01 лютого 2023 року
м. Черкаси
Справа № 704/628/21
Провадження № 22-ц/821/139/23
Категорія: 310020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Бородійчука В.Г., Василенко Л.І.
за участю секретаря: Мунтян К.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2022 року (ухваленого під головуванням судді Дьяченка Д.О. в приміщенні Тальнівського районного суду Черкаської області, повний текст рішення складено 26 жовтня 2022 року) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину на період навчання, -
Короткий зміст позовних вимог
22 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Тальнівського районного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину на період навчання.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що згідно свідоцтва про народження ОСОБА_2 є її батьком. За весь період до досягнення нею повноліття батько її матеріально не підтримував, допомоги не надавав.
З 01 вересня 2020 року, вказує позивачка, вона є студентом 1-го курсу факультету спеціальної та інклюзивної освіти НПУ ім. М.П. Драгоманова і на даний час досягла повноліття, однак у зв'язку з продовженням навчання вона не може себе забезпечувати самостійно, а тому потребує матеріальної допомоги, у зв'язку з чим вимушена звернутись до суду з даним позовом.
На підставі викладеного, позивачка просила постановити судове рішення, яким стягнути з відповідача на її користь аліменти в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати подачі позовної заяви до суду і до закінчення нею навчання, чи до досягнення нею 23 років.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 22.07.2021 року і до закінчення нею навчання, але не довше ніж до досягнення нею 23-х річного віку.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 992 грн. 40 коп. судового збору.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що оскільки до вимоги про виплату аліментів на період навчання не застосовуються норми ст. 182 СК України, а саме - сплата аліментів в розмірі, що є не меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а тому у цій частині позов задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 20 грудня 2022 року ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції необґрунтованим, постановленим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2022 року та постановити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга ОСОБА_2 , зокрема, мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано той факт, що позивачкою не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у неї потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням, як то витрати на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників, тощо.
Особа, що подала апеляційну скаргу, звертає увагу, що в даному випадку саме на позивача покладено обов'язок доведення можливості надавати матеріальну допомогу відповідачем.
Вказує, що він має скрутне матеріальне становище, не працює, не перебуває на обліку в центрі зайнятості та додаткових доходів не має.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Фактичні обставини справи
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 5).
Згідно довідки № 119 від 13.10.2020 року, виданої Національним педагогічним університетом ім. М.П. Драгоманова вбачається, що ОСОБА_1 є студентом 1-го курсу факультету спеціальної та інклюзивної освіти НПУ ім. М.П. Драгоманова. Термін навчання становить до 30.06.2024 року (а.с. 8).
Будь-які інші докази в обгрунтування позовних вимог в матеріалах справи відсутні.
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 199 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу).
При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання.
В обгрунтування позовних вимог, позивачка надала суду довідку № 119 від 13.10.2020 року, видану Національним педагогічним університетом ім. М.П. Драгоманова, з якої вбачається, що ОСОБА_1 є студенткою 1-го курсу факультету спеціальної та інклюзивної освіти НПУ ім. М.П. Драгоманова. Термін навчання становить до 30.06.2024 року (а.с. 8).
При цьому, будь-які інші докази на підтвердження обгрунтованості позовних вимог в матеріалах справи відсутні.
Оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про безпідставне задоволення судом першої інстанції позовних вимог позивачки з огляду на наступне.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Так, відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази повинні бути належні, допустимі та достовірні.
Згідно із частиною 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Так, подаючи до суду позовну заяву, ОСОБА_1 не довела існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є її процесуальним обов'язком.
Апеляційний суд констатує, що матеріали справи не містять жодних доказів, як можливості відповідача сплачувати аліменти на утримання своєї повнолітньої дочки, так і потреби останньої в матеріальній допомозі від свого батька у зв'язку саме із навчанням останньої та неможливості працевлаштування для забезпечення своїх потреб.
В свою чергу, з урахуванням наданих відповідачем доказів на підтвердження його матеріального стану, які не спростовано позивачкою, судом встановлено, що відповідач не має фінансової можливості надавати допомогу повнолітній дочці ОСОБА_1 у зв'язку з продовженням останньою навчання.
Лише та обставина, що на батьків покладено обов'язок утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, сама по собі не може бути підставою для задоволення позовних вимог.
Таким чином, ненадання будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у повнолітньої дитини потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників, тощо) та можливість відповідача надавати таку допомогу є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання після досягнення повноліття.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року у справі № 635/1139/17 (провадження № 61- 350св17).
Зважаючи на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у зв'язку з їх недоведеністю.
Врахувавши вказані обставини в сукупності, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджено та не враховано обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення даної справи, внаслідок чого прийнято необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню з наведених вище мотивів та підстав.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене із неправильним застосуванням норм матеріального та із порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи; воно не може залишатися в законній силі, підлягає до скасування із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційний суд зробив висновок про скасування рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2022 року, то судові витрати, понесені ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги в сумі 1488,60 грн., необхідно компенсувати з Державного бюджету України у зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину на період навчання - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину на період навчання - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1488, 60 грн. судових витрат за подачу апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді В.Г. Бородійчук
Л.І. Василенко