справа №761/12246/19 Головуючий у 1 інстанції: Петренко Н.О.
провадження №22-ц/824/1074/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
25 січня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,
при секретарі: Лободі Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Український фінансовий світ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії, -
У вересні 2022 року представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Сидоренко Ю.А. звернулася до суду із заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист, виданий Святошинським районним судом м. Києва від 30.07.2021 року у справі №761/12246/19.
В обгрунтування заяви посилалася на те, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24.10.2019 року залишено без задоволення позов ОСОБА_1 . Київським апеляційним судом вказане рішення скасовано та задоволено позов. За результатами розгляду касаційної скарги постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Український фінансовий світ» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо формування реєстру акцептованих вимог кредиторів у частині не включення до нього вимог ОСОБА_1 щодо виплат середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як вимоги, що підлягає задоволенню у другу чергу, а також щодо зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 47 днів у розмірі 29 556 грн. 70 коп. за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасовано, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року в цій частині залишено в силі. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року залишено без змін.
Зазначав, що з метою примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 14.01.2020 року Святошинським районним судом м. Києва 30.07.2021 року було видано виконавчий лист №761/12246/19, відповідно до якого зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у вигляді невиплаченої суми компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 8 408 грн 79 коп
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, як боржник за виконавчим листом
№761/12246/19, вважав за необхідне звернутися до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з наявністю обставин, які дають підстави вважати, що відсутній обов'язок боржника щодо виконання рішення суду. Позивач не був працівником Фонду гарантування, про що стверджує і сам позивач. Отже, Фонд гарантування не порушив права ОСОБА_1 .
Просив врахувати висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06.04.2022 року у справі №761/19024/20, які є обов'язковими для застосування, відсутності підстави для застосування положень ст.83 КЗпП України та частини першої ст.24 ЗУ «Про відпустки», оскільки у Фонду гарантування не виникало обов'язку щодо виплати заявленої суми. ОСОБА_1 не перебувала в трудових відносинах з Фондом гарантування, а відповідно у Фонду гарантування відсутні правові підстави для нарахування та виплат ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у вигляді невиплаченої суми компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 8 408 грн 79 коп., тому просив задовольнити заяву.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року у задоволенні заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким заяву задовольнити.
Скарга обґрунтована тим, що у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його вкладниками/кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Проте, розглядаючи Заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, Святошинський районний суд міста Києва, ухвалюючи рішення в справі №761/12246/19, на викладене не звернув уваги та ухвалив незаконну ухвалу, яка підлягає скасуванню.
Частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Це узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду. Так в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі №820/11591/15 в якій Верховний Суд зазначив: «...За змістом cт.3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні..».
Наголошує, що Фонд гарантування не є правонаступником Банку, а лише виступав його ліквідатором, а відповідно, в рамках чинного законодавства, не зобов'язаний виконувати судові рішення після ліквідації неплатоспроможного Банку.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, як боржник за виконавчим листом
№761/12246/19, вважає за необхідне звернутися до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з наявністю обставин, які дають підстави для висновку про відсутність обов'язку боржника щодо виконання рішення з підстав, викладених нижче.
Згідно з п.1 ч.4 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).
Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Матеріально правові підстави свідчать про відсутність у боржника матеріально-правового обов'язку повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Вказує, що в даному випадку мова йде про матеріально-правові підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, враховуючи те, що при розгляді справи №761/1146/19 встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ПАТ «КБ «УФС», а не з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Як встановлено судами та підтверджено матеріалами в справі №761/12246/19, від 03 травня 2005 року ОСОБА_1 працювала в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ».
Відповідно до наказу №81-к від 12 листопада 2015 року позивачку ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу обліку внутрішньо-банківських операцій департаменту бухгалтерського обліку ПАТ «КБ «УФС» за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України.
В матеріалах справи №761/12246/19 відсутні докази на підтвердження факту укладання між позивачкою і Фондом гарантування трудового договору (чи контракту) та існування відповідних трудових відносин. Позивачка не була працівником Фонду гарантування, про що сама і стверджує. Отже, Фонд гарантування не порушував права ОСОБА_1 .
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06.04.2022 року в справі №761/19024/20, які є обов'язковими для застосування, відсутні правові підстави для застосування положень статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки», оскільки у Фонду гарантування не виникло обов'язку щодо виплати заявленої суми. ОСОБА_1 не перебувала в трудових відносинах з Фондом гарантування (докази протилежного відсутні в матеріалах справи), а відповідно у Фонду гарантування відсутні правові підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у вигляді невиплаченої суми компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 8 408 грн 79 коп.
Однак, розглядаючи заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, Святошинський районний суд міста Києва на вказане не звернув уваги та не застосував правові висновки Верховного Суду, які є обов'язковими для застосування, що у свою чергу й призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.
Як вже зазначалося вище, у спірних правовідносинах ПАТ «Комерційний Банк «Український фінансовий світ» був роботодавцем, а ОСОБА_1 працівником. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не був стороною вказаного правочину.
Як відомо, ПАТ «Комерційний Банк «Український фінансовий світ» було банківською установою, тобто юридичною особою, яка на підставі банківської ліцензії мала виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку були внесені до Державного реєстру банків (ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Положення спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також інших нормативно-правових актів не містять положення про те, що ФГВФО є правонаступником неплатоспроможного банку, натомість визначають Фонд виключно як установу, яка виконує спеціальні функції у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.?
Таким чином, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є самостійною юридичною особою публічного права, що виконує спеціальні функції, має свій окремий ідентифікаційний код юридичної особи та не може бути ототожненим з Публічним акціонерним товариством «Банк «Таврика», керівник якого, в особі ліквідатора Караченцева А. Ю., подав до суду позовну заяву про стягнення збитків.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 06.04.2022 року у справі №761/19024/20. Зокрема, у вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що у зв'язку з ліквідацією баку повноваження Фонду припиняються. Фонд не є правонаступником банку.
З огляду на викладені обставини, норми матеріального права, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вважає, що виконавчий лист, виданий Святошинським районним судом міста Києва 30.07.2021 року у справі №761/12246/19, є таким, що не підлягає виконанню.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що наведені заявником обставини не підпадають під перелічені в цивільному процесуальному законі підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Такі висновки відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що 24 жовтня 2019 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний Банк «Український фінансовий світ» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов'язання вчинити дії, залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року вказане рішення суду скасовано та визнано протиправною бездіяльність Уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний Банк «Український фінансовий світ» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, щодо формування реєстру акцептованих вимог кредиторів у частині не включення до нього вимоги ОСОБА_1 , щодо невиплаченої суми компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 8 408 грн 79 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені на 47 днів в сумі 29 556 грн 70 коп., як вимоги, що підлягають задоволенню у другу чергу та зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у вигляді невиплаченої суми компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 8 408 грн 79 коп., середнього заробітку за час затримки при звільненні на 47 днів в сумі 29 556 грн 70 коп. за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Постановою Верховного Суду від 31 березня 2021 року постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо формування реєстру акцептованих вимог кредиторів у частині невключення до нього вимог ОСОБА_1 щодо виплат середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, як вимоги, що підлягає задоволенню у другу чергу, а також щодо зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 47 днів у розмірі 29 556 грн 70 коп. за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасовано, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24.10. 2019 року в цій частині залишено в силі.
В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, а саме: в частині виплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у вигляді невиплаченої суми компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 8 408 грн 79 коп., залишено без змін.
Поновлено виконання постанови Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року в її нескасованій частині (т.2, а.с.55-61).
Встановлено, що 30 липня 2021 року представником позивача було отримано виконавчий лист (т.2, а.с.63).
Постановою старшого державного виконавця Борисюк Р.А. відкрито виконавче провадження від 09 вересня 2021 року з примусового виконання рішення суду в частині зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у вигляді невиплаченої суми компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 8 408 грн 79 коп. (т.2, а.с.90-91).
За ч.1 ст.432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч.2 ст.432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Як вбачається зі змісту узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015, наведені в статті 432 ЦПК України підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
До матеріальних відносяться випадки відсутності обов'язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником чи іншою особою.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:
- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);
- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;
- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;
- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;
- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;
- пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Під іншими причинами, за роз'ясненнями згаданого узагальнення, слід розуміти випадки, коли в апеляційному чи касаційному порядку або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами скасовано чи змінено рішення суду, а виконавчий лист ще не виконаний.
Отже, до підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об'єктивно відсутній обов'язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.
Законом не передбачено можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Проте, за наявності судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, боржником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не доведено, що ним чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого його обов'язок припинився, або його обов'язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями статті 432 ЦПК України.
Питання, які ставить на вирішення суду представник відповідача, не є підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Також, обставини, на які посилається представник заявника, досліджувались Київським апеляційним судом та Верховним Судом в ході розгляду справи по суті і їм надана належна оцінка.
Крім того, згідно з ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку в тому, що наведені заявником обставини не підпадають під перелічені в цивільному процесуальному законі підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а тому відмовив у задоволенні заяви.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку щодо залишення без задоволення апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та залишення без змін ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 31 січня 2023 року.
Головуючий:
Судді: