01 лютого 2023 року м. Житомир справа № 240/38449/21
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача про відмову у зарахуванні стажу роботи з 01.09.2000 по 30.06.2020 у подвійному розмірі та у виплаті надбавки у розмірі 150 грн. як непрацюючому пенсіонеру, яка має на своєму утриманні дитину до 18 років;
- зобов'язати відповідача зарахувати стаж роботи з 01.09.2000 по 30.06.2020 у подвійному розмірі та у виплаті надбавки у розмірі 150 грн. як непрацюючому пенсіонеру, яка має на своєму утриманні дитину до 18 років та провести повний перерахунок пенсії із 08.07.2020 (із дня подачі первинних документів до пенсійного фонду).
В обґрунтування позову вказує, що звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років на пільгових умовах, однак відповідачем було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю спеціального стажу. Вважає відмову протиправною, оскільки на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" позивач мала більше 30 років спеціального стажу працівника протитуберкульозного закладу, що надає їй право на пенсію за вислугою років на пільгових умовах. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
До суду надійшов відзив на позову заяву. Заперечуючи позовні вимоги, відповідач вказує, що статтею 40 Закону №1058-ІУ, визначено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 незалежно від перерв.
На виконання рішення суду по справі № 240/18569/20 від 22.12.2020 зарахування стажу роботи з 01.09.2000 по 30.06.2020 проведено у подвійному розмірі з 01.09.2000 по 31.12.2003 для розрахунку розміру пенсії, згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 01.01.2004 по 30.06.2020 для розрахунку права відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» згідно даних персоніфікованого обліку.
Згідно з пунктом 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16 липня 2008 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні дітей до 18 років, надбавка до пенсії за віком, по інвалідності та за вислугу років, передбачена Законами України «Про пенсійне забезпечення» і «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплачується у розмірі 150 гривень на кожну дитину.
Нарахування та виплата надбавки у розмірі 150 гривень як непрацюючому пенсіонеру, який має на своєму утриманні дитину до 18 років не надана, оскільки даний вид надбавки виплачується відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги, передбаченою додатком 11 до Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 вересня 2006 року № 345, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06 жовтня 2006 року за № 1098/12972.
Позивачем надано вищезазначений документ на матір ОСОБА_1 , стосовно батька - ОСОБА_2 інформація відсутня.
Тому, Позивачу необхідно надати довідку органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги, передбаченою додатком 11 до Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 вересня 2006 року № 345, стосовно батька - ОСОБА_2 .
У відповіді на відзив позивач вважає безпідставними доводи відповідача, а тому з підстав викладених у позовній заяві, просить задовольнити її позовні вимоги.
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, з'ясувавши обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні з 08.07.2020 та отримує пенсію за вислугою років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення."
Встановлено, що 06 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про виконання рішення суду по справі №240/18569/20 від 22.12.2020.
Рішенням від 16 вересня 2021 року відповідач повідомив, Згідно абзацу 2 пункту 2-1 Прикінцевих положень Закону, розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пунктів 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993р. № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно статті 24 Закону, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувались до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Страховий стаж для обчислення пенсії становить 20 років 3 місяці 24 дні. Період з 01.09.2000 по 31.12.2003 зараховано до страхового стажу з урахуванням статті 60 Закону України „Про пенсійне забезпечення”, із з 01.01.2004 по 30.06.2020 заданими персоніфікованого обліку.
Статтею 40 Закону, визначено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 незалежно від перерв.
Пенсію обчислено за даними персоніфікованого обліку починаючи з 01.09.2000.
Розмір пенсії становить 1854.00 гри.
Рішенням суду виконано в межах покладених судом зобов'язань з урахуванням
результативної та мотивувальної частини.
Вважаючи вищевказане рішення протиправним та таким, що порушує права та інтереси, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.
Пунктом 2-1. розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років.
Рішенням Конституційного Суду №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Окрім того, у другому пункті рішення зазначено, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, починаючи з 04.06.2019 положення п. "е" ст.55 Закону України №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Тому, враховуючи, що позивач звернувся із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" 08.07.2020, тобто після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019, а відтак відповідач повинен був застосовувати положення п. "е" ч. 1 ст. 55 Закону №1788 в первісній редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Згідно записів у трудовій книжці, позивач у період із 09.04.2003 по 30.06.2020, працювала в закладі охорони здоров'я, яке відноситься до установ охорони здоров'я, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, згідно "Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909.
Статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідачем не заперечується, а матеріалами адміністративної справи підтверджується, що позивач із 09.04.2003 працювала у інфекційному закладі охорони здоров'я.
Статтею 62 Закону №1788 передбачено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка.
Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбаченихзакономвипадках іншу відповідальність.
Наказом Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях (далі Інструкція №58).
Відповідно до підпункту 2.1 Інструкції №58 (- тут і надалі в редакції, чинній на момент внесення записів за спірний період) трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Згідно із п.п. 2.1 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
До трудової книжки в т.ч. вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження.
Відповідно до п.п. 2.6 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Як було встановлено у рішенні суду по справі №240/18569/20 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 вказано:
- із 01.09.2000 по 03.03.2003 - навчання у Бердичівському медичному училищі;- запис №1
- 09.04.2003 - зарахована на роботу на посаду медичної сестри, на період декретної відпустки основного працівника. Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Лісовий берег".
- запис №2 - 01.08.2004 - переведено на постійне місце роботи на посаду медсестри відділення дітей раннього віку;
- запис №3 - 01.08.2004- перевести на посаду палатна медсестра відділення дітей раннього віку;
- записи №4-№10 - присвоєння та продовження кваліфікаційних категорій за спеціальністю "сестринська справа";
- запис №11 - 30.06.2020- звільнена у зв'язку із ліквідацією.
Вказані обставини відповідачем не заперечуються.
Суд звертає увагу на те, що вищевказані записи виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та у відповідності до дати, які належним чином завірені підписом роботодавця та печаткою, проставленою після запису про звільнення.
У адміністративній справі №240/18569/20, судом вже досліджувались обставини щодо зарахування стажу роботи, про судом зроблено висновок, що відповідачем неправомірно не зараховано у подвійному розмірі до стажу роботи ОСОБА_1 період із 01.09.2000 по 30.06.2020.
Відповідно до КАСУ п.4 ст.78 4. обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо позовних вимог про визнання відмови ГУ ПФУ в Житомирській області від щодо випалити надбавки у розмірі 150 грн. як непрацюючому пенсіонеру, яка має на утриманні дитину до 18 років, суд зазначає наступне.
Згідно з пп. 3 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008р. установлено, що з 1 вересня 2008 року, непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні дітей до 18 років, надбавка до пенсії за віком, по інвалідності та за вислугу років, передбачена Законами України «Про пенсійне забезпечення» і «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплачується у розмірі 150 гривень на кожну дитину.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач з 30.06.2020р. є непрацюючим пенсіонером, яка має на своєму утриманні дитину до 18 років, в зв'язку з чим з урахуванням пп. 3 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 р. має право на отримання надбавки до пенсії по інвалідності у розмірі 150 гривень на дитину.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття “власності”, яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права” і, таким чином, як власність.
Відповідно до пункту “d” Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: “Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин”.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Житомирській області щодо встановлення ОСОБА_1 надбавки на неповнолітню дитину, у розмірі 150 грн., зобов'язати ГУ ПФУ в Житомирській області встановити ОСОБА_1 надбавку на неповнолітніх дітей у розмірі 150 грн. на дитину, починаючи з 08.07.2020, нарахувати і виплатити недоотримані суми надбавки з 08.07.2020 з урахуванням здійснених виплат.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 75000 грн, суд зазначає наступне.
Так обґрунтовуючи моральну шкоду, позивач зазначає, що зазнає моральних страждань внаслідок переживання, втрачає кошти. У зв'язку із зазначеним, позивач відчуває занепокоєння та стрес.
Щодо позовних вимог в цій частині, суд зазначає, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п.51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів і судом не встановлено, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є змістом моральної шкоди. Відповідних доказів позивач не надав. Відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1816 грн
У зв'язку із задоволенням частково позовних вимог та сплатою судового збору за одну позовну вимогу немайнового характеру, суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7,Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у зарахуванні стажу роботи ОСОБА_1 з 01.09.2000 по 30.06.2020 у подвійному розмірі та у виплаті надбавки у розмірі 150 грн. як непрацюючому пенсіонеру, яка має на своєму утриманні дитину до 18 років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи з 01.09.2000 по 30.06.2020 у подвійному розмірі, з урахуванням здійснених виплат.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області встановити ОСОБА_1 надбавку на неповнолітню дитину у розмірі 150 грн., починаючи з 08.07.2020, з урахуванням здійснених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 1816,00 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова