Головуючий у І інстанції Чех Н.А.
Провадження №22-ц/824/633/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
19 січня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Шебуєвої В.А.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення,
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив про його задоволення, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 , який проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
У визначений законом строк позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гавриленко Алли Миколаївни із заявою про прийняття спадщини після смерті батька у вигляді належної йому на праві власності частини вищевказаної квартири АДРЕСА_2 , яка належала померлому на підставі Свідоцтва про право власності на житло.
Інша частина квартири належала дружині померлого ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_6 (по кожному).
Крім позивача до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулись відповідач ОСОБА_1 та рідна сестра позивача - ОСОБА_3 .
За життя батько позивача залишив заповіт від 13 квітня 1995 року на належну йому частку квартири на ім'я відповідача ОСОБА_1 .
Разом з тим, позивач є непрацездатним сином померлого ОСОБА_4 , як і його рідна сестра ОСОБА_3 , вони є пенсіонерами, крім того, позивач має статус інваліда війни другої групи безстроково з 01 квітня 2003 року та являється учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році 1 категорії, а тому позивач із сестрою мають право на обов'язкову частку у спадковому майні померлого батька.
Крім того, батько позивача прийняв спадщину після смерті своєї дружини, яка померла у 2008 році, але зі слів нотаріуса, у провадженні якого знаходиться спадкова справа, заяви про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 ніхто не подавав.
Спадкоємцями за законом майна ОСОБА_5 є її донька - ОСОБА_1 та її чоловік, батько позивача ОСОБА_4 , по 1/8 частині спірної квартири кожен.
Таким чином, спадкова маса після смерті батька позивача складається з 1/4 частки спірної квартири згідно свідоцтва про право на житло та 1/8 частини, що залишилася після смерті його дружини. Оформити спадщину позивач не має можливості, оскільки не має оригіналу правовстановлюючого документу на спірну квартиру, у зв'язку з чим нотаріус 30 січня 2019 року відмовив у вчиненні даної нотаріальної дії.
Обов'язкова частка у спадщині становить 3/8 частин спірної квартири, що складає по 3/16 частин на позивача ОСОБА_2 та його сестру ОСОБА_3 .
Зважаючи на те, що нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на 3/32 частин спірної квартири.
Також позивач у позові посилався на те, що після смерті батька відповідач ОСОБА_1 не бажає надавати йому ключі для користування його часткою у квартирі і відмовляється від вирішення питання мирним шляхом, у зв'язку із чим позивач просив усунути йому перешкоди у користуванні квартирою шляхом вселення до неї та передачі йому відповідачем ключів.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на 3/32 частин квартири АДРЕСА_2 .
Зобов'язано ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) усунути перешкоди ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) у користуванні квартирою АДРЕСА_2 , шляхом вселення та передачі ключів від квартири.
В іншій частині відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 816,00 (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок) грн. у дохід держави.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилалась на те, що судом було безпідставно включено до складу спадщини (спадкової маси), яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , його обов'язкову частку у спадщині після померлої ОСОБА_5 , зважаючи на те, що до складу спадкової маси включається не обов'язкова частка, як така, а конкретне майно, право власності на яке належало спадкодавцю відповідно до розміру цієї частки. Тобто, право на обов'язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування. Відтак, оскільки за життя ОСОБА_4 не провів за собою державну реєстрацію права власності на спадкове майно після померлої ОСОБА_5 (обов'язкову частку, 1/16 квартири), то у ОСОБА_4 не виникло право власності на це нерухоме майно, отже воно не підлягає включенню до спадщини, яка відкрилась після його смерті.
Також апелянт у скарзі посилається на безпідставне застосування судом до спірних правовідносин положень ст.ст. 386, 391 ЦК України, оскільки позивач на момент звернення до суду не зареєстрував за собою право власності на відповідну частку спірної квартири, що свідчить про відсутність порушення його права власності та виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 386, 391 ЦК України.
Крім того, на думку апелянта, позивачем пропущено позовну давність, оскільки він ще 08.06.2017 року мав об'єктивну можливість звернутись до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на вищевказану квартиру після померлого ОСОБА_4 та дізнатись про відсутність у спадковій справі усіх необхідних правовстановлюючих документів, що унеможливлювало видачу йому нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Таким чином, строк позовної давності, у межах якого позивач мав право звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів, сплив 08.06.2020 року. Натомість позивач лише 30.01.2019 року звернувся до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину та у подальшому лише 31.03.2021 року звернувся до суду із позовною заявою, що свідчить про пропуск ним строку звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Не погоджується відповідач у апеляційній скарзі і з висновками суду в частині наявності підстав для усунення перешкод у користуванні спірною квартирою, оскільки, на думку апелянта, позивачем суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту створення йому відповідачем перешкод у користуванні квартирою.
Обгрунтовуючи доводи скарги, відповідач також посилається на те, що вона не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, оскільки спочатку повістки направлялись не за її зареєстрованим місцем проживання, а остання судова повістка повернулась до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». При цьому приписи ЦПК не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Таким чином, рішення суду підлягає обов'язковому скасуванню, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_2 - адвоката Усенка М.М., останній проти задоволення скарги відповідача ОСОБА_1 заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Усенко М.М., проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив та просив рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з'явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (а.с.6).
ОСОБА_8 народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 , батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (а.с.64); після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_9 » (а.с.65).
26.04.1978 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 зареєстровано шлюб, прізвище подружжя після реєстрації шлюбу « ОСОБА_11 » (а.с.7).
ОСОБА_14 є донькою ОСОБА_5 від іншого шлюбу.
Згідно свідоцтва про смерть від 09.06.2008 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.45).
Згідно свідоцтва про смерть від 07.12.2016 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.8-9).
З матеріалів спадкової справи установлено, що ОСОБА_5 з 08.06.1979 року по день смерті була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 (а.с.48 зворот). ОСОБА_4 з 1971 року по день смерті був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 (а.с.60 зворот).
Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло, виданого 24.02.1995 року, квартира АДРЕСА_2 належить в рівних долях ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.54).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яка складається з 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 . Спадкова справа № 31/2016 відкрита 15.12.2016 року приватним нотаріусом КМНО Гавриленко А.М. за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті матері за заповітом (а.с.42-54). В заяві зазначено, що спадкоємцем за законом є чоловік померлої ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.43).
Після смерті ОСОБА_4 спадкова справа № 33/2016 відкрита 16.12.2016 року приватним нотаріусом КМНО Гавриленко А.М. за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини за заповітом (а.с.55-74). В заяві зазначено, що спадкоємцями за законом є діти померлого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.56).
16.12.2016 року ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини після смерті батька (а.с.58).
19.05.2017 року ОСОБА_3 подала заяву про прийняття спадщини після смерті батька (обов'язкової частки) (а.с.69).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості, однак ухвалене судом рішення підлягає обов'язковому скасуванню, виходячи з наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що її було розглянуто судом за відсутності відповідача ОСОБА_1 . При цьому, повідомлення про виклик на судові засідання, призначені на 24.05.2021, 29.06.2021 та 15.09.2021 року, повернулись до суду з відміткою «неправильно зазначена адреса» (а.с.21, 34, 85), а судова повістка про виклик на судове засідання, призначене на 07.12.2021 року (день ухвалення судового рішення), повернулась до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.101), що свідчить про те, що відповідач ОСОБА_1 не була повідомлена належним чином про час, дату і місце розгляду справи.
Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача ОСОБА_1 належним чином про час і місце розгляду справи, позбавив її права на участь у судовому розгляді, на подачу суду своїх заперечень проти заявлених до неї вимог, заяв та клопотань, чим порушив принцип змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Таким чином, зважаючи на те, що справу було розглянуто за відсутності відповідача ОСОБА_1 , не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду, і ОСОБА_1 обґрунтовує свою апеляційну скаргу на рішення, в тому числі, такою підставою, оскаржуване рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_2 відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України підлягає обов'язковому скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення.
Розглядаючи по суті позовні вимоги ОСОБА_2 , колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно ст.ст. 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.ст. 1233, 1234, 1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.
Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269 та ч. 1 ст. 1270 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
У той же час ч. 3 ст. 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Таким чином, інститут обов'язкової частки встановлює виключення із принципу свободи заповідального розпорядження, що має на меті захист майнових інтересів окремих спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у соціально-майновому аспекті.
Сутність права на обов'язкову частку визначена у статті 1241 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
До складу спадщини, на яке спадкоємці за законом одержують право на спадкування, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), окрім випадків, встановлених у статті 1219 ЦК України.
Стаття 1268 ЦК України визначає особливості прийняття спадщини окремими особами.
Так, відповідно до частини третьої цієї статті спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
У разі, якщо майно спадкується вищевказаними особами (які вважаються такими, що прийняли спадщину), порядок спадкування і набуття ними права на спадкове майно має обов'язково враховувати особливості правового режиму відповідного майна. Якщо об'єктом спадкування виступає нерухоме майно, то відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав (крім іпотеки) проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.
Зі змісту наведених норм слідує, що спадщина у вигляді нерухомого майна, яка відкрилась на користь спадкоємця із обов'язковою часткою, не переходить до нього автоматично. Нерухоме майно, право власності на яке не виникло у спадкодавця, не може бути включено до спадкової маси, оскільки відповідна державна реєстрація не проведена.
При розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не здійснено державну реєстрацію права на спадщину, слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.
До складу спадкової маси включається не обов'язкова частка як така, а конкретне майно, право власності на яке належало спадкодавцю відповідно до розміру цієї частки.
При визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховується увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального підказу. За згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини.
Отже, слід розмежовувати поняття «обов'язкова частка» і «майно, що входить до складу спадщини». Обов'язкова частка не входить до складу спадщини, спадкуванню підлягає саме майно.
Право на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об'єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави.
Тому право на обов'язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 має право на обов'язкову частку після смерті батька ОСОБА_4 на підставі ст. 1241 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини після смерті батька був інвалідом другої групи з 01.04.2003 року безстроково (а.с.13, 14). Спадщину після смерті батька позивач прийняв, оскільки у встановлений законом строк подав приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Дані обставини підтверджуються наявними у справі належними та допустимими доказами, дослідженими та проаналізованими апеляційним судом.
Відповідно до ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Зважаючи на вищевикладені, встановлені апеляційним судом обставини, вимога позивача про визнання за ним в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 батька права на 1/16 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , що є половиною від тієї частки, яка належала б йому у разі спадкування за законом, є обґрунтованою та підлягає задоволенню. При цьому, колегія суддів ураховує, що позивач позбавлений можливості оформити свої права на успадковане майно у нотаріуса у зв'язку із відсутністю у нього оригіналу правовстановлюючого документу на квартиру.
Щодо вимоги позивача про визнання за ним права на обов'язкову частку, яку його батько ОСОБА_4 набув після смерті у 2008 році дружини ОСОБА_5 , як непрацездатний чоловік останньої, то ця вимога не ґрунтується на законі та задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_4 своє право власності на набуту після смерті дружини обов'язкову частку у спадковому майні у встановленому законом порядку не зареєстрував, відтак це право не увійшло до складу спадщини після його смерті у грудні 2016 року і, відповідно, позивачем успадковане не було.
Необгрунтованою також є і вимога позивача ОСОБА_2 про визнання права на обов'язкову частку після смерті батька ОСОБА_4 за сестрою ОСОБА_3 , яка є відповідачем по справі, оскільки остання до суду з такими вимогами не зверталась.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача усунути йому перешкоди у користуванні квартирою, апеляційний суд при її вирішенні виходить з наступного.
Статтею 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до частини 1 статі 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно частини 1 статті 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено і в статті 41 Конституції України, в якій гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За положеннями частини першої, другої статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, слід зауважити, що позивач ОСОБА_2 , який у грудні 2016 року прийняв спадщину після смерті батька у вигляді 1/16 частини у праві власності на спірну квартиру, набув також і право на захист свого майна, не зважаючи на те, що правова підстава набуття ним права власності на частку у квартирі юридично не оформлена. Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність у позивача ОСОБА_2 права на захист ще ненабутого ним права власності є необґрунтованими та не заслуговують на увагу суду.
Разом з тим, позивач має довести наявність передбачених вищенаведеними правовими нормами підстав для задоволення вимоги про усунення йому з боку відповідача перешкод, як власнику, у користуванні майном.
Натомість з матеріалів справи вбачається, що належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили, що відповідач ОСОБА_1 перешкоджає позивачу ОСОБА_2 користуватися спірною квартирою, останнім суду надано не було. Не підтверджує це і наявна у справі заява позивача від 24.03.2021 року до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві (а.с.37), оскільки за наслідками її розгляду позивачу було повідомлено, що вивченням його звернення встановлено, що ознаки, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, відсутні; підстав для внесення інформації до єдиного реєстру досудових розслідувань недостатньо (а.с.38).
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи те, що позивачем суду не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні цієї вимоги позивача за її недоведеністю.
Таким чином, скасовуючи незаконне рішення суду першої інстанції та ухвалюючи по справі нове рішення, колегія суддів, дослідивши належним чином обставини справи та перевіривши їх наявними у справі належними та допустимими доказами, дійшла висновку про часткове задоволення позову з підстав, викладених у даній постанові, яка є чіткою і зрозумілою та відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності, як самостійну підставу для відмови в позові, апеляційним судом відхиляються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач спадщину після смерті батька прийняв у встановлений законом спосіб та строк, відтак відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України вважається, що спадщина належить йому з дня відкриття спадщини. При цьому, діюче законодавство не встановлює строків звернення спадкоємця до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Тому звернення позивача із такою заявою до нотаріуса у січні 2019 року вимог закону не порушує. Після отримання позивачем 30 січня 2019 року відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька (а.с.10), позивач у квітні 2021 року, тобто у межах трирічного строку, звернувся до суду із даним позовом, що свідчить про дотримання ним положень закону про позовну давність та спростовує доводи скарги відповідача про її пропуск.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року - скасувати та постановити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/16 частину квартири АДРЕСА_2 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: