Справа № 308/7972/21
24 січня 2023 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Бедьо В.І.
за участю секретаря судових засідань - Пазяк С.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали позовної заяви адвоката Андрейчука Олександра Михайловича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, -
Адвокат позивача звернувся до Ужгородського міськрайонного суду із зазначеною позовною заявою мотивуючи її наступним.
07 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Івановою Ю.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1157, відповідно до умов якого відповідач отримав у позику грошові кошти в сумі 78820,83 гривень, що є еквівалентом 3050,00 доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом гривні до іноземних валют Національного банку України, встановленим на момент укладення даного Договору (07.08.2017 року) на строк до 01.11.2017 року, що підтверджується копією договору наявного в матеріалах справи (а.с. ____). Виконання зобов'язання за договором повинно було здійснюватися у наступному порядку: до 01 (першого) числа кожного з місяців вересня, жовтня, листопада 2017 року Позичальник повертає Позикодавцю суму коштів у гривнях не меншу, ніж грошовий еквівалент суми 1000,00 доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом гривні до іноземних валют Національного банку України, встановленим на момент (день) повернення грошових коштів. Представник позивача зазначає, що Відповідач не повернув до цього часу зазначений борг, внаслідок чого є боржником, що прострочив виконання свого зобов'язання.
На неодноразові звернення позивача з проханням повернути гроші, відповідач жодним чином не реагує. У зв'язку з простроченням відповідачем терміну виконання зобов'язання, а також неможливості мирного вирішення спору, позивач вимушений звернутись до суду з відповідним позовом. З цих підстав позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь позивача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , борг у сумі 391 150,32 гривень, з яких: 78 820,83 грн. - сума невиконаного зобов'язання, 288 481,20 грн. пеня від несвоєчасного сплаченої суми закожний день прострочення, 7 106,75 грн. - 3% річних, 16 741,54 грн. - інфляційне збільшення боргу та судові витрати по справі.
Представником відповідача 21.10.2022 року подано відзив на позовну позовну заяву, суть якого зводиться до того, що у порушення ст. 257, 261 ЦК України позивачем пропущено строк позовної давності та у порушення ст. 120, 123, 127 ЦПК України не заявлялась заява (клопотання) про поновлення такого строку. Також вказує на те, що представником позивача не вірно розраховано штрафні санкції, зокрема в розрахунку пені помилково вказується облікова ставка Національного банку України, тоді як згідно договору сторонами визначений інший розмір пені, а також вказує на те, що при визначенні в договорі позики суми зобов'язання з еквівалентом в іноземній валюті норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних не застосовуються до такого зобов'язання.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.08.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, однак в матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи без його участі, вимоги позову підтримує та просить такий задовольнити.
Від представника відповідача надійшла заява про те що він підтримує позицію викладену у відзиві від 21.10.2022 року, проти задоволення позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні повністю.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, судом встановлені наступні обставини.
07 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Івановою Ю.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1157 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач отримав у позику грошові кошти в сумі 78820,83 гривень, що є еквівалентом 3050,00 доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом гривні до іноземних валют Національного банку України, встановленим на момент укладення даного Договору (07.08.2017 року) на строк до 01.11.2017 року.
Пунктом 2 Договору сторони визначили, що позичальник повинен повернути зазначену суму грошових коштів до 01 листопада 2017 року. Цим же пунктом визначений порядок повернення грошових коштів, а саме до 01 (першого) числа кожного з місяців вересня, жовтня, листопада 2017 року Позичальник повертає Позикодавцю суму коштів у гривнях не меншу, ніж грошовий еквівалент суми 1000,00 доларів США за офіційним валютним (обмінним) курсом гривні до іноземних валют Національного банку України, встановленим на момент (день) повернення грошових коштів.
Зі змісту позову слідує, що станом на день звернення до суду з вказаним позовом Позичальник свої зобов'язання відповідно до договору позики від 07.08.2021 не виконав і грошові кошти Позикодавцю у повному обсязі не повернув. Вказана позивачем обставина стороною відповідача не спростована.
З огляду на те, що відповідач у добровільному порядку не повернув решту частину боргу, позивач звернувся з позовом та ставить вимоги про стягнення заборгованості за договором позики з відповідача ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 борг у сумі 391 150,32 гривень, з яких: 78 820,83 грн. - сума невиконаного зобов'язання, 288 481,20 грн. пеня від несвоєчасного сплаченої суми закожний день прострочення, 7 106,75 грн. - 3% річних, 16 741,54 грн. - інфляційне збільшення боргу та судові витрати по справі.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України)за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки право вимоги.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Тобто нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції не є штрафними санкціями, а засобом захисту коштів кредитора від знецінення, оскільки передбачена законом, а не договором.
За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі N 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц, провадження N 14-16цс18.
Під індексом інфляції розуміється показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, отже норма ЦК України, яка регламентує сплату індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання, поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 101 %.
На цій підставі, позивачем здійснено нарахування 3 % річних та індексу інфляції, що полягає в компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати.
Розмір заборгованості відповідно до розрахунку виконаного позивачем 78 820,83 грн. - сума невиконаного зобов'язання, 288 481,20 грн. пеня від несвоєчасного сплаченої суми закожний день прострочення, 7 106,75 грн. - 3% річних, 16 741,54 грн. - інфляційне збільшення боргу.
Водночас, у своєму відзиві на позовну заяву представник Відповідача просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову на підставі частини 4 статті 267 ЦК України.
Здійснюючи аналіз обставин та норм наведених представником Відповідача суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України). Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимоги щодо стягнення пені.
Частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідачем вірно вказано, що пунктом 2 Договору позики від 07.08.2017 року, що укладений між позивачем та відповідачем визначено останнім днем строку виконання зобов'язання боржником щодо повернення грошових коштів - 01.11.2017 року, а відтак останнім днем звернення до суду у позивача було 01.11.2020 року.
Представник позивача при посиланні на продовження строків у зв'язку з карантинними обмеженням, ігнорує те, що законом на який він посилається були продовжені строки у зв'язку з установленням карантину лише до 06 серпня 2020 року (Закон України N 731-IX від 18 червня 2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)"), а дата подання позову є 17.06.2021 року. Вказане застосування норм права узгоджуєтсья з позицією Верховного Суду у постанові по справі № 737/771/20 від 13.10.2021 року у справі зі схожими правовідносинами.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 "Про судове рішення у цивільній справі", установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Відтак, судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивачем пропущена загальна позовна давність щодо заявлення вимог про стягнення коштів за договором позики від 07.08.2017 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Судом враховано правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15 (провадження № 61-20952св19), що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, понесенні позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 3, 207, 257, 261, 267, 526, 549, 551, 625,1049,1050,1054, ЦК України, ст. ст.4,5,12,13,76,81,89,141,223,258,263-265,273,279, ЦПК України, суд.
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області В.І.Бедьо