНП «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради») по 11.11.2022 (дату видачі довідки) та зазначено, що за весь період її роботи (в тому числі і той, про який йдеться у попередній довідці) пільговий стаж позивача (по Списку №2) складає 34 роки 7 місяців 9 днів (а.с. 33). Тобто, пільговий стаж позивача (по Списку №2) згідно першої довідки, який складає 11 років 0 місяців 10 днів, включений у загальний пільговий стаж позивача згідно другої довідки. Тому фактично жодних розбіжностей у довідках немає.
Суд також наголошує, що судова практика виходить із того, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, зокрема бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.
Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, відповідно до абзацу 4 п. 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 за №22-1 (далі - Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
Аналіз вказаної норми дає підстави зробити такі висновки:
по-перше, пенсійний орган письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково тільки у тому випадку, коли до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи. Однак, як уже зазначено вище, позивачем до заяви про призначення пенсії було додано всі необхідні документи, в тому числі і основний документ - трудову книжку з усіма необхідними записами у ній;
по-друге, якщо навіть гіпотетично припустити, що особа не додала всі необхідні документи до заяви про призначення пенсії чи наявні, на думку відповідача, якісь розбіжності в документах (яких фактично і не було), то в такому випадку пенсійний орган письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Однак, судом встановлено, що в даному випадку жодного подібного повідомлення позивачу зі сторони пенсійного органу не надходило.
З огляду на встановлені судом обставини та подання позивачем пенсійному органу разом із заявою від 18.11.2022 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умов для призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленою гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення.
На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Додатково суд звертає увагу на помилковість посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у відзиві на запис №8 від 01.01.1994 про звільнення з роботи, оскільки вказаний період роботи позивача не є спірним, тобто вказане виходить за межі позовних вимог.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для ГУ ПФУ в Івано-Франківській області можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: зарахувати позивачу спірні періоди роботи до пільгового стажу, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 45 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, зокрема, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , 50 років їй виповнилось 03.01.2020, та за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах із відповідною заявою та необхідними документами вона звернулася 18.11.2022, то відповідно із цієї дати позивачу слід призначити пенсію а віком на пільгових умовах.
Зважаючи на те, що судом встановлено протиправність відмови пенсійного органу в призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 18.11.2022 з урахуванням вищезазначених періодів роботи, що є належним способом захисту та поновлення порушеного права позивача.
Крім того, аналогічний підхід використав Верховний Суд в межах зразкової адміністративної справи №360/3611/20, відповідно до якої дана справа є типовою.
Також, аналогічний підхід використав Верховний Суд у постанові від 18.11.2022 в межах справи №560/3734/22. Так, за наслідками розгляду вказаної справи залишено без змін рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.04.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2022, якими, зокрема, зобов'язано пенсійний орган (той територіальний підрозділ, до якого позивач звертався з усіма необхідними документами, а не той, який за принципом екстериторіальності розглядав такі документи) призначити пенсію позивачу.
Аналогічна правова позиція щодо способу захисту в подібних правовідносинах між фізичною особою та пенсійним органом в справах щодо призначення пільгової пенсії міститься також в постановах Верховного Суду від 17.01.2023 по справі №392/1357/17 (2 а/392/109/17), адміністративне провадження №К/9901/842/18 та від 12.12.2022 по справі №174/420/17 (2 а/174/63/2017), адміністративне провадження №К/9901/35832/18.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача підлягає солідарному та пропорційному стягненню сплачений нею судовий збір у загальному розмірі 992,40 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ,76018, код ЄДРПОУ - 20551088), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Ольги Кобилянської, 1/ площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ - 40329345) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Ольги Кобилянської, 1/ площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ - 40329345) від 25.11.2022 за №83850004221 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ,76018, код ЄДРПОУ - 20551088) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) до пільгового стажу за Списком №2 періоди її роботи у КНП «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради» на посадах:
медичної сестри реанімаційного відділення (наказ №1 §1 від 03.01.1994) - з 02.01.1994 по 25.01.2000;
старшої медичної сестри відділення реанімації та інтенсивної терапії (наказ №4 §3 від 26.01.2000) - з 26.01.2000 по 31.10.2010;
сестри медичної палатної відділення інтенсивної терапії (наказ №183 §1 від 01.11.2011) - з 01.11.2011 по 18.11.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ,76018, код ЄДРПОУ - 20551088) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 18.11.2022 - з дня звернення за пенсією.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 496 (чотириста дев'ятсот шість) грн 20 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Ольги Кобилянської, 1/ площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ - 40329345) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 496 (чотириста дев'ятсот шість) грн 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 02 лютого 2023 р.