Справа № 627/207/21 Номер провадження 22-ц/814/871/23Головуючий у 1-й інстанції Вовк Л.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
01 лютого 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І. В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 21 травня 2021 року, ухвалене суддею Вовк Л.В., повний текст рішення складено - 26 травня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про визнання права на земельну частку (пай), -
26 лютого 2021 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Краснокутської селищної ради Харківської області про визнання права на земельну частку (пай), в якому просив суд поновити строк звернення до суду з даним позовом, визнати за ним визнати за ним, як членом КСП «Червоний Жовтень», право на земельну частку (пай) у розмірі 8,25 умовних кадастрових гектарів на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області.
Позов мотивований тим, що уперіод з 1998 року по лютий 2000 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах та був членом КСП «Червоний Жовтень», який був розташований на території колишньої Колонтаївської сільської ради Краснокутського району Харківської області. При проведенні розпаювання землі у господарстві та отримання Державного акту на право колективної власності на землю 17 березня 1999 року, позивач був членом КСП, але під час складання списку-додатку до Державного акту на право колективної власності на землю КСП «Червоний Жовтень» його прізвище посадові особи КСП не внесли до вказаного списку, а тому він не отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) . З питання виділення земельної частки (паю) позивач у 2018 році звернувся до відділу Держгеокадастру у Краснокутському районі Харківської області, але йому рекомендовано звернутися до суду за захистом порушених прав.
Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 21 травня 2021 року Позовні вимоги ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про визнання права на земельну частку (пай) - залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що днем виникнення права на земельну частку (пай) є 17.03.1999 року, саме дата передачі КСП «Червоний Жовтень» Державного акта на право колективної власності на землю. ОСОБА_2 мав право на земельну частку (пай) у землях КСП «Червоний Жовтень», як член колективного сільськогосподарського підприємства, але у позові слід відмовити за пропуском позовної давності для звернення до суду, оскільки позивач про порушення своїх прав повинен був дізнатися з початку розпаювання земель КСП - 17 березня 1999 року, що є загальновідомим фактом. Однак, позивач без поважних на те причин, у передбачений законом строк, не звернувся до суду з вказаними вимогами. Інших фактів та доказів на їх підтвердження, які б свідчили про поважність причин пропуску строку позовної давності, позивачем не надано. У позовній заяві позивач зазначає про поважність причин пропуску ним позовної давності у з'язку з юридичною неграмотністю про порушені конституційні права, однак вказані доводи не є поважною причиною пропуску позовної давності та підставою для задоволення позову. З часу закінчення строку позовної давності до дня звернення позивача до суду минуло більше 20 років. Прояв звичайної необачності позивачем, а також правова необізнаність не є поважними причинами пропуску строку позовної давності, оскільки на час розпаювання позивач був дієздатною особою і мав об'єктивну можливість вчасно отримати відповідну правову допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції цілком правильно встановлено, що він як член колективного сільськогосподарського підприємства має право на земельну частку (пай) у землях КСП «Червоний Жовтень», але при цьому, підставою для відмови у позові суд визначив пропуск строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки вважає, що про порушення своїх прав він повинен дізнатися з початку розпаювання земель КСП, тобто 17.03.1999 року, що є загальновідомим фактом. Вказує, що при цьому судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що про своє порушене право він дізнався лише у 2018 році, коли він звернувся з відповідними заявами до відповідача та до відділу Держгеокадастру. Зазначає, що лише після звернення він дізнався, що Державний акт на право колекивної власності на землю КСП отримало у 1999 році, цей факт не був загальновідомим. До цього він вважав, що розпаювання земель відбулося до 1998 року, коли він ще не працював та не був членом КСП. Вказує, що коли він працевлаштувався на роботу, йомуповідомили, що списки на розпаювання земель КСП вже складені та подані до відповідних органів і лише у 2018 році він дізнався, що розпаювання земель відбулося саме у 1999 році. Вважає, що за вказаних обставин ним не було порушено строк позовної давності, що до правовідносин з питань позовної давності необхідно застососувати ЦК України, прийнятий ВР України 16.01.2013 року №435-IV (станом на дату початку перебігу строку позовної давності).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Ухвалами Харківського апеляційного суду від 12.07.2021 року у даній справі відкрито апеляційне провадження та справа призначена до апеляційного розгляду на 14.12.2021 року о 14 год. 30 хв., з повідомленням учасників справи (а.с. 52,55).
Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
З 03.08.2022 року дана цивільна справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (а.с. 69).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 15.08.2022 року дана справа призначена до апеляційного розгляду на 01.02.2023 року на 10 год. 40 хв., з повідомленням учасників процесу (а.с. 70).
У судове засідання до апеляційного суду 01.02.2023 року не з'явилися сторони, позивач та його представник, відповідач належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 12.01.2023 року судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на офіційну електронну адресу у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 72,73). Заяв, клопотанням від учасників справи про відкладення справи розглядом не надходили. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 15.08.2022 року розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст .3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_1 у період з 13.07.1998 року по 28.02.2000 року перебував у трудових відносинах з КСП «Червоний Жовтень» та був прийнятий у члени даного господарства, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці (а.с. 6).
Також з архівної довідки архівного відділу Краснокутської РДА Харківської області, виданої 23.04.2018 року за №01-37/20 вбачається, що відповідно до протоколу загальних зборів членів КСП №3 від 28.02.2000 року, ОСОБА_1 звільнений з членів КСП «Червоний Жовтень» (а.с. 9).
З відомостей, наданих відділом у Краснокутському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 13.04.2018 року, встановлено, що розмір земельної частки (паю), які виділялися працівникам КСП «Червоний Жовтень», згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) становить 8,25 га в умовних кадастрових гектарах. Крім того, ОСОБА_1 до списку-додатку до Державного акту на право колективної власності на землю КСП «Червоний Жовтень» не включений (а.с. 7).
При вирішенні спору, суд першої інстанції виходив з наступного.
Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною дев'ятою статті 5 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Таким чином, зважаючи, що Державний акт на право колективної власності на землю КСП отримало у 1999 році, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що до спірних правовідносин слід застосувати положення ЦК УРСР (у редакції 1963 року).
Відповідно до п. 6 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України 2004 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.
На пред'явлення позову про витребування належного громадянину майна, інших вимог про захист приватної власності поширюється встановлений ст. 50 Закону України «Про власність» і ст. 71 ЦК УРСР (чинних на час виникнення спірних правовідносин) трирічний строк позовної давності, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін (ст.75 ЦК УРСР).
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (ст. 76 ЦК УРСР).
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є визнання за позивачем, як колишнім членом КСП «Червоний Жовтень», права на земельну частку (пай) у розмірі 8,25 умовних кадастрових гектарів на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що не виключення позивача до списку, доданого до Державного акту, є неправомірним, що позбавило його права на отримання земельної частки (паю), але позивач, як член КСП, повинен був дізнатись про порушення свого права з 1999 року, тобто з часу розпаювання земель, проте, позивач у передбачений законом строк не звернувся до суду з вказаними вимогами, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження поважних причин пропуску позовної давності для звернення до суду з позовом.
Аналогічний висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 04.08.2021 року у справі № 617/537/19, фактичні обставини якої є подібними зі справою, яка є предметом апеляційного розгляду.
Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003 року, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Згідно ст. 1 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» за № 2114-ХІІ від 14.02.1992 року колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ № 2114-ХІІ від 14.02.1992 року, об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є підприємство.
Статтею 1 Указу Президента України від 03.12.1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» передбачено здійснення заходів щодо реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування).
Це право, гарантоване ч. 2 ст. 14 Конституції України, не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями.
Згідно з положеннями ч. 9, 10 ст. 5 ЗК України 1990 року, кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому ч. 6, 7 ст. 6 цього Кодексу.
Частинами 6, 7 ст. 6 ЗК України 1990 року передбачено, що при обчисленні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.
Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.
Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян (ч. 2 ст. 23 ЗК України 1990 року).
Згідно з п. 17 Перехідних положень ЗК України від 25.10.2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай). Також документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 року за № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Відповідно до п. 2 Указу від 08.08.1995 року за № 720/95, право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Згідно з вимогами ст. ст. 22, 23 ЗК України (у редакції від 22.06.1993 року) та Указу від 08.08.1995 року за № 720/95, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах Колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання Колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.
Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 16.04.2004 року за № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснив, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Отже, саме по собі не внесення особи до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, не може позбавити її права на земельну частку (пай).
При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
Висновок суду базується на висновку Верховного Суду, висловленому у постанові від 17 березня 2020 року у справі №396/1683/18-ц.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 1998 року по лютий 2000 року був членом КСП «Червоний Жовтень» (а.с. 6).
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 станом на час складення списку громадян -членів КСП «Червоний Жовтень», який був додатком до Державного акта, був членом КСП, суд першої інстанції прийшов до висновку, що не включення його зі списку, доданого до Державного акту, не можна вважати правомірним.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на вищезазначені вимоги, у даній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Згідно з вимогами ст. 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01.01.2004. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до ст. 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено позовна давність, встановлюється в три роки.
Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1999 році, коли КСП «Червоний Жовтень» було передано Державний акт про право колективної власності на землю, отже, трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, і тому суд зобов'язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.
З позовом про визнання права на земельну частку (пай) позивач звернувся лише у лютому 2021року, жодних доказів, які б вказували на поважність причини пропуску строку позовної давності, тобто підтверджували наявність об'єктивних, істотних, непереборних причин, що не залежали від волі позивача, які унеможливлювали його звернення з цим позовом впродовж зазначеного строку, він не надав.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).
Отже, позивач, як член КСП, повинен був дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП «Червоний Жовтень» (17.03.1999 рік) Державного акту на право колективної власності на землю, однак, позивач у передбачений законом строк не звернувся до суду з вказаними вимогами, що є підставою для відмови у його задоволенні.
Звертаючись до суду із позовом, позивач не навів обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції підставою для відмови у позові визначно пропуск строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися з початку розпаювання земель КСП, тобто 17.03.1999 року, що є загальновідомим фактом, що при цьому судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що про своє порушене право він дізнався лише у 2018 році, коли він звернувся з відповідними заявами до відповідача та до відділу Держгеокадастру, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки вони достатньо повно і всебічно були досліджені судом першої інстанції з наданням правильної юридичної оцінки, як вбачається з мотивувальної частини рішення суду, ці доводи не є підставою для скасування законного та обгрунтованого рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що лише після звернення до управління Держгеокадастру позивач дізнався, що Державний акт на право колекивної власності на землю КСП отримало у 1999 році, що цей факт для нього не був загальновідомим, то ці доводи також не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування рішення суду, розпаювання земель колишніх КСП здійснювалося на підставі чинного на той час законодавства, інформація про розпаювання земель була загальновідомою і позивач повинен був знати про цю подію.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач вважав, що розпаювання земель відбулося до 1998 року, коли він ще не працював та не був членом КСП, що коли він працевлаштувався на роботу, йому повідомили, що списки на розпаювання земель КСП вже складені та подані до відповідних органів і лише у 2018 році він дізнався, що розпаювання земель відбулося саме у 1999 році, то ці доводи не вказують на наявність поважних причин для пропуску строку позовної давності, оскільки позивач не був позбавлений можливості перевірити у належний спосіб, коли саме були складено список членів КСП на розпаювання земель і чи він включений до цього списку.
Доводи апеляційної скарги про те, що за вказаних обставин позивачем не було порушено строк позовної давності, що до правовідносин з питань позовної давності необхідно застососувати ЦК України, прийнятий ВР України 16.01.2013 року №435-IV (станом на дату початку перебігу строку позовної давності), то ці доводи не заслуговують на увагу з вище наведених підстав.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 21 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 лютого 2023 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов