КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/3920/21
Провадження № 2/488/379/23 р.
01.02.2023 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого по справі - судді Селіщевої Л.І.,
при секретарі - Варкута Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом до відповідача - ОСОБА_2 , в обґрунтування якого вказав, що 29.04.2020 р. між сторонами був укладений договір позики, оформлений розпискою, згідно якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі - 17 000 доларів США, які зобов'язувався повернути без визначення дати. Позивач направив відповідачеві вимогу про повернення грошових коштів у строк до 20.08.2021 р., однак станом на 13.10.2021 р. відповідач вимогу проігнорував і позичені кошти позивачу не повернув.
Посилаючись на викладене і неможливість в позасудовому порядку захистити свої права та інтереси, позивач у своєму позові просить суд:
- стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики на загальну суму - 17 232,10 доларів США, із яких: основний борг - 17 000 доларів США, і відсотки за весь час користування коштами - 232,10 доларів США;
- стягнути з відповідача судові витрати по справі на загальну суму - 74 658,34 грн., із яких: судовий збір - 4 658,34 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 70 000 грн.
Ухвалою судді від 28.10.2021 р. було відкрито провадження у даній справі і її розгляд був призначений за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся неодноразово та належним чином. Від представника відповідача - адвоката Обуховського О.В. 20.01.2022 р. надійшло клопотання про відкладення судового засідання для підготовки відзиву, однак відзив відповідача до суду не надходив, і відповідач та його представник не з'явилися у жодне із призначених по справі судових засідань.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, від його представника - адвоката Гуменного Д.Ю. надійшли письмові пояснення, які долучені до матеріалів даної справи. У поясненнях представник посилався на те, що ОСОБА_3 нічого не відомо про укладення між позивачем та відповідачем договору позики, він не був присутнім при написанні розписки від 29.04.2020 р. та при передачі грошових коштів, тому вважає, що не має відношення до даного спору між сторонами.
Враховуючи викладене та відсутність заперечень з боку позивача щодо заочного розгляду, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, у відповідності до положень ст.ст. 280-282 ЦПК України, на підставі наявних в справі доказів.
Відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши позовні вимоги та зібрані по справі письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статей 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
В силу ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046-1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючих як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Так, із наявної у матеріалах справи копії розписки від 29.04.2020 р. (а.с. 9), на яку посилається позивач як на доказ отримання відповідачем позики, вбачається, що ОСОБА_2 знайшов загрузку сої у Вінницькій області у фермера Рибалко Г.В., і ОСОБА_1 передав грошові кошти для її закупки у сумі 21 000 доларів США водію ОСОБА_3 . В подальшому ОСОБА_3 поїхав за товаром у Вінницьку область, де передав 17 000 доларів США фермеру ОСОБА_4 , який виявся аферистом, оскільки ні сої ні коштів від останнього не було отримано. У цій же розписці ОСОБА_2 вказує, що він вважає, що вони з ОСОБА_3 зобов'язані відшкодувати ОСОБА_1 збитки у сумі 17 000 доларів США.
При цьому, представник третьої особи - ОСОБА_3 у письмових поясненнях (а.с. 33) заперечував факт передачі останньому грошових коштів для ОСОБА_2 , його присутність при передачі цих коштів та взагалі будь-яку причетність ОСОБА_3 до цих правовідносин.
Даючи правову оцінку розписці від 29.04.2020 р. у сукупності з іншими письмовими доказами по справі, суд приходить до висновку, що вона не є належним доказом укладення між сторонами договору позики відповідно до приписів 1047 ЦК України. Крім цього, вона суперечить наявній у справі досудовій вимозі позивача до відповідача (а.с. 10), у якій зазначено про передачу грошових коштів 14.04.2020 р., а не 29.04.2020 р., як це вказано у розписці. До того ж, у розписці вказується про передачу ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 21 000 доларів США, а у досудовій вимозі зазначається про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 17 000 доларів США, і не зазначається про їх передачу відповідачу через інших осіб, зокрема, через ОСОБА_3 .
При цьому у вказаній розписці ОСОБА_2 не підтверджує отримання ним особисто грошових коштів від ОСОБА_1 у позику.
За такого суд вважає, що позивачем не надано доказів укладення між сторонами договору позики, точної суми цієї позики, умов позики та доказів отримання грошових коштів відповідачем від позивача.
В силу ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про недоведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики, чим мотивовано позов ОСОБА_1 , а через це вважає необхідним відмовити у задоволенні даного позову у повному обсязі.
В силу ст. 141 ЦПК України позивачу не відшкодовуються понесені ним судові витрати через відмову у задоволенні його позову.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою ним протягом 30 днів з дня його проголошення. Повторне заочне рішення позивач та відповідач мають право оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.
Суддя Л.І. Селіщева