вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"30" січня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/862/22
Господарський суд Рівненської області у складі судді О.Андрійчук, за участю секретаря судового засідання Ю.Філатової, розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу
за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради
до відповідача-1 Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради,
до відповідача-2 Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича
про визнання недійсним договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу та договору дарування в частинах та зобов'язання повернути протирадіаційне укриття,
за участю представників учасників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача-1: не з'явився,
від відповідача 2: А. Дяденчук, ордер ВК № 1032171 від 02.11.2022,
від прокуратури: І Котяй, посв. № 065220 від 09.08.2021,
У жовтні 2022 року керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про визнання частково недійсними договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу та договору дарування, а також зобов'язання повернути протирадіаційне укриття площею 222.6 кв.м.
Стислий виклад позиції прокуратури, позивача, заперечень відповідачки, пояснень третіх осіб.
Згідно із позовною заявою, за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 438, розташоване вбудоване в житловий будинок протирадіаційне укриття, яке запроектоване в заглиблене у ґрунт приміщення підвального поверху п'ятиповерхової будівлі літ. «А-5», розрахунковою місткістю 300 осіб та площею 228 кв.м, призначене для захисту населення від впливу гамма-випромінювань у разі радіоактивного забруднення місцевості. Заразом 25.10.1999 вказане приміщення відчужене за договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу, укладеним між комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ТОВ «Каронела». У подальшому, 06.10.2005 ТОВ «Каронела» безоплатно передало приміщення, в якому находиться протирадіаційне укриття, у власність суб'єкта підприємницької діяльності Кошмака Валентина Степановича. Як зазначає прокурор, аналізуючи норми законодавства, чинного на момент укладання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об'єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв'язку з чим не могли відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну. Однак, всупереч викладеному, захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття під обліковим), комунальної власності була приватизована, а тому договір купівлі-продажу та дарування підлягають визнанню недійсними у судовому порядку.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на ст. 131-1 Конституції України, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. 15, 16, 202-204, 215, 216, 236, 317, 319, 328, 655 ЦК України, ст. 1, 2, 4, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 19, 21 Кодексу цивільного захисту України, ст. 1, 2 Закону України «Про приватизацію державних підприємств», ст. 1 Закону України «Про цивільну оборону України, Положення про Цивільну оборону України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1994 № 299, ДБН А.3.1- 9:2015 «Захисні споруди цивільного захисту».
11.11.2022 від відповідача - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким останній позовні вимоги вважає безпідставними та незаконними з огляду на те, що в матеріалах інвентаризаційної справи не міститься жодного документа про те, що в будинку розміщена споруда цивільного захисту, а саме протирадіаційне укриття, будівництво якого мало відбуватися з дотриманням певних технічних характеристик та будівельних вимог. А відтак при приватизації вказаного у відзиві об'єкту приватизації було дотримано вимоги чинного на той час законодавства про приватизацію, в тому числі і Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», в результаті чого є правомірними оспорювані позивачем договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999 та договір дарування нежилого приміщення загальною площею 741,8 кв.м по вул. Соборній, 438, м. Рівне від 06.10.2005, укладений між ТОВ «Каронела» та СПД Кошмаком Вадимом Степановичем. Окрім того, відповідач заперечує повноваження прокурора на подання відповідного позову, оскільки органи прокуратури можуть представляти інтереси держави чи ті органи місцевого самоврядування, у яких наявні чи які наділені повноваженнями органів виконавчої влади. Управління комунальною власністю та Рівненська міська рада в приватизаційних відносинах та в сфері управління комунальним майном не наділені делегованими повноваженнями виконавчої влади, а отже, і інтерес держави у процесі приватизації нежитлового приміщення відсутній.
21.11.2022 від відповідача - фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича надійшов відзив на позов, за яким останній вважає, що прокурором належними та допустимими доказами не підтверджені обставини, викладені в позовній заяві, натомість наведені відповідачем докази є належними доказами на підтвердження того, що приміщення підвалу, що має площу 222,6 кв.м, не мало та не має статусу захисної споруди цивільної оборони. Також відповідач зазначає, що спосіб захисту, обраний прокурором, не передбачений законом, оскільки наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони. Реституція між Рівненською міською радою та ФОП В. Кошмаком застосована бути не може, оскільки позивач не є стороною правочину, на підставі якого відповідач набув спірний підвал у власність. Отже, позов не підлягає задоволенню, оскільки реституцію між Рівненською міською радою та ФОП В. Кошмаком застосувати неможливо, так як між Рівненською міською радою та відповідачем відсутні зобов'язальні відносини. Окрім того, як стверджує відповідач, позов пред'явлено лише через 23 роки з моменту відчуження майна, тому його задоволення безумовно зумовить невиправдане втручання в право на мирне володіння майном, що належить В. Кошмаку, в спосіб, що не є домірним. І нарешті, відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.
28.11.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, відповідно до якої твердження відповідача, що позивачем не доведено, що саме підвальне приміщення, яке перебуває у власності В. Кошмака, є протирадіаційним укриттям № 67815, є безпідставним та не заслуговує на увагу, так як паспорт сховища (протирадіаційного укриття) хоча і складено у 2005 році, проте в п. 5 розділу «Загальні відомості» зазначено, що рік введення в експлуатацію 1984. Також відсутність у матеріалах технічної інвентаризації КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» відомостей про об'єкт цивільної оборони у підвальному приміщенні житлового будинку 438 по вул. Соборній в м. Рівне протирадіаційного укриття № 67815 не вказує на його відсутність на час укладання оспорюваних договорів, а лише підтверджує відсутність повноважень у КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» щодо обліку таких об'єктів. Стосовно відсутності у прокуратури повноважень на подання вказаного позову, то державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі об'єкти права комунальної власності, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада. Крім того, захисні споруди цивільного захисту є інженерними спорудами, які призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій. Ураховуючи, що на території України введено воєнний стан, належне функціонування захисних споруд є основою забезпечення безпеки громадян. Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід'ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.
15.12.2022 від прокуратури надійшла відповідь на відзив фізичної особи - підприємця В. Кошмака, згідно з якою твердження відповідача-2 про те, що надані ним докази, а саме: договір оренди, спірний договір купівлі-продажу, матеріали технічної інвентаризації на багатоповерховий будинок та приміщення магазину № 56 тощо, с належними доказами підтвердження того, приміщення підвалу площею 222,6 кв.м не має та не мало статусу захисної споруди цивільної оборони, є безпідставним, оскільки фактично перераховані документи не є документами обліку фонду захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони). Щодо заперечень відповідача-2 щодо належності паспорта сховища, то це лише паперова форма документа, заповнена у 2005 році, проте в п. 5 розділу «Загальні відомості» зазначено, що рік введення в експлуатацію - 1984. Крім того, саме згідно з даними відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради та наявної у відділі облікової документації фонду захисних споруд цивільного захисту, розташованих на території Рівненської міської територіальної громади, встановлено, що за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 438, розташоване вбудоване в житловий будинок протирадіаційне укриття № 67815. Також зазначає, що відсутність у 1999 роках у матеріалах технічної інвентаризації КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» відомостей про об'єкт цивільної оборони у підвальному приміщенні житлового будинку 438 по вул. Соборна в місті Рівне протирадіаційного укриття № 67815 не вказує на його відсутність на час укладання оспорюваних договорів, а лише підтверджує відсутність повноважень у КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» щодо обліку таких об'єктів. Відповідно до вимог чинного законодавства облік наявного фонду захисних споруд на території відповідної територіально-адміністративної одиниці веде Департамент цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської обласної державної адміністрації.
Стосовно втручання в право на мирне володіння майном, то Рівненською окружною прокуратурою позовна заява подавалася до суду саме у зв'язку з обгрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на підвальне приміщення площею 222,6 кв.м, що є протирадіаційним укриттям. Фактично звернення прокурора до суду (щодо повернення спірного майна) спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання щодо повернення у власність територіальної громади протирадіаційного укриття, яке вибуло з її власності незаконно, з порушенням вимог приватизаційного законодавства.
Щодо застосування позовної давності, то відчуження комітетом з приватизації Рівненської міської ради 25.10.1999 підвального приміщення саме як протирадіаційного укриття, яке запроектоване в заглиблене у ґрунт приміщення підвального поверху п'ятиповерхової будівлі № 438 по вул. Соборна в місті Рівне, місткістю 300 осіб та площею 228 кв.м, то позивачу стало про це відомо саме за результатами проведеного 27.05.2022 огляду та узагальнення інформації, що міститься в облікових документах, де було встановлено, що приміщення за номерами І-ХУ загальної експлікації приміщень літ. «А-5» підвального поверху площею 222,6 кв.м, які на праві приватної власності належать В. Кошмаку, є приміщеннями протирадіаційного укриття. Отже, позовна давність пропущена з поважних причин тощо.
Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результат їх розгляду.
Ухвалою суду від 24.10.2022 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 14.11.2022.
14.11.2023 від відпвідача-2 надійшло клопотання по відклання підготовчого засідання.
У судових засіданнях 14.11.2022 та 21.11.2022 оголошувалися перерви на 21.11.2022 та 05.12.2022.
01.12.2022 від відповідача-2 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
Ухвалою суду від 05.12.2022 розгляд справи відкладено на 21.12.2022.
21.12.2023 від відповідача-1 та прокурора надійшли клопотання про проведення підготовчого засідання без їхньої участі, про закритя підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 21.12.2022 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 18.01.2023.
23.12.2022 від відповідача-2 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
18.01.2023 від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку із перебуванням його представника на лікарняному.
Ухвалами суду від 18.01.2023 у судовому засіданні оголошувалися перерви на 23.01.2023, 30.01.2023.
30.01.2023 від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку із перебуванням його представника на лікарняному.
Суд, розглянувши клопотання відповідача-1, установив відсутність підстав для його задоволення, оскільки коло представників в господарському судовому процесі не обмежене нормами чинного законодавства і представництво юридичних осіб забезпечується згідно із ГПК України: через самопредставництво (ч. 3 ст. 56 ГПК України) або через представника (ч. 1 ст. 58 ГПК України).
Неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами справи.
27.01.2023 від прокуратури надійшло клопотання про виклик для допиту в судове засідання представників Департаменту цивільного захситу та охорони здоров'я населення Рівненської обласної державної адміністрації та відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради з метою з'ясування точного змісту та достовірності інформації, що містяться у листах щодо облікової документанції захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 6781, що знаходиться за адресою: вул. Соборна, 438, м. Рівне.
Вказане клопотання судом відхилене, оскільке подане з порушенням вимог, встановлених ч. 2 ст.80, 88, 89 ГПК України.
Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Згідно з інформацією про хід виконання рішень сесії міської ради народних депутатів по приватизації від 18.07.1996 за № 099, в 1996 році сесією міської ради народних депутатів прийнято сім рішень про приватизацію 28 об'єктів, зокрема рішеннями № 118 від 26.04.1996 та № 146 від 14.06.1996 Державне комунальне підприємство (ДКП) «Герас» віднесено до об'єктів великої приватизації.
За інформацією про структурні підрозділи ДКП «Герас» та зведеної відомості за 01.10.1997, один із структурних підрозділів підприємства знаходився по вул. Соборній, 438 в місті Рівне, а саме: «Магазин № 56».
Спірний об'єкт приватизації до моменту його продажу шляхом викупу перебував в орендному користуванні в Спеціалізованого державно-комунального підприємства «Магазин № 56» (СДКП «Магазин № 56») згідно з договором оренди нежитлового приміщення № 1033/373 від 30.01.1998, укладеного з департаментом економіки міста.
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору оренди нежитлового приміщення департамент економіки міста передав орендарю в оренду нежитлове приміщення для магазину по вул. Соборній, 438 загальною площею 739,9 кв.м (цоколь - 517,3 кв.м; підвал- 222,6 кв.м), яке знаходиться на балансі Департаменту економіки міста.
У договорі оренди зазначено, що в оренду передавалося нежитлове приміщення, яке складається з цокольного та підвального приміщень. Жодних умов про те, що підвал має статус протирадіаційного укриття, чи про особливості використання підвалу такий договір оренди не містив.
25.11.1998 директор СДКП «Магазин 56» О. Мельничук подав комітету з приватизації Рівненської міської ради (правонаступником якого є управління комунальною власністю, про що свідчить рішення Рівненської міської ради № 41 від 02.07.2002 «Про зміну структури виконавчих органів міської ради, апарату ради та її виконавчого комітету», положення про управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради) лист, в якому повідомив про утворення колективом цього підприємства ТОВ «Каронела» та бажання скористатись правом приватизації державного майна (приміщення) трудовим колективом шляхом його викупу.
22.12.1998 ТОВ «Каронела» подано заяву комітету з приватизації Рівненської міської ради на
приватизацію майна та приміщення ДКП «Магазин № 56».
Рішенням Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105 «Про відміну статусу спеціалізованих державно-комунальних підприємств та затвердження переліків об'єктів приватизації» відмінено статус спеціалізованих державно-комунальних підприємств та затверджено перелік об'єктів державно-комунальної власності, що приватизуються шляхом викупу господарськими товариствами, створеними із членів трудових колективів спеціалізованих державно-комунальних підприємств, серед яких ДКП «Магазин « 56» (м. Рівне, вул. Соборна, 438). Відповідно до вказаного рішення сесією вирішено об'єкт приватизації - цілісний майновий комплекс, а саме: майно та приміщення ДКП «Магазин « 56», приватизувати шляхом його викупу ТОВ «Каронела».
На виконання вказаного рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105 між комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ТОВ «Каронела» 25.10.1999 укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу (договір), зареєстрований в комітеті з приватизації 25.10.1999 за № 335.
Пунктом 1.1 договору погоджено, що комітет з приватизації Рівненської міської ради (продавець) зобов'язується передати, а ТОВ «Каронела» (покупець) - прийняти цілісний майновий комплекс, що розташований по вул. Соборній, 438 в місті Рівне, у складі майна та нежитлового приміщення, вбудованого в п'ятиповерховий цегляний будинок, загальною площею 739,9 кв.м, у тому числі: підвал - 222,6 кв.м, цокольний поверх - 517,3 кв.м. Характеристики будівлі наводяться в технічному паспорті, який виданий міським бюро технічної інвентаризації.
У п. 1.3. договору продавець продав, а покупець купив цілісний майновий комплекс, вартість
якого становила 59 112,00 грн, у тому числі: майно - 2 615,00 грн, нежитлове приміщення -
56 497,00 грн.
Покупець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту укладення цього договору внести платежі за придбаний об'єкт шляхом безготівкового перерахування на обумовлений в п. 4 договору рахунок. Плата за об'єкт приватизації вноситься на підставі цього договору та приватизаційних платіжних доручень встановленого зразка, які видає продавець (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 3.1., 3.2. договору продавець зобов'язаний здійснити по акту передачу цілісного майнового комплексу згідно з цим договором. Фактична передача майнового комплексу проводиться після внесення платежів і підписання акту прийому-передачі.
27.10.1999 між сторонами договору підписано акт прийому-передачі приватизованого цілісного майнового комплексу магазину № 56 за адресою вул. Соборна, 438.
У п. 5.3. договору продавець гарантував, що об'єкт не входить до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, не є проданим, заставленим, переданим, не знаходиться під арештом, судових справ щодо нього немає.
14.12.1999 комітетом з приватизації Рівненської міської ради видано ТОВ «Каронела» свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс ДКП «Магазин 56», реєстраційний № 296.
06.10.2005 нежитлове приміщення по вул. Соборна, 438 в місті Рівне, вбудоване в п'ятиповерховий цегляний будинок, загальною площею 739,9 кв.м у складі: підвалу площею 222,6 кв.м та цокольного поверху площею 517,3 кв.м, ТОВ «Каронела» безоплатно передано у власність суб'єкта підприємницької діяльності (далі - СПД) Кошмака Валентина Степановича, який був на той час директором товариства.
Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи (справа № 9312 на домоволодіння № 438 по вул. Ленінській (Соборній) в м. Рівне, яка знаходиться в КП «Рівненське обласне БТІ» та була заведена 22.01.1982) будинок № 438 по вул. Соборна в Рівне побудований в 1981 році, має шість поверхів, вбудовані в цокольний поверх приміщення, призначені для торгівлі, та підвал. Також у цій справі міститься лист забудовника житлового будинку, отриманий 27.10.1981 Бюро технічної інвентаризації, з інформацією про те, що по вул. Ленінська, 438 ведеться будівництво 45-ти квартирного житлового будинку з вбудованим магазином. Введення будинку в 4 кварталі 1981 року. У зв'язку із закінченням будівельно-монтажних робіт по будинку забудовник просить провести технічну інвентаризацію цієї забудови та видати довідку про фактичні техніко- економічні показники.
За даними документів інвентаризаційної справи в житловому будинку по вул. Соборній, 438, м. Рівне немає споруди цивільного захисту, а знаходяться звичайні підвальні приміщення.
Зокрема, за даними технічного паспорту на будинок № 438 по вул. Ленінська, виготовленого БТІ 22.01.1982 при первинній інвентаризації, фактичне використання будинку: житловий будинок; 6 поверхів, наявний підвал загальною площею 671,9 кв. м та цокольний поверх; загальна корисна площа - 2666,9 кв.м, у тому числі серед іншого: торгові приміщення - 513 кв.м. У загальних відомостях про будинок відсутні дані про те, що в будинку розташована захисна споруда цивільного захисту.
Відповідно до даних повторної інвентаризації, проведеної БТІ 07.08.1990, технічний паспорт на житловий будинок по вул. Ленінській, 438, м. Рівне також не містить відомостей про те, що в підвалі будинку розташована захисна споруда цивільного захисту.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та
громадських формувань ТОВ «Каронела» припинено з 2007 року.
Відповідно до матеріалів інвентаризації на об'єкт нерухомого майна по вул. Соборна, 438 в місті Рівне, виданих КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації», нежитлове приміщення, вбудоване в п'ятиповерховий цегляний будинок по вул. Соборна, 438, «А-5», складається з цокольного поверху (Ц.п.) та підвалу (Пд).
Заразом про наявність в приміщенні п'ятиповерхового цегляного будинку по вул. Соборній, 438 в м. Рівне вбудованої захисної споруди (протирадіаційне укриття) свідчить паспорт протирадіаційного укриття № 67815 (паспорт), у п. 1 «Загальні відомості» якого вказано адресу останнього, а саме: Рівненська область, м. Рівне, вул. Соборна, 438.
Власником протирадіаційного укриття № 67815 зазначено Управління житлово-комунального господарства Рівненського міськвиконкому, ЖКП «Центральне». Дата введення в експлуатацію - 1984 рік. У розділі «Технічна характеристика» паспорту вказано, що протирадіаційне укриття площею 228 кв.м та місткістю 300 чоловік вбудоване в будівлю.
Відповідно до листа Рівненської міської ради за № 08-3201/1 від 18.08.2022 за даними відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради та наявної у відділі облікової документації фонду захисних споруд цивільного захисту, розташованих на території Рівненської міської територіальної громади, а також паспорту протирадіаційного укриття № 67815 за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 438, розташоване вбудоване в житловий будинок протирадіаційне укриття, яке запроектоване в заглиблений у ґрунт приміщення підвального поверху п'ятиповерхової будівлі літ. «А-5» розрахунковою місткістю 300 осіб та площею 228 кв.м, призначене для захисту населення від впливу гамма-випромінювань у разі радіоактивного забруднення місцевості.
Крім того, у листах Рівненської міської ради за № 08-3201/1 від 18.08.2022 та департаменту цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської обласної державної адміністрації №вих-1/2017/03-07/22 від 30.08.2022 зазначено, що згідно з даними управління цивільного захисту департаменту цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської обласної державної адміністрації до підвальних приміщень, визначених як протирадіаційне укриття, належать приміщення за номерами І-ХV загальної експлікації приміщень підвального поверху відповідно до технічного паспорту.
За інформацією Департаменту цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської обласної державної адміністрації, викладеною у листі від 30.08.2022 № вих- 1/2017/03-07/22, у документах обліку фонду захисних споруд цивільного захисту облдержадміністрації за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, буд. 438, знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття під обліковим записом № 67815), що є комунальною власністю територіальної громади міста Рівне в особі Рівненської міської ради, закріпленого на праві господарського відання за ЖКП «Центральне» (код ЄДРПОУ, стан суб'єкта - «припинено»), а в подальшому за ЖКП «Сонячне» (код ЄДРПОУ 31479172, стан суб'єкта - «у стані припинення»), що є правонаступником ЖКП «Центральне».
Отже, за твердженням прокуратури, на момент прийняття рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999 за № 105 та укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу посадовим особам комітету з приватизації Рівненської міської ради було достовірно відомо про наявність у підвальному приміщенні будівлі по вул. Соборна, 438 в місті Рівне, що входило до цілісного майнового комплексу, захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття під обліковим записом № 67815).
З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні правовідносинами, пов'язані із відчуженням протирадіаційного укриття, регулювання яких здійснюється ЦК УРСР 1963 року, Законами України «Про Цивільну оборону України», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Декретом КМ України від 31.0.12.1992 № 26-92 тощо.
Щодо представництва прокурором інтересів держави суді.
Рівненською окружною прокуратурою на адресу Рівненської міської ради скеровано лист від 25.08.2022 № 550-5124вих-22, яким проінформовано міську раду про наявні підстави для представництва інтересів держави.
Листом від 30.08.2022 за вих№05-1784 міська рада підтвердила обізнаність щодо вибуття об'єкта цивільної оборони (цивільного захисту) з власності територіальної громади м. Рівного, а також просила Рівненську окружну прокуратуру вжити відповідних заходів щодо усунення порушень та витребування захисної споруди цивільного захисту.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд, з урахуванням позиції, викладеної, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, установив, що прокурором дотримано вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
У силу вимог ч. 1 ст. Закону України «Про Цивільну оборону України» (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про Цивільну оборону України» передбачено, що систему цивільної оборони складають, зокрема фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій.
Згідно з п. 1, 3 Положення про Цивільну оборону України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1994 № 299, завданнями Цивільної оборони та заходами щодо їх реалізації є захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження. З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів, які мають забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження. Укриття населення в захисних спорудах досягається: завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх у готовності до використання; комплексним освоєнням підземного простору міст та інших населених пунктів для розміщення підприємств, установ і організацій соціально-побутового, виробничого і господарського призначення (з урахуванням пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в надзвичайних ситуаціях); обстеженням і обліком підземних і наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам з захисту населення; дообладнанням з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень.
Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції, чинній станом на вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу), зокрема ст. 2, не містив обмежень щодо приватизації приміщення, в якому знаходилася споруда цивільного захисту.
Пунктом 7 Декрету КМ України від 31.12.1992 № 26-92 (мав силу закону), яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу), передбачалося, що протирадіаційні споруди відносилися до об'єктів, що не підлягали приватизації.
Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР 1963 року (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За ч. 1 ст. ЦК УРСР 1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Статтею 48 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє (ст. 59 ЦК УРСР 1963 року).
Як стверджує прокурор, частина приміщення, що було предметом оспорюваних договорів, є протирадіаційним укриттям № 67815, на підтвердження чого надав паспорт протирадіаційного укриття № 67815, листи Рівненської міської ради за № 08-3201/1 від 18.08.2022, департаменту цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської обласної державної адміністрації №вих-1/2017/03-07/22 від 30.08.2022, Департаменту цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської обласної державної адміністрації, викладеною у листі від 30.08.2022 № вих- 1/2017/03-07/22.
Щодо паспорту, то зі змісту останнього судом установлено, що останній заповнений у 2005 році, а рік введення в експлуатацію зазначено 1984, тоді як вибуття з комунальної власності протирадіаційного укриття відбулося у 1999 році (вчинений перший оспорюваний правочин), а введення в експлуатацію будинку, в якому, за твердженням прокуратури, розташове протирадіаційне укриття - 1981 рік (за даними інвентаризаційної справи).
Стосовно листів, то останні не є первинними документами, на підставі яких можна встановити приналежність спірного майна до протирадіаційного укриття, при цьому документів, про які йдеться у вказаних листах (облікової документації), прокуратурою суду не надано, так само як і не заявлено клопотання про їх витребування у встановленому ГПК України порядку для дослідження у судовому засіданні.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 73 ГПК України).
У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Окрім того, ч. 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Щодо клопотання прокуратури про виклик свідків (у задоволенні якого, як зазначалося, відмовлено), то за приписами ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Також, як вказують відповідачі та не спростовано ні прокурором, ні позивачем, підвальне приміщення за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, буд. 438, де знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття під обліковим записом № 67815), по суті складається з двох самостійних частин: власне спірного майна та підвалу житлового будинку.
За наявними матеріалами справи судом не установлено, в якій із вказаних частин знаходиться протирадіаційне укриття площею 226 кв.м, зважаючи, що загальна площа підвалу становить 671,9 кв.м.
Окрім того, судом установлено, що саме позивачем, як суб'єктом владних повноважень, приймалося рішення про віднесення майна, що є предметом оспорюваних правочинів, до переліку об'єктів державно-комунальної власності, що приватизуються шляхом викупу господарськими товариствами, створеними із членів трудових колективів спеціалізованих державно-комунальних підприємств. При цьому відповідач-1, як виконавчий орган місцевого самоврядування, який є підконтрольним і підзвітним раді, а з питань здійснення делегованих йому повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакції, чинній як станом на дату в виникнення спірних правовідносин, так і на дату розгляду вказаного спору), до повноважень якого відносилося укладення договорів купівлі-продажу, виступаючи продавцем, фактично виконував волю власника - органу місцевого самоврядування, тобто позивач та відповідач-1 діяли у спірних правовідносинах як одне ціле (попри наявність у позивача та відповідача-1 різних процесуальних статусів).
З огляду на викладене суд уважає за необхідне звернути увагу на практику ЄСПЛ, зокрема за
якою Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» і «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (рішення у справі «Москаль проти Польщі», а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Судом із фактичних обставин справи установлено, що договір купівлі-продажу укладений 23
роки тому, а договір дарування - понад 17 років тому, при цьому особа, яка у межах, наданих
законодавством України, набула право власності на майно (державне чи комунальне), не може нести негативних наслідків у зв'язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади чи місцевого самоврядування, які, презюмується, діють у межах правового поля.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Щодо застосування позовної давності, то суд зазначає таке.
Договір купівлі-продажу вчинений 25.10.1999, тобто понад 23 роки тому.
За ст. 71 УРСР 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і ст. 78 і 79 цього Кодексу (ст. 76 ЦК УРСР 1963 року).
Відповідно до ст. 75 ЦК УРСР 1963 року позовна давність застосовується судом, арбітражем
або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Згідно зі ст. 80 ЦК УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Отже, позовна давність за ЦК УРСР 1963 року застосувалася судом автоматично, без будь-яких заяв з боку іншої сторони.
Стосовно договору дарування, то останній вчинений у 2005 році, тобто понад 17 років тому.
Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. 253 - 255 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила. Обов'язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та
обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).
Прокурор посилається на те, що позивачу стало відомо про порушення його прав за результатами проведеного 27.05.2022 огляду та узагальнення інформації, що міститься в облікових документах, заразом власник або особа, яка реалізує правомочності власника, постійно знає, що відбувається з його майном, або виявляє зміни, що відбуваються з ним, у розумний строк (через постійний та регулярний моніторинг, огляд, інвентаризацію тощо), а не у зв'язку з оглядом, який проводиться раз на 23 роки.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
У рішенні від 18.03.2008 у справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» Суд установив, що припис ЦК Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить ст. 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов'язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави. ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності.
Приписами ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 , від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц тощо).
Зважаючи на установлені судом обставини, підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.10.1999, як наслідок, договору дарування від 06.10.2005 та повернення протирадіаційного укриття відсутні.
Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", «Серявін та інші проти України», "Ruiz Torija v. Spain" тощо).
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 7 443,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, відтак судовий збір у розмірі 7 443,00 грн
покладається на прокурора.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
У задоволенні позову керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича про визнання частково недійсними договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу та договору дарування, а також зобов'язання повернути протирадіаційне укриття площею 222.6 кв.м відмовити.
Позивач: Рівненська міська рада (33000, м. Рівне, вул. Соборна, 12-а, ідентифікаційний код 34847334).
Відповідач-1: Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської
ради (33000, м. Рівне, вул. Соборна, 12-а, ідентифікаційний код 26259563).
Відповідач-2: Фізична особа - підприємець Кошмак Вадим Степанович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне судове рішення складене та підписане 23.01.2023.
Суддя О.Андрійчук