Справа 757/49925/21-ц Головуючий у І-й інстанції - Бусик О.Л.
апеляційне провадження № 22-ц/824/1300/2023 Доповідач Заришняк Г.М
30 січня 2023 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розглядуцивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про захист прав споживача, зобов'язання здійснити перерахунок за теплопостачання та відшкодування моральної шкоди,-
В вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про захист прав споживача, зобов'язання здійснити перерахунок за теплопостачання.
В обґрунтування позову вказував, що він, ОСОБА_1 , є власником квартири АДРЕСА_1 та користується житлово-комунальними послугами відповідно до укладених з виконавцями послуг договорів або на підставі типового договору, в тому числі послугами централізованого опалення квартири. У квартирі позивача встановлений теплолічильник з 2014 року.
Зазначав, що свої обов'язки за договором позивач виконував належним чином, вчасно сплачував за комунальні послуги, що підтверджується помісячними квитанціями про сплату спожитих житлово-комунальних послуг. Будь-яка заборгованість за централізоване опалення у ОСОБА_1 була відсутня.
У липні 2021 року він дізнався, що КП «Київтеплоенерго» після закінчення опалювального сезону 2020-2021 рр., 2019-2020 рр. по особовому рахунку № НОМЕР_1 донарахувало борг в сумі 984,44 грн. за послуги з централізованого постачання теплової енергії. Крім того, відповідач неправомірно здійснює нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
На його звернення до КП «Київтеплоенерго» він отримав відповідь, що такі донарахування за послуги з централізованого постачання теплової енергії були здійснені на виконання рекомендацій Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (Відділення), що надійшли у червні 2021 року. Підприємство провело коригування нарахувань за послуги з централізованого опалення відповідно до вимог розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року N359 (далі - Методика №359) зокрема і за вказаною адресою. Отже, у липні та серпні здійснено перерозподіл теплової енергії в межах обсягів по будинку за наведеною адресою і як наслідок проведено корегування в бік зменшення або збільшення за кожним особовим рахунком індивідуально, залежно від обсягів теплової енергії, розрахованих на опалення місць загального користування (МЗК) за опалювальний період 2020/2021 року та 2019/2020 року. Щодо нарахувань інфляційних втрат та 3 % річних він відповіді не отримав.
При цьому вказував, що Методика №359 втратила чинність 25 січня 2019 року, тому вона не може бути застосована для проведення перерахунку з донарахуванням боргу позивачу, оскільки за загальним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Посилаючись на викладене, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив задовольнити позов та зобов'язати відповідача здійснити позивачеві: перерахунок (списання) заборгованості за послуги з теплопостачання, що нарахована в липні 2021 року за опалювальний період 2020-2021р.р., 2019-2020р.р. в сумі 984 грн.44 коп., перерахунок (списання) заборгованості, що утворилась з інфляційної складової боргу та 3% річних, а також стягнути моральну шкоду, спричинену незаконними діями відповідачів, в сумі 5 000 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2022 року позов задоволено частково.
Скасовано перерахунок (коригування) послуг централізованого опалення в опалювальному сезоні 2019/2020 років та 2020/2021 років по квартирі АДРЕСА_1 в сумі 984,44 грн.
Стягнуто з КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в дохід держави судовий збір в сумі 908 грн.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати чи змінити в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди, завданої протиправними діями відповідача, та стягнути з КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь позивача завдану моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
В апеляційній скарзі КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
У поданому відзиві КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, вважаючи, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог є законним.
Позивач правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2022 року дану справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року дану справу за апеляційною скаргою КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» призначено до розгляду в порядку письмового провадження згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що ОСОБА_1 на підставі договору міни від 20 вересня 2012 року є власником квартири АДРЕСА_1 . Квартира позивача обладнана індивідуальним засобом обліку теплової енергії. Згідно з рахунком-повідомленням станом на 01 серпня 2021 року у ОСОБА_1 рахується заборгованість за особовим рахунком № НОМЕР_1 в сумі 984,44 грн.
З матеріалів справи слідує, що 02 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до КП «Київтеплоенерго» із заявою щодо неправомірного нарахування вказаної заборгованості та проведення перерахунку, скасування боргу, інфляційних втрат та трьох процентів річних. Цього ж дня на електронну адресу ОСОБА_1 КП «Київтеплоенерго» надало відповідь про те, що такі донарахування за послуги з централізованого постачання теплової енергії були здійснені на виконання рекомендацій Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (Відділення), що надійшли в червні 2021 року. Підприємство провело коригування нарахувань за послуги з централізованого опалення відповідно до вимог Методики N 359, зокрема і за вказаною адресою. Отже, у липні та серпні 2021р. здійснено перерозподіл теплової енергії в межах обсягів по будинку за наведеною адресою і як наслідок проведено коригування в бік зменшення або збільшення за кожним особовим рахунком індивідуально, залежно від обсягів теплової енергії, розрахованих на опалення місць загального користування (МЗК) за опалювальний період 2020/2021 р.р. та 2019/2020 р.р.
З матеріалів справи також вбачається, що 21 вересня 2021 року від КП «Київтеплоенерго» надано ОСОБА_1 інформацію про те, що у зв'язку з наявністю заборгованості за спожиту послугу з централізованого опалення за особовим рахунком № НОМЕР_1 станом на 01 червня 2021 року в сумі 456,08 грн. в рахунку-повідомленні за розрахунковий період «червень 2021р.» було відображено суму заборгованості, 3% річних та інфляційну складову боргу. За умови 100% оплати заборгованості за спожиті послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання або укладення договору реструктуризації відповідної заборгованості КП «Київтеплоенерго» розгляне питання щодо зняття нарахувань у вигляді 3% річних та інфляційної складової боргу.
Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва» від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та АЕК «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Тобто, з 01 травня 2018 р. надання послуги з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
З 01 травня 2019 року введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до абз. 1 п.3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього закону (тобто до 01 травня 2019 року), зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Згідно з абз. 3 цього пункту договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
В той же час, пунктом 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону передбачено для Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити введення в дію нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію цього Закону, з дня введення його в дію; внести зміни до нормативно-правових актів, що визначають порядок перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню, у частині забезпечення надання житлових субсидій стосовно вартості комунальних послуг, що споживаються за колективним договором про надання комунальних послуг та плати за абонентське обслуговування, яка сплачується виконавцю комунальної послуги відповідно до індивідуального договору про надання комунальних послуг; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
01 травня 2021 року набрав чинності Закон України від 03 грудня 2020 року №1060 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» (далі - Закон № 1060).
Вказаним Законом внесені зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема, до статті 13, якими передбачено запровадження публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг, яким встановлено, що договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішення Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року №1022 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», якою затверджені правила надання послуги з постачання теплової енергії та типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем.
Постанова опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» 2021, № 190 від 01 жовтня 2021 року.
Згідно практики правозастосування положень цивільного законодавства перебіг строку починається з наступного дня від відповідної дати.
Отже, станом на 05 листопада 2021 року типові договори з індивідуальними споживачами про надання послуги з постачання теплової енергії вважаються укладеними з відповідною категорією споживачів.
Відповідно до п. 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Отже, з усіма фізичними або юридичними особами, які є власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та станом на 05 листопада 2021 року не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, вважатимуть укладені публічні договори приєднання за формою, встановленою Правилами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, з урахуванням змін, внесених Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1022.
В матеріалах справи відсутні дані про те, чи укладався між сторонами в письмовій формі договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Разом з тим, відповідно до п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». З пропозицією про укладення договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Виходячи з системного аналізу зазначених правових норм слід дійти висновку про те, що позивач отримував та сплачував за надані відповідачем послуги, що свідчить про приєднання його до умов індивідуального договору про надання комунальних послуг, виконавцем яких є відповідач.
За таких обставин, твердження відповідача про те, що Підприємством договір з позивачем на постачання теплової енергії за спірний період не укладався, рахунки за таку послугу останнє не виставляло, є безпідставними.
В той же час, відповідно до статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 8 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 2014 року №197, наказом від 22 листопада 2018 року № 315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, що додається.
Визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 «Про затвердження Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення». Наказ набрав чинності 25 січня 2019 року.
Роз'яснення щодо застосування Методики № 315 розміщені на офіційному сайті Міністерства розвитку громад та територій України, у яких зазначено про те, що договори про надання комунальних послуг, що були укладені до 01 травня 2019 року передбачають застосування положень Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення №359.
Як видно з листа Міністерства розвитку громад та територій України від 03.09.2021 р., адресованого відповідачу, у зв'язку з утратою чинності Методики №359 та неможливістю застосування положень Методики №315 до старих договорів, Мінрегіон пропонує виконавцям послуг з централізованого опалення використовувати положення Методики №315 в частині щодо визначення обсягу витрат теплової енергії для опалення місць загального користування (а.с.27).
Судом встановлено, що КП «Київтеплоенерго» обґрунтовано здійснювало розподіл між споживачами обсягу спожитих у будинку позивача комунальних послуг відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги №2189-VIII та Методики № 315, тому підстав для нарахування заборгованості за послуги теплопостачання, розрахованих на опалення місць загального користування (МЗК) за опалювальний період 2020/2021 р.р. та 2019/2020 р.р. не вбачається.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору.
Таким чином, недоліки в роботі надавача послуг, виконавця послуг, не можуть зменшувати обсяг прав споживача, збитки завдані внаслідок вказаних недоліків не можуть покладатись на споживача, оскільки це суперечить ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів».
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що донарахування КП «Київтеплоенерго» ОСОБА_1 заборгованості за послуги з постачання теплової енергії в сумі 984,44 грн, і як наслідок інфляційних втрат та трьох процентів річних на цей борг, є неправомірними, що тягне за собою скасування вказаного перерахунку (коригування) послуг централізованого опалення в опалювальному сезоні 2019/2020р.р. та 2020/2021р.р. у квартирі АДРЕСА_1 .
Що стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Статтею 23 ЦК Українивизначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.п.4,5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах по відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. №4 у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено: в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Пунктом 5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до Закону.
При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (ч.2 ст. 22 вказаного Закону).
Відповідно до правової позиції Велика Палата Верховного Суду, висловленої у постанові від 20 березня 2019 року при розгляді справи №761/26293/16-ц, відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання (стаття 611 ЦПК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором. Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст. 13 ЦПК України).
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
В постанові Верховного Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року (справа № 560/898/16-ц) висловлено висновок, що обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю.
Отже, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач у відповідності до вимог ч.4 ст. 12 ЦПК України, на власний розсуд розпоряджаючись своїми правами повинен був усвідомлювати ризик від невиконання обов'язку із доведення позовних вимог необхідними доказами.
При зверненні з даним позовом в частині відшкодування моральної шкоди позивачем не доведено належними та допустимими доказами спричинення йому моральної шкоди діями відповідача саме у визначеному ним розмірі, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідача, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.
Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги про те, що неправомірними діями відповідача ОСОБА_2 спричинена моральна шкода, на яку останній має право, не заслуговують на увагу й спростовуються зібраними у справі доказами, яким суд дав належну оцінку, та практикою Верховного Суду, яка в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов'язковою для застосування судом.
Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленого рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Керуючись ст.ст.367, 374,375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: