справа №752/11215/20 Головуючий у 1 інстанції: Мазур Ю.Ю.
провадження №22-ц/824/996/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
25 січня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,
при секретарі: Лободі Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним пункту кредитного договору та стягнення надмірно сплачених коштів по кредитному договору, -
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з АТ «Альфа-Банк» на його користь надмірно сплачені грошові кошти по кредитному договору від 04.08.2008 №490083006 у розмірі 79 103 грн 33 коп., визнати недійсним п.2.10. кредитного договору від 04.08.2008 року №490083006 та стягнути з АТ «Альфа-Банк» на його користь сплачену комісію за дії банку у розмірі 25 055 грн 28 коп.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 04.04.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та ним ( ОСОБА_1 ) було укладено кредитний договір №490083006, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 173993 грн. 40 коп. для придбання останнім автомобіля марки «Кіа», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який, в свою чергу, відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту від 08.08.2012 року №583946-02-10-01, укладеного між та ОСОБА_1 та ПАТ «Страхова компанія «ВУСО», був застрахований у ПАТ «Страхова компанія «ВУСО».
При цьому, рішенням Постійного діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 25.09.2014 року було задоволено позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором на загальну суму 114 233 грн 43 коп., з яких: 99 422 грн 39 коп. - заборгованість за кредитом; 5 154 грн 40 коп. - заборгованість по відсоткам, 1 739 грн 95 коп. - заборгованість за комісією, 7 916 грн 69 коп. - пеня.
Вказував, що 12 листопада 2012 року на перехресті вул. Тельмана - вул. Горького відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Кіа», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , внаслідок якої автомобіль отримав пошкодження.
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 25.01.2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 03.10.2018 року, було змінено рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19.10.2016 року, ухвалене по справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» про стягнення страхового відшкодування в частині стягнення страхового відшкодування та викладено резолютивну частину в наступній редакції: стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_1 193 336 грн 76 коп. шляхом перерахування зазначених коштів в безготівковому порядку на рахунок № НОМЕР_2 в ПАТ «Альфа-Банк», з метою погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором № 490083006 від 04.08.2008 року.
Згідно меморіальних ордерів №№280533 від 25.10.2018 року, № 280442 від 25.10.2018 року, № 229707 від 08.11.2018 року та № 231563 від 08.11.2018 року на рахунок АТ «Альфа-Банк» в рахунок погашення заборгованості позивача за кредитним договором надійшли грошові кошти у загальному розмірі 193 336 грн 76 коп.
За вказаних обставин, позивач вважав, що його зобов'язання до кредитним договором є припиненими від 08.11.2018 року, а надлишкові сплачені кошти на рахунок АТ «Альфа-Банк» в якості погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 79 103 грн 33 коп. - підлягають поверненню.
Крім того, позивач вказував, що відповідно до п.2.10. кредитного договору від 04.08.2008 року №490083006 встановлена комісія за дії банку, які вчиняються на користь позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов'язань за договором у розмірі 0,2% від сум кредиту, що становить 347 грн 99 коп. Згідно даних розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Альфа-Банк» за кредитним договором від 04.08.2008 року №490083006 за період від 04.08.2008 року до 14.08.2014 року банком була нарахована заборгованість у розмірі 25 055 грн 28 коп. - комісія за дії банку, які вчиняються на користь позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов'язань за договором.
Позивач вважав, що вказаний пункт кредитного договору суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та є недійсним, відтак сплачена комісія за дії банку у розмірі 25 055 грн 28 коп. також підлягає поверненню позивачу.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 на його користь надмірно сплачених грошових коштів по кредитному договору від 04.08.2008 №490083006 у розмірі 79 103 грн 33 коп. закрито на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Скарга обгрунтована тим, що банк порушив вимоги статті 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», статті 11, частини 1-5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Вказував, що претензія (пропозиція) позивача від 15 квітня 2020 року на адресу відповідача, АТ «Альфа-Банк», з вимогою про повернення ОСОБА_1 зайво сплачених коштів у розмірі 79 103 грн 33 коп. та відмова відповідача №37355-23.1-6/6 від 27.04.2020 року, в якій повідомлено, що «заявлені вимоги не підлягають задоволенню, кошти були перераховані на виконання зобов'язань за договором. Більше того, оскільки ОСОБА_1 не є особою, яка безпосередньо сплатила ці кошти, тому також відсутні підстави для стягнення заявленої суми коштів. З урахуванням зазначеного, АТ «АльфаБанк» не має підстав для задоволення вимоги, викладеної у зверненні».
Вважає, що у своїй відповіді на претензію відповідач безпідставно відмовив у задоволені його вимог, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2017 року в справі №752/11860/14-ц стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_1 193 336 грн 76 коп. шляхом перерахування зазначених коштів на рахунок ПАТ «Альфа-Банк».
Таким чином, у справі, яка розглядається, наявні інші підстави позову та інші фактичні обставини. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення надлишково сплачених коштів, суд виходив з того, що позивачу слід відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що грошові кошти у сумі 193 336 грн 76 коп., перераховані страховиком відповідно до вимог рішення Апеляційного суду м. Києва від 25.01.2017 року в рахунок виконання зобов'язань за Кредитним договором, а не зобов'язань за рішенням Третейського суду щодо стягнення заборгованості у сумі 114 233 грн 43 коп. станом на 25.09.2014 року.
Предметом спору у цій справі є встановлення зобов'язань відповідача з повернення (стягнення з відповідача) надмірно сплачених коштів по Кредитному договору №490083006 від 04.08.2008 року та внаслідок встановлення інших обставин, ніж зазначено у справі
№761/3344/19 за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29.07.2019 року, а саме - внаслідок невиконання відповідачем вимоги щодо повернення надмірно сплачених коштів саме за Кредитним договором, розмір та підстави нарахування яких є відмінними та були встановлені вже після ухвалення судового рішення.
Так, позивач звернувся до суду за захистом права, яке він вважав порушеним після набрання чинності судовим рішенням у справі №761/3344/19, та на його обґрунтування зазначав інші обставини, що мали місце після 29.07.2019 року.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
При визначенні підстави позову як елемента його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.
Отже, не можна вважати, що між сторонами вже був вирішений спір про той самий предмет і позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обгрунтовують звернення до суду.
Таким чином, висновок суду про тотожність предмета спору, що стало наслідком закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, є передчасним.
З огляду на те що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановления незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, є підстави для її скасування.
Так, у висновку проведеної судово-економічної експертизи експерт зазначив, що в межах наявних документів, реальна річна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту за Кредитним договором відповідно до умов Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року не визначені внаслідок документального недотримання «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р.)
Отже, Кредитний договір №490083006 від 04.08.2008 року та додатки до нього не містять розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).
Також в додатку №1 «Графік зменшення ліміту кредитування» відсутня інформація щодо розміру нарахованих процентів за. користування кредитом, що не відповідає умовам п. 3.2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р.).
Отже, даним експертним висновком підтверджується, що відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало необхідних знань для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.
Суди також дійшли висновку, що під час укладання договору, банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.
Виходячи з положень ст.ст.203, 215, 230, 548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.
Суд першої інстанції не дослідив докази, надані позивачем та допустився правової помилки, відмовивши позивачу у визнанні недійсним оспорюваного пункту 2.10 Кредитного договору, яким Банк порушив вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.
Таким чином, висновок суду про тотожність предмета спору, що стало наслідком закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, є передчасним.
Суд першої інстанції не дослідив докази, надані позивачем та допустився правової помилки, відмовивши у визнанні недійсним оспорюваного пункту 2.10 Кредитного договору, яким Банк порушив вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.
З огляду на те, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановления незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, є підстави для її скасування.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення договору, позичальнику була надана повна та вичерпна інформація, необхідна та достатня для прийняття ним зваженого та свідомого рішення щодо отримання кредиту та укладений сторонами кредитний договір відповідає положенням Закону України «Про захист прав споживачів».
Закриваючи провадження у справі, суд зазначав, що набрало законної сили рішення суду, яке ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з положеннями п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Згідно наведеної норми, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу та матеріально правовими вимогами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з АТ «Альфа-Банк» на його користь надмірно сплачені грошові кошти по кредитному договору від 04.08.2008 №490083006 у розмірі 79 103 грн 33 коп.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29.07.2019 року у справі №761/3344/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.11.2019 року, в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Альфа-Банк» на його користь надмірно сплачені грошові кошти по кредитному договору від 04.08.2008 року №490083006 відмовлено.
Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 звертався з вимогами до відповідача, які вже були предметом судового розгляду та за наслідками яких є судові рішення, що набрали законної сили.
Судом встановлено, що правові підстави звернення до суду із позовом у цивільній справі №761/3344/19 та у даній справі є тотожними. Усі наведені у позові факти були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанції та суди дали їм відповідну правову оцінку.
Враховуючи, що набрало законної сили рішення суду, яке ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним пункту кредитного договору та стягнення надмірно сплачених коштів по кредитному договору, у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Альфа-Банк» на його користь надмірно сплачених грошових коштів по кредитному договору від 04.08.2008 №490083006 у розмірі 79103 грн. 33 коп., на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним п.2.10. кредитного договору від 04.08.2008 №490083006 та стягнення з АТ «Альфа-Банк» сплаченої комісії за дії банку у розмірі 25 055 грн 28 коп., то судом встановлено, що 04.04.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №490083006, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 173 993 грн 40 коп. для придбання останнім автомобіля марки «Кіа», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Згідно з п.2.10. кредитного договору від 04.08.2008 №490083006 комісія за дії банку, які вчиняються на користь позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов'язань за договором у розмірі 0,2 % від сум кредиту, що становить 347,99 грн.
За п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до змісту ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як визначає стаття 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст.1055 ЦК України).
За ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
За змістом ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту «Графік здійснення платежів з повернення кредиту» та «Розрахунок сукупної вартості кредиту на придбання транспортного засобу та реальної процентної ставки», які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування, у тому числі щодо комісії за дії банку, які вчиняються на користь позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов'язань за договором.
Шрифт на день укладення договору був зрозумілий для прочитання позивачем кредитного договору, зауважень позивачем з цього приводу ним не заявлялось.
Тобто кредитний договір був укладений в належній письмовій формі та підписаний особисто сторонами, крім того пункт 8. Кредитного договору від 04.08.2008 №490083006 викладено у наступній редакції: «Підпис позичальника на оригіналі договору, що залишається в банку є письмовим підтвердженням: отримання позичальником свого примірнику цього договору, що складається з першого та другого Розділів в дату його укладення; ознайомлення позичальника у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг; надання позичальнику іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство України. Підпис позичальника на цьому договорі є також письмовим підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлений з Загальними умовами кредитування фізичних осіб ЗАТ «Альфа-Банк», затверджених наказом ЗАТ «Альфа-Банк» від 14 січня 2008 року № 30, які йому роз'яснені та зрозумілі та з якими він цілком згодний».
На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення договору позичальнику була надана повна та вичерпна інформація, необхідна та достатня для прийняття ним зваженого та свідомого рішення щодо отримання кредиту та укладений сторонами кредитний договір відповідає положенням Закону України «Про захист прав споживачів».
З огляду на викладене та беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку в тому, що позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним п.2.10. кредитного договору від 04.08.2008 №490083006 та стягнення з АТ «Альфа-Банк» на його користь сплаченої комісії за дії банку у розмірі 25055 грн. 28 коп. до задоволення не підлягали.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 31 січня 2023 року.
Головуючий:
Судді: