01 лютого 2023 року
м. Чернівці
справа № 718/2330/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю.,
секретар Паучек І. І.
позивач ОСОБА_1
відповідач держава України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2022 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Скорейко В. В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
Позивач просив стягнути з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в сумі 15 000 гривень.
Посилався на те, що у зв'язку з безпідставною відмовою відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 він був змушений звернутися до суду.
Чернівецьким окружним адміністративним судом 1 липня 2022 року ухвалено рішення, яким визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - ГУ ПФУ в Чернівецькій області) щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 за списком № 2 періоду роботи з 22 серпня 1992 року по 24 липня 2000 року. Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 цей вказаний стаж до пільгового стажу за списком № 2, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Вказує, що у зв'язку із наявністю цього рішення, призначення та виплата пенсії позивачу відбулася 21 жовтня 2022 року, тобто через 7 місяців з моменту звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.
Вищезазначеними неправомірними діями ГУ ПФУ в Чернівецькій області ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, перенесених ним внаслідок позбавлення засобів для існування. Заподіяну моральну шкоду оцінює в розмірі 15 000 гривень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000 гривень.
Суд виходив з того, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.
Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушення його прав шляхом ухвалення судом рішення на користь позивача, не може компенсувати ОСОБА_1 його немайнових втрат, оскільки він неодноразово звертався до відповідача, до суду, змушений був докладати зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів, відчував безпорадність і пригніченість від таких неправомірних дій державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов'язки.
Наведене є достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди, тому суд погодився із доводами позивача про порушення звичного способу життя та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд також зазначив, що реалізація права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішенням чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень не може і не повинна бути інструментом збагачення такої особи за рахунок бюджетних коштів, а покликана виключно забезпечити компенсацію завданої моральної шкоди, у цьому випадку реальних душевних страждань.
Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, суд, виходячи з принципів виваженості, розумності та справедливості, визначив розмір компенсації моральної шкоди в розмірі 3 000 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Чернівецькій області просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначав, що суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять належних доказів заподіяння позивачу моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, зниження його авторитету серед колег та друзів, приниження честі і гідності, ділової репутації.
Також в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували погіршення стану здоров'я позивача.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
22 березня 2022 року позивач звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Чернівецькій області щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Листом від 13 квітня 2022 року №2400-1706-8/12010 ГУ ПФУ в Чернівецькій області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії, мотивуючи тим, що не зараховано до пільгового стажу позивача період роботи з 22 серпня 1992 року по 24 липня 2000 року, оскільки відсутня інформація про результати атестації робочих місць за умовами праці (а.с.12).
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 1 липня 2022 року позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернівецькій області щодо незарахування ОСОБА_1 до спеціального страхового стажу за списком №2 періоду роботи на посаді газоелектрозварника на Неполоковецькому КХП з 22 серпня 1992 року по 24 липня 2000 року та зобов'язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 22 серпня 1992 року по 24 липня 2000 року на посаді газоелектрозварника на Неполоковецькому КХП, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 березня 2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (а.с.7-11).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення моральної шкоди.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
«Розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди
Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18) дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979, пункти 86, 89, рішення у справі «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, заява № 14183/02, пункт 71).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Водночас необхідно виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Суд першої інстанції правильно встановив, що в результаті незаконної бездіяльності відповідача щодо незарахування ОСОБА_1 спеціального страхового стажу за списком №2, позивачу була заподіяна моральна шкода у вигляді душевних страждань. Між незаконною бездіяльністю відповідача та заподіяння позивачу моральної шкоди є прямий причинний зв'язок.
Також суд першої інстанції правильно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу з урахуванням вимог розумності та справедливості.
Вказане також узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), згідно з якою визначаючи розмір відшкодування суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Однак суд першої інстанції не врахував наступне.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державного бюджету України, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №366/2026/18.
Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що відсутність доказів, які підтверджують заподіяння позивачу моральної шкоди є підставою для відмови в позові.
Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди.
Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.
ГУ ПФУ в Чернівецькій області не надано доказів, які підтверджують відсутність його вини у завданні такої шкоди, а тому шкода, завдана таким органом внаслідок його неправомірних дій повинна бути відшкодована за рахунок Державного бюджету України. Вказане відповідає дії презумпції заподіяння позивачу моральної шкоди через порушення принципу належного врядування.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №761/24143/19 та від 8 грудня 2022 року у справі №370/2383/20.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його мотивувальну та резолютивну частини слід змінити. Мотивувальну частину рішення слід викласти в редакції цієї постанови та стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3000 гривень на відшкодування моральної шкоди. В решті рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2022 року, виклавши її в редакції цієї постанови.
Змінити резолютивну частину рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 15 листопада 2022 року.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень на відшкодування моральної шкоди.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 1 лютого 2023 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА
Наталія ПОЛОВІНКІНА