1 лютого 2023 року
м. Чернівці
справа № 727/12308/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів Перепелюк І. Б., Половінкіної Н. Ю.
секретар Паучек І. І.
позивач ОСОБА_1
відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради
апеляційна скарга Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 9 листопада 2022 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 21 листопада 2022 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Літвінова О. Г.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Просила стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради (далі - КМП «Міська стоматологічна поліклініка») на її користь:
- заборгованість із заробітної плати у сумі 46 254 гривні 24 копійки;
- заборгованість по оплаті вихідної допомоги при звільненні, заробітної плати за час відпусток, компенсацію частини невикористаної відпустки на загальну суму 8 927 гривень 84 копійки;
- стягнути з КМП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 324 гривні 41 копійка за кожен робочий день затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з КМП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь позивачки інфляційні втрати у зв'язку із порушенням строків розрахунків за період з квітня 2021 року по травень 2022 року в сумі 9 201 гривень 70 копійок.
Посилалася на те, що 3 серпня 1993 року позивачка прийнята на роботу до Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» на посаду лікаря стоматолога-терапевта.
Згідно з рішенням 1 сесії VIII скликання Чернівецької міської ради від 29 грудня 2020 року №17 Комунальна медична установа «Міська стоматологічна поліклініка» перетворена у КНП «Міська стоматологічна поліклініка».
18 листопада 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря стоматолога-терапевта КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
При звільненні роботодавцем не проведено повний розрахунок.
Станом на 1 січня 2021 року позивач працювала на умовах погодинної оплати праці та роботодавець не виплачував позивачу заробітну плату у повному обсязі. Розмір заробітної плати не міг бути меншим за встановлений законом мінімальний розмір оплати праці.
Посадовий оклад, який наданий відповідачем, визначено неправильно. Відповідно до тринадцятого тарифного розряду застосовується коефіцієнт підвищення 2,27, а тому посадовий оклад позивача станом на 1 січня 2021 року мав складати 6061 гривень. Відповідно до умов колективного договору, вона як працівник, який працював понад десять років в установі, має право на надбавку до посадового окладу у розмірі 30 процентів посадового окладу.
Роботодавцем не було нараховано у повному обсязі заробітну плату відповідно до посадового окладу працівника тринадцятого розряду, не проведено оплату відпусток у червні, вересні та жовтні 2021 року, не у повному розмірі виплачено вихідну допомогу, у зв'язку зі звільненням, за скороченням штату та чисельності працівників, також не у повному обсязі здійснено оплату невикористаної щорічної відпустки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 9 листопада 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 46 254 гривні 24 копійки.
Стягнуто з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 заборгованість по оплаті вихідної допомоги при звільненні, заробітної плати за час відпусток, компенсацію частини невикористаної відпустки у сукупному розмірі 8 927 гривень 84 копійки.
Стягнуто з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 88 239 гривень 52 копійки.
Стягнуто з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у зв'язку із порушенням строків виплати позиваці належних їй грошових сум в розмірі 9201 гривні 70 копійок.
Суд виходив з того, що КНП «Міська стоматологічна поліклініка» при оплаті праці ОСОБА_1 не дотрималося та не врахувало передбачених гарантій щодо виплати їй заробітної плати.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 21 листопада 2022 рокустягнуто з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 8000 гривень.
Суд виходив з того, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу здійснений адвокатом на загальну суму 8000 гривень є співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги та їх обсягом, ціною позову та значенням справи для сторони. Розмір витрат на професійну правову (правничу) допомогу відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Доказів неспівмірності витрат на правову допомогу до суду не надано.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі КНП «Міська стоматологічна поліклініка» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Також просить скасувати додаткове судове рішення про розподіл судових витрат понесених позивачкою на оплату послуг з надання правничої допомоги та ухвалити нове судове рішення про відмову у відшкодуванні таких витрат.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представник відповідача зазначав, що суд першої інстанції помилково зробив висновок, що при відрядній системі оплати праці в некомерційному підприємстві, яка не фінансується з державного бюджету, працівнику належить виплачувати мінімальну заробітну плату.
Відповідач правомірно здійснив оплату праці позивачці за фактично виконану роботу, оскільки оплата праці не нижче рівня мінімальної заробітної плати не є безумовною гарантією та вимагає від працівника виконання норм праці.
Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як незаконне, то підлягає також скасуванню додаткове судове рішення про розподіл судових витрат понесених позивачкою на оплату послуг з надання правничої допомоги.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове судове рішення залишити без змін.
Посилається на те, що при наявності погодинного обліку робочого часу роботодавець не забезпечив позивачку роботою, посилаючись на те, що вона сама повинна шукати пацієнтів, тобто забезпечувати себе роботою. Отже невиконання позивачкою встановленої норми праці після переходу на відрядну систему оплати праці відбулось не з її вини. Відповідач не довів, що за умовами трудового договору позивачка повинна сама забезпечувати себе роботою.
В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивачка була повідомлена про зміни в умовах її трудового договору у зв'язку з зміною в організації виробництва в КНП «Міська стоматологічна поліклініка» через реорганізацію юридичної особи.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» на посаду лікаря стоматолога-терапевта 3 серпня 1993 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 13 т.1).
Рішенням Чернівецької міської ради 1 сесії VIII скликання № 17 від 29 грудня 2020 року «Про припинення Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» вирішено припинити КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» шляхом перетворення та створено КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради (а.с.104 т.1).
Наказом КНП «Міська стоматологічна поліклініка» від 11 січня 2021 року №02-к вирішено розпочати з 11 січня 2021 року статутну діяльність КНП «Міська стоматологічна поліклініка» (а.с. 26 т.1). Наказ доведено до відома та ознайомлено працівників під підпис (а.с. 27 т.1).
Згідно з наказом КНП «Міська стоматологічна поліклініка» від 28 січня 2021 року №25 затверджено норми навантаження лікаря стоматолога-терапевта при наданні медичної допомоги дорослому населенню за спеціальністю «Терапевтична стоматологія». Норми навантаження при наданні стоматологічної допомоги на терапевтичному прийомі для лікарів стоматологів-терапевтів становлять 23 УОП на зміну (а.с. 107 т.1).
16 листопада 2021 року КНП «Міська стоматологічна поліклініка» видала наказ про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України з 18 листопада 2021 року. Надано розпорядження бухгалтерії виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку та грошову компенсацію за 7 календарних дні щорічної основної відпустки та 9 календарний день додаткової відпустки, за особливий характер праці, за відпрацьований період, з 2 серпня 2020 року по 18 листопада 2021 року. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена 16 листопада 2021 року, про що свідчить її підпис (а.с. 25 т.1).
З довідки про доходи позивачці було виплачено наступні грошові суми: у січні - 3173 гривень 16 копійок; у лютому - 11773 гривень 39 копійок; у березні - 9379 гривень 30 копійок; у квітні - 1006 гривень 32 копійки; в травні - 1169 гривні 40 копійок; у червні - 1170 гривні 30 копійок; у липні - 814 гривень 76 копійок; у серпні - 5645 гривні 27 копійок; у вересні - 28 гривень 84 копійок; у жовтні - 295 гривень 2 копійки; у листопаді - 2695 гривні 67 копійок (а.с.171 т.1).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Щодо позовної вимоги про стягнення з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь позивачки заборгованості із заробітної плати
Суд вважає помилковим аргумент апеляційної скарги про те, що відповідачем сплачувалась позивачці заробітна плата відповідно до вимог закону.
Частинами першою, четвертою та п'ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Законом України «Про оплату праці» визначено правові засади оплати праці працівників.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Таку правову позицію Верховний Суд виклав у постановах від 10.11.2022 року у справі № 607/2071/17 та від 26.10.2022 року у справі №905857/19.
Отже висновок суду про обов'язок КНП «Міська стоматологічна поліклініка» виплачувати заробітну плату незалежно від системи оплати праці у розмірі не менше ніж мінімальна заробітна плата є правильним.
Однак суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачка у випадку невиконання нею планових завдань має право на заробітну плату в мінімальному розмірі, який встановлений законом, а не заробітну плату, яка розрахована виходячи з посадового окладу позивачки та надбавки за вислугу років.
З позовної заяви вбачається, що позивачка просила стягнути заборгованість із заробітної плати за період з 1 січня по 18 листопада 2021 року.
За січень, лютий та березень 2021 року КНП «Міська стоматологічна поліклініка» нарахована та виплачена заробітна плата відповідно до посадового окладу позивачки, враховуючи надбавку за вислугу років та премію без врахування виконання планових завдань. За вказаний період заробітна плата позивачки була більшою ніж мінімальна заробітна плата.
З довідки про доходи в 2021 році та довідки про виконання планових завдань лікарем-стоматологом-терапевтом вбачається, що за період з 1 квітня по 18 листопада 2021 року ОСОБА_1 не виконувала норму умовних одиниць працеємкості, а тому суд приходить до висновку, що позивачка не мала право на отримання заробітної плати в повному обсязі (а.с.140, 141 т.1).
Отже за період з 1 квітня по 18 листопада 2021 року ОСОБА_1 мала право на отримання заробітної плати виключно в мінімальному розмірі, який гарантований їй законом.
Згідно з статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року, № 1082-IX установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6000 гривень.
Отже заробітна плата за квітень, травень, липень повинна була виплачена у розмірі 6000 гривень.
За червень ОСОБА_1 відпрацювала 20 робочих днів з 22 робочих днів, а тому вона мала право на заробітну плату в сумі 5454 гривень 60 копійок (6000/22=272,73х20=5454,60).
За серпень ОСОБА_1 відпрацювала 17 робочих днів з 23 робочих днів, а тому вона мала право на заробітну плату в сумі 4434 гривень 79 копійок (6000/23=260,87х17=4434,79).
За вересень ОСОБА_1 відпрацювала 14 робочих днів з 24 робочих днів, а тому вона мала право на заробітну плату в сумі 3500 гривень (6000/24=250х14= 3500).
За жовтень ОСОБА_1 відпрацювала 14 робочих днів з 22 робочих днів, а тому вона мала право на заробітну плату в сумі 3818 гривень 22 копійки (6000/22=272,73х14= 3818,22).
За листопад ОСОБА_1 відпрацювала 15 робочих днів з 24 робочих днів, а тому вона мала право на заробітну плату в сумі 3750 гривень (6000/24=250х15= 3750).
Всього позивачка мала право на заробітну плату за фактично відпрацьовані робочі дні за період з 1 квітня по 18 листопада 2021 року в сумі 39 503 гривні 1 копійка (6000х3+5454,60+4434,79+3500+3818,22+3750=38957,61).
Однак КНП «Міська стоматологічна поліклініка» нарахована та виплачена заробітна плата за період з 1 квітня по 18 листопада 2021 року в розмірі 4911 гривень 59 копійок.
Отже визначена судом різниця заробітної плати в сумі 34 046 гривень 2 копійки підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
Помилковим є розрахунок, наданий позивачкою з огляду на 33 годинний робочий тиждень.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня» від 21 лютого 2001 року, N163 затверджено перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня. Посада лікаря-стоматолога-терапевта у вказаному переліку відсутня.
Щодо позовної вимоги про стягнення з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь позивачки заборгованості із заробітної плати за час перебування у відпустках
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Середньоденний заробіток обчислюємо розділивши сумарний заробіток на відповідну кількість календарних днів за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством, та тих періодів, що виключають із розрахунку). Одержаний результат перемножується на число календарних днів невикористаних щорічних відпусток, а також додаткових відпусток на дітей, якщо на такі є право у працівників.
З наказу КНП «Міська стоматологічна поліклініка» від 23 червня 2021 року №116-вп вбачається, що ОСОБА_1 була у відпустці з 25 червня по 26 червня 2021 року (а.с.206).
З огляду на гарантії щодо мінімальної заробітної плати, з червня 2020 року по травень 2021 року позивачка повинна була отримати заробітну плату в сумі 81 961 гривень 66 копійок.
Середньоденний заробіток за вказаний період складає 231 гривня 53 копійки, враховуючи 354 дні у вказаному періоді (81 961,66/354=231,53).
Сума заробітної плати за період з 25 червня по 26 червня 2021 року складає 463 гривні 6 копійок (231,53х2=463,06).
З матеріалів справи вбачається, що позивачці за період перебування у відпустці з 25 червня по 26 червня 2021 року було виплачено заробітну плату в сумі 407 гривень 56 копійок.
Отже визначена судом різниця заробітної плати за час відпустки в сумі 55 гривень 50 копійок підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки (463,06-407,56=55,50).
З наказу КНП «Міська стоматологічна поліклініка» від 2 вересня 2021 року №193-вп вбачається, що ОСОБА_1 була у відпустці з 20 вересня по 11 жовтня 2021 року (а.с.208).
З вересня 2020 року по серпень 2021 року позивачка повинна була отримати заробітну плату в сумі 79 292 гривень 75 копійок.
Середньоденний заробіток за вказаний період складає 223 гривні 99 копійки, враховуючи 354 дні у вказаному періоді (79 292,75 /354=223,99).
Сума заробітної плати за період з 20 вересня по 11 жовтня 2021 року складає 4927 гривні 78 копійок (223,99х22= 4927,78).
З матеріалів справи вбачається, що позивачці за період перебування у відпустці з 20 вересня по 11 жовтня 2021 року було виплачено заробітну плату в сумі 3578 гривень 34 копійки.
Отже визначена судом різниця заробітної плати за час відпустки в сумі 1349 гривень 44 копійки підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки (4927,78-3578,34=1349,44).
Щодо позовної вимоги про стягнення з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь позивачки компенсації частини невикористаної відпустки
Згідно із статтею 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
З матеріалів справи вбачається, що на день звільнення у позивачки було 7 календарних днів щорічної невикористаної основної відпустки та 9 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, за особливий характер праці, тобто 16 днів.
З листопада 2020 року по жовтень 2021 року позивачка повинна була отримати заробітну плату в сумі 74 830 гривень 81 копійка.
Середньоденний заробіток за вказаний період складає 211 гривні 39 копійки, враховуючи 354 дні у вказаному періоді (74 830,81/354=211,39).
Сума компенсації частини невикористаної відпустки терміном 16 днів складає 3318 гривень 72 копійки (211,39х16=3382,24).
З матеріалів справи вбачається, що позивачці було виплачено компенсацію частини невикористаної відпустки в сумі 2185 гривень 23 копійки.
Отже визначена судом різниця компенсації частини невикористаної відпустки в сумі 1197 гривень 1 копійка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки (3382,24-2185,23=1197,01).
Щодо позовної вимоги про стягнення з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь позивачки заборгованості із вихідної допомоги при звільненні
Статтею 40 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Стаття 44 КЗпП України визначає, що вихідна допомога виплачується працівникові при припиненні трудового договору з певних підстав.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середня заробітна плата для оплати вихідної допомоги обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Середня заробітна плата на яку мала право позивачка з вересня по жовтень 2021 року складала 3659 гривень 11 копійок (3500+3818,22)/2=3659,11).
Отже вихідна допомога, яка повинна була бути виплачена позивачці складала 3659 гривень 11 копійок.
З матеріалів справи вбачається, що позивачці було виплачено вихідну допомогу в сумі 265 гривень 29 копійок.
Отже визначена судом різниця вихідної допомоги в сумі 3393 гривень 82 копійки підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки (3659,11 -265,2=3393,82).
Щодо позовної вимоги про стягнення з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Як вже зазначено вище, судом встановлено, що при звільненні позивачці не була виплачена заробітна плата в сумі 34 046 гривень 2 копійки, заробітна плата за час відпусток в сумі 1404 гривень 94 копійки, компенсація частини невикористаної відпустки в сумі 1197 гривень 1 копійка, вихідна допомога в сумі 3393 гривні 82 копійки.
Отже, є всі підстави вважати, що внаслідок винної бездіяльності КМП «Міська стоматологічна поліклініка» було допущено порушення прав позивачки у вигляді несвоєчасного здійснення з нею повного розрахунку при звільненні з роботи.
З огляду на вказане позивачка має право на відшкодування їй середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).
Середньоденна заробітна плата позивачки з вересня по жовтень 2021 року, враховуючи, що вона відпрацювала за вказаний період 28 днів, складає 261 гривню 37 копійок (3500+3818,22=7318,22/28=261,37).
Період з 19 листопада 2021 року по 9 листопада 2022 року налічує 250 робочих днів.
Отже, середній заробіток позивача за вказаний період складає 65 342 гривні 50 копійок (261,37*250=65342,5).
Щодо позовної вимоги про стягнення з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь позивачки інфляційних втрат у зв'язку із порушенням строків розрахунків
Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України «Про оплату праці»).
Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»). Такими доходами є ті грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (частина друга статті 2 цього Закону).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)). Оскільки як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер, тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.
З огляду на вказане не підлягають стягненню інфляційні втрати позивачки у зв'язку з невиплатою вихідної допомоги у повному обсязі.
Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За квітень 2021 року відповідач не виплатив позивачці заробітну плату в сумі 4993 гривень 68 копійок, що після утримання податків і обов'язкових платежів становить 4019 гривень 91 копійка.
Розрахунок інфляційних втрат позивачки за період з 1 травня 2021 року по 31 травня 2022 року.
Сукупний індекс інфляції за вказаний період складав 119,57.
Сума інфляційних втрат становить 786 гривень 68 копійок (4 019,91?119,57/ 100-4 019,91=786,68).
За травень відповідач не виплатив позивачці заробітну плату в сумі 4830 гривень 60 копійок, що після утримання податків і обов'язкових платежів становить 3888 гривень 63 копійки.
Розрахунок інфляційних втрат позивачки за період з 1 червня 2021 року по 31 травня 2022 року.
Сукупний індекс інфляції за вказаний період складав 118,035.
Сума інфляційних втрат становить 701 гривень 32 копійки (3888,63?118,035/ 100-3888,63 =701,32).
За червень відповідач не виплатив позивачці заробітну плату в сумі 4691 гривень 86 копійок та заробітку плату за час відпустки в сумі 55 гривень 50 копійок, що після утримання податків і обов'язкових платежів становить 3821 гривню 62 копійки.
Розрахунок інфляційних втрат позивачки за період з 1 липня 2021 року по 31 травня 2022 року.
Сукупний індекс інфляції за вказаний період складав 117,799.
Сума інфляційних втрат становить 680 гривень 23 копійки (3821,62?117,799/ 100-3821,62=680,23).
За липень відповідач не виплатив позивачці заробітну плату в сумі 5185 гривень 24 копійки, що після утримання податків і обов'язкових платежів становить 4174 гривень 12 копійок.
Розрахунок інфляційних втрат позивачки за період з 1 серпня 2021 року по 31 травня 2022 року.
Сукупний індекс інфляції за вказаний період складав 117,682.
Сума інфляційних втрат становить 738 гривень 6 копійок (4 174,12?117,682/ 100-4 174,12 =738,06).
За серпень відповідач не виплатив позивачці заробітну плату в сумі 3817 гривень 70 копійок та заробітну плату за час відпустки в сумі 1349 гривень 44 копійки, що після утримання податків і обов'язкових платежів становить 4079 гривень 05 копійок.
Розрахунок інфляційних втрат позивачки за період з 1 вересня 2021 року по 31 травня 2022 року.
Сукупний індекс інфляції за вказаний період складав 117,918.
Сума інфляційних втрат становить 730 гривень 87 копійок (4079,05?117,918/ 100- 4079,05= 730,87).
За вересень відповідач не виплатив позивачці заробітну плату в сумі 3471 гривень 16 копійок, що після утримання податків і обов'язкових платежів становить 2794 гривень 28 копійок.
Розрахунок інфляційних втрат позивачки за період з 1 жовтня 2021 року по 31 травня 2022 року.
Сукупний індекс інфляції за вказаний період складав 116,519.
Сума інфляційних втрат становить 461 гривню 60 копійок (2794,28?116,519/ 100- 2794,28= 461,60).
За жовтень відповідач не виплатив позивачці заробітну плату в сумі 3523 гривні 20 копійок, що після утримання податків і обов'язкових платежів становить 2836 гривень 18 копійок.
Розрахунок інфляційних втрат позивачки за період з 1 листопада 2021 року по 31 травня 2022 року.
Сукупний індекс інфляції за вказаний період складав 115,48.
Сума інфляційних втрат становить 439 гривень 04 копійки (2836,18 ? 115,48/ 100- 2836,18= 439,04).
За листопад відповідач не виплатив позивачці заробітну плату в сумі 3504 гривень 85 копійок, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1197 гривень 1 копійка, що після утримання податків і обов'язкових платежів становить 3785 гривень.
Розрахунок інфляційних втрат позивачки за період з 1 грудня 2021 року по 31 травня 2022 року.
Сукупний індекс інфляції за вказаний період складав 114,564.
Сума інфляційних втрат становить 551 гривню 23 копійки (3785 ? 114,564/ 100- 3785= 551,23).
Загала сума інфляційних втрат у зв'язку із порушенням строків розрахунків складає 5089 гривень 3 копійки.
(786,68+701,32+680,23+738,06+730,87+461,60+439,04+551,23= 5089,03)
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його мотивувальну частину слід змінити, виклавши її у редакції цієї постанови. Також слід змінити резолютивну частину рішення суду. З Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість із заробітної плати в сумі 34 046 гривень 2 копійки, заборгованість із заробітної плати за час відпусток в сумі1404 гривні 94 копійки, компенсацію частини невикористаної відпустки в сумі 1197 гривень 1 копійка, заборгованість по оплаті вихідної допомоги при звільненні в сумі 3393 гривні 82 копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 65 342 гривні 50 копійок, інфляційні втрати у зв'язку із порушенням строків розрахунків в сумі 5089 (п'ять тисяч вісімдесят дев'ять) гривень 3 копійки. В решті рішення слід залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» 8 липня 2011 року, № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Позивач судовий збір за подання до суду позовної заяви не сплатила. Однак вона не була звільнена від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інфляційних втрат у зв'язку із порушенням строків розрахунків на загальну суму 102 717 гривні 43 копійки.
Судовий збір за подання до суду вказаної вище позовної заяви складав 1027 гривень 17 копійок. Вказана сума судового збору підлягає стягненню з позивачки в дохід держави.
З огляду на часткове задоволення зазначених вимог на загальну суму 73 825 гривень 62 копійки (71,87%), з відповідача на користь позивачки слід стягнути 738 гривень 23 копійки в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви.
З квитанції №97 від 21 грудня 2022 року вбачається, що відповідач за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 2289 гривень 40 копійок.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог на загальну суму 110 473 гривень 32 копійки, що становить 72,38 відсотків від ціни позову (152623 гривень 30 копійок).
З позивачки на користь відповідача слід стягнути 433 гривні 41 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги в частині оскарження судового рішення про вирішення позовних вимог щодо стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інфляційних втрат.
Судові витрати, понесені відповідачем за подання до суду апеляційної скарги в частині оскарження судового рішення про вирішення позовних вимог щодо стягнення компенсації частини невикористаної відпустки, заборгованості із заробітної плати за час відпусток, заборгованості із заробітної плати в розмірі 206 гривень 59 копійок, слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Також слід провести взаємозалік судових витрат за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги та в результаті стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати в сумі 304 гривні 82 копійки.
З огляду на вказане також слід змінити мотивувальну та резолютивну частини додаткового рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 21 листопада 2022 року про стягнення витрат понесених позивачкою на оплату послуг з надання правничої допомоги.
З огляду на відсоток задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивачки слід стягнути 5790 гривень 4 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання правничої допомоги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 9 листопада 2022 року, виклавши її в редакції цієї постанови.
Змінити резолютивну частину рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 9 листопада 2022 року.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 34 046 (тридцять чотири тисячі сорок шість) гривень 2 копійки, заборгованість із заробітної плати за час відпусток в сумі1404 (одна тисяча чотириста чотири) гривні 94 копійки, компенсацію частини невикористаної відпустки в сумі 1197 (одна тисяча сто дев'яності сім) гривень 1 копійка, заборгованість по оплаті вихідної допомоги при звільненні в сумі 3393 (три тисячі триста дев'яносто три) гривні 82 копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 65 342 (шістдесят п'ять тисяч триста сорок дві) гривні 50 копійок, інфляційні втрати у зв'язку із порушенням строків розрахунків в сумі 5089 (п'ять тисяч вісімдесят дев'ять) гривень 3 копійки.
В решті рішення залишити без змін.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання до суду позовної заяви в сумі 1027 (одна тисяча двадцять сім) гривень 17 копійок в дохід держави.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 304 (триста чотири) гривні 82 копійки.
Судові витрати, понесені Комунальним некомерційним підприємством «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 206 (двісті шість) гривень 59 копійок, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Змінити мотивувальну частину додаткового рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 21 листопада 2022 року, виклавши її в редакції цієї постанови.
Змінити резолютивну частину додаткового рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 21 листопада 2022 року.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 5790 (п'ять тисяч сімсот дев'яносто) гривень 4 копійки в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання правничої допомоги.
В решті додаткове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 1 лютого 2023 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді Наталія ПОЛОВІНКІНА
Ірина ПЕРЕПЕЛЮК